Вступ

В умовах переходу до ринкових відносин є необхідним принципово новий підхід до одного з найбільш важливих напрямків господарської  діяльності торговельних підприємств - комерційної діяльності. Важливою складовою частиною комерційної  діяльності являється закупівля товарів, значущість якої значно зростає в умовах ринкової економіки. Разом з тим, вітчизняні підприємці не мають достатнього досвіду у здійсненні закупівельної діяльності у нових умовах. У зв'язку з цим виникає необхідність вдосконалення усієї системи управління закупівельною діяльністю.

Велика  увага питанням методології управління закупівельною діяльністю в умовах ринкової економіки приділена вітчизняними та закордонними вченими: Балабановою  Л.В., Бланком А.І., Віханським О.С., Дуровичем  А.П., Кардашем В.Я., Келлі Дж., Котлером Ф., Ламбеном Ж., Панкратовим Ф.Г., Романовим О.М., Ханіним Л.М., Евансом Дж. та ін. Однак у цих роботах проблеми управління закупівельною діяльністю розглядалися без урахування маркетингової орієнтації торговельних підприємств.

Для вирішення  проблеми переорієнтації закупівельної  діяльності на маркетинг необхідними  є наступні умови: формування поточної та перспективної політики торговельного  підприємства в області асортименту  та якості товарів із забезпеченням  пріоритету споживачів; участь у формуванні асортиментної політики товаровиробників з орієнтацією на ринок з урахуванням життєвого циклу товарів; формування обгрунтованих заявок та замовлень на виробництво та постачання товарів; закупівля товарів з урахуванням їх споживчих якостей, цін, конкурентоспроможності, а також життєвого циклу товарів. 
 
 
 
 
 

      1.ГОСПОДАРСЬКІ  зв'язки ЯК ОСНОВА ОРГАНІЗАЦІЇ ОПТОВИХ ЗАКУПІВЕЛЬ ТОВАРІВ

      У процесі виконання своєї важливої функції — доведення товарів зі сфери виробництва у сферу споживання — підприємства торгівлі вступають у господарські зв'язки з іншими суб'єктами ринку: промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, торговельно-посередницькими структурами, транспортними організаціями тощо.

      Під господарськими зв'язками суб'єктів ринку розуміють систему економічних відносин розподілу, обміну і споживання, що виникають між учасниками просування товарів від виробництва до споживання. [1,360 c.]

      Об'єктивною основою господарських зв'язків  є суспільний розподіл праці і  товарний характер виробництва. В умовах ринкової економіки характерною рисою господарських зв'язків незалежно від їх форм і різновидів є те, що вони будуються на засадах пріоритетності економічних інтересів сторін. Додержання цього принципу сприяє створенню економічної заінтересованості сторін у встановленні найбільш ефективних господарських зв'язків з метою зниження витрат виробництва й обігу, одержання на цій основі найбільшого прибутку кожним учасником ринкового обороту. З цієї причини основними категоріями господарських зв'язків є ціна, вартість, гроші, кредит. Завдяки цьому зв'язки набувають форму товарних відносин комерційного характеру. Отже, головною суттю системи господарських зв'язків є принцип обов'язкової взаємної вигоди всіх суб'єктів ринкового обороту, що беруть участь у цих зв'язках. Ніхто, крім безпосередніх учасників — юридичних і фізичних осіб, що ведуть комерційну діяльність, не може встановлювати ці зв'язки і впливати на них з метою одержання своєї вигоди.

      На  формування господарських зв'язків  впливають економічний механізм розвитку суспільства, масштаби суспільного виробництва, складність його галузевої структури, процес поглиблення спеціалізації і кооперування в промисловості, кількість і якість виробленої і споживаної в суспільстві продукції. Від формування господарських зв'язків, їх структури й організації багато в чому залежать економічні показники сфери обігу, такі як обсяг оптової реалізації, витрати обігу, доходи торгово-посередницьких організацій.

