Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2012 в 00:36, научная работа
На сьогоднішій день, в умовах кризи, коли виявилося, що банківська система України не на стільки ефективна, на скільки здавалося, і багато банків стикнулися з великою кількістю проблем, які не можливо вирішити без комплексної перебудови їх діяльності, актуальним стало питання реструктуризації банків. На сьогоднішній день щодо реструктуризації постає багато питань, відсутнє навіть єдине визначення реструктуризації, єдиний законодавчий акт, який би регулювавв питання, пов`язані з реструктуризацією. Отже, мета роботи уточнити теоретико-методологічні засади реструктуризації банків, дати визначення поняттю «реструктуризація»,
Вступ
1. Поняття реструктуризації та необхідність реструктуризації банківської системи України
2. Реструктуризація активів та пасивів банків та їх складових
3. Реорганізація банків
Висновки
Список використаної літератури
План
Вступ
1. Поняття реструктуризації
та необхідність реструктуризац
2. Реструктуризація активів та пасивів банків та їх складових
3. Реорганізація банків
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
На сьогоднішій день, в умовах кризи, коли виявилося, що банківська система України не на стільки ефективна, на скільки здавалося, і багато банків стикнулися з великою кількістю проблем, які не можливо вирішити без комплексної перебудови їх діяльності, актуальним стало питання реструктуризації банків. На сьогоднішній день щодо реструктуризації постає багато питань, відсутнє навіть єдине визначення реструктуризації, єдиний законодавчий акт, який би регулювавв питання, пов`язані з реструктуризацією. Отже, мета роботи уточнити теоретико-методологічні засади реструктуризації банків, дати визначення поняттю «реструктуризація», дослідити необхідність реструктуризації банків України та банківської системи загалом, виділити основні схеми та напрями реструктуризації. Робота складається з трьох частин. У першій частині, на нашу думку, буде доцільно теоретичні основи поняття «реструктуризація», загальні тенденції розвитку банківської системи, щоб виявити необхідність її реструктуризації, або навпаки. Другу частину ми присвятимо фінансово-економічним змінам банків, так як сьогодні саме реструктруризація активів та пасивів та окремих їх складових стоїть досить гостро перед банками. І третій розділ, на нашу думку, необхідно присвятити такому важливому напрямку реструктуризації. Як реорганізація банків.
Отже, об`єктом дослідженя є банківська система України та окремі банки.
Предметом дослідження є реструктуризація банків України.
1.ПОНЯТТЯ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ТА НЕОБХІДНІСТЬ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Реструктуризація банків в Україні регулюється такими законодавчими актами: Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України про цінні папери та фодовий ринок», Постановою Правління Національного банку України № 395 від 09.10.2000 Про схвалення Методичних рекомендацій про порядок реорганізації, реструктуризації комерційних банків, "Про господарські товариства" , "Про цінні папери і фондову біржу", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.94 N 765 "Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків", Положенням про контроль за економічною концентрацією, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25.05.98 N 134-р, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.06.98 за N 409/2849; Положенням про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30.12.98 N 221, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.03.99 за N 137/3430; Положенням про порядок створення і реєстрації комерційних банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 21.07.98 N 281, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.09.98 за N 541/2981; Положенням про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.05.98 N 181, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.06.98 за N 373/2813; Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 27.12.99 N 621, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.01.2000 за N 53/4274; Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 14.04.98 N 141, зареєстрованою в Міністерстві юстиції 15.05.98 за N 323/2763, та іншими законодавчими актами України і нормативно-правовими актами Національного банку України. У стадії розробки перебуває Закон України «Про особливості реорганізації банків у 2009 році»
Слід зазначити, що на сьогоднішній день в українській літературі не має єдиного трактування сутності категорії «реструктуризація». Достатньо уваги цьому питанню приділено у монографії «Антикризове управління стратегічним розвитком банку»1, де визначено загальне поняття реструктуризації підприємства і зазначено, що «найчастіше під реструктуризацією розуміють комплексне перетворення діяльності підприємства, що полягає у зміні структури виробництва, активів, пасивів і системи управління з метою підвищення ефективності виробництва й конкурентоспроможності підприємства на ринках збуту; найповнішу адаптацію до нових умов господарювання; радикальну зміну структури господарської організації (активів, власності, фінансів, управління та ін.). У багатьох літературних джерелах реструктуризацію кредитної організації трактують як зміну структури її активів і пасивів, внутрішньої організаційної побудови, управління тощо, які мають сприяти подоланню фінансової нестабільності цієї кредитної організації та відновити її платоспроможність.2 Національний банк визначає реструктуризацію банку як комплекс організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на покращення фінансового стану, підвищення ліквідності та платоспроможності банку, зокрема шляхом реорганізації банку, повної або часткової зміни власника з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи-інвестора, яка не підлягає санації, що сприятиме фінансовому оздоровленню банку та дозволить задовольнити вимоги кредиторів.3 Отже, якщо узагальнити усе вище сказане, то можна зробити висновок, що реструктуризація банку - це комплексне перетворення його діяльності з метою підвищення ефективності й конкурентоспроможності або подолання фінансової нестабільності та відновлення кредиспроможності, що передбачає зміну:
Також деякі економісти зазначають, що реструктуризація містить реактивні (пасивні чи захисні) та активні (стратегічні та глибинні) заходи. Реактивна реструктуризація містить такі заходи, як зменшення кількості робочої сили, зниження реальної заробітної плати та утримання її на низькому рівні, зменшення соціальних та робочих активів, що не використовуються, закриття збиткових бізнес-напрямків ( у випадку з банками – філій) і не пов`язана зі зміною структури власності. Активна реструктуризація застосовується з метою поліпшення життєдіяльності та результатів діяльності банку в конкурентному середовищі у довгостроковій перспективі. Цей вид реструктуризації застосовується в результаті зміни в цілях банку та стратегічній перспективі в напрямі максимізації вартості та ринкової орієнтації.
Реструктуризація комерційних банків має проводитися за такими принципами:
- пріоритетність інтересів вкладників і кредиторів, держави і банківської системи в цілому над інтересами окремого комерційного банку;
- створення в результаті
реорганізації,
- забезпечення безперервної роботи банку під час реорганізації, реструктуризації;
- збереження комерційної та банківської таємниць.
Крім цих принципів також доцільно було б, щоб реструктуризований (реорганізований) банк був не тільки стабільним, а й мав кращі показники діяльності, ніждо реструктуризації та був здатним дотримуватися економічних нормативів, встановлених Національним банком України.
Сьогодні питання реструктуризації банківської системи і окремих банків є надзвичайно актуальним, про щосвідчить як загальна ситуація, що скалался у банківському секторі, так і стан окремих банків, про що йтиметься далі у роботі. Реструктуризація банків один із шляхів підвищення ефективності їх діяльності.
Отже, на нашу думку, у роботі слід приділити увагу загальному стану банківської системи України, для того щоб виявити напрямки реструктуризації системи загалом та окремих банків. Так, станом на 1 листопада 2009 року ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 185 банків, у тому числі: 173 банки (93,5% від загальної кількості банків, що мають ліцензію) – акціонерні товариства (з них: 96 банків (51,9%) – відкриті акціонерні товариства, 4 банки (2,2%) – закриті акціонерні товариства, 72 банки (38,9%) – публічні, 1 банк (0,5%) – приватне), 12 банків (6,5%) – товариства з обмеженою відповідальністю. У стані ліквідації перебуває 12 банків, з них 9 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 3 – за рішеннями господарських (арбітражних) судів. Порівнюючи національну та світову банківські системи з
чисельності населення, слід зауважити, що Україна не перенасичена
банківськими установами. Проте відносно ВВП країна насичена банками в 6 разів більше, ніж Румунія, в 7 разів більше, ніж Чехія та Угорщина та в 10 разів – ніж Польща. Це зумовлюється рівнем розвитку економіки, низьким обсягом ВВП в Україні та призводить до того, що велика кількість банків розпилює
незначні обсяги банківського капіталу.4 За станом на 01.11.2009 власний капітал банків склав 126,9 млрд. грн. або 14,5% пасивів банків. Власний капітал банків має таку структуру. Сплачений зареєстрований статутний капітал складає 86,9% від капіталу; дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу – 0,3%; емісійні різниці – 5,0%; загальні резерви, резервний фонд та інші фонди банків – 13,4%; результати минулих років – 0,5%; результати звітного року, що очікують затвердження – 0,1%; результати поточного року – (-14,3%); результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж та інвестицій в асоційовані компанії – 8,1%. Зобов’язання банків за станом на 01.11.2009 становили 748,7 млрд. грн. Кошти фізичних осіб складають 203,0 млрд. грн., або 27,1% загального обсягу зобов’язань, кошти суб’єктів господарювання – 112,8 млрд. грн., або 15,1%. Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 154,6 млрд. грн., або 76,2% від загальної суми коштів населення, а кошти на вимогу – 48,4 млрд. грн., або 23,8%. За станом на 01.11.2009 активи банків становили 875,6 млрд. грн., загальні активи – 974,2 млрд. грн. Більшу частину загальних активів складають кредитні операції – 77,1%.Доходи банків склали 119,8 млрд. грн., з них: процентні доходи становили 101,7 млрд. грн. (або 84,8% від загальних доходів), комісійні доходи – 13,6 млрд. грн. (11,3%). Витрати банків склали 138,0 млрд. грн., з них: процентні витрати – 56,0 млрд. грн. (або 40,6% від загальних витрат), відрахування в резерви – 51,7 млрд. грн. (37,4%), комісійні витрати – 2,5 млрд. грн. (1,8%).5 За даними НБУ фінансовий результат банків на 01.11.2009 року був від`ємним і склав (-23 568 595) тис. грн., при тому, що сумарний прибуток банків за останні сім років менший за цей показник і не досягає 235000000 тис. грн. (рис. 1.2.), а за прогнозами іноземних фінансових експертів, зокрема МВФ, та МінФіну в банківському секторі України очікується ще 50 проблемних банків.6 Я к ми бачимо, з рис. 1.1, ефективність, або прибутковість банківської системи, хоча і зростала останні роки, але була не стабільною, і, як показав 2009 рік, не застрахована від різких погіршень. Такий негативний фінансовий результат діяльності банків можна пояснити кризовими явищами в економіці, великими збитками окремих банків (наприклад, Укрпромбанк), збільшенні банківських резервів та ін.
Рис. 1.1. Фінансові результати банків за 2002-01.11.2009р.,тис. грн
Надалі ми будемо повертатися до показників, що характеризують діяльність банківської системи та окремих банків та необхідність їх реструктуризації.
Загалом програмою реструктуризації і фінансового оздоровлення банків можуть передбачатися такі заходи:
Надалі детальніше розглянемо реструктуризацію активів та пасивів банків та їх складових, внутрішньої організаційної будови та управління банками.
2. Реструктуризація активів та пасиві банків та їх складових
Як було зазначено вище, програма реструктуризації може пердбачати такі заходи, як збільшення капіталів банків, поліпшення якості активів, та реструктуризація пасивів.
Реструктуризаці власного
капіталу проводиться для покращення
розміру регулятивного
І хоча, як свідчить рис. 2.1. статутний капітал банків України постіно зростав, то про адекватність регулятивного капіталу. На жаль, не можна сказати те саме.
Рис. 2.1. Динаміка зміни суми статутного капіталу банків по банківській системі України з 01.02.2000 до 01.02.2009р., млн.євро.
Як ми бачио з рис. 2.2., адекватність регулятивного капіталу в останні роки постійно зменшується, а протягом цього року намітилася позитивна
Рис. 2.2 Динаміка зміни адекватності регулятивного капіталу по банківській системі України з 01.01.2002 року до 01.10.2009 р.
тенденція змін. На нашу думку, таку тенденцію можна пояснити тим, що, як ми бачимо з рис. 2.3., у баківській системі України прсутня невідповідність у темпах зростання активів та капіталу, і так як активи зростають, порівняно, значно більшими темпами, ніж власний капітал, то і показник адекватності який обернено пропорційний сумі активів, зважених за ступенем ризику за мінусом сформованих резервів, при їх збільшенні зменшується. Нормативне значення
показника адекватності регулятивного капіталу до 01.03.2004 р. становило не менше 8%, після – не менше 10%.
Рис. 2.3. Динаміка зміни розміру активів, зобов`язань та власного капіталу по банківській системі України з 01.01.2002 до 01.10.2009 року7
Також варто зазначити, що значну часту у статутному капіталі банків становить значну частку, так. Як ми бачимо з рис. 2.4., частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків України до 2009 року зростала.
Рис. 2.4. Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків, %
Загалом, надходження іноземного капіталу до вітчизняного банківськогосектору України є об’єктивним наслідком глобалізації міжнародного господарства та інтеграції вітчизняної економіки в світовий економічний простір. У трійку країн, що найбільш активно інвестують у банківську систему України, входять Росія, Австрія та Франція. Російські інвестори вийшли на перше місце за вкладаннями капіталу в банківський сектор України. Частка російського капіталу становить 2,39 млрд грн., австрійського – 2,36 млрд грн., французького – 1,9 млрд. грн. Росіянам належить ЗАТ Банк “Петрокоммерц Україна” (74,95% акцій), ЗАТ Банк “Альфабанк” (97,79%), ВАТ “ВТБ Банк” і ЗАТ “Внєшторгбанк (Україна) (99,67 і 100% відповідно), ВАТ Банк “Російський стандарт” (99,5% акцій).8Основні форми проникнення іноземного банківського капіталу на фінансовий ринок України: створення представництва; заснування власного дочірнього банку; злиття або поглинання банків; продаж/купівля банківських установ. Здебільшого перевага надається купівлі іноземних банків. Наявність іноземного капіталу у банківському секторі має як свої переваги, так і недоліки. Серед переваг можна виділити: зростання загального рівня рентабельності банківського сектору, впровадження в національну банківську систему нових, більш дешевих банківських послуг та продуктів; розширення ресурсної бази соціально-економічного розвитку за допомогою залучення іноземних інвестицій, що зумовлене проникненням іноземних банків. Серед недоліків: власники іноземного капіталу передусім керуються своїми інтересами, тобто країна, що приймає, втрачає контроль над національною банківською системою; вища якість послуг, що надаються іноземними фінансовими установами, може призвести до зменшення великих підприємств, які обслуговують вітчизняні банки, що буде вести до зменшення їхніх прибутків, тобто і рівня конкурентоспроможності; виникає загроза стрімкого відпливу фінансових ресурсів, інтенсивнішого зростання залежності фінансової системи країн від світових економічних та політичних криз. Тому, при допуску іноземного капіталу у банківську сферу України треба зважувати всі за і проти і не допусити виникнення надмірної залежності від іноземного капіталу та втрати контролю над банківською системою.