Біоетика та проблеми евтаназії

     Книга "Про смерть і вмирання" і  зараз є неперевершеним підручником  для всіх професіоналів, що працюють з вмираючими пацієнтами - лікарів, медсестер, психологів. Виділені нею  п'ять стадій, які проходить людина, отримавши звістку про свою неминучу смерть, стали канонічними.

     Отримавши звістку про те, що він невиліковно  хворий, людина в перший момент заперечує  почуте: "Це не може статися зі мною, це помилка, ви, напевно, говорите про  когось іншого". Заперечення діє  як психологічний захисний механізм, що оберігає свідомість від нестерпних думок і переживань.

     Потім людину охоплює гнів: він може вилитися в лють, обурення або заздрість  до тих, хто здоровий. Часто об'єктом  гніву стають лікарі: "Від них  немає ніякої користі. Вони тільки й  думають, що про гру в гольф. Вони не так роблять аналізи і призначають  неправильне лікування".

     Третя стадія - спроба укласти угоду з  долею. Людина подумки загадує: "Якщо випадає козирна карта, я виживу, якщо ні - то помру". Часто в ролі вершителів доль виступають лікарі: "Якщо я пообіцяю триматися подалі від  горілки і сигарет, Ви мене вилікуєте?" Іноді хворий намагається домовитися з Богом: "Господи, якщо ти врятуєш  мене, я обіцяю ніколи не зраджувати дружині".

     Далі, як правило, настає депресія: людина впадає у відчай і жах, втрачає інтерес  до життєвих проблем, віддаляється від  людей.

     Лише  небагатьом хворим вдається дожити до заключної стадії - прийняття. На цьому  етапі людина починає думати про  смерть з тихим смиренням: "Я  прожив цікаве і насичене життя. Тепер  я можу померти". На думку багатьох психіатрів, лише менше двох відсотків  людей переживають цю стадію.

     Саме  завдяки роботі Кюблер-Росс в США  тепер пацієнтові повідомляють максимально  повну інформацію про його діагноз  і прогноз навіть в самому невтішному випадку. Американські лікарі переконані, що приховувати правду від людини - значить порушувати його священне право приймати самостійні рішення. Причому як повноцінної особистості, волю якої необхідно поважати, виступають не тільки дорослі, але навіть 12-річні  діти.

     Якщо  вам здається, що це жорстоко, подумайте, наскільки більш жорстоко - залишати свого родича, а тим більше дитини, наодинці зі страхом смерті, без  підтримки і розради. Смертельна хвороба і так - важке випробування навіть для самого мужньої людини. А переживати її одному в сто крат важче.

     Уникання  розмов про смерть вигідно не хворому, а здоровим - родичам і лікарям, яким, в більшості випадків, просто зручніше обходити неприємну тему. Вони можуть дозволити собі розкіш не думати про неминуче - адже вмирати-то не їм. А той, хто кожен день прокидається з крапельницею у головах лікарняному  ліжку, вже не може відвернутися від  гіркої правди - йому доводиться прийняти свою смерть. І саме Елізабет Кюблер-Росс змусила лікарів у всьому світі  усвідомити це й навчитися полегшувати  не тільки фізичні, а й душевні  страждання вмираючих. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок

     На  даний момент в Україні евтаназія  офіційно заборонена, а саме поняття "евтаназія" відноситься скоріше  до розряду філософських проблем, рішенням яких займаються студенти гуманітарних вузів.

     У дискусії з проблеми евтаназії стикаються два типи гуманізму - раціональний, що прагне затвердити сенс життя, заснований на «позитивних» цінностях, відсутності  страждання, підкріплюваний правом особистості  на повну самодетермінації, включаючи  і самогубство за допомогою лікаря, і ірраціональний гуманізм, що відмовляється  визнати поділ цінностей на позитивні  і негативні, який розглядає життя  і смерть не в опозиції, а в  єдності, який стверджує самоцінність кожної миті життя.

     Реальність  сьогодні така, що евтаназію застосовують повсюдно, причому, незалежно від  того, дозволена вона законом чи ні. За даними Американської медичної асоціації, в лікарнях США щодня  вмирає 6000 чоловік, більша частина яких йде з життя добровільно за допомогою медперсоналу. Звертає  на себе увагу той факт, що це рішення  приймав лікар з сім'єю пацієнта, в той час як обов'язковим загальноприйнятим  умовою евтаназії є інформована  добровільне рішення самого хворого.