      В умовах переходу до ринку в Україні  виникла значна кількість торгово-посередницьких структур, що обслуговують господарський оборот підприємств, фірм і компаній. Тому значно загострилася проблема раціональної організації господарських зв'язків між постачальниками і споживачами товарів народного споживання. При цьому слід виходити з того, що:

      по-перше, господарські зв'язки повинні бути економічно обґрунтованими їх учасниками, а не спиратися, як це було в умовах авторитарного господарювання, на встановлювані  зверху плани прикріплення постачальників до споживачів, систему нарядів і рознарядок, яка для одних підприємств виявлялася вигідною, а іншим приносила значні втрати через свою нераціональність і дорожнечу;

      по-друге, зв'язки повинні встановлюватись  і реалізовуватися безпосередньо  учасниками ринкового обороту виходячи з їхніх економічних інтересів;

      по-третє, держава має виступати в них  як учасник лише в тій частині, що зв'язана з виконанням державних  замовлень, рішенням цільових комплексних  програм, в яких вона виступає як замовник, створенням і використанням державних запасів і резервів тощо. У цих випадках держава виступає не тільки як замовник, але і як учасник у господарському обороті з відшкодування витрат на виконання її замовлень;

      по-четверте, має бути значно посилена роль держави  в регулюванні і контролі за діяльністю всіх учасників ринкового обороту, у створенні їм надійної економічної і правової захищеності;

      по-п'яте, безпосереднім учасником господарських  зв'язків має стати страхова система  у зв'язку з неминучістю підвищених ризиків при здійсненні комерційної діяльності і необхідністю надійного їх страхування.[9,11 c.]

      Різноманітність товарного асортименту і зумовлені  цією обставиною особливості виробництва, транспортування, реалізації і споживання товарів визначають систему і  структуру господарських зв'язків.

      Система господарських зв'язків — це впорядкована сукупність господарських зв'язків суб'єктів ринку, притаманна певному рівневі розвитку виробничих і ринкових відносин, що склались у суспільстві на певному етапі його розвитку. Вона відіграє надзвичайно важливу роль у підвищенні ефективності народного господарства. Виробництво може тільки тоді безперервно розвиватися, коли його продукція вчасно реалізується і витрати матеріальних і трудових ресурсів у процесі виробництва відшкодовуються. Реалізуючи товари споживачам, торгівля відшкодовує витрати суспільної праці на їх виробництво і створює умови для відновлення нового циклу виробництва. Однак для народного господарства важливий не всякий збут виробництвом товарної маси, а тільки той, який здійснюється з найменшими затратами коштів на її доведення до споживачів. Вирішення ж цього завдання можливе лише за умови встановлення раціональних господарських зв'язків між суб'єктами ринкової взаємодії.[3, 215 c.]

      Класифікація  господарських зв'язків

      Господарські  зв'язки суб'єктів ринку розрізняються за характером і метою, структурою, рівнем регульованості відносин, строками дії, відомчою підпорядкованістю, формою укладання.

      За  характером і метою господарські зв'язки можуть бути суто економічними і соціальне спрямованими. Метою суто економічних зв'язків є забезпечення пріоритетності економічних інтересів суб'єктів ринку, тобто отримання максимального прибутку. Об'єктами таких зв'язків виступають товари та послуги, сфери ринкового впливу, технології тощо. За своїм змістом ці зв'язки можуть бути власне комерційними, коопераційними, інтеграційними, технологічними тощо.

      Метою соціальне спрямованих зв'язків (характерних для соціально-етичного маркетингу) є забезпечення пріоритетності інтересів суспільства і тільки відтак підприємця. Такі зв'язки орієнтовані на впровадження екологічно чистих виробництв, формування духовності членів суспільства, збереження його здоров'я, розвиток культури нації.

      За  своєю структурою господарські зв'язки діляться на прямі та опосередковані.[2,344 c.]

      Під прямими розуміють такі зв'язки, при яких економічні, правові й організаційні відносини з постачання продукції встановлюються безпосередньо між підприємствами-виробниками чи виробничими об'єднаннями і роздрібними торговельними підприємствами.

