Загальна характеристика інтелектуальної власності і її правового регулювання

Етапною в цьому відношенні стала  книга Тайчічі Сакайя "Вартість, що створюється знаннями, або Історія  майбутнього", котра вийшла в Японії в 1985 році. Її автор в кінці 60х - на початку 70х років був одним  з розробників стратегії проникнення  японських товарів на зовнішні ринки. Він один з перших поєднав два  поняття - "вартість" і "знання", поєднавши  ієрогліфи "chi"(знання) і "kah"(вартість). Через десяток  років американські видавництва, у  яких публікувалась його книга, переклали  це поняття як "knowledge-value" - "цінність, втілена в знання, породжена знаннями" ( у літературному перекладі це звучить як "вартість, що створюється  знаннями"[5; c.46].

Розглядаючи революцію вартості (knowledge-value revolution), яка створюється знаннями, Т. Сакайя мав на увазі, що у сучасних умовах традиційні фактори виробництва уже не визначають ту цінність, яку споживачі признають за тим чи іншим продуктом. Таким чином, економіка перетворюється в систему, що функціонує на основі обміну знаннями і їхньої взаємної оцінки. В такій системі особливого значення у взаємовідносинах з споживачами набувають питання іміджу та реклами. Споживача необхідно впевнити у тому, що продукція є результатом злиття  знань та найновіших інформаційних технологій. Не виключено, що у майбутньому складеться ситуація, за якої продукція буде насичена знаннями в набагато більшій мірі, ніж цього потребують її функції, лише тільки формування враження про більш високий рівень втіленого в ній інтелектуального потенціалу. Годинники, фотокамери, персональні комп’ютери будуть мати функції, які покупець навряд чи застосовуватиме або яких він потребує не дуже часто. “Споживчий культ знань”, як і будь-який інший продукт масової культури, має досить віддалене відношення до суті процесів, що відбуваються в даний час. Більш важливим для менеджменту є осмислення внутрішньофірмової цінності знання. Навчившись керувати цим ресурсом, можна отримати стратегічну перемогу в динамічному ринковому середовищі.

Охорона прав на винаходи, промислові зразки і товарні знаки – це предмет активного міжнародного регулювання. Основною міжнародною  угодою в цій галузі є Паризька конвенція по охороні промислової  власності. Перша редакція цієї конвенції  була підписана одинадцятьма країнами в Парижі в 1883 році. Надалі Конвенція  неодноразово переглядалась і доповнювалась. В країнах-учасниках Паризька конвенція  діє під різними редакціями в  залежності від того, який з її текстів  був ратифікований країною. Учасники Конвенції утворюють так званий Міжнародний союз по охороні промислової  власності (також відомий як Паризький  союз).

На даний момент найбільший вклад  у регулювання патентного права  у Європі внесла Європейська патентна організація (ЄПО). Європейська патентна організація (European Patent Organization, EPO) була створена на основі Конвенції по видачу європейських патентів, підписаній в 1973 році і ратифікованій в 1977 році. Штаб-квартира ЄПО знаходиться в Мюнхені (Німеччина), в Гаазі (Нідерланди) – місцеве  відділення, в Відні (Австрія) і в  Берліні (Німеччина) – бюро. Європейська  патентна система основана на активному  співробітництві Європейського  патентного відомства з національними  відомствами країн-контрагентів і  передбачає узгодження національного  патентного права з Конвенцією про  видачу європейських патентів.

Європейський патент надає його власнику патентний захист протягом двадцяти років, так, як і національний патент в деяких або ж у всіх країнах, між якими проводиться  до мовлення. Європейські патенти  можуть видаватися згідно міжнародної  заявки, поданої у відповідності  з Договором про патентну кооперацію. Підписана в 1989 році дванадцятьма країнами-членами  Європейського союзу угода про  патенти ЄС не ратифікована ще й  по сьогоднішній день.

Європейська патентна організація  з 1993 року заключає з державами-не членами  ЄПО договори про розповсюдження дії європейських патентів на їх території  за умови, що ці країни мають власне патентне відомство і прийняли закон  про охорону інтелектуальної  власності. Видані за таких умов патенти  представляють в цих країнах  такий же захист, як і європейські  патенти ЄПО. Основні цілі діяльності Європейської патентної організації  – видача європейських патентів, поширення  співробітництва між європейськими  державами в галузі охорони інтелектуальної  власності та посилення патентного захисту завдяки єдиній процедурі  видачі патентів. 

Всесвітня організація інтелектуальної  власності (ВОІВ, World Intellectual Property Organization, WIPO) була заснована в 1970 році в ході реалізації Конвенції про створення  ВОІВ, підписаної в Стокгольмі в 1967 році. Створення ВОІВ завдячує Паризькій конвенції про охорону промислової власності (1883 рік) і Бернській конвенції про охорону літературних та художніх витворів (1886 рік). ВОІВ входить в систему Організації Об’єднаних Націй в якості спеціалізованої установи. Членом ВОІВ може стати будь-яка держава, яка є членом одного з двох (Паризького чи Бернського) союзів, а також будь-яка держава, яка є членом ООН, однієї з спеціалізованих установ ООН, МАГАТЕ чи учасником Статуту Міжнародного суду або ж запрошена Генеральною Асамблеєю ВОІВ приєднатися до Конвенції про створення ВОІВ.

Основними цілями діяльності Всесвітньої  організації інтелектуальної власності  є охорона інтелектуальної власності  в цілому світі за допомогою співробітництва  між державами і міжнародними організаціями та розширення адміністративного  співробітництва між союзами  в області інтелектуальної власності. Відповідно до поставлених цілей, ВОІВ виконує такі функції:

- укладення нових  міжнародних  договорів робото по вдосконаленню  національного законодавства в  сфері підтримання охорони інтелектуальної  власності в цілому світі;

- надання технічної допомоги  країнам, що розвиваються;

- збір розповсюдження інформації;

- підтримка при одночасному  отриманні прав на винаходи, торгові  марки, промислові зразки чи  моделі в декількох країнах.

Україна завжди мала великий науково-технічний  потенціал (науково-дослідну базу, висококваліфіковані  наукові кадри) та розвинуту промисловість, у тому числі у таких наукомістких галузях, як космічна техніка і технології, будування літаків та суден, ядерна техніка, виробництво синтетичних  матеріалів, тощо. В ряді галузевих  напрямів науковці України традиційно мають заслужене світове визнання. Про творчий потенціал вчених, технологів, конструкторів нашої  країни свідчить те, що із загального числа заявок на винаходи, що подавалися до Держкомвинаходів колишнього СