Ассортимент косметических товаров

Кожне підприємство-виробник намагається знайти свою нішу, обійняти певний сегмент ринку [19]. Так, західні регіони України в сегменті вітчизняної продукції фактично контролюються Львівською парфумерно-косметичною фабрикою [11]. У центрі та на півночі України широко представлена продукція АТ "Золотонішська ПКФ”. ТОВ "Авалон” утримує свої позиції на півдні країни, позиціонуючись на сегменті порівняно недорогої парфумерії. Лідери вітчизняних виробників намагаються розповсюджувати свою продукцію по всій території України. Так, ЗАТ "Ефект”, маючи дилерів у східному регіоні країни, шукає їх тепер на півдні і заході. Косметичними засобами і одеколонами цього виробника, які виготовляються виключно на натуральній основі, цікавляться і за кордоном. Відповідно до укладених договорів підприємство постачає свою продукцію німецькій фірмі Neufeld CjmbH і грецькій Nova.

АТ "Золотонішська  ПКФ” також не обмежується боротьбою  за вітчизняний ринок. Це підприємство, незважаючи на труднощі, змогло утримати з багатьох позицій найнижчі ціни на свою продукцію серед українських виробників. У сучасних умовах підприємство веде активну експансію на досить перспективні ринки Росії та інших країн СНД.

Важливим  показником, що характеризує кон'юнктуру  ринку парфумерно-косметичних товарів, є рівень поточних ринкових цін. Ціни на парфумерію і косметику є значним фактором збуту товарів, тому що вони насамперед визначають реальний попит споживачів. За ціновими характеристиками ринок парфумерно-косметичних товарів дуже різноманітний.

Випуском  парфумерно-косметичної продукції в Україні займаються більше 200 компаній. Більше покупок, і косметики з доглядом за тілом здійснюється  не на ринках, а в магазинах.

Таким чином, порівняно з ростом всесвітнього і російського ринку, ринок косметики  и парфумерії України розвивається перспективними темпами.

 

1.2 ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ  АСОРТИМЕНТУ КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ  ДОГЛЯДУ ЗА ТІЛОМ

 

На формування асортименту  косметичних засобів догляду  за тілом впливають багато факторів, а саме: сировина, з якої виготовляють засоби, технологія виготовлення.

Головною сировиною, яка  використовується для виробництва  косметичних товарів, являється  жири і олії, віск, жирні кислоти, тверді і рідкі нафтопродукти, а  також луги, кислоти, вітаміни, спирти, барвники, настої лікувальних рослин, стабілізуючі засоби.

Вода є найбільш часто базовою або допоміжною речовиноюв більшості косметичних препаратів. Для косметичних препаратів вона повинна бути очищена від збудників хвороб — кишкової па-лички та інших подібних мікроорганізмів. Загальна чисельність їх повинна бути не більше 100 колоній утворюючих одиниць (КУО) на один мілілітр. Окрім того, є встановлені норми гранично до-пустимих концентрацій (ГДК) для ряду хімічних сполук та шкідли-вих речовин.Інколи слід враховувати також наявність у її складі розчинних газів: кисню, азоту та диоксиду вуглецю, а також наявність розчинених та важкорозчинних солей, так званих солей жорст-кості. Вони небажані.

Для зниження жорсткості використовують головним чиноміонообмінні методи. Відрізняють катіоніти та аніоніти залежно від того, які саме іони (катіони чи аніони) здатні змінювати іонообм-інний матеріал.В якості іонітів використовують високомолекулярні синтетичні іонообмінні смоли, котрі в полімерній матриці містять чисельні анкерні групи. У катіонітів — це сульфонатні, фосфатні або карбо-ксильні групи; у аніонітів — первинні, вторинні та третинні аміно-групи та групи четвертинних амонієвих основ.

Вони відзначаються  високою швидкістю обміну, великою  об-мінною ємністю, гарною хімічною та механічною стійкістю. Але синтетичні смоли є непоганим поживним середовищем для мікро-організмів, тому потрібно регулярно дезінфікувати іонообмінні установки. Принцип дії катіоніту та аніоніту. Очищення води від електролітів — безперервний процес; обов’язково потрібно враховувати, що продуктивність іонообмінників обмежена, оскільки 1 г смоли може зв’язувати лише кілька іонів.

Тому необхідна його періодична регенерація. Для цього  катіоніти для волосся, дезодорантів та антиперсперантів, які є також  рідкими речовинами завдяки використанню летких розчинників і спеціальній упаковці з розпилювальним пристроєм промивають 3–5 % розчином соляної кислоти, а аніоніти — 4 % розчином їдкого натру. Для контролю моменту, коли об’ємна ємкість іоніту вичерпалась, відбирають пробу розчину та вимірюють його електропровідність. Цей момент настає при незначному підвищенні концентрації NaCl.

Спирти. Це теж дуже важливі допоміжні речовини в складі косметичних препаратів. Особливо широко застосовують етиловий, ізопропіловий спирти, пропіленгліколь, гліцерин та сорбіт. Спирти — це полярні речовини з гідроксильними групами.Вони мають сильні гідрофільні властивості і використовуються в основному як співрозчинник. Деякі властивості спиртів, прийняті в системі INCI,

Етанол —  етиловий спирт Для виготовлення косметичних засобів використовують денатурований 96 % (за об’ємом) етанол. Залежно від концентрації етанол використовують з різною метою: його 20 % розчини мають надійну консервувальну активність, а 70 % суміш з водою можна використовувати для дезінфекції поверхні твердих тіл. Недолік його — це несумісність із деякими компонентами косметичних засобів, наприклад з речовинами, які підвищують в’язкість (органічні та неорганічні гідроколоїди).

Ізопропанол широко використовують у косметиці, бо він не подразнює шкіру. У лосьйонах для волосся та засобах для гоління він використовується як дезинфікувальний засіб та співрозчинник.

Пропіленгліколь — це рідина, яка змішується з водою, етанолом та багатьма ефірними маслами. Так як і гліцерин та сорбіт, пропіленгліколь у вологому середовищі є зволожувачем шкіри, а в концентрації 5 % і вище він є також чудовим співрозчинником.

Гліцерин — це речовина, яка чудово змішується з водою, спиртом, не зменшує ефективність гідроколоїдів та інших компонентів косметичних товарів. Він ефективно пом’якшує шкіру й поліпшує поширення напівтвердих продуктів по шкірі в складі кремів.

Сорбіт — ще кращий зволожувач, сумісний зі шкірою та слизовою поверхнею ротової порожнини, тому у вигляді 70 % розчину входить до зубних паст. Технологія парфумерно-косметичних продуктів Найчастіше ці спирти вводять до складу засобів догляду за

шкірою, волоссям та ротовою  порожниною у вигляді розчинників  екстрактів цілющих рослин, які зволожують та живлять шкіру, волосся, ротову порожнину  та мають лікувальні властивості.

Поліетиленгліколі (ПЕГ, PEG) — міжнародна марка «Macrogol» — у косметиці використовується з молекулярною масою 200–6000

ПЕГ — це гідрофільні полімери, які використовують як розчинник, або співрозчинники, а також як регулятори в’язкості косметичних продуктів. Окрім цього, завдяки гігроскопічним властивостям та дуже добрій сумісності зі шкірою дозволяють використовують

як стабілізатори вологості  в косметичних виробах для  догляду за шкірою. Їх також використовують для регулювання в’язкості та інших реологічних властивостей рідких препаратів.

Спирто-водні  екстракти цілющих рослин

У складі більшості косметичних  товарів (шампунів, кондиціонерів для  волосся, гелів для душа, засобах  для миття рук та шкіри,кремів та ін.) широко використовують спирто-водні, спирто-водногліцеринові, пропіленгліколеві, СО2 та олійні екстракти цілющих рослин. Використання трьох рідин-розчинників, таких як етиловий спирт, гліцерин та вода, дає змогу шляхом екстракції витягти з подрібнених рослин їх цілющі та корисні компоненти такі як глюкзиди, ефірні олії, вітаміни, дубильні речовини, флавоноїди, алкалоїди, органічні кислоти, мікроелементи, в’яжучі речовини, амінокислоти, гіркоти і таке ін.). У Німеччині, Австрії та країнах Східної Європи екстракти цілющих рослин віднесені до групи косметично-активних речовин і широко використовуються у виробництві косметичних товарів та продаються як сировина для їх виробництва. Екстракти з в’яжучою дією (з дуба, берези, грецького горіха, хни, з валеріани та ін.) використовуються в засобах після гоління, для догляду за ротовою порожниною та ногами, у антиперсперантах. Тонізувальну дію мають екстракти женьшеню, хінного дерева та волошки (ранкові та денні креми). Екстракти рослин (гінкго хохоба, меліси, м’яти перцевої, розмарину, глоду, ялівця та кінського каштану) підсилюють кровообіг і рекомендуються для лікування та профілактики жирної та нечистої шкіри. Використовуються в кремах та препаратах для душу та ванн. Протизапальну дію мають екстракти ромашки, деревію, арніки, шавлії, лопуха та солодки (лакричника). Їх використовують у кремах та мийних засобах для чутливої та виснаженої шкіри. Антимікробну дію мають екстракти евкаліпту, фенхеля, хрону, анісу та майорану. Використовуються вони в засобах з догляду за ротовою порожниною, проти лупи та в дезодорантах для тіла. Знижують подразнювальну дію шкіри та водночас пом’якшують і зволожують її екстракти таких рослин, як алтей, липа, мальва, хміль та ісландський мох. Вони використовуються насамперед у масках для обличчя, кремах та лосьйонах. Регенерувальну та реепітелізувальну дію на шкіру виявляють екстракти календули, фіалки триколірної та звіробою. Їх використовують при екземах і ранах, що погано лікуються. Але не завжди екстракти росли діють лише позитивно. Нещодавно, в 90-х роках ХХ ст., було виявлено, що століттями використовувані як лікарські рослини мати-й-мачуха та окопник мають велику токсичність, тому в Західній Європі їх використовувати заборонено. В густих кремах використовують олійні екстракти цілющих рослин. У олійних екстрактах найкраща олія — оливкова, оскільки вона менше піддається окисленню, ніж соняшникова та кукурудзяна. Нижче наведено приклади використання екстрактів цілющих рослин у ароматичних та піноутворювальних морських солях для прийняття ванн. В них використані композиції із 2–3-х екстрактів, які надають їм різні добрі властивості при використанні. Приклади таких ароматичних солей, котрі випускає фірма «Ароза» (м.Бориспіль, Україна. Нижче подано перелік інших цілющих рослин, які широко використовуються в косметиці у вигляді екстрактів або розчинів.

Алое — має сильну бактерицидну дію, поліпшує обмін речовин, регенерацію клітин та тургор шкіри.

Арніка — квітки містять ефірні олії, дубильні речовини, мінеральні солі, мають протизапальну, ранозагоювальну, розсмоктувальну та протитравматичну дію.

Буркун — має знеболювальні, заспокійливі та протисудомні властивості.

Звіробій — виявляє протизапальну, в’яжучу, антисептичну та спазмолітичну дію, стимулює регенерацію клітин.

Календула — виявляє бактерицидну, регенерувальну, загальнозміцнювальну дію.

Кедр — один з найпотужніших засобів для лікування запальних та алергійних захворювань шкіри.

Кропива — має загальнозміцнювальну, протизапальну властивості, зміцнює стінки кровоносних судин.

Конюшина — виявляє протизапальну, антисептичну дію.

Лимонник — використовується як сильно тонізуючий засіб, поліпшує тонус та омолоджує шкіру.

Лопух — використовується при випадінні волосся та вугровому висипанні, фурункульозах та екземах.

Люцерна — поліпшує мікроциркуляцію в тканинах та органах, стабілізує обмін речовин у шкірі та тканинах.

Кульбаба — виявляє заспокійливу дію, підсилює виведення із організму шкідливих речовин.

Солодка — зміцнює стінки судин, виявляє антиалергійну, протизапальну та антивірусну дію.

Деревій— усуває почервоніння та пігментні плями на шкірі, зміцнює кровоносні судини, використовується як ранозагоювальний засіб.

Чебрець — стимулює капілярний кровотік, використовується як антисептичний та ранозагоювальний засіб.

Чистотіл — має антисептичні та ранозагоювальні властивості.

Шипшина — стабілізує ліпідний обмін, знижує проникність та крихкість капілярів, виявляє ранозагоювальну та протизапальну дію.

Головним критерієм  належності речовин до класу ліпідів  є їх нерозчинність у воді. Лише деякі ліпіди можуть утворювати у водному середовищі колоїдні або міцелярні розчини. Речовини такого роду виконують функцію емульгаторів. Ліпіди непогано розчиняються в органічних розчинниках: бензолі, хлороформі або ефірі. У цілому ліпіди можна розподілити на такі групи:

— ліпіди, які не гідролізуються, — вуглеводні (парафіни), жирні спирти та жирні кислоти;

— прості або складні ефіри —  воски та тріацилгліцероли;

— фосфоліпіди, наприклад лецитини;

— сфінголіпіди, наприклад цераміди;

— гліколіпіди та ліпопротеїни.

Фосфоліпіди — це складні ефіри  гліцерину з двома жирними  кислотами та залишком фосфорної кислоти, який пов’язаний з азотовмісною сполукою. Усі сфінголіпіди містять замість триатомного спирту гліцерину аміноспирт сфінгозин. Природні сфінголіпіди завжди містять при аміногрупі залишок жирної кислоти. Їх називають церамідами

Кремнезем, силікагель та бентоніт — неорганічні дисперсії, які можуть використовуватися для утворення прозорих гелевих систем, але найчастіше в косметиці використовується поліакрилова кислота та її модифікації (Carbomer). Для забезпечення гелеутворення поліакрилову кислоту частково нейтралізують.

Для набухання або  розчинення полімер подають поступово  при інтенсивному перемішуванні. Добре  диспергування досягається тоді, коли умови обрані таким чином, щоб  набухання спочатку було обмеженим, а розчинність — малою. гідрофільна, то обидві ці сполуки мають амфіфільний характер і є поверхнево-активними речовинами (ПАР).

Гліколіпіди — це сполуки, які містять залишок моно- чи олігосахаридів, котрі в свою чергу пов’язані  з сфінгозином. Ліпопротеїни побудовані зовсім інакше. Це не конкретно молекули, а комплекс протеїнів та ліпідів змінного складу. Саме в такому вигляді вони переносять водонерозчинні ліпіди в крові.

Ліпідовмісні косметичні препарати побудовані на основі парафінових  масел, жирних спиртів та складних ефірів (найчастіше рослинних, або переетерифікованих тваринних жирів).

Парафіни У косметичних виробах використовують рідкі та тверді вуглеводні прямоланцюгові та розгалужені. У них немає функціональних груп, вони хімічно майже інертні. Лише ненасичені представники вуглеводнів, такі як сквален, чутливі до процесів окиснення. Зате вони сумісні зі всіма іншими компонентами. Парафінове масло — це очищена суміш насичених вуглеводнів, виділених з нафти. Температура кипіння — понад 300 °С, прозора, без кольору та запаху рідина, має тільки одну характеристику — в’язкість. Розрізняють парафіни малов’язкі та високов’язкі. Вони легко емульгуються та поліпшують емульгованість інших ліпідів, які важко емульгуються, таких як тріацилгліцероли (жири, олії). На шкіри вони утворюють оклюзивну, водовідштовхувальну плівку та поступово всмоктуються в шкіру, поліпшуючи її гладкість та розповсюдженість по ній інших ліпідних препаратів.Твердий парафін та мікрокристалічний віск — це суміш твердих, насичених та ненасичених вуглеводнів. Молекулярна маса їх 225–450. Тверді парафіни мають великокристалічну структуру, а воски — кристаліти значно тонкіші. Останні добре емульгують олії і тому широко використовуються для отримання емульсій типу «вода в олії». Спільним для цих двох типів парафінів є те, що вони можуть значно підвищувати в’язкість ліпофільних компонентів рецептури за рахунок структуроутворення. Сквален, молекула якого містить тридцять вуглецевих атомів,має розгалужену структуру. Наявність її надає сквалену і сквалону (гідратований сквален) таку цінну властивість, як розтікання по роговому шару шкіри. Це сприймається людиною як маложирний легко- і швидковсмоктуваний продукт (емоліент!), а не жирні та важкі тріацилгліцероли.