Соціальне партнерство в Україні

                          Державний комітет статистики України

Національна академія статистики, обліку та аудиту

Реферат на тему:

«Соціальне партнерство в Україні»

                                                        Виконала:

                                                        Березовська О.В.

                                                        Група 06.06\2м

                                                        Перевірив:

                                                        Матей В.В.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ  – 2011

1. Теоретичні основи  і об’єктивні  передумови виникнення  соціального партнерства

    Соціальне партнерство – це особлива система відносин, виникаючих між найманими робітниками і роботодавцями за посередницькою роллю держави, погодженню економічних інтересів в соціально-трудовій сфері і врегулюванню соціально-трудових конфліктів. Систему соціального партнерства називають «трипартизмом»; так як в регулюванні соціально-трудових відносин беруть участь три сторони: організації, які представляють інтереси найманих робітників; об’єднання роботодавців і держава.

     Теоретичні  основи соціального партнерства  розроблялися багатьма вченими. В основу їх поглядів покладені взаємовідносини  між основними класами суспільних систем. У антагоністичному суспільстві  ці відносини носили антагоністичний, протилежний характер. У науковій літературі розглядається два шляхи  вирішення соціальних конфліктів: по-перше, знищення приватної власності на засоби виробництва і державне управління підприємствами; по-друге, погодження інтересів власників і найманих робітників.

     Представники  марксистської школи стверджують, що між капіталістами і робітниками  існують непримиренні інтереси і  розрішити їх можна революційним шляхом, шляхом зміни суспільного  ладу.

     В роботах авторів таких політичних орієнтацій як соціалісти, ліберали та інші стверджується про можливість погодження класових інтересів.

     У розвиток ідеї і практику суспільного  партнерства внесли вклад представники класичної школи економічної  науки Ш. Фур’є (1772–1837 рр.), А. Сен-Сімон (1760–1825 рр.), Р. Оуен (1771–1858 рр.). Так, Ш. Фур’є писав про необхідність конструктивного співробітництва між трудом і капіталом.

     Джон  Стюарт Міль (1806–1873 рр.) відмітив, що Відносини  між хазяїнами і працівниками будуть поступово витіснятися відносинами  партнерства в одній з двох форм: в деяких випадках виникне  об’єднання працівників з капіталістами, в других… об’єднання працівників  між собою.

     Проблемами  співробітництва між трудом і  капіталом займався відомий економіст  А. Маршал (1842–1924 рр.). Він писав, що «співробітництво між капіталом і трудом также обов’язкове, як і співробітництво між прядильщиками і ткачами».

     Суттєвий  вклад в теорію і практику соціального  партнерства внесений німецькими економістами Вільгельмом Репке (1899–1966 рр.), Альфредом  Мюллером-Армаком (1901–1978 рр.) і Людвігом Ерхардом (1897–1977 рр.). Вони розробили  концепцію соціального ринкового  господарства, яка базується на поєднанні  конкуренції, економічної свободи  підприємств і активної політики держави в перерозподілі доходів  і організації соціальної сфери.

     У 1919 році була створена Міжнародна організація  праці (МОП). Вона створена з метою  встановлення і збереження соціального  миру і регулювання соціально-трудових відносин, захисту прав людини.

     МОП – організація з трьохстороннім представництвом. Кожна країна представлена урядом, працівниками і підприємцями. За роки свого існування МОП накопичила практичний досвід розвитку переговорного  процесу і регулювання виникаючих соціально-трудових проблем і конфліктів на основі трьохсторонніх переговорів  і угод.

     МОП внесла великий теоретичний вклад  в розробку питання соціального  партнерства. Її розробки викладені  в основних документах: деклараціях, конвенціях і рекомендаціях.

     МОП розробила принципи цивілізованих  відносин між партнерами. Найважливішими з них є:

     свобода слова та свобода об’єднання –  необхідна умова постійного прогресу;

     злиденність в будь-якому місці – загроза  для загального добробуту;

     загальний і міцний мир може бути лише на основі соціальної справедливості;

     ненадання в який-небудь країні працівникам  людських умов праці є перешкодою для інших країн, які бажають  поліпшити становище трудящих;

     всі люди, незалежно від раси, віросповідання й статі, мають право на матеріальне  благополуччя і духовний розвиток в  умовах свободи і демократії, сталості економіки і рівних можливостей.

     МОП розробила 10 програмних задач, серед  них:

     повна зайнятість і підвищення життєвого  рівня;

     зайнятість  працюючих на роботах, де вони можуть одержати задоволення і проявити свою майстерність;

     гарантія  навчання і переміщення працівників, включаючи міграцію;

     можливість  справедливого розподілу і оплати праці;

     право на колективні переговори;

     розширення  систем спеціального забезпечення;

     забезпечення  охорони праці;

     захист  добробуту дітей і матерів;

     забезпечення  необхідного споживання та існування;

     створення рівних можливостей в галузі загальної  і професійної освіти.