      Вони є найбільш раціональними, тому що створюють більш стабільні господарсько-правові відносини, дозволяють учасникам відносин повніше й оперативніше враховувати зміни попиту населення на товари, скорочувати шляхи і терміни товаропросування, спрощувати розрахунки і документообіг, посилювати взаємну вимогливість і контроль за ходом виконання взятих зобов'язань.

      Однак застосування прямих зв'язків між  торгівлею і промисловістю не завжди економічно ефективне і можливе  через незначні обсяги закупівель торговими  підприємствами товарів і відсутності у багатьох з них достатніх складських площ для збереження і підсортування товарів. Крім того, система прямих зв'язків потребує від виробників створення розгалуженої системи управління реалізацією товарів і, відповідно, великих витрат, що не завжди виправдані. Тому прямі зв'язки встановлюються, як правило, під час реалізації товарів, які швидко псуються, та товарів простого асортименту.

      Опосередкованими  називаються господарські зв'язки, за яких у відносинах між виробниками і роздрібними торговельними підприємствами беруть участь різні незалежні посередники. Ними можуть бути великі та малі оптові підприємства та організації, дистриб'ютори, дилери, брокери та інші суб'єкти оптового ринку. Вони не тільки організовують господарські зв'язки між виробництвом і споживанням, але і виступають у цих зв'язках як безпосередні учасники (організовують постачання продукції, укладають господарські договори, беруть участь у розрахунках з постачальниками і споживачами, несуть відповідальність за невиконання договірних зобов'язань). Інакше кажучи, при опосередкованих господарських зв'язках торгово-посередницька ланка виступає не тільки як організатор, але і як учасник ринкового обороту товарів.

      За  кількістю посередників розрізняють  одно-, дво- і багатоланцюгові зв'язки. За збільшення кількості посередників знижується ефективність впливу торгівлі на виробництво щодо зміни асортименту товарів, підвищення їх якості, дорожчає процес товаропросування, уповільнюється оборотність товарів. Тому такі зв'язки налагоджуються, як правило, тільки по товарах складного асортименту. Існуючі недоліки, притаманні торгівлі на сучасному етапі розвитку економіки, в багатьох випадках викликані складністю структури господарських зв'язків.

      За  рівнем регульованості ринкових відносин розрізняють:

      — господарські зв'язки, які виникають у сфері відносин щодо виробництва, обміну, споживання товарів під повним або частковим регулюванням з боку держави шляхом розміщення державного замовлення, застосування системи дотацій, фондування, лімітування, контролю, обмеження цін (сфера таких зв'язків постійно звужується в міру просування до ринкових відносин);

      — господарські зв'язки, які виникають у процесі вільного суто ринкового вибору постачальників і покупців в умовах вільного ціноутворення.

      За  строками дії виділяються довгострокові (строк дії яких, як правило, рік і більше), короткострокові та разові.[9, 10 c.]

      Довгостроковий  характер зв'язків, їх стабільність відіграє в економіці вкрай важливу роль, оскільки дає можливість постачальникам і споживачам краще вивчати один одного, узгоджувати терміни виробництва і постачання товарів, оперативніше узгоджувати їх якість і асортимент. Основною умовою встановлення довгострокових господарських зв'язків є стабільність виробництва і споживання продукції.

      В умовах нестабільності економіки більшість  зв'язків має короткостроковий і навіть разовий характер.

      За  відомчою підпорядкованістю розрізняють міжсистемні і внутрішньосистемні господарські зв'язки. При міжсистемних господарських зв'язках взаємовідносини щодо поставок товарів і послуг установлюються між підприємствами та організаціями, які належать різним міністерствам і відомствам. До таких зв'язків, зокрема, відносять зв'язки вихідних баз промисловості з підприємствами споживчої кооперації. Внутрішньосистемні господарські зв'язки встановлюються між підприємствами одного міністерства чи відомства, наприклад, між міжрайбазами та споживчими товариствами.