     Злиденне  становище вітчизняної охорони  здоров'я - важливий об'єктивний фактор популярності евтаназії. Воно формує думку, що медично дозволена смерть і  припинення життя виглядають гідно  болісного споглядання того, як вмирають безнадійні хворі, яким суспільство  не в змозі допомогти. Це сприяє поширенню  в суспільстві цинізму, нігілізму  та моральної деградації в цілому, що неминуче при відмові від дотримання заповіді "не убий". Кваліфікований лікар повинен враховувати, що прохання хворого про смерть може бути обумовлена ​​його депресією, позбавляючи можливості правильно оцінювати своє становище. Важко провести межу між самогубством із сторонньою допомогою і вимушеною евтаназією.

     Коли  мова йде про безнадійно хворих людях, які переживають нестерпні муки, перед лікарем постає моральний  вибір: продовжувати підтримуючу терапію  і тим самим прирікати хворого  на подальші фізичні страждання або  перервати таке життя? Чи може лікар  в такому випадку брати на себе функції воротаря долі? Природно, це питання має вирішуватися не тільки з морально-етичних позицій, а  й отримати правову оцінку, оскільки зловживання і навіть злочини  в таких випадках не виключені. Слід зазначити, що в Росії немає традиції правдиво інформувати хворого про  тяжкість його захворювання, лікарі намагаються  щадити його психіку. Як правило, обмежуються  інформуванням його родичів, хоча пацієнт  має право знати свій діагноз. Саме сильні болі і змушують хворого  просити лікаря прискорити настання смерті. Лікар повинен протистояти  цим проханням, пропонуючи знеболюючі засоби, вибір яких сьогодні достатньо  широкий. Інша справа, коли, наприклад, людина тривалий час перебуває в  стані коми, коли шансів повернути  його до тями вже немає, а прогресивні  медичні технології дозволяють проводити  тривалу підтримуючу терапію. Багато вчених побоюються, що формальний дозвіл евтаназії може стати певним психічним гальмом для пошуку нових, більш ефективних засобів діагностики та лікування тяжкохворих, а також сприяти несумлінності в наданні медичної допомоги таким хворим. Реанімаційна допомога вимагає не лише великих матеріальних затрат, а й величезної напруги фізичних і душевних сил обслуговуючого медперсоналу. Саме відсутність належного лікування та догляду стимулюють вимоги хворого прискорити смертельний випадок, що дозволить лікареві повністю припинити всяке лікування та догляд за ним. І в цьому ще одна причина необхідності правового регулювання даного питання.

     Право на життя, дане людині в силу його народження на Землі, не може бути відірване від  його права на гідну смерть. Сказано: "Найстрашніше помилки в якомусь  конкретному випадку може бути тільки думка, правильне сьогодні, але помилкове  завтра. Це та помилка, яку не можна  виявити в сьогоденні". Ці мудрі  слова можна повністю віднести і  до проблеми евтаназії. Рішення її - спільне завдання лікарів і юристів, філософів і богословів, одним  словом, вчених усього світу, в тому числі і російських. Останнє ж  слово завжди має залишатися за законом.

     На  закінчення хотілося б сказати: дай  Боже, щоб проблема легалізації евтаназії  ніколи не з'явилася на порядку денному  нашого уряду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література:

1. Бобров О. Є. Поговоримо про евтаназію? Журнал "Самвидав": 2003

2. Біто Ласло.  Евтаназія? Евтель! Щасливе життя  - блага смерть. - Москва, Енігма. 2006.

3. Водовозов  Олексій. Евтаназія в Росії:  не можна, але можна; Мед  Портал Rambler-Здоров'я 27.10.2004.

4. Загальна  декларація про біоетику та  права людини (ООН, 2005).

5. Капінус  О.С. Евтаназія в світлі права  на життя: монографія. - М.: ИД Камерон, 2006.

6. Капінус  О.С. Евтаназія як соціально-правове  явище: монографія. - М.: Буквоїд, 2006;

7. Лопухін  Ю. М. Біоетика в Росії. Вісник  Російської Академії Наук. 2001

8. Петров Олександр. "Легка смерть" крокує по  Європі. НГ-Релігії № 23 (153) 15.12.2004 г

9. Покальчук  Олег. Евтаназія: нестерпна легкість. Дзеркало тижня / http://www.mw.ua. 2005

10. Проект Федерального  закону «Про правові засади  біоетики та гарантії її забезпечення».

11. Сгречча  Еліо. Біоетика (підручник), Вид. ББІ, 2001,

12. Силуянова  І. В. Біоетика в Росії: цінності  і закони, (підручник для медичних і фармацевтичних вузів) М. 2001.

13. Христодул.  Церква і проблема евтаназіі.www.pravoslavie.ru.2002

14.http://medkolleg.lipetsk.ru

15.http://ru.wikipedia.org