Виробництво і споживання: механізм взаємодії

Пухляк  Д. Тема №14 Виробництво  і споживання: механізм взаємодії 

Вступ 
1. Сутність виробництва та його технологія 
2. Поняття споживання. Визначення індивідуального та ринкового попиту 
3. Взаємодія виробництва та споживання: концепція виробничого та споживчого надлишків 
Висновки 
Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Актуальність  теми. Виробництво і споживання: механізм взаємодії. Споживання та заощадження відіграють визначальну роль в економіці будь-якої країни. Держави в яких інвестують значний відсоток своїх доходів і споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національної економіки й продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають вищий відсоток своїх доходів та інвестують менший, розвиваються повільніше.

    Споживання  – це найпростіший компонент валового внутрішнього продукту, що становить 66% сукупних видатків протягом останнього десятиріччя. Які ж основні компоненти споживання? Серед його найважливіших  статей – житло, транспортні засоби, продовольство та медичні послуги.

    Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є виробництво та споживання, визначення індивідуального та ринкового попиту, концепція виробничого та споживчого надлишків.

    Мета  дослідження. Мета виробництва полягає в тому, щоб знайти можливі варіанти комбінації факторів, за яких би забезпечувався випуск продукції в заданому обсязі з найбільш високою економічною ефективністю. Виробнича функція може бути побудована для будь-якого числа змінних факторів.

     Метод роботи — пошуковий, описовий та порівняльний аналіз. 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Сутність виробництва  та його технологія

     Коли  ми чуємо чи промовляємо слово  «виробництво», то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, побутова техніка, будинки тощо. Все це є результати людської праці. І звідси робимо висновок: виробництво — це процес створення жіп їіВІїх У.ІУІ. иикш.ьіих для існування і розвитку людського суспільства.

     Таке  визначення є цілком правильним. Однак  воно не враховує того, що людська праця створила певне благо у взаємодії з природою. Без цього виробництво неможливе. Це дуже важливо розуміти. Адже людська праця протягом багатьох тисячоліть не створювала нових речовин: вона лише надавала існуючим нових форм. Людська діяльність зводилася до користування готовими матеріалами і силами природи. Вивчаючи властивості, що притаманні дарам природи (лісу, кам'яного вугілля, зерна), людина своєю працею змінювала їхню форму, надавала їм нових якостей та пристосовувала до своїх потреб. У цій зміні форми власне і полягала сутність виробництва.

     Візьмімо, наприклад, човен, без якого не можна  уявити собі життя наших пращурів. Для того щоб його зробити, потрібен певний матеріал — деревина. Отримати її можна, застосувавши певні знаряддя, щоб спиляти дерево, перетягти чи привезти до конкретного місця, обробити. У цьому випадку людина застосовує свою фізичну та розумову силу і відповідні знаряддя праці — пилку, сокиру, вогонь. Це свідчить про те, що природа і праця — два головних елементи виробничо-господарської діяльності.

     Природа поставляє матеріали та енергію, запаси яких створюють межі виробничих можливостей. Проте ці межі змінюються у двох напрямах — зменшення і розширення. Перший виявляється в тому, що більшість природних ресурсів обмежені таневідтворювані. Інтенсивне використання їх призводить до вичерпання. Водночас розвиток науково-технічного прогресу сприяє економнішому, раціональнішому використанню природних ресурсів, заміні їх штучними (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії тощо), що сприяє розширенню виробничих можливостей. Отже, людина спроможна не тільки використовувати природні багатства, а й відкривати нові джерела для розвитку виробництва.

Чинники виробництва

     Глибокі зміни у виробництві, що відбуваються під впливом розвитку науки, техніки, підвищення знань і культури людей, не зачіпають складу чинників виробництва. Це — робоча сила, предмети праці та засоби праці.

Робоча сипа — це сукупність фізичних та розумових  здібностей людини, її здатність до праці.

     Як  головна умова виробництва у будь-якому суспільстві робоча сила має весь час діяти. Цей процес дістав назву її споживання. Інакше кажучи, споживання робочої сили є сама праця, її ще називають «живою працею».

Праця — діяльність людини, спрямована на зміну предметів та сил природи з метою задоволення її потреб. Вона є винятково якістю людини. Тварини також виконують окремі трудові операції, користуються природою і вносять в неї певні зміни. Проте вони роблять це інстинктивно. Праця ж як усвідомлена діяльність властива лише людині. Наприклад, архітектор, на відміну від бджоли, яка з Інстинкту створює соти, спочатку в уяві складає ідеальний образ майбутньої будівлі, а згодом з допомогою креслень, малюнків, розрахунків створює її. У процесі праці змінюється не лише природа, а й сама людина, нагромаджуючи знання, досвід, уміння. У цьому розумінні праця створила людину і є головним чинником її розвитку і вдосконалення.

     Предмети  праці — це те, на що спрямована праця  людини, і становить матеріальну  основу створюваного продукту. До предметів праці належать продукти, які є первинними і такими, що з'явилися внаслідок переробки. Земля, її надра: кам'яне вугілля, ліс, залізна руда, нафта, інші корисні копалини, риба у воді — належать до первинних продуктів праці. Всі вони добуваються з надр природи. Переважна частина предметів праці в сучасних умовах є продуктами певної переробки, тобто попередньої праці: метал на машинобудівному заводі, бавовна на ткацькій фабриці, цемент у будівництві тощо, їх називають сировиною, сирими матеріалами.

     У сучасних умовах завдяки досягненням  науково-технічного прогресу з'являються  якісно нові предмети праці з властивостями, які їм задаються, тобто такі, яких немає у природі (пластмаси, синтетичні деталі тощо). Однак їхньою першоосновою також є природа.

     Засоби  праці — це речі або комплекси  речей, за допомогою яких людина впливає  на предмети праці, перетворює і пристосовує їх для своїх потреб.

Вони включають  інструменти, машини, обладнання, виробничі  гдівлі, транспортні засоби, резервуари тощо. Це уречевлена праця.

Предмети і  засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва і виступають як матеріально-речовий чинник виробництва .

Рис. 1.1 Система продуктивних сил суспільства

(Гальчинський  А.С., Єщенко П.С., Палкін  Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1995)

     Особистий і матеріально-речові чинники виробництва  — це продуктивні сили суспільства (рис. 1.1).

     Розвиток  продуктивних сил свідчить про те, як суспільство оволоділо природою і збільшило своє багатство, на якому  щаблі суспільного прогресу воно перебуває. Для визначення рівня розвитку продуктивних сил використовують кількісні та якісні параметри (рис. 1.2) 
 
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис. 1.2. Система параметрів оцінки рівня розвитку продуктивних сил

(Гальчинський  А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1995)

     Досягнуті масштаби виробництва вимірюються  кількістю виробленої продукції на підприємстві чи в країні за певний час або зазначені показники мають грошове вираження.

     Обсяг засобів виробництва також має грошове і кількісне вираження. Наприклад, на підприємстві використовується 105 верстатів, на яких переробляється за певний період 10 т сировини, 5 т напівфабрикатів, спалюються 2 тис. кВт електроенергії тощо. Вони мають і грошову оцінку.

Кількісний склад робочої сили показує, що, наприклад, на | підприємстві зайнято 3202 працівники, а в країні — 23 млн чол.

     Прогресивність  техніки і технолог іївідображує удосконалення, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, нові інструменти, машини, а також перехід від певних процесів, правил виготовлення продукції до інших. Застосування їх дає значний економічний ефект, І що знаходить вираження в економії живої та уречевленої праці. Наприклад, лауреат Нобелівської премії американський економіст Р. Солоу підрахував, що збільшення удвічі виробництва валової продукції на одну витрачену людино-годину в США за період 1909-1949 pp. І відбулося на 87,5 відсотка за рахунок технологічних змін.

