Контрольная работа по «Товарне виробництво й гроші»

     Закон вартості, властиві йому суспільно  необхідні витрати праці не тільки визначають загальну вартість товару, а й характеризують вартість одиниці корисного ефекту споживної вартості, є критерієм розподілу фонду робочого часу суспільства для виготовлення різних споживних вартостей, за допомогою яких задовольняються суспільні потреби.

     Функції закону вартості. Закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил, зростання  продуктивності суспільної праці. Механізм взаємодії індивідуальних та суспільно необхідних витрат праці зумовлює прагнення усіх товаровиробників знижувати індивідуальні витрати праці до рівня суспільно необхідних і нижче, вдосконалювати техніку і організацію виробництва, щоб домогтися підвищення продуктивності праці. Товаровиробники, які успішно здійснюють ці заходи, домагаються зниження індивідуальних витрат нижче від суспільно необхідних, одержують більші доходи, що, в свою чергу, дає змогу ще більше розширювати та вдосконалювати виробництво. І навпаки, ті товаровиробники, у яких індивідуальні витрати вищі за суспільно необхідні, обмежені у відтворенні виробництва, неконкурентоспроможні на ринку і, як правило, розорюються. Механізм взаємодії індивідуальних та суспільно необхідних витрат праці нерозривно пов'язаний з формою вияву їх – ціною. Адже ціна – це форма вартості, а закон вартості – це, зрештою, закон цін. Саме через механізм цін закон вартості виконує функцію регулятора розподілу праці та інших ресурсів між галузями суспільного виробництва. Механізм дії цього закону пов'язаний з коливаннями цін навколо вартості. Якщо певна галузь виробництва недостатньо розвинена і попит на її товари не задовольняється, ціни на них будуть вищими, ніж вартість, а отже, доходи більшими. У цю галузь переливаються суспільна праця, інші ресурси з тих галузей, де прикладається занадто багато суспільного капіталу та суспільної праці. Це неминуче викликає велику пропозицію товарів, що перевищує попит і зумовлює зниження цін нижче від вартості. Через коливання цін розподіляються і перерозподіляються праця та інші ресурси відповідно до суспільних потреб, регулюються пропорції між галузями і сферами виробництва.

     Закон вартості активно впливає на розвиток виробничих відносин, що знаходить  вираження у диференціації товаровиробників. Конкурентна боротьба між товаровиробниками призводить до того, що ті з них, у яких індивідуальні витрати нижчі від суспільно необхідних, у яких продуктивність праці вища від середньої, одержують додатковий доход, вони збагачуються та мають більші можливості і для розширення виробництва, і для особистого споживання, їхня висока конкурентоспроможність полягає в тому, що вони можуть продавати свої товари за цінами, які нижчі від суспільно необхідних витрат, але набагато вищі від їхніх індивідуальних. Це значно прискорює процес реалізації їхніх товарів і збільшує доходи. Товаровиробники, у яких індивідуальні витрати вищі за суспільно необхідні, при продажу товарів зазнають збитків, що неминуче погіршує їхнє становище, призводить до розорення, втрати самостійності як господаря, товаровиробника. Отже, конкурентна боротьба між товаровиробниками, суперечність між індивідуальною та суспільно необхідною працею неминуче ведуть до диференціації товаровиробників. Одні з них збагачуються, збільшують масштаби виробництва, інші розорюються, перетворюються на найманих працівників.

     Розвиток  товарного виробництва і властивого йому ринкового механізму стимулювання і регулювання виробництва відіграли важливу роль у подоланні натурального виробництва і застою у розвитку продуктивних сил, що було характерно для докапіталістичних формацій. Виробництво для задоволення не власних потреб, а на ринок, для задоволення суспільних потреб долає вузькі межі натурального господарства, сприяє розширенню виробництва. А це, в свою чергу, швидко розвиває суспільні потреби, які спонукають подальше зростання та вдосконалення виробництва. Все це істотно прискорює економічний і суспільний прогрес.

