Виробництво і споживання: механізм взаємодії

     Крива „доход – споживання” єднає  всі точки рівноваги споживача, пов’язані з різними рівнями  доходу. 

     Траєкторія  кривої „доход – споживання” залежить від типу благ. Рис. 2.1 відображає найпоширенішу ситуацію реального життя, коли зі зростанням доходу відбувається збільшення споживання обох товарів. Це означає, що обидва товари належать до нормальних благ. Крива „доход – споживання” для нормальних благ є монотонно зростаючою. Для нижчих благ вона набуває від’ємного нахилу.

     Модель  „доход – споживання” дозволяє охарактеризувати зміну індивідуального  попиту на певне благо. Перенесемо рівноважні обсяги споживання товару для випадку нормальних благ (рис. 2.2.а) в систему координат „ціна – обсяг попиту” (рис. 2.2.б). За умови незмінної ціни кожен обсяг товару має на кривій попиту лише одну точку. Обсяг розміщений на кривій попиту , а обсяг , що відповідає вищому рівню доходу , вже розташований на іншій кривій попиту , і далі відповідно попит споживача за будь-якого вищого рівня доходу буде зростати. На графіку попиту це виглядає як зміщення кривої попиту праворуч. Отже, зміна доходу споживача спричиняє зміни у попиті на товар і зміщує криву попиту.

 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис.2.2 Зміна доходу і попиту на товар

(Косік  А.Ф., Гронтковська  Г.Е. Міроекономіка:  Навчальний посібник. –К.: Центр навчальної  літератури, 2004)

     Модель  „доход – споживання” може бути використана для побудови кривих Енгеля.

     Криві Енгеля характеризують залежність обсягу споживання товару від доходу споживача. Рис.2.3.

 
 
 
 
 
 

Рис.2.3 Криві Енгеля

(Косік  А.Ф., Гронтковська  Г.Е. Міроекономіка:  Навчальний посібник. –К.: Центр навчальної  літератури, 2004)

     На  рис. 2.3 представлені криві Енгеля для нормальних (а), нижчих (б) та нейтральних (в) благ. Криві Енгеля і криві „доход – споживання” мають однаковий характер залежності від доходу: для нормальних благ є висхідними і мають додатний нахил, для нижчих – відхиляються ліворуч і набувають від’ємного нахилу, а для нейтральних є вертикальними. 

     Криві Енгеля мають практичне значення. Вони можуть надати інформацію стосовно груп населення з відповідними доходами, для яких реклама певних товарів  буде найбільш ефективною.  

 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис.2.4 Модель поведінки споживача за зміни ціни одного товару

(Косік  А.Ф., Гронтковська  Г.Е. Міроекономіка:  Навчальний посібник. –К.: Центр навчальної  літератури, 2004)

     Крива „ціна – споживання” показує  функціональну залежність між обсягом  споживання блага та його ціною; вона сполучає всі точки рівноваги споживача, пов’язані зі зміною ціни одного з благ. На її основі будується крива індивідуального попиту.

     Криву індивідуального попиту на товар  отримаємо, якщо перенесемо рівноважні обсяги споживання товару у систему  координат „ціна – кількість товару ” (рис. 2.4.б) Крива попиту показує обсяг споживання товару як функцію ціни. 

     Властивості кривої попиту: 
- крива попиту відображає зміну рівня корисності споживача: чим нижчою є ціна, тим вищий рівень добробуту вона забезпечує споживачеві; 
- кожна точка кривої попиту є точкою оптимуму споживача на певному рівні корисності; 
- в міру зниження ціни товару гранична норма заміни благ зменшується, тобто справджується закон спадної граничної корисності.

     Ринковий  попит обчислюється додаванням показників індивідуального попиту всіх покупців за кожного значення ціни. Графічно крива ринкового попиту визначається як сума горизонтальних відрізків обсягів індивідуального попиту всіх покупців даного товару за всіх можливих значень ціни (рис. 2.5). 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис. 2.5. Побудова кривої ринкового попиту

(Косік  А.Ф., Гронтковська  Г.Е. Міроекономіка:  Навчальний посібник. –К.: Центр навчальної  літератури, 2004)

     Нехай на ринку деякого товару є лише два споживача, попит яких представляють  криві і . Висота кривих індивідуального  попиту показує готовність споживачів купувати за даною ціною певну  кількість блага. Перший споживач починає  купувати за ціною, нижчою за , а другий купує за значно вищою ціною, нижче рівня . В проміжку від до крива ринкового попиту співпадає з індивідуальною кривою попиту другого споживача. За ціною ринковий попит складається з відрізків . Ламана крива і є кривою ринкового попиту.

     Якщо  скласти попит значного числа покупців, то крива ринкового попиту буде плавною лінією з від’ємним нахилом. Вона має ті ж самі властивості, що й крива індивідуального попиту і може зміщуватись внаслідок дії нецінових детермінант. Дослідження кривих ринкового попиту мають практичне значення, надають важливу інформацію про рівні попиту в різних регіонах, у різних демографічних групах споживачів. 

     Звичайно  криві індивідуального попиту утворюються  виключно на основі смаків і уподобань  певних споживачів, а попит інших  покупців ніяк не впливає на попит окремого споживача. Проте попит на деякі товари однієї особи іноді залежить від того, скільки ще людей придбали цей товар, що в свою чергу чинить вплив на величину та еластичність ринкового попиту. 