     Якість  створюваних благ вимірюється багатьма показниками. Візьмімо, наприклад, звичайну міську квартиру. Для того щоб (оцінити її, потрібно, на думку фахівців, проаналізувати десятки (різних параметрів і кожному дати відповідний бал. Це і площа квартири, і площа допоміжних приміщень, і наявність ліфта та сміттє-Іпроводу, планування, освітлення, місце розташування квартири тощо.

     Якість  промислової чи сільськогосподарської  продукції не можна виміряти двома чи трьома показниками. Для цього застосовують систему показників. Для механічного преса — це потужність, продуктивність, маса, габарити, надійність, точність, безшумність, зручність у роботі, кількість точок змащення тощо.

     Існує окрема наука, що займається вимірюванням якості, — кваліметрія (від лат. qualis (кволі) — який за якістю та гр. метрія — вимірювання).

Кваліфікація  кадрів свідчить про рівень знань, умінь та трудових навичок робітників і службовців певного підприємства, галузі чи країни.

Продуктивність  праці характеризує ефективність виробничої діяльності людей в процесі створення  матеріальних благ і послуг. Вона вимірюється кількістю продукції чи послуг, вироблених працівником за одиницю робочого часу (тиждень, місяць, рік тощо), або кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції чи надання послуги. 

Структурні  елементи виробничих відносин

     Раніше ми розглядали виробництво як взаємодію людини з природою. Поряд з цим виробництво обов'язково передбачає й іншу його особливість — взаємовідносини між людьми з приводу виробництва. Такі відносини називають виробничими, або економічними.

     Система виробничих відносин складна і багатоманітна. Однак головним, визначальним у її змісті є відносини власності. Як основа виробничих відносин власність характеризує суспільний спосіб поєднання працівника з засобами виробництва і відповідні відносини між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробництва. Вона визначає, в чиїх інтересах ведеться виробництво, його цільову спрямованість, умови розпорядження чинниками виробництва і використання їх. Водночас відносини власності зумовлюють історичну специфіку цього суспільства, його класову і соціальну структуру, систему влади.

     Власність на засоби виробництва визначає не тільки характер економічних взаємозв'язків  між людьми безпосередньо у самому процесі виробництва, а й форми  розподілу, обміну і споживання створених матеріальних і духовних цінностей.

     Отже, система виробничих відносин кожного  суспільства — це сукупність економічних  зв'язків між людьми, що визначається специфікою відносин власності, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.

     Розподіл, обмін і споживання відчувають на собі визначальний вплив виробництва. Відповідно до цього кожна конкретно-історична система виробничих відносин формується і функціонує виходячи з провідної ролі (примату) виробництва і адекватного підпорядкування йому розподілу і обміну створених матеріальних і духовних благ, які споживає людина. 

2. Поняття споживання. Визначення індивідуального  та ринкового попиту

     Розглянемо  вплив на рівновагу споживача зміни доходу. Припустимо, що доход зростає за інших рівних умов. Оскільки ціни товарів залишаються незмінними, нахил лінії бюджетного обмеження не змінюється. Поступове зростання доходу споживача призведе до зміщення бюджетної лінії праворуч вгору паралельно початковій в положення (рис. 2.1). Сумістивши графіки бюджетного обмеження з картою байдужості, можемо знайти точки оптимуму споживача за кожного з рівнів доходу. 
 
 

 
 
 
 
 

Рис.2.1 Крива «доход-споживання» для нормальних благ

(Косік  А.Ф., Гронтковська Г.Е. Міроекономіка: Навчальний посібник. –К.: Центр навчальної літератури, 2004)

     Початкова рівновага відповідає точці . Зростання  фінансових можливостей споживача  дозволяє йому переміститись на вищі криві байдужості. Нові точки оптимумів  відповідають споживчим кошикам з більшими видатками на обидва блага. З’єднавши точки оптимумів плавною лінією, отримаємо криву „доход – споживання”.