     МОП розробила біля двадцяти конвенцій  і рекомендацій, які дали можливість багатьом країнам розробити свій механізм колективно-договірного регулювання  соціально-трудових відносин. Серед  них: Конвенція №98 (1949 р.) про права на організацію і ведення колективних переговорів; Рекомендація №92 (1951 р.) про добровільне примирення і арбітраж; Рекомендація №113 (1960 р.) про консультації у галузевому і національному масштабі, Конвенція МОП №144 і Рекомендація №152 (1976 р.) про тристоронні консультації, Конвенція №154 (1981 р.) і Рекомендація №163 (1981 р.) про колективні переговори та інші.

     Таким чином, МОП розробляє теоретичні і практичні основи формування і  регулювання соціально-трудових відносин на міжнародному рівні.

     Як  механізм договірної форми регулювання  соціально-трудових відносин, система  соціального партнерства виникає  у розвинених країнах у 60–70-ті роки ХХ століття. Це було результатом тривалого  економічного і соціально-політичного  розвитку і стало можливим тому, що до цього часу склалися об’єктивні і суб’єктивні умови. Серед них: посилення концентрації і централізації  капіталу і як слідство цього –  змінювання форм організації праці  і характеру взаємовідношень  між найманими працівниками і  роботодавцями в процесі виробництва; зріст згуртованості робітників і профспілкового руху; активна соціальна  політика держав; розвиток демократичних  процедур управління суспільством.

     Склалися  і конкретно-історичні умови до затвердження колективно-договірної форми  регулювання соціально-трудових відносин. Це – економічні наслідки Першої і  Другої світових війн, світова економічна криза 1929–1933 рр., «холодна війна» та посилення  соціально-політичного антагонізму  класів і соціальних груп після Другої світової війни на фоні успіхів радянської системи в області вирішення  соціальних проблем. Усі ці фактори  у сукупності і склали основу виникнення соціального партнерства.

     Найбільш  розвинута ця система у таких  європейських країнах як Германія, Австрія, Швеція та інших. Менш розвинена  вона у південно-європейських країнах, США, Японії. Система соціального  партнерства не існує у слаборозвинених  країнах. В Україні вона тільки формується. 

     2. Суб’єкти соціального  партнерства 

     В умовах соціалістичної України регулювання  соціально-трудових відносин здійснювала  держава. Перехід до ринкової економіки  привів до кардинальних змін у соціально-трудових відносинах, вони базуються на системі  соціального партнерства.

     Згідно  із законодавством України соціальне  партнерство – це система колективних  відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально – економічних прав і інтересів.

     Правовою  основою системи соціального  партнерства є Конституція України, Декрет Кабінету Міністрів України  «Про оплату праці», закони України  «Про колективні договори і угоди», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організацію  роботодавців», «Про порядок вирішення  трудових спорів (конфліктів)», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», інші закони і  нормативні правові акти, що регулюють  трудові відношення, положення конвенцій  і рекомендацій МОП».

     Сторонами соціального партнерства виступають:

     від імені працюючих – професійні спілки та їх об'єднання, інші організації  найманих працівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства;

     від імені роботодавців – роботодавці, їх організації і об'єднання;

     від імені держави – держава в  особі виконавчих органів влади  і органів місцевого самоврядування.

     Суб’єктами (сторонами) соціального партнерства  є: держава, профспілки і спілки роботодавців.

     Об’єктами соціального партнерства є соціально-трудові  відносини між його суб’єктами.

     Держава, як правило, бере участь у соціальному  партнерстві на національному, регіональному  та галузевому рівнях. Вона виконує  функції.

     Держава є гарантом основних громадянських  прав, вона організує, координує і  регулює соціально-трудові відносини. Держава розроблює правові основи і організаційні форми соціального  партнерства, правила і механізми  взаємодії сторін, встановлює розміри  і порядок визначення мінімальних  соціально-трудових стандартів, встановлює юридичні рамки, що захищають права  профспілок і трудящих і закладає організаційні основи колективних  переговорів і вирішення трудових конфліктів.

     Держава розробляє і проводить в життя  соціальну, економічну та промислову політику в країні.

     Держава виступає в ролі арбітра в разі виникнення трудових конфліктів унаслідок  проведення переговорів і тлумачення положень угод і договорів. У багатьох країнах віддають перевагу розв'язанню трудових конфліктів через примирливі та арбітражні процедури під егідою третьої сторони.

     Держава залишається крупним роботодавцем і її політика в соціально-трудових відносинах у державному секторі  суттєво впливає на трудові відносини  в цілому.

     Державу, як суб’єкт соціального партнерства, представляють виконавчі органи влади (міністерства, відомства, регіональні  органи).

     Профспілки  є однією з громадських організацій, які створюються трудящими для  захисту своїх соціальних, економічних  і професійних прав, для вираження  інтересів найманих працівників, для  боротьби за соціальну справедливість, з метою сприяння створенню для  людини відповідних умов праці та життя. Профспілки є головним інститутом соціального захисту найманих робітників.

     В законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»  визначені права і обов’язки  профспілок, їх об’єднань, правила  ведення колективних переговорів  та укладання колективних договорів  і угод.

     Професійні  спілки створюються з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних  прав та інтересів членів профспілки.