Десмургія. Види твердих пов'язок

     Двобічна  пов'язка "Вуздечка" більш проста, чим описана вище, і повністю закриває голову, включаючи підборіддя. Вільними від бинта залишається передня  поверхня обличчя, а також обидві вушні раковини. Однотипні витки пов'язки починаються над одним вухом, потім бинт проходить по тімені і спускається перед іншим вухом, проходить під підборіддям і піднімається вверх на тім'я. Потім бинт проводиться на інший бік, над вухом повертає на потилицю, звідти на підборіддя, далі бинт косо піднімається по верхній щелепі на тім'я переходить на потилицю і знову під вухом проходить під підборіддям і піднімається уверх на тім'я. Аналогічними витками формується вся пов'язка. Щоб вона не зісковзувала, рекомендується використовувати вузький бинт (4-5 см) і переплітати витки. 
Хрестоподібна пов'язка на потилицю з переходом на спину.

     Вона  добре закриває потилицю і задню  частину шиї, причому ходи бинта  перехрещуються над ділянкою пошкодження. Пов'язку починають 1-2 циркулярними ходами бинта шириною 6-8 см навколо голови. Далі бинт ведуть над лівою вушною раковиною і спускають послідовно на задній, правий, передній і лівий бік шиї на ділянку лоба, перехрещуючи попередній хід і т.д. При бинтуванні нижньої частини шиї кругові тури бинта доцільно доповнювати ходами за типом хрестоподібної пов'язки на ділянку спини, які йдуть через пахвові ділянки. Таким чином, ділянка пошкодження прикривається повністю і пов'язка не зміщується при рухах голови і тулуба.

     Спіральна пов'язка на грудну клітку.

     Середину  відрізка бинта довжиною 1,5 м накладають через надпліччя. Поверх звисаючого бинта на грудну клітку накладають широким бинтом спіральну пов'язку знизу вверх до пахвових впадин. Звисаючі кінці бинта-зав'язки дещо натягують, зміщують до передньої лінії і, перекинувши через інше надпліччя, зв'язують між собою спереду над пов'язкою. Бинт-зав'язка міцно фіксує спіральну пов'язку, робить її нерухомою. Можливо застосування двох бинтів-зав'язок.

     Хрестоподібна пов’язка на грудну клітку

     На  верхню половину грудей накладають переважно  вісімкоподібні пов’язки з перехрестом  на спині чи у ділянці грудини  – залежно від локалізації  рани. Доповнюють її циркулярними турами навколо грудей.

     Пов'язки на молочну залозу

     Пов'язка, яка підтримує одну молочну залозу. Перший виток проводиться навколо грудної клітини під обома молочними залозами в напрямку від здорової до пошкодженої. Потім бинт проводиться через спину на надпліччя здорової сторони, огинає його і навскоси і пускається вниз, прикриваючи пошкоджену молочну залозу, починаючи з її нижніх відділів. Наступні витки накривають її повністю. 
Пов'язка, яка підтримує обидві молочні залози. Перші витки цієї пов'язки аналогічні описаним вище, але після витка, який прикриває молочну залозу, бинт не проводиться на протилежне надпліччя, а проходить поперек спини, огинає тулуб, прикриває другу молочну залозу і піднімається на протилежне надпліччя спереду. Поступово такі витки прикривають обидві молочні залози.

     Пов'язка Дезо

     Є дуже складною пов'язкою і застосовується при необхідності іммобілізації верхньої кінцівки шляхом притиснення її до грудної клітини. Перед накладанням пов'язки рекомендується оглянути ділянку пахвинної впадини, припудрити її тальком і вкласти ватну подушку для попередження мацерації і для адсорбції поту. Подушка фіксується витком бинта чи просто вкладається без спеціальної фіксації. Характер початкових витків визначається тим, що пов'язка повинна як іммобілізувати, так і підтримувати кінцівку. Перший циркулярний виток проводиться зі спини через пахвинну впадину здорової руки по грудній клітині, огинаючи пошкоджену руку і притискуючи її до грудної клітини, потім бинт проходить по спині, через пахвову ділянку, виводиться навкоси по передній поверхні грудної клітини до плеча пошкодженої руки. Такі складні витки поступово формують пов'язку. Здорова рука залишається вільною. Для придання жорсткості такій пов'язці можна на останніх етапах її формування використовувати крохмальні бинти, які не повинні безпосередньо стикатися з поверхнею тіла.

     Пов’язка  Вельпо

     Під пахву кладуть подушечку. Ушкоджена  рука розташовується таким чином, щоб  долоня лежала на плечі здорової руки. Перший тур циркулярний навколо  грудей, другий притискує ушкоджену  руку до грудної клітки. Потім бинт проводять під здоровою рукою на спину, навскоси до хворого плеча, огинають його вгорі і ведуть по передній поверхні вниз до ліктя хворої руки, охоплюючи його трохи вище від ліктьового згину і проводять під пахвою здорової руки. У зв’язку з недостатньо фізіологічним положенням руки цей вид пов’язки накладається не довше ніж на тиждень.