     Ось чому товарне виробництво і властивий  йому механізм регулювання і стимулювання економіки так чи інакше існують і діють при різних способах виробництва. Система виробничих відносин, властива тому чи іншому способу виробництва, надає товарному виробництву специфічних соціально-економічних рис, визначає межі та роль товарного виробництва в економіці. Так, у докапіталістичних формаціях панувало натуральне виробництво, а товарне виробництво існувало поряд з ним. І навіть тоді, коли у його розвитку досягалися немалі успіхи, це було швидше спорадичне, виключне явите.

     З товарним виробництвом пов'язані зародження і розвиток капіталістичних виробничих відносин, капіталістичного способу виробництва. Проте це не дає підстав для ототожнення товарного і капіталістичного виробництва. Капіталістичні виробничі відносини перетворюють закони товарного виробництва на закони капіталістичного привласнення, надають товарному виробництву всезагального характеру (і робоча сила стає товаром).

     Історичний  досвід переконує, що товарне виробництво, зберігаючи свій всезагальний зміст, у процесі взаємодії зі специфічними соціально-економічними відносинами, модифікується, набуває специфічних суспільних форм, забезпечує реалізацію пануючих форм власності, функціонування властивих цьому способу виробництва виробничих відносин. Завдання полягає в тому, щоб знайти ефективні форми взаємодії управління та індикативного планування з ринком, ринковим регулюванням економіки. Саме тут закладені величезні можливості приведення в дію потенціалу економіки.

     Закон вартості є найважливішим законом товарного виробництва. Відповідно до нього виробництво й обмін товарів здійснюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно необхідними затратами праці. Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом затрати праці зводяться до середніх, суспільно необхідних. Зведення це відбувається на ринку, через суспільні контакти всієї маси товаровиробників і покупців, через механізм попиту та пропонування.

     Необхідними умовами дії закону вартості або встановлення цін на товари на рівні їх вартості є такі:

     ·  обмін товарів перестає бути випадковим чи тільки поодиноким явищем;

     ·  товари виробляються в кількості, що відповідає взаємній потребі в них. Ця потреба встановлюється досвідом у результаті тривалого обміну; відсутня будь-яка природна або штучна монополія, яка не давала б можливості сторонам, що укладають угоду, продавати товари вище від вартості або нижче від неї. Іншими словами, необхідно, щоб попит і пропонування вільно взаємодіяли, впливаючи на обмін і виробництво товарів, зумовлюючи конкуренцію між виробниками.

     Закон вартості відіграє надзвичайно важливу роль у товарному виробництві:

     а) він виступає стихійним регулятором  пропорцій суспільного виробництва (розподілу праці між галузями).

     У товарному виробництві, заснованому  на приватній власності на засоби виробництва, цей розподіл відбувається стихійно в результаті постійних коливань цін навколо вартості. Якщо реальна частка праці в даній галузі менша за потрібну, то пропонування на товари перестає покривати попит і ціни зростають. Виробництво продукту цієї галузі стає надзвичайно вигідним. До неї і перейде значна частина товаровиробників. Відбудеться перерозподіл праці між галузями. Та ж галузь, що характеризується надвиробництвом, тобто перевищенням пропонування над попитом, під впливом низьких цін звужуватиметься. Отже, силою, яка регулює товарне виробництво, приводить його в систему, є вартість, закон вартості;

     б) закон вартості - основа диференціації товаровиробників.

     Він зумовлює зведення всіх індивідуальних витрат праці до суспільно необхідних. За таких умов одна група товаровиробників, в яких індивідуальна вартість вища за суспільну, не реалізує частину праці, а інша, в котрої індивідуальна вартість нижча за суспільну, навпаки, реалізує надлишок праці над індивідуальними витратами. Отже, перша група товаровиробників неминуче бідніє і розорюється, тоді як друга збагачується. Суперечність між індивідуальною і суспільне необхідною працею призводить до диференціації товаровиробників;

     в) закон вартості сприяє зародженню капіталістичних відносин.

     Частина товаровиробників, яка в результаті ринкових відносин збагатилася, розширює виробництво, а це вимагає додаткової робочої сили. Товаровиробники, які розорилися, не мають ніяких засобів існування, крім робочої сили - здатності до праці. Вони й вимушені йти до багатих товаровиробників і; продавати їм свою робочу силу. Одні стають поступово капіталістами-підприємцями, інші - найманими робітниками;

     г) закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил.

     Суперечності  між індивідуальним і суспільно  необхідним робочим часом є рушійною силою розвитку продуктивних сил  суспільства. Технічний прогрес у виробництві супроводжує, принаймні такі моменти: зростання продуктивності праці забезпечує зниження індивідуальної вартості й отримання надлишку продукту над витратами, підвищений доход товаровиробника. Доход завжди є запорукою успішної конкурентної боротьби цього товаровиробника з іншими товаровиробниками, оскільки він має деяку базу для зниження цін витіснення конкурента. Впровадження технічних новинок у виробництво також неминуче приводить до зниження і середніх суспільно необхідних витрат на виробництво даного продукту. Це змушує всіх товаровиробників зменшувати індивідуальні витрати, а отже, підвищувати технічний рівень виробництва і його організацію. За такої системи господарства прогрес у розвитку продуктивних сил досягається значно швидше, ніж у натуральному господарстві.

     Розглянута  регулююча роль закону вартості була характерною для простого товарного виробництва. Основні її елементи функціонують і нині. Проте в цивілізованій ринковій економіці посилюється економічна діяльність держави, яка через систему фінансово-кредитних важелів активно втручається у відтворювальний процес.Ринок і держава - це за сучасних умов ті головні дві сили, які регулюють суспільне виробництво, доповнюючи одна одну і формуючи таким чином найбільш оптимальний господарський механізм.

4. Гроші як результат розвитку форми вартості

     У літературі існує безліч різних визначень  грошей, які значно відрізняються  одне від одного. Під грошима часто  розуміється все те, що звичайно приймається в обмін на товари і послуги; продукт угоди між людьми; товар особливого роду, що виконує роль всезагального еквівалента; те, що використовується як гроші. Л. Харріс визначає гроші як “будь який товар, що функціонує як засіб обігу, лічильна одиниця і засіб збереження вартості” Р. Барр пише, що “гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві” С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають ключовим моментом у визначенні грошей їх платіжну функцію: “Гроші – загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари і послуги, а також при оплаті боргів” Я яскравим прикладом суто функціонального підходу в цьому питанні слугує визначення К. Р. Макконелла і С. Л. Брю: “Гроші – це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей і є гроші”.

     З точки зору поглиблення сутності грошей, усі визначення можна об’єднати  в дві великі групи – у відповідності  з двома основними підходами: логіко-історичним і функціональним. Перший з них намагається з’ясувати сутність грошей через вивчення історії їх розвитку, а другий визначає гроші через їх функціональні форми, не порушуючи питання про їх глибшу основу. Але ці два підходи є альтернативними лише історично, в рамках наукових шкіл, які склалися. Тим часом за своєю сутністю вони можуть бути об’єднані та доповнювати один одного.

     Найбільш  послідовно та усвідомлено логіко-історичний підхід до дослідження грошей реалізовано  К. Марксом. Проте він не міг не бути обмеженим тими історичними умовами, що існували майже півтора століття тому. В нових умовах цей підхід має бути реалізований з урахуванням сучасного рівня розвитку грошей.

     Спочатку  розглянемо загальну логіку історичного  розвитку грошей, яка розпочинається з товарообміну. Звичайно, історично товарообмін не був першою формою обміну, оскільки до нього, як найвизначніші на той час, існували обмін діяльністю і нееквівалентний продуктообмін. Але саме з товарообміну розпочинається власне історія виникнення грошей.

     Відповідно  до схеми К. Маркса, першою формою товарообміну була проста, одинична або випадкова:

     х товару А = у товару В

     У даному випадку певна кількість  одного товару обмінюється на відповідну кількість іншого (наприклад, 1 туша тварини – 200 одиниць риби). В основі обміну лежить вартість як якась внутрішня суспільна властивість товару, що проявляється в кількісній визначеності мінових пропорцій.

     В процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі - товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі В), який слугує лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи, відповідно, пасивну роль. Відповідно до цього розрізняються форми вартості, в яких перебувають товари А і В. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки по відношенню до еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, оскільки якщо товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.