Виробництво і споживання: механізм взаємодії

виробничу інфраструктуру. Це - транспорт, зв'язок, торгівля, фінансово-

кредитна сфера, інформація, реклама, лізинг, консультації з управління.

     Послуги виробничого характеру надають, наприклад, оптовий та

роздрібний торгівець, банкір, страховий та рекламний агент, брокер, водій,

зв'язківець.

     Знаючи  криві індивідуального попиту на товар, можна побудувати криву ринкового  попиту. Ринковий попит обчислюється додаванням показників індивідуального попиту всіх покупців за кожного значення ціни.

     Якщо  скласти попит значного числа  покупців, то крива ринкового попиту буде плавною лінією з від'ємним  нахилом. Вона має ті ж самі властивості, що й крива індивідуального попиту і може зміщуватись внаслідок впливу неці-нових чинників, таких як доходи споживачів, зміна їхніх уподобань тощо.

     Вивчення  ринкового попиту має неабияке практичне  значення. Дослідження ринкового  попиту надають важливу інформацію про рівні попиту в різних регіонах, у різних демографічних групах споживачів. Наприклад, попит на житло в цілому нееластичний за ціною, але існують відмінності для різних груп населення. Так, молода сім'я має значно вищий показник еластичності попиту, ніж сім'я, в якій батько родини у віці 50 або більше років. Різною є еластичність попиту і для сімей з різними рівнями доходу. 
Ми розглянули процес формування ринкового попиту, виходячи з того, що криві індивідуального попиту утворилися лише на основі смаків і уподобань певних споживачів, а попит інших покупців ніяк не впливає на попит окремого споживача. Проте попит на деякі товари однієї особи іноді залежить від того, скільки ще людей придбали цей товар. Це явище називають „сіткові зовнішні впливи". Вони можуть бути позитивними і негативними.

     Позитивні сіткові зовнішні впливи виникають тоді, коли типовий споживач збільшує свій попит, якщо товар купує багато людей. Прикладом такого впливу є ланцюговий ефект, який виникає при бажанні споживача слідувати моді. Такий ефект спеціально створюється рекламою модного товару. 
Негативні сіткові зовнішні впливи виникають тоді, коли люди прагнуть володіти рідкісними, унікальними товарами. Це - ефект снобізму, чим менша кількість людей володіє даним товаром, тим вищим буде попит на нього. Ефект стосується таких товарів як автомобілі з індивідуальним дизайном, ексклюзивні одяг, взуття, прикраси, твори мистецтва - картини, меблі тощо. Купівля такого товару є справою престижу, підтвердження певного статусу. Для таких споживачів цінність товару полягає в тому, що ним володіє обмежене число людей. Ефект снобізму виявляють так звані товари Веблена - предмети розкоші, попит на які споживачів з високим рівнем доходу зростає, незважаючи на підвищення їхніх цін.

     Отже, ефект снобізму пригнічує розширення попиту, відтак ринковий попит (О) стає менш еластичним. Нееластич-ність попиту внаслідок ефекту снобізму, так само як і його вища еластичність внаслідок ланцюгового ефекту, є важливим чинником для визначення стратегії ціноутворення фірм. 
Негативні сіткові зовнішні впливи можуть також виникати внаслідок ефекту перевантаження, який має місце, коли багато людей одночасно з'являються на пляжах, катках, у парках і т.п.

     На  основі аналізу кривих індивідуального  і ринкового попиту розроблена концепція  споживчого надлишку, яка включається  в теорію економіки добробуту як доказ переваг ринкової системи, котра максимізує загальний добробут споживачів і виробників.

     Кожен споживач, який бажає придбати товар, визначає для себе граничну суму грошей, яку він міг би заплатити за нього згідно зі своєю оцінкою його граничної корисності.

     Споживчий надлишок - цс різниця між максимальною сумою, яку споживач був готовий  заплатити за кількість товару, на яку він пред'являє попит, і  фактично заплаченою сумою.

     Величина  сукупного споживчого надлишку вимірюється  площею фігури, обмеженої кривою попиту, лінією ринкової ціни та віссю ординат.

     Споживчий надлишок, - як різниця між сумою, яку споживачі готові заплатити  за товар і фактично заплаченою сумою, - визначає вигоду споживачів такою, якою вони самі її уявляють. Вважають, що споживчий надлишок є добрим показником економічного добробуту, повинен враховуватись політиками і урядом.

     Концепція сукупного споживчого надлишку має  практичне значення. Вона може застосовуватись  до обчислення виграшу та втрат при  коливаннях ринкової ціни. Наприклад, запровадження акцизного податку або мита чи квоти на імпорт підвищить ціну товару і скоротить обсяг попиту. У даному випадку виробники і держава одержать додатковий доход, величина якого покаже виграш виробників та держави і втрати споживачів. Надлишок споживача зменшиться, частина його буде розподілена між виробниками та державою. Співставивши виграш виробників та втрати споживачів від зміни ринкової ціни, ми можемо визначити, чим обернуться для суспільства податки чи мита, - чистою суспільною вигодою чи втратами. В останньому випадку державі доведеться шукати інші, більш прийнятні способи підтримки вітчизняного виробника.

     Порівнюючи  величини вигод і втрат, можна  також оцінити доцільність здійснення проектів охорони довкілля - зменшення  викидів у повітря, виливу стічних вод у річки та ін. Концепція споживчого надлишку застосовується також як доказ ефективності конкурентної ринкової системи та неефективності недосконалої конкуренції, про що мова буде йти у наступних розділах. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

    Припустимо: інвестиційні видатки постійно знижуються. Як ми бачимо, зменшення видатків може призводити до поступового спадання обсягів виробництва і рівня  зайнятості.

    Припустимо, уряд хоче “компенсувати” зниження сукупного  попиту, вдавшись до зменшення податків так, щоб доход залишався на рівні певної зайнятості. Оскільки споживчі видатки реагують лише поступово на зміну доходу спричинену спочатку скороченням інвестицій, а також зниженням податків. Творці економічної політики, які часом хочуть стабілізувати валовий внутрішній продукт, мають знати схему саморегулювання величини споживчих видатків, аби не “переграти”. Проблема може ускладнитися далі тим, що політики часто реагують на зміни обставин також з відставанням.

    У короткостроковому плані споживання не повністю відреагує на зміни доходу. Отож, слід неабияк знизити податки для досягнення даної зміни споживчих видатків, яка б “компенсувала” скорочення інвестицій. Та з часом, споживчі видатки повністю відреагують на зміни доходу в особистому розпорядженні, а зниження податків, яке початково було цілком достатнє для компенсації скорочення інвестицій видатків має проводитися через таке зниження податків, дія якого виявляється сильнішою на першому етапі і поступово слабне впродовж довгострокового періоду. Різниця між зниженням податків у короткостроковому та у довгостроковому плані визначається співвідношенням величини податкових мультиплікаторів короткострокового та довгострокового планів.

    Висновок  такий: успішно “робити” економічну політику і розуміти поведінку економіки можна лише тоді, коли особлива увага звертається на процес формування сподівань та не збувається що вони частково залежать від того як усвідомлюються дії, тих, хто “робить” політику.

    Перші емпіричні дослідження споживання показали: середня величина схильності до споживання знижувалася з підвищенням доходу. На противагу, повоєнні дослідження виявили порівняно постійну середню величину схильності до споживання – приблизно 0.92.

    Впродовж  життя люди хочуть підтримувати досить рівномірний рівень споживання. Їхня споживча поведінка орієнтована на можливості споживати, враховуючи довгостроковий період, тобто на постійний доход, або доход за весь період життя плюс багатство. З таким поглядом поточний доход – це лише один із чинників, що визначають величину споживчих видатків. Багатство і сподіваний доход також відіграють свою роль.

    Схильність  людини до споживання з доходу в  особистому розпорядженні та з багатства  залежить від її віку. Це означає: заощаджуватимуть багато (мало) коли доходи високі (низькі) порівняно із середнім доходом за весь період життя і навпаки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури 

1. Базилевич В. Економічна теорія: Політекономія/Підручник. – К.:Знання,

2004.

2. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528 с.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

4. Джуніор Ечивмент. Прикладна економіка. – К., 2001.

5. Долгов С.В. Глобализация экономики. – М., 2001.

6. Кириленко Л.М., Крупська Л.П., Пархоменко І.М., Тимченко І.Е. Моя

економіка. – К., 2001.

7. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Міроекономіка: Навчальний посібник. –

К.: Центр  навчальної літератури, 2004. – 416 с.

8. Політична економія: навч.посіб./ Г.А.Оганян, В.О.Паламарчук,

А..Румянцев та ін.; За заг.ред. Г.А.Оганяна. – К.:МАУП,2003. – 520 с.

9. Предборський В.А., Гарін Б.Б., Кухаренко В.Д. Економічна теорія/Під

редакцією Предборського В.А. – К.:Кондор,2003.- 492 с.

10. Савченко Л. Макроекономіка. – К., 1999.

11. Степан Панчишин Макроекономіка К.: Либідь, 2000.