     У хірургічному відділенні робота ґрунтується  на принципах охоронно-лікувального режиму. Хворі повинні бути оточені  увагою і піклуванням медичного  персоналу. Роль середнього медичного  персоналу в післяопераційному періоді полягає в старанному нагляді та догляді за хворим, неухильному виконанні лікувальних призначень і здійсненні профілактичних заходів для забезпечення нормального перебігу післяопераційного періоду і запобігання ускладненням. Догляд за хворими – це процес, що складається з комплексу заходів, які забезпечують всебічне обслуговування пацієнта, створення належних гігієнічних умов, що сприяють неускладненому перебігу хвороби, прискоренню одужання, полегшенню страждань та запобіганню ускладненням і своєчасному виявленню їх, а також виконання лікарських призначень. Догляд за хворими – невід’ємна складова лікування. Багато хворих, особливо хірургічного профілю, самостійно не одужують, їх виходжують. Догляд ділиться на загальний та спеціальний. Загальний догляд – це сукупність тих заходів, яких потребують будь які хворі незалежно від характеру їх захворювання, віку, статі тощо. До заходів загального догляду належать:

     1) гігієнічне утримання приміщення, ліжка та меблів, самого хворого  (умивання, миття, переодягання, транспортування та ін.), його одягу, посуду, предметів туалету, тощо;

     2) чітке виконання всіх призначень  лікаря, дотримання техніки процедур (накладання компресів, постановка  банок, гірчичників, промивання  шлунку, постановка клізм, сечових катетерів та ін.) та схеми введення ліків;

     3) спостереження за перебігом хвороби,  станом хворого (притомність,  фізична та психічна активність, настрій, наявність або відсутність  болю, колір шкіри, температура  тіла, частота пульсу та його  якість, частота та характер дихання, артеріальний тиск, диспепсичні розлади та ін.) та інформування лікаря про зміни в його стані;

     4) годування хворого. Дії медичного персоналу, пов’язані зі специфікою власне захворювання та його лікування, складають спеціальний догляд. Догляд за хворими здійснюється молодшими сестрами (санітарками), що не мають спеціальної медичної освіти та медичними сестрами зі спеціального медичною освітою. Догляд повинен бути високопрофесійним та деонтологічно витриманим. Милосердне, гуманне ставлення до хворого є не менш важливим, ніж професійна майстерність.

     У зв’язку з гострим, динамічним перебігом  захворювання та специфічними формами  лікування (операція, проведення наркозу), наявністю у більшості пацієнтів  ран, хірургічні хворі потребують у процесі догляду за ними підвищеної пильності і відповідальності та дотримання правил асептики. Догляд за хірургічними хворими вимагає від медичної сестри уважного спостереження не тільки за загальними показниками стану хворого, а і за місцевими проявами хвороби (стан пов’язки на рані, наявність чи відсутність її промокання та характер виділень з рани, біль у ділянці рани, стан тканин навколо рани, положенням дренажних трубок, характер та кількість виділень з останніх, характер та забарвлення випорожнень, сечі і харкотиння та ін.) та ознаками її ускладнення. Внаслідок наркозу у хворих після операції нерідко збільшується тривалість наркотичного сну, який може супроводжуватись западанням язика та підвищенням салівації, що може спричинити асфіксію. Крім того у хворих після наркозу може спостерігатись блювання, тому таких хворих потрібно класти в ліжку без подушки та повертати голову на бік. 
Найбільш частими ускладненнями в ранньому післяопераційному періоді бувають: кровотечі, шок, гостра серцева недостатність, дихальна недостатність, асфіксія, порушення сечовиділення, парез кишечника.

     В подальшому через 3-8 діб після операції може виникнути серцево-судинна  недостатність, пневмонії, тромбофлебіти, тромбоемболії, нагноєння рани. Тому особливості догляду та лікування в післяопераційному періоді направлене на профілактику цих ускладнень і полягає в наступному:

• Боротьба з болем;
• Відновлення серцево-судинної діяльності;
• Попередження і лікування дихальної недостатності;
• Дезінтоксикаційна терапія;
• Корекція метаболічних порушень;
• Збалансоване парентеральне харчування;
• Відновлення функції видільної системи;
• Відновлення функції органів, на яких виконана операція.

Операції  на різних ділянках тіла та органів  через функціональні особливості  останніх позначаються і на характері догляду за хворими.

     Операції  на голові та її м’яких тканинах виконуються  або у разі відкритих травм (ран) м’яких тканин голови без ушкодження мозку чи з легкими формами  струсу, або при патологічних процесах (опіки, пухлини і пухлино подібні  утворення – атерома, дермоїдна кіста). Догляд за такими хворими практично не відрізняється від догляду за хворими, оперованими на інших ділянках тіла. Особливістю є те, що м’які тканини голови дуже добре постачаються кров’ю, і тому кровотеча після операції на голові буває частіше, ніж у разі операцій на інших ділянках тіла. Через анатомо-фізіологічні особливості операцій на голові у хворих частіше можливі реакції загального типу у вигляді диспепсичних явищ (нудоти, блювання, запаморочення) чи так званого ортостатичного колапсу (зниження артеріального тиску та короткочасна непритомність під час піднімання з ліжка або переходу у положення стоячи). У хворих, оперованих з приводу травм м’яких тканин голови в подальшому може розвинутися клініка ураження мозку за рахунок стиснення його внутрішньочерепною гематомою. Ознаками ураження мозку є наростаючий головний біль, сповільнення пульсу, розширення зіниць, непритомність, судоми. Нейрохірургічні втручання на голові належать до складних операцій з можливими різноманітними ускладненнями в післяопераційному періоді: набряком мозку, інфекцією (менінгіт, менінгоенцефаліт, абсцес мозку, сепсис), травматичною епілепсією, кровотечею як у порожнину черепа, так і зовнішню та ін. Нерідко у таких хворих спостерігається блювання, психічне та моторне збудження. 
Особливостями догляду за хворими, оперованими на шиї та її органах є забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів, виявлення та своєчасне усунення причин, що можуть зумовити асфіксію, та достатнє забезпечення хворих свіжим, багатим на кисень повітрям.

     У хворих, оперованих на грудній клітці операцію закінчують дренуванням плевральної  порожнини, дренажі приєднують до активного  чи пасивного дренажу. За хворим і  дренажами необхідно вести спостереження. Треба слідкувати за кількістю і  характером виділень із дренажів, станом пов'язок, а у випадку пасивного дренування стежити, щоб трубка не виходила за рівень рідини в банці. При тривалому дренуванні емпієми плеври виділення можуть просочуватись між трубкою і грудною стінкою і мацерувати шкіру. При мацерації шкіру навколо дренажа обробляють пастою Ласара.

     Проявами  порушення функції органів дихання  є: задишка, кашель, виділення харкотиння, біль в грудній клітці. Задишка - порушення частоти, ритму та глибини  дихання, яка характеризується відчуттям нестачі повітря і є проявом недостатності дихальної або серцево-судинної системи. Вона може супроводжуватися як збільшенням частоти (тахіпное) так і зменшенням (брадіпное) або зупинкою дихання (апное). В залежності від того, яка фаза дихання утруднена розрізняють - інспіраторну (утруднений вдих), експіраторну (утруднений видих) або змішану. Причиною задишки є зміна газового складу крові - нестача кисню (гіпоксія) або надлишок вуглекислого газу (гіперкапнія) і може супроводжуватись як центральними (депресія дихального центру) так і периферичними (міопатії, міастенії тощо) розладами регуляції дихання. Задишка може виникати гостро (при закритті повітряних шляхів чи здавлюванні легеневої тканини) або хронічно (в результаті захворювань легеневої системи). Приступ раптової задишки носить назву задухи (ядухи). Раптова задишка у оперованих хворих може свідчити про закупорку дихальних шляхів слизом, попаданні в них блювотних мас, сторонніх тіл, або здавлюванні легеневої тканини накопиченими повітрям чи рідиною в плевральній порожнині. Перша допомога при задишці - надання хворому підвищеного положення (сидячи, напівсидячи). Необхідно звільнити його від стискуючого одягу, забезпечити доступ кисню - відкрити вікно. При вираженій задишці призначають оксигенотерапію - дихання зволоженим киснем за допомогою кисневої подушки або інгаляцію кисню, викликати лікаря.

     Кашель - захисний рефлекторний акт, який характеризується раптовим, поштовхоподібним видихом  при закритій голосовій щілині. Він  виникає внаслідок подразнення  епітелію дихальних шляхів або листків плеври, іноді він спостерігається при психоемоціональному збудженні. Кашель може бути сухим (без виділення мокроти) або вологим (з виділенням мокроти). Мокрота може мати характер серозного виділення, слизу, гною, бути склоподібною. В мокроті можуть бути прожилки крові (кровохаркання) або вона повністю забарвлена кров'ю (легенева кровотеча). Іноді при набряку легень чи серцевій астмі харкотиння може мати кров'янисто-пінистий характер. Перша допомога при кашлі - хворому надають положення напівсидячи. При нестерпному кашлі пацієнта треба заспокоїти, дають йому теплий напій (наприклад, молоко з невеликою кількістю харчової соди, або розбавляють його карбонатною мінеральною водою - Поляна Квасова, Боржомі, Лужанська), відвари трав - термопсису, чабрецю, квіток з липи, алтею. До ніг можна прикласти грілку, гірчичники, перцевий пластир або банки на грудну клітку.  
При кровохарканні і легеневій кровотечі використання гірчичників, банок заборонено, а кладуть міхур з льодом на грудну клітку, забезпечують аерацію повітря. Необхідно пам'ятати, що при легеневій кровотечі хворі помирають не від крововтрати, а від асфіксії чи пневмонії. Тому таких хворих укладають в підвищеному положенні на бік ураженої легені, щоб запобігти попаданню крові в дихальні шляхи здорової легені та викликають лікаря.