Шляхи підвищення ефективності підприємницької діяльності

Необхідні для  одержання певного результату (ефекту) усі витрати поділяють на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних (повсякденних) витрат відносять витрати  на оплату праці різних категорій  персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно використовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну собівартість продукції (послуг). Одноразові витрати являють собою авансові кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу (ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості відтворювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності.

Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи інших господарських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу. По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі (оптимальні) варіанти господарських рішень: застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції тощо. У зв'язку з цим розрізняють абсолютний (загальний) і порівняльний ефект. Кожний з них може бути економічним, соціальним, локальним (госпрозрахунковим), народногосподарським, первісним, мультиплікаційним.

Абсолютний  ефект характеризує загальну або  питому (в розрахунку на одиницю  витрат чи ресурсів) його величину, яку  має підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльний ефект відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них; його рівень відбиває економічні і соціальні переваги обраного варіанту здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами. Абсолютний і порівняльний ефекти тісно взаємозв'язані, доповнюють один іншого. Визначення економічно найбільш вигідного варіанту господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінка останнього здійснюється шляхом порівняння його запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.

Критерій — це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня [18]. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і . бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва — від підприємства до народного господарства в цілому.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної  системи) полягає у тому, щоб на кожну одиницю витрат — трудових, матеріальних, фінансових — досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходять найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.

При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів [7]. До них можна віднести:

• забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництва;

• відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

• можливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;

• виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємства.

Система показників ефективності виробництва, що побудована з урахуванням зазначених принципів, має включати декілька груп:

1) узагальнюючі  показники ефективності виробництва  (діяльності підприємства);

2) показники  ефективності використання праці  (персоналу);

3) показники  ефективності використання виробничих  основних і оборотних фондів;

4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень).

Кожна з перелічених  груп охоплює певну кількість  конкретних абсолютних чи відносних  показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів.

 

1.2 Показники економічної ефективності діяльності

 

Усі показники ефективності є розрахунковими. Зрозуміло, що для їхнього обчислення потрібно мати необхідну сукупність первинних показників, які відображають реальні виробничі процеси та стан системи господарювання за всіма її напрямками. Основним джерелом інформації комплексного економічного аналізу є дані оперативного обліку всіх видів ресурсів і витрат, основних результатів та балансу підприємства за станом на відповідну дату.

Визначення  економічної ефективності діяльності має опиратися на власну методичну  основу.

Проте в Україні не існує офіційної  та загально визначеної методики комплексної  оцінки результатів діяльності. Натомість  можна орієнтуватися на такі визначальні  положення цієї методики. Аналітична оцінка економічної й соціальної ефективності виробництва має базуватися на результатах комплексного аналізу  діяльності господарства за певний час. Такий комплексний аналіз, що охоплює  моніторинг, фіксування фактичних (очікуваних) значень у динаміці й аналітичну оцінку певної сукупності показників діяльності, варто проводити за наперед  визначеною схемою, в кілька етапів (рис. 1.4).

 

а) Складання  плану економічного аналізу 

Визначення теми аналізу і напрямів використання його результатів Розробка програми і календарного плану, розподіл роботи між виконавцями Визначення джерел інформації Розробка макетів аналітичних таблиць, методичних вказівок щодо їх заповнення, методів графічного оформлення матеріалів аналізу

б) Підготовка матеріалів для аналізу

Збирання інформації та визначення додаткових джерел її отримання Перевірка вірогідності інформації Аналітична обробка інформації

в) Попередня оцінка результатів аналізу

Загальна характеристика підприємства Характеристика зміни показників порівняно з попереднім періодом або з іншими подібними підприємствами

г) Аналіз причин динамічних змін показників діяльності

Визначення й групування чинників, що впливають на діяльність підприємства Виявлення зв’язків і залежності між окремими чинниками Вимірювання впливу чинників Оцінка збитків, зумовлених дією негативних чинників Виявлення невикористаних можливостей для позитивних змін показників діяльності

д) Остаточна оцінка результатів аналізу

Висновки з результатів аналізу Пропозиції для підвищення ефективності діяльності

 

Рис. 1.4. Основні етапи проведення комплексного економічного аналізу  результатів діяльності підприємства

 

Сукупність  вимірників ефективності варто об’єднати  у дві групи: перша – цілеоцінні показники; друга – показники  використання ресурсів (рис. 1.5).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.5. Система оцінних показників ефективності виробництва

 

Продуктивність праці визначають як співвідношення продукту до кількості зайнятих у його виробництві за певний проміжок часу.

Обернений показник — трудомісткість — показує, скільки праці витрачається на виробництво одиниці продукції. Продуктивність праці — найважливіший показник прогресивності технологічного способу виробництва та відносин власності, який свідчить про використання робочої сили. За продуктивністю праці у промисловості Україна відстає від розвинутих країн світу майже в 5—6 разів, у сільському господарстві — в 7— 8 разів. Таке відставання в сільському господарстві означає, що один працівник у цій сфері в розвинутих країнах світу створює таку кількість продукції, якою можна прогодувати до 130 осіб, а в Україні — менше 15.

Фондовіддача  — відношення вартості продукту до засобів праці (основних виробничих фондів). Вона виражає ефективність використання засобів праці або показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів. Щоб підвищити фондовіддачу устаткування, необхідно використовувати його у 2 - 3 зміни.

Фондомісткість  продукції — обернений показник фондовіддачі.

Матеріаловіддача  — відношення вартості продукту до предметів праці (матеріальних витрат). Зниження матеріаловитрат в Україні на 1 грн. дало б змогу додатково отримати десятки мільйонів національного доходу.

Матеріаломісткість продукції — обернений показник матеріаловіддачі.

Названі величини (продуктивність праці, фондовіддача і  матеріаловіддача) — основні показники  ефективності виробництва. З її підвищенням  зростають продуктивність праці, фондовіддача і матеріаловіддача, поліпшується якість продукції. Водночас на практиці можна  спостерігати різноспрямований рух  цих основних показників. Так, підвищення якості продукції може супроводжуватися застосуванням дорожчих матеріалів, тобто зменшенням фондовіддачі (або  зростанням фондомісткості). Тому для  всебічного визначення ефективності праці  використовують інтегруючий показник, який враховує різноспрямованість руху окремих показників:

 

Е= ———^Чн————, (1.2)

       П + М + V + Ф

 

де Е —  ефективність виробництва; Чн — чистий продукт з урахуванням його складу й якості; П — витрати живої  праці; М — кількість витрачених матеріалів; Ф — витрати засобів  праці (основних виробничих фондів); v — коефіцієнт приведення до єдиної розмірності, який дає змогу узагальнити витрати і вкладення.

Економічну  ефективність слід розглядати як раціональне  й ефективне використання не лише одного з факторів виробництва (наприклад, робочої сили), а й усіх виробничих факторів (речові фактори виробництва), управління виробництвом та ін., що передусім  залежить від їх оптимального розподілу.

Економічну  ефективність необхідно зіставляти із соціально-економічною оптимальністю, яка передбачає проведення державою такої макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала стимулів до праці, до підприємницької  діяльності тощо, з одного боку, і  не породжувала бажання прожити  лише за рахунок соціальних витрат держави — з іншого.

1. Одним із головних  показників є рівень задоволення  потреб ринку (I), який обчислюється  зіставленням виготовленої і  реалізованої товарної продукції  (В) та визначеного у процесі  маркетингового дослідження ймовірного  попиту ринка (О).

I= В/О * 100% (1.3)

2. Важливим  показником, що відбиває одну  з численних цілей господарства, є валовий та чистий прибуток. Проте абсолютна величина такого  показника лише обмежено характеризує  діяльність господарства. Останню краще відображає коефіцієнт зростання валового прибутку (Квп), який визначається порівнянням фактичної і запланованої його величин (відповідно Пф і Пп) за формулою

Квп = Пф/Пп (1.4)

 

За аналогічною  формулою можна розрахувати також  коефіцієнт зростання чистого прибутку.

3. Найбільш  ретельно варто підходити до  планування й визначення рентабельності  як відносного показника прибутковості  системи господарювання. Важливе  значення для оцінки діяльності  набуває насамперед рентабельність  виробництва (Рв), для визначення  якої треба порівняти отриманий  валовий (чистий) прибуток (Пв/ч) з  сумою основних фондів (ОсФ) та  оборотних фондів (ОбФ), тобто

 

Рв=Пв / (ОсФ+ОбФ)*100%. (1.5)

 

Поряд з рентабельністю виробництва варто також обчислювати  рентабельність окремих виробів (Рт) як співвідношення валового прибутку (Пв) і собівартість товарної продукції (Стп), тобто за формулою