Десмургія. Види твердих пов'язок

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………………2

1. Поняття десмургії. Види пов’язок…………………………..…………………….3
2. Типи гіпсових (твердих) пов'язок………………………………………..………16

Висновок…………………………………………………………………………………21

Список  використаних джерел………………………………………………………...22

Вступ

 Догляд за хворими є невід’ємною складовою частиною процесу лікування. Особливо нагальними стають питання догляду за пацієнтами в післяопераційному періоді, коли більшість з них знаходиться на постільному режимі, а наявність ран потребує виконання перев’язок та робить догляд більш складнішим. Ще Р. Верден зазначав, що кожний медичний працівник мусить уміти правильно накласти пов’язку, а кожний хірург зобов’язаний бути майстром у цій справі. Неправильно накладена пов’язка може призвести до серйозних ускладнень і мати такі наслідки, як і погано виконана операція. Крім цього, знання десмургії необхідне лікарю будь-якого фаху для надання першої медичної допомоги потерпілим.

     Гострий, динамічний перебіг захворювання у  оперованих хворих потребує підвищеної пильності і відповідальності при догляді за ними. Саме тому, завжди актуальним лишається вислів, що хірургічні хворі самостійно не одужують, їх виходжують.

1. Поняття десмургії. Види пов’язок

Перев’язочна - структурний підрозділ хірургічного відділення, призначений для перев’язок хворих, проведення хірургічних маніпуляцій і виконання нескладних операцій. У хірургічних відділеннях, як правило, є дві перев’язочні – чиста, де проводять діагностичні дослідження, блокади, пункції, перев’язку чистих ран, та гнійна – для перев’язок хворих з гнійними процесами і розкриття гнійників, проведення ректороманоскопії тощо. При наявності одної перев’язувальної в першу чергу виконуються чисті перев’язки, а потім перев’язуються гнійні рани. В перев’язочній, так само як і в операційній, необхідно строго дотримуватися правил антисептики.  
 Правила організації перев’язочної подібні до правил організації операційної. Перев’язочну розміщують у великій світлій кімнаті. В цьому приміщенні встановлюють перев’язочний або операційний стіл, інструментальний стіл, невеликий стерилізатор та інше необхідне обладнання. Освітлення досягається з допомогою операційної лампи. Для зручності дезінфекції стіни повинні бути викладені керамічною плиткою або пофарбовані олійною фарбою, підлога покрита лінолеумом чи плиткою. В перев’язочній повинна бути мінімальна, крім необхідних, кількість предметів.

     Прибирання  перев’язувальної здійснюється тільки вологим методом і нічим не відрізняється від методики прибирання операційної. Відповідно, передбачені наступні види прибирання: попереднє, поточне, після кожної перев’язки, заключне і генеральне. Попереднє прибирання проводиться на початку робочого дня, а саме: вологою ганчіркою протирають усі предмети, прилади, підвіконня, видаляють осілий за ніч пил. Поточне прибиранняздійснюється під час перев’язок у вигляді постійного прибирання серветок, кульок, інструментів та ін., що впали на підлогу. Прибирання після кожної перев’язки проводиться у проміжку між перев’язками, коли хворий вивезений з перев’язувальної, і полягає у прибиранні білизни, серветок, інструментів, протиранні операційного столу змоченою розчином антисептичного засобу серветкою і накриванні його простирадлом, протиранні підлоги вологою ганчіркою. По закінченні робочого дня роблять заключне прибирання, що включає вологе прибирання з протиранням стелі, стін, підвіконь, усіх предметів і апаратури, підлоги, з використанням дезинфікуючих розчинів: 1-3% розчину перекису водню із синтетичним миючим засобом, розчину дезоксону та інших.Генеральне прибирання перев’язувальної здійснюють наприкінці тижня із застосуванням 3-6% розчинів перекису водню чи 0,2% розчину хлорантоїну. 
Стерилізація повітря перев’язувальної здійснюється на початку та наприкінці робочого дня, після заключного прибирання на протязі 1 год. Крім цього, стерилізація повітря може здійснюватися у перервах між перев’язками або при переході від чистих перев’язок до гнійних.

     У штаті перев’язувальної є перев’язувальна  сестра та санітарка, які не притягаються до іншої роботи.

