Цінові знижки як частина маркетингової цінової стратегії

3. Знижка  за платежі готівкою (або знижка "скойте") — зменшення ціни  товару для споживача, який  оперативно оплачує свої рахунки. 

4. Функціональні  знижки надаються торговельним  підприємствам або підприємствам,  які виконують функції продажу,  зберігання та обліку товарів.  Виробник надає цю знижку відповідно  до одержаних послуг різними  учасниками каналів збуту.

5. Сезонні  знижки — зниження ціни для  споживачів, які роблять закупівлю  товарів та оплату послуг у  міжсезонний період. Це дає змогу  виробнику-продавцю підтримувати  постійний рівень реалізації  протягом року.

6. Знижки  на першу партію товару надаються  споживачам, які придбавають партію  товару вперше. В умовах насиченості  ринку виробник не може чітко  розрахувати попит на свій  новий виріб, тому й надає  знижку для зацікавленості підприємства, яке реалізуватиме його.

7. Експортні  знижки надаються іноземним партнерам  за товари, які реалізуються за  кордон.

8. Особисті  знижки найчастіше застосовуються  для постійних партнерів, з  метою встановлення більш тісних і постійних контактів.

9. Закриті  знижки можуть бути внутрішньо-фірмовими  (встановлюються на підприємстві, в його підрозділах, філіях) і  внутрішньо-регіональними (на окремо  визначеній території).

10. Приховані  знижки. Проведення заходів рекламного  характеру із зазначенням торговельних точок, в яких можна купити цей виріб, що реально зменшує витрати торговельно-посередницького підприємства на їх реалізацію.

11. Знижки  за комплексну закупівлю товарів.  Знижка на основний товар, за  умови, що разом з ним буде  проданий додатковий товар, який  доповнює його. При цьому покупець  має повне право відмовитись  від додаткових виробів. В окремих  випадках як доповнюючи можуть продаватися і товари інших фірм.

12. Знижка  за повернення раніше купленого  товару. Фірма при продажі нових  моделей своїх виробів надає  знижку покупцям, які повертають  старі моделі товару цієї фірми.  При цьому фірма отримує не  тільки відносно постійного покупця,  а й постійний ринок збуту,  має фінансові ресурси для  здійснення перебудови виробництва  та впровадження нових досягнень  науково-технічного прогресу.

13. Знижки  за сервісне обслуговування. Це, як правило, знижки на після продажне обслуговування своїх виробів. Обслуговування може надаватися й безкоштовно, що, по суті, є знижкою при продажу товару.

14. Клубні  знижки. Практика надання таких  знижок дуже поширена в різних  країнах світу. Сутність її  в утворенні різних клубів, які  укладають угоди з виробниками  (або фірмами-продавцями) на надання  знижки при придбанні товарів.  Для цього кожному члену клуба  видається дисконтна картка, за  якою і надається знижка. Для  членів клубів є мережа торговельних  підприємств, підприємств масового харчування, сфери обслуговування, підприємств дозвілля, медичного обслуговування та ін., де діє ця знижка. Максимальна знижка може сягати 40 % вартості покупки.

15. Залікові  знижки. Інші види знижок у  прейскурантних цінах. Наприклад,  товарообмінний залік зменшення  ціни нового товару за умови  повернення старого.

16. Знижки  на пакетне придбання товарів.  Знижка на товари, які пакуються  в заводських умовах у пакети, причому чим більша кількість  товарів у пакеті, тим вагомішою  може бути знижка.

17. Знижка  при придбанні товарів у наборі. Знижка на товари, які доповнюють  один одного і можуть використовуватись  тільки разом.

18. Знижки  на подарунок. Знижки на товари, які придбаваються як подарунок  (наприклад перед святами для  співробітників фірм).

Усі ці та інші знижки тією чи іншою мірою  мають місце й у системі  ціноутворення України. При поглиблені ринкових відносин сфера дії знижок буде розширюватись, а їх кількість  — збільшуватися. 

Висновки

Ціна  товару це сума грошей (їх еквівалент), яку треба сплатити за його придбання. У системі маркетингу вона виконує  такі основні функції: порівняльну (співставлення ринкової цінності товарів); сигнальну (є елементом комунікаційного процесу продавця та покупця); конкурентну (є важливим інструментом конкурентної боротьби суб'єктів пропозиції).

Ціни  можна класифікувати за ознаками: а) способу формування (вільні, регульовані, фіксовані); б) території формування (внутрішні, зовнішні); в) стадії обігу  товару (оптові, роздрібні); г) змінності (тверді, гнучкі).

Фактори ціноутворення (внутрішні, зовнішні) —  сукупність тих чинників, які впливають  на дії продавця під час встановлення ним цін на продукцію.

До основних внутрішніх факторів ціноутворення  належать: а) цілі компанії, що визначені  для певного періоду часу (максимізація поточного прибутку компанії, максимізація частки ринку компанії, ринкове виживання  компанії); б) цінова еластичність попиту; в) ціни конкурентів; г) конкурентні  позиції компанії (тип конкурентного  середовища, ринкова частка компанії); д) стадія життєвого циклу товару.

Фактори ціноутворення визначають підходи  компанії до своєї діяльності в галузі ціноутворення. Далі вона повинна визначитися  з тим, які методи ціноутворення  буде використовувати. Основними методами встановлення фактичних цін є  такі: а) методи, орієнтовані на витрати; б) методи, орієнтовані на прибуток; в) методи, орієнтовані на попит (споживацьке  сприйняття товару, порівняльна реальна  споживацька цінність товару); г) методи, орієнтовані на конкурентів.

Процес  ціноутворення передбачає такі основні  етапи: постановка завдань ціноутворення; визначення етапу та особливостей ринкового  попиту; оцінка витрат; аналіз конкурентів, вибір методу ціноутворення; визначення остаточної ціни.

Ціна  відіграє дуже важливу роль для споживача, який реагує на рівень ціни та його зміни. Цінова еластичність попиту — ступінь  процентної зміни можливої кількості  придбаного товару залежно від зміни  його ціни за одиницю на 1 %. Попит  за ціновою еластичністю може бути відносно еластичним, відносно нееластичним, з одиничною еластичністю. На ступінь  цінової еластичності попиту впливають  такі фактори: а) наявність товарів-замінників, їх доступність; б) частка вартості товару в доходах споживача; в) ступінь  важливості товару для споживача. 
 

Список  використаної літератури

1. Бланк. І.А.  Управління прибутком. - К.: Ніка-Центр, 1998. - 544-548 с.

2. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч.посіб. - К.: КНЕУ, 2001.

3. Вітлінський В.В., Наконечний С.І., Шарапов О.Д. Економічний ризик і методи його вимірювання. - К.: ІЗМН, 1996. - С.400-402.

4. Гаркавенко  С.С. Маркетинг: Підруч. для вузів. - К.: Лібра, 1998. - 384-391 с.

5. Герасимчук  В.Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1994. С.160-178.

6. Економіка підприємництва: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивниго. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. С.423-432.

7. Корнієв Л.В. Цінова політика підприємства: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - С.257-259.

8. Корнієв В.Л. Цінова політика підприємства: методичний підхід до вивчення цілей // Маркетинг в Україні. - 2000. - №2(4). - С.44-48.

9. Корнієв В.Л. Ринкова ситуація: особливості вибору цінової стратегії і тактики // Маркетинг в Україні. - 2000. - №3(5). - С. 26-29.

10. Корнієв В.Л. Структура, форми та види цінової політики підприємства // Вісник УАДУ. - 2000. - №3. - С.195-201