 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис. 2.6. Вплив зміни ціни на споживчий надлишок

(Косік  А.Ф., Гронтковська  Г.Е. Міроекономіка:  Навчальний посібник. –К.: Центр навчальної  літератури, 2004)

     Величина  сукупного надлишку вимірюється  площею фігури, обмеженої кривою ринкового  попиту, лінією ринкової ціни та віссю ординат. На рис. 2.6 за початковою ціною споживчому надлишку відповідає площа трикутника . Якщо ціна знизилася від до , споживчий надлишок буде визначати сукупність площ . Зниження ціни покращить рівень добробуту не тільки початкових споживачів даного товару, але й інших, які отримали можливість купувати цей товар.  
Споживчий надлишок є показником економічного добробуту і повинен враховуватись політиками і урядом. 
 

3. Взаємодія виробництва  та споживання: концепція  виробничого та  споживчого надлишків

     Зростання виробництва, підвищення його ефективності досягається зусиллями людей, їхньою соціальною активністю. Але що ж  спонукає людей постійно вдосконалювати своє виробництво, прагнути до все нових  звершень? Таким джерелом суспільного (в т.ч. й економічного) прогресу є суперечності. Як це слід розуміти?

     Кожне явище - це єдність протилежних сторін, які взаємно виключають одна одну, суперечать одна одній і разом  з тим передбачають одна одну, не можуть існувати відокремлено і лише у взаємодії складають певну цілісність (явище). Тобто, кожне явище - це суперечлива сукупність (єдність), існування якої можливе лише в результаті подолання цих суперечностей. Але ж подолання одних суперечностей породжує інші. І так до безкрайності. Ці загальні положення є ядром закону єдності й боротьби протилежностей, який виступає рушійною силою розвитку в природі й суспільстві. Основні принципи цього закону стосуються й економічного розвитку.

     Зокрема, найбільш загальною рушійною силою  розвитку економічної системи - виробництва  є суперечлива взаємодія виробництва й споживання. Потреба в споживанні породжує стимули до виробництва, але й сама потреба виникає з виробництва, породжується виробництвом.

      

       
 
 

Рис. 3.1. Суперечлива взаємозалежність виробництва та споживання

     (Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000)

     Ця  суперечність виступає як загальна й  природна основа розвитку виробництва.

     У реальному житті взаємодія виробництва  й споживання завжди виступає в певній суспільній формі - тобто вона проявляється лише через економічні відносини людей. Відбиваючись у виробничих відносинах, потреби людей набувають форми економічних інтересів і стимулів. Мова про них піде далі.

Ефективне використання ресурсів здійснюється в процесі  виробництва

товарів та послуг.

     Виробництво - це цілеспрямована діяльність людей, що має на меті

задоволення їхніх  потреб. У цьому процесі взаємодіють  основні фактори

виробництва - праця, капітал, земля, підприємницькі здібності. Результатом

виробництва є  створення матеріальних і нематеріальних благ, що

задовольняють людські потреби.

     Поняття "виробництво" знаходить свій прояв в словосполученні

"суспільне  виробництво".

     Процес  виробництва здійснюється не ізольованими суб'єктами

господарювання, а в суспільстві, в системі  суспільного поділу праці. Навіть

окремий ремісник чи фермер, вважаючи, що він діє цілком незалежно,

насправді пов'язаний тисячами господарських ланцюжків  з іншими людьми.

Навіть метод  Робінзонади, коли розглядається економічна діяльність окремої

людини (один із широко застосовуваних методів дослідження в економічній

теорії), що живе на незаселеному острові, не суперечить твердженню про

суспільний характер виробництва. Робінзонада допомагає  краще усвідомити

механізм раціональної економічної поведінки окремої  людини, але цей

механізм не перестає діяти, якщо від моделі Робінзона ми переходимо до

реалій суспільного  виробництва.

     Структура виробництва. Виробництво може бути структуроване по-

різному. Важливим підходом є його розгляд з точки  зору поділу на

матеріальне та нематеріальне.

     Матеріальне виробництво охоплює ті підприємства й галузі, що

виробляють матеріальні  блага (промисловість, сільське господарство,

будівництво), а  також ті, що виробляють матеріальні  послуги (транспорт,

торгівля, комунальне господарство, побутове обслуговування, ремонт і

пошиття одягу, прання, хімічне чищення та ін.).

     Нематеріальне виробництво охоплює галузі, в  яких створюються

нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а  також надаються

нематеріальні послуги (охорона здоров'я, освіта, наукове  консультування

тощо).

     Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг складає сферу

послуг.

     Крім  поділу на матеріальне та нематеріальне  існує поділ виробництва

на первинне, вторинне та третинне. Такий підхід не означає, що якійсь

сфері надаються  переваги. Він лише підкреслює характер зв'язку між

сферами. Наведена класифікація свідчить про те, що одні види виробничої

діяльності є  похідними від інших.

     1. Первинне виробництво ґрунтується  на безпосередньому

привласненні  того, що дає людині природа. До первинного виробництва

належить сільське господарство (землеробство та тваринництво),

гірничовидобувна  промисловість, золотовидобувні виробництва, лісництво,

рибальство.

     2. Вторинне виробництво ґрунтується  на первинному і є похідним  від

нього. Воно охоплює  всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також

будівництво.

     3. Третинне виробництво, що є  похідним від первинного та  вторинного,

- це створення  різноманітних послуг. Останні поділяються  на

такі, що обслуговують виробництво, та на особисті.

     Сукупність  галузей, що обслуговують виробництво, становить