     Перев’язувальна повинна бути постійно готовою до роботи. Слід пам’ятати, що стерильний стіл перев’язочної вважається відкритою стерильної поверхнею, використовувати яку можна протягом 6 годин. Накривається стерильний стіл перев’язувальною сестрою на початку робочого дня після попереднього прибирання та опромінення перев’язувальної бактерицидною лампою. Хірургічний інструментарій та різні види перев’язувального матеріалу розкладаються на стерильний стіл зонально в залежності від виду та потрібності у використанні. До стерильного столу має право наближатись тільки медична сестра, яка відповідає за нього. Перев’язки проводяться за допомогою стерильних пінцетів, а в разі потреби іншого хірургічного інструментарію. Інструменти та перев’язувальний матеріал медична сестра подає лікарю з стерильного столу за допомогою корнцангу, який знаходиться з зануреними браншами у дезинфікуючому розчині. Під час перев’язок забороняється проходити між перев’язувальним та стерильним столом. При накриванні стерильного столу потрібно дотримуватись принципу асептики та правил роботи з таким столом. Обов’язково на стерильному столі повинно бути не менше трьох шарів стерильного простирадла внизу та двох шарів зверху. Нижній край верхнього простирадла повинен звисати зі столу на 20 см. 
Заходити до перев’язувальної дозволяється лише у відповідному одязі (хірургічний костюм, шапочка, маска, змінне взуття). Під час перев’язок слід дотримуватися тиші, обмін думками стосовно протікання захворювання у хворого необхідно висловлювати не в присутності останнього. Пацієнта треба покласти на перев’язувальний стіл незалежно від локалізації рани. Бажано, щоб хворий під час перев’язки не бачив, як перев’язують інших хворих, скривавленого перев’язувального матеріалу, а також своєї рани.

     Відпрацьований  матеріал (ватні, марлеві кульки, серветки) замочуються в у дезрозчині на протязі не менше 1 год, а потім утилізуються. Відпрацьований хірургічний інструментарій також замочується у дезрозчині з наступним проходженням всіх етапів передстерилізаційної очистки та безпосередньо стерилізації.  
Десмургія (гр. desmos – зв’язка, ergon – дія) – вчення про пов’язку – є самостійним розділом загальної хірургії. Класифікація пов’язок передбачає розподіл їх за матеріалом, функціональним призначенням, етапністю надання медичної допомоги. Функціональне призначення пов’язки зумовлює вибір певного матеріалу, а етап надання медичної допомоги (перша допомога, до госпітальний та госпітальний рівні) визначає вид перев’язних засобів. Залежно від виду матеріалу розрізняють м'які та тверді (нерухомі, фіксуючі) пов'язки.

     Тверді  пов'язки (іммобілізуючи, коригуючи, пов'язки для витягнення) використовуються в основному для транспортування та лікування хворих з пошкодженнями і захворюваннями опорно-рухової системи. До них відносяться гіпсові пов'язки, шини та апарати.

     М'які  пов'язки складаються з перев'язувального матеріалу, який накладається безпосередньо на рану та із засобу його фіксації. Розрізняють просту м'яку (захисну і фіксуючу), стискаючу, гемостатичну пов'язку та окклюзійну пов'язку, що накладається при пораненнях грудної клітини.

     Накладання  пов'язок звичайно проводиться в  перев'язочній. Під перев'язкою розуміють лікувально-діагностичну процедуру, яка складається із зняття старої пов'язки, виконання профілактичних, діагностичних і лікувальних заходів в рані та накладання нової пов'язки.

     У десмургії використовують велику кількість  різноманітних матеріалів: марля, вата, гіпс, крохмаль, плівкотворні аерозолі, фіброгласи, що швидко твердіють, тощо. Загальними вимогами до м’яких пов’язок, які безпосередньо контактують зі шкірою чи поверхнею рани є: висока капілярність, гігроскопічність, еластичність, достатня міцність, біологічна інертність (ареактивність), здатність не викликати подразнення шкіри, здатність зберігати свої властивості після стерилізації, економічна доцільність, низька собівартість.

     Правила накладання пов'язок:

Під час  перев'язки потрібно стояти обличчям до хворого, наскільки це можливо.

Орган на який накладається пов’язка повинен  бути максимально доступний для  перев’яки.

     З самого початку перев'язки необхідно стежити за тим, щоб частина тіла, яку перев'язують, знаходилась у функціональному положенні, яке буде зберігатися і після перев’язки.

     Напрямок  витків повинен буди однаковим у  всіх шарах пов'язки.

Ширину  бинта слід підбирати так, щоб  вона дорівнювала або була більше діаметра частини тіла, що перев'язують.

     Бинт  необхідно тримати в руці так, щоб вільний кінець складав прямий кут з рукою в якій знаходиться  рулон бинта.

     Перев'язку потрібно починати з накладання простого кільця таким чином, щоб один кінчик бинта дещо виступав з-під наступного витка, який накладається у тому ж напрямку. Підігнувши і накривши кінчик бинта наступним витком, його можна зафіксувати, що суттєво полегшує подальші маніпуляції.

     Перев'язку слід починати з найбільш вузького місця, поступово переходячи до більш широкого.

     Перев'язку закінчують круговим витком і закріплюють  її таким чином: кінець бинта Підрізають ножицями в повздовжньому напрямку, обидва кінця перехрещують і зав'язують. Причому ні перехрест, ні вузол не повинні лягати на ранову поверхню, кінець бинта Приколюють до попередніх турів англійською шпилькою; кінець бинта підгинають за останній круговий хід.

     Для фіксації перев'язочного матеріалу  використовують марлевий, трикотажний  трубчатий бинт, сітчато-трубчатий  медичний бинт "Ретеласт", косинки з бавовнянопаперової тканини, клеол, колодій, лейкопластир.

     Пов'язки з бинта є найбільш розповсюджені  зважаючи на свою простоту та надійність. Бинт може бути скатаний з одного кінця (одноголовий бинт), при цьому  скатана чистина носить назву головки, а та що не скатана - початком. Бинт, скатаний з обох кінців до середини називається двоголовим бинтом. Тильна сторона бинта, яка повернута до бинтованої частини тіла називається спинкою, а протилежна – черевцем. Під час бинтування черевце повинно бути повернуте назовні, щоб бинт легко та вільно міг розкатуватися по поверхні бинтованої ділянки тіла. Бинт при перев'язці тримають в правій руці під кутом і повертають у напрямку до того, хто бинтує. Бинт намотується під легким натисненням, але пов'язка не повинна бути дуже тугою, щоб не викликати стиснення тканин і порушення кровообігу у забинтованій кінцівці. Основою будь-якої пов'язки є виток або тур, який виникає коли обмотують будь-яку частину тіла. Перший виток накладається дещо навкоси, щоб можна було притримати кінець бинта, а наступні витки його накрили.  
Пов'язка "чепець".

     Відрізок  бинта біля 1 м довжиною симетрично накладається на тім'я з вільно звисаючими по бокам голови кінцями. На рівні  надбрівних дуг і потиличного  бугра іншим бинтом накладається перший циркулярний виток під вільними кінцями відрізка. При кожному наступному витку робиться петля навкруги вільного кінця, потім бинт направляється на потилицю, переходить на іншу сторону голови, де знову виконується петля навкруги вільного кінця, і бинт по лобно-тім'яній частині голови переходить до вільного кінця, зміщуючи бинт при кожному наступному витку, формують пов'язку, яка повністю закриває поверхню голови. На закінчення вільні кінці зав'язуються під підборіддям.

     Пов'язки на одне і обидва ока

     Пов'язка на одне око. При накладанні пов'язки на праве око бинт, як правило, тримають у правій руці і накладають зліва  направо. При пов'язці на ліве око  зручніше бинт перекласти в ліву руку і пов'язку робити справа наліво. Першим накладається фіксуючий циркулярний виток навколо голови. Наступні витки проходять над вухом зі здорової сторони і під вухом на стороні ураження, поступово закриваючи пошкоджене око. Пов'язка закінчується циркулярним фіксуючим витком.

     Пов'язка на обидва ока. Після першого циркулярного витка навколо голови бинт проводиться через тім'я і косо спускається через лоб, закриває ліве вухо, огинає голову під кличним бугром і правим вухом, косо піднімається вгору, закриваючи праве око. Витки перехрещуються в ділянці перенісся. Наступні витки поступово прикривають обидва ока. Пов’язка закінчується циркулярним витком на рівні очей. Вушні раковини залишаються відкритими.

     Пов'язка "вуздечка"

     Використовується  для прикриття бокових поверхонь  обличчя, скроневої ділянки, лобу чи тім'я, а також для фіксації нижньої щелепи і прикривання підборіддя. Перший циркулярний, фіксуючий виток накладається в напрямку від здорового до пошкодженого боку. Далі бинт проводиться до вуха на пошкодженому боці, косо спускається за ним вниз проводиться під потиличним бугром, під вухом на здоровому боці, через підборіддя виводиться на пошкоджений бік, направляється вгору на тім'я. Потім бинт проводиться вниз прикриваючи вушну раковину на здоровому боці, проходить під підборіддям, закриває інше вухо і повертається на тім'я. 3 наступним витком бинт спускається вниз на здоровий бік проходить по задньому краю вушної раковини до потилиці, виводиться на пошкоджений бік, проводиться по нижньому краю нижньої щелепи, проходить під вухом на здоровій стороні до потилиці. Далі бинт знову проводиться під підборіддям і перед вухом на здоровому боці повертає на тім'я, потім над вухом на пошкодженому боці повертає на потилицю, від нього на підборіддя і назад через пошкоджений бік на тім'я Хоча пов'язка однобічна, вона практично симетрична. Складності, пов'язані з її накладанням, компенсуються її високою надійністю.