Функціональні та ергономічні властивості товарів

          Хімічна стійкість залежить також від складу скла, температури, стану поверхні та інших факторів. Так, скло кришталеве мене хімічно стійке порівняно із звичайним; підвищення температури скла чи діючих на нього реагентів, а також при наявності подряпин, мікроскопічних тріщин, дефектів поверхні, знижують хімічні стійкість. Лужно-вапнякове скло за хімічною стійкістю ділять З групи: з вищою хімічною стійкістю, середньою та низькою (табл. 3.1).

      Таблиця 3.1. Вплив складу скла на його хімічну стійкість

     Скло  з високою хімічною стійкістю, як правило, має високі механічні і електроізоляційні властивості. Хімічна стійкість скла збільшується в декілька десятків разів у результаті теплової обробки (400—500^ОС) його поверхні, при цьому проходить ущільнення кремнеземної плівки. Крім того, хімічна стійкість виробів підвищується в декілька тисяч разів за рахунок отримання на їх поверхні захисних покриттів, які є гідрофобними (оксиди амонію чи цинку, кислотно-парафінові та ін.). Позитивний вплив на підвищення хімічної стійкості скла має відпалювання виробів в середовищі газів (SО₂, SО₃, С0₃). При цьому проходить нейтралізація лужних оксидів і, перш за все, натрію і калію, якими збагачується поверхня скла при нагріванні [4]. 

     3.2. Ергономічні властивості скляних виробів 

     Характеризують, перш за все, зручність в користуванні скляними виробами і комфортність та їх гігієнічні властивості (рис.3.2) [5].

     Рис.3.2. Ергономічні властивості посуду

     Комфортність  побутового посуду визначається зручністю  його зберігання, транспортування, миття тощо. Для комфортності посуду велике значення має форма виробу і його розмір, наявність, розташування та форма ручки, її розмір. Розміри ручок в усіх випадках повинні відповідати розмірам руки людини.

     Для комфортності та гігієнічності посуду також велике значення має діаметр верхнього отвору. Гладка рівна поверхня скляного посуду є кращою, ніж нерівна, яка має шорсткість, гострі, ріжучі і дряпаючі місця. Наявність кутів, виступів і заглиблень також підвищує забрудненість виробів та ускладнює підтримку їх в чистоті. Перевозити, зберігати зручніше вироби, які при  цьому займають меншу площу і т.п.

     Гігієнічні  властивості обумовленні також природою і властивостями скла, яке є нешкідливим для організму людини і має високу хімічну стійкість. Оцінюючи гігієнічні властивості скляних виробів, враховують також простоту та легкість очищення і підтримку в чистоті цих виробів[5].

     Отже, в процесі використання скляних виробів завдяки споживним властивостям задовольняються певні потреби людини. Корисність виробів із скла для споживача визначається насамперед комплексом його функціональних, ергономічних, естетичних властивостей та надійністю. Аналізуючи функціональні властивості скляного посуду, необхідно зазначити, що кожний виріб виконує дві основні функції: вміщує і зберігає їжу, напої. Якщо використання першої функції залежить в основному від властивостей скла, то другої — від конструкції виробу. Природа скла забезпечує скляному посудові здатність зберігати властивості їжі та напоїв, що в ньому знаходяться. Ергономічні властивості скляних виробів характеризуються зручністю в користуванні, комфортністю та їх гігієнічними властивостями.

РОЗДІЛ  4

ФУНКЦІОНАЛЬНІ І ЕРГОНОМІЧНІ  ВЛАСТИВОСТІ       ХУТРЯНИХ ВИРОБІВ 

     З давніх часів шкурки диких звірів та свійських тварин широко використовували  для виготовлення хутряного одягу  та речового майна. Хутряні товари мають  високі естетичні, функціональні, ергономічні, фізіологічні і технологічні властивості та відповідну надійність.

     Функціональні властивості хутряних виробів обумовлюють можливість їх використання за призначенням як об’єкта споживання, тобто їх придатність для захисту організму людини від несприятливих дій зовнішнього середовища. Цей показник включає тепло- і вітрозахисні властивості.

     Ергономічні властивості хутряних виробів визначаються гігієнічними, фізіологічними і психофізіологічними показниками. Хутряні товари  мають високі теплозахисні властивості, добру повітро-  і паропроникність, достатню водо- й високу вібростійкість [22].

     Фізіологічні  властивості хутряних виробів характеризуються масою виробу і залежать від товщини шкіряної тканини хутряного напівфабрикату, висоти і густоти волосяного покриву. Позитивне психологічне сприйняття властивостей хутряних виробів створюється їх шовковистістю, м’якістю, пухнастістю й теплотою.

     Споживчі  властивості хутряних товарів обумовлені в цілому сукупністю споживних  властивостей волосяного покриву, шкірної тканини і шкурки в цілому [16].

     Теплозахисні  властивості хутряних напівфабрикатів характеризуються теплопровідністю шкурки і визначаються товщиною, щільністю, вологістю шкірної тканини, а також щільністю, густотою, висотою, пружністю волосяного покриву, співвідношенням у ньому покривного й пухового волосся, ступенем його звивистості. Високі теплозахисні властивості зазвичай мають хутряні шкурки з густим і пишним волосяним покривом. Теплозахисні властивості хутра характеризуються сумарним тепловим опором, який визначають за швидкістю охолодження нагрітого стрижня, ізольованого від навколишнього середовища досліджуваним хутром. За теплозахисними властивостями розрізняють хутряний напівфабрикат, який має:

• особливо високі теплозахисні властивості (песець голубий, північний олень, лисиця червона, бобер, куниця, соболь);
• високі теплозахисні властивості (кролик, білка, ондатра, нутрія, кішка);

• середні теплозахисні властивості (мерлушка, кролик щипаний);

• низькі теплозахисні властивості (горностай, байбак);

• особливо низькі теплозахисні властивості (хом'як, кріт, ховрах).

     Товщина шкірної тканини  визначає надійність хутряного напівфабрикату, впливає на його технологічні й ергономічні властивості. Вона коливається в межах 0,1—2 мм. Чим більша товщина шкірної тканини, тим міцніший хутряний напівфабрикат, кращі його теплозахисні властивості, вітростійкість. Проте шкурки з товстою шкірною тканиною погано драпіруються, мають велику масу. Товщина шкірної тканини залежить від топографічної ділянки шкурки, способу існування, часу та району заготівлі хутра, статі й віку.

     Хутряні напівфабрикати за товщиною шкірної  тканини поділяють на:

• особливо тонкоміздряні (менш як 0,5мм) — білка, тушканчик;
• тонкоміздряні (0,6—1,0 мм) — соболь, кріт, горностай;
• середньоміздряні (1,1 — 1,5 мм) —лисини, ондатра, кролик;
• товстоміздряні (1,6—2 мм) — овчина, видра, борсук;

• особливо товстоміздряні (більш як 2 мм) — нерпа, ведмідь, лоша.

     Щільність шкірної тканини  характеризується відношенням її маси до її повного об'єму, в тому числі об'єм пор (уявна щільність) та відношенням маси шкірної тканини до об'єму її щільної речовини без пор (істинна щільність). Щільність і пористість шкірної тканини різні і залежать від виду хутряного напівфабрикату, однак значною мірою формуються під час нікелювання, дублення, жирування, розтягування та інших операцій вичинювання та оброблення. Від щільності шкірної тканини залежить багато властивостей хутряного напівфабрикату: повітро- й паропроникність, водозахисні та пружнопластичні властивості, теплопровідність. Товщина шкірної тканини та її щільність безпосередньо впливають на масу шкурки в цілому.

     Міцність  шкірної тканини  при розтягуванні визначається товщиною колагенових волокон, а також її щільністю й товщиною. Міцність шкірної тканини одного й того самого виду шкурки залежить від кряжу й умов існування тварини, її статі та віку, топографічної ділянки, способу вичинювання та ін. Межа міцності шкірної тканини при розтягуванні визначається стандартами і характеризується двома показниками: розривним навантаженням стандартного ремінця (Н) для великих шкур і навантаженням у момент розриву поперечної ділянки цілих шкурок (для ш курок ягнят, білок та ін.). Для деяких видів хутряних шкурок показники міцності не нормуються, оскільки вони мають достатню міцність завдяки значній товщині шкірної тканини. Міцність шкірної тканини знижується у процесі вичинювання та фарбування. Невичинені шкурки майже удвічі міцніші за вичинені і втричі — за фарбовані [16].

     Пластичні властивості шкірної тканини залежать від її вологості й товщини, будови дерми, способу вичинювання, ступеня жирування. Хромове дублювання, фарбування й висушування знижують пластичність шкурок; нікелювання, жирування, зволожування зумовлюють їх збільшення. Величина розтягування шкірної тканини при заданому напруженні нормується стандартами для хутрових і шубних овчин.

     Важливими показниками шкірної тканини, які  характеризують її довговічність і здатність до зберігання хутрового напівфабрикату, є стійкість до проривання по шву, а стійкість забарвлення — до крапельно-рідкої вологи, міграції барвників — до сухого і мокрого тертя, забруднення й очищення, старіння. Показники стійкості фарбування до сухого й мокрого тертя нормуються стандартами на овчину шубну й хутрову.

     Маса  шкіряної тканини — важливий показник фізіологічних властивостей шкурки в цілому, оскільки визначає масу готового одягу. Маса шкурок залежить від товщини й щільності шкірної тканини, а також від густоти волосяного покриву. Частково маса хутряної шкурки зменшується після стриження, вищипування, епілювання волосяного покриву, зменшення товщини й щільності шкірної тканини.

     За  масою хутряні напівфабрикати поділяють на: особливо важкі  — 1,6—3 кг/м² (собака, вовк); важкі — 1,1—1,5 кт/м² (каракуль, лисиця, соболь); середні — 0,7—1,0 кг/м² (норка, кролик, нутрія); легкі — 0,25—0,65 кг/м² (ховрах, ласка, кріт, заєць-біляк).

     Висоту  волосяного покриву  вимірюють від шкірної тканини до кінчиків волосся у невипрямленому стані. Довжина волосяного покриву — це довжина волосся (переважно остьового) від основи до кінчиків у розпрямленому стані, яка залежить здебільшого від середовища існування звіра. Крім середовища існування на довжину волосяного покриву істотно впливають вид, стать і вік тварини, кряж чи порода, сезон заготівлі.

     За  довжиною остьового волосся хутряні  напівфабрикати поділяють на   п’ять груп:

• особливо довговолосі — понад 90 мм (вовк, росомаха, єнот);
• довговолосі — від 50 до 90 мм (лисиця, песець, бобер, видра);

• середньодовговолосі — від 25 до 50 мм (соболь, куниця, нутрія, норка);

• коротковолосі — від 15 до 25 мм (горностай, байбак, хом’як);
• особливо коротковолосі — до 15 мм (кріт, ховрах).