Нервова система

- психіка  дитини знаходиться в безперервному  нерівномірному розвитку, періоди  уповільнення змінюються періодами  інтенсивних змін;

- розвиток  окремих функціональних систем є гетерохронним, кожна система має свій оптимальний час для вдосконалення;

- окремі  психічні функції дозрівають  послідовно та поетапно, при цьому  нові якості та функції починають  формуватись задовго до терміну,  на якому вони дозрівають, отже  виділення послідовних строків є умовним;

- існують  критичні періоди (кризи розвитку), через які відбувається віковий  розвиток – „ступені зрілості”;

- перехід  до більш високих рівнів організації  відбувається шляхом інтеграції  попередніх засобів з наступною  їх модифікацією;

- зменшення  з віком ролі жорстко детермінуючих  генетичних факторів розвитку  та зростання впливу індивідуального  досвіду і соціальних факторів. 

    Виділяють чотири етапи дозрівання основних психічних  функцій.

• До року відбувається становлення основних рухових функцій, умовних рефлексів.
• У 1-3 роки (раннє дитинство) поступово вдосконалюються складні рухові функції та дозріває чуттєва сфера.
• В період з 3 до12 років переважно іде формування емоційної сфери, емоції стають більш глибокими, стійкими, складаються системи емоційних відносин, паралельно розвиваються інші психічні функції – сприйняття, відчуття, пам`ять, увага, рухова сфера, воля.
• Після 12 років відбувається дозрівання мислення. Дитина стає здатною будувати попередній логічний план своїх дій, послідовно аналізувати факти, робити висновки, оперувати абстрактними поняттями та категоріями.

    Як  з психологічної, так і з фізичної точки зору першим базовим періодом є  підготовка до вагітності. В цей період важливим є бажання обох батьків мати дитину, їх усвідомлення задля чого це: дати початок новому життю, чи вирішити за рахунок майбутньої дитини свої проблеми, стосунки, реалізувати свою потребу в любові та ніжності, тощо.

    Вже в ембріональному періоді дитина відчуває позитивні та негативні  емоції. Відповідно на негативні емоції плід реагує стисканням. Досліджено, що починаючи з раннього фетального періоду плід може відчувати п′ять емоцій, властивих тваринам: тривогу, сум, страх, гнів та радість. Відомо, що кожна емоція забезпечується своїми нейромедіаторами, зокрема дофаміном, норадреналіном, серотоніном, ацетилхоліном. Вони здатні проникати через гематоплацентарний бар`ер та викликати відповідну реакцію плоду. Крім того, є дані, що у фетальному періоді плід може генерувати свої власні емоції.

    Багатьма  психологами встановлено, що пологи є найбільш значущими і нерідко найбільш травматичними для дитячої психіки, вони залишають свій відбиток на все життя. С. Гроф виділяв чотири перинатальні матриці, які формуються під час пологової діяльності та проходження дитиною пологових шляхів. Вони надають специфічні риси подальшому сприйняттю світу, глибоко впливають на наше повсякдення.

    Період  новонародженості також вважається критичним для психологічного становлення дитини. Сьогодні важлива роль надається імпринту – першому образу, враженню, що формується відразу після народження, в цей час закладаються  стереотипи реагування на фактори зовнішнього середовища. Відразу після народження відбувається фізичне відділення від матері, повна зміна середовища та способу життя, перехід від водного до повітряного існування. Далі в неонатальному і малечому періодах поступово налагоджується новий емоційний зв′язок з матір′ю, батьком та близькими. До кінця 1 місяця з`являється здатність зосереджеувати увагу, що стає передумовою до розвитку пізнавальної діяльності.

    Дитина  на початку першого року життя погано розуміє слова, які звернуті до неї, але гарно відчуває все, що за ними стоїть. Вдосконалюється зорове та слухове зосередження, відповідні аналізатри. Підсвідомо дитина аналізує рухи, інтонацію, емоційний стан, тощо. Мова у дитини розвивається тільки в тому випадку, коли вона постійно чує голоси дорослих. Весь перший рік діти перебувають в тісному психоемоційному зв′язку з мамою, і певною мірою сприймають оточуючий світ через ці відносини.

    На 2-му році життя відбувається активний сенсорний розвиток. Вдосконалюється  мова, дитина вживає прості речення, її словарний запас сягає 200-400 слів. Вдосконалюється координація рухів, в грі відтворюються дії, які перед тим малюк бачив. В такому віці дитина має навчитись самостійно їсти, частково одягатись. Між першим і другим роком може з′явитись страх темряви, нічні жахи, пізніше малюки можуть боятися тварин, казкових героїв, води та висоти, тощо.

    З 2х до 3х років у дітей значно вдосконалюється активна мова, розширюється запас слів, вони починають вживати  складні речення. В цьому віці дитина розуміє поки що лише конкретні, наочні поняття. Це період великої кількості  запитань. Спочатку „Де?”, „Коли?”, а потім з′являється „Чому?”. Поступово формується сюжетна гра, яка стає все більш складною. З′являються елементи образотворчої діяльності.

    Три роки – критичний період для розвитку вищої нервової діяльності. Дитина починає усвідомлювати себе як особистість, вона вчиться оцінювати свої дії з позиції добра та зла. Емоції в цей час яскраві, але не стійкі. Всі почуття безмежні і охоплюють дитину повністю. Виражене прагнення самостійності має і негативний бік – впертість, непокірність. В цей період можуть розвиватись навіть неврози, неврозоподібні та істеричні реакції. Часто в цей період відмічається перший етап соціалізації, виникає прагнення до контактів з іншими дітьми, до перебування в колективі. Після трьох років починається період романтичної любові до своїх батьків.

    В дошкільному віці продовжується  активне осмислення оточуючого світу, визначення свого місця в ньому. Продовжують закладатись стереотипи міжособистісних стосунків, соціальних відносин, поступово формуються життєві принципи. Більшість психологів вважають, що до 7-ми років особистість дитини вже сформована. В 6 -7 років найбільш актуальним виявляється формування механізмів шкільної зрілості. Вони включають в себе вольову зрілість, моральну, мотиваційну, фізичний та розумовий розвиток. В цьому віці має підвищитись рівень внутрішнього гальмування, який забезпечує концентрацію на уроці (дитина повинна правильно реагувати на слова, інтонації, терпляче слухати і ін.). Мають дозріти механізми, які забезпечують можливість писати (дрібна моторика правої руки). Дитина повинна уміти списати, змальовувати фразу з 3-4 слів, намалювати людину, тощо. При тестуванні також використовують словарний - асоціативний тест: дитині пропонують повторити те, що сказав вчитель (як дитина зрозуміла), вольовий тест (виховання), мотиваційний (розуміє необхідність йти до школи, одержувати знання).

    В школі продовжує вдосконалюватись абстрактне мислення, формуються індивідуальні  ментальні стратегії, навички колективної  діяльності, формується відношення до праці. 

    Пубертатний період відповідає одній з найбільш глибоких життєвих криз. Дитинство  закінчується і воно має завершитись  формуванням першої цілісної форми  власної ідентичності. До цієї кризи  призводять три лінії розвитку: це бурхливий фізичний розвиток, ендокринна перебудова організму і статеве дозрівання, необхідність знайти своє професійне покликання. В цей час заново постають невирішені проблеми  всіх пройдених критичних моментів розвитку і підліток має вирішити всі давні задачі, усвідомлюючи їх значущість.

    Дитинством, як предметом психологічного дослідження  займалось багато відомих вчених. Ними були досліджені різні сторони, різні функції психічної діяльності, були розроблені відповідні класифікацій. В таблиці наведені деякі з  них. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вища  нервова діяльність – діяльність вищих відділів головного мозку, які забезпечують нормальне існування організму і його постійне пристосування до умов навколишнього світу, які безперервно змінюються.

    Вища  нервова діяльність має індивідуальні  відмінності, які залежать від типу нервової системи, який визначається співвідношенням сили ,рухливості і врівноваженості процесів збудження і гальмування. Розрізняють чотири основні типи нервової системи, що характеризуються :

1) сильними,  рухомими, врівноваженими нервовими процесами;

2) сильними, рухомими, але не врівноваженими нервовими процесами, причому процеси збудження переважають процеси гальмування ;

3) сильними, врівноваженими ,але інертними процесами ;

4) слабкими процесами збудження і гальмування .

    Ці  типи відповідають за Павловим описаним ще в древності темпераментам: сангвінічному, холеричному ,флегматичному і меланхолічному. Вони залежать як від спадкових якостей, так і від виховання і життєвих умов . 
 

    Основи  виховання дітей.

    Виховання – це цілеспрямоване керівництво розвитком дитини, яке спрямоване на гармонійний розвиток особистості. Це складний, багатосторонній процес, він включає в себе як фізичні, так і психологічні аспекти. Немає універсальних правил виховання, які б підійшли для всіх дітей. До кожної дитини має бути індивідуальний підхід. Можна виділити лише основні принципи, якими варто користуватись під час спілкування та виховання, в їх числі:

- душевне  тепло та тілесно-емоційний контакт.  Дитину необхідно частіше хвалити,  завжди можна знайти щось, що варто заохочення чи маленької нагороди. Маленьку дитину (до 7 років) обов`язково потрібно обнімати, щоб задовольнити її „тілесний голод”;

- дітям  потрібні чіткі правила, вони  створюють в їх житті відчуття  безпеки, впевненості, допомагають поступово набути навички самоконтролю. Дисципліна має впроваджуватись з любов′ю;

- взаємна  повага - важливо пояснювати, а не  наказувати, ділитися своїми відчуттями  та завжди намагатись зрозуміти  відчуття дитини;

- розвиток  у дитини власної гідності, потрібно критикувати не дитину, а її невірні дії; забороняється вживати фізичні методи впливу, знущання та образи; надзвичайно важливо розвивати у дитини саме її, власні здібності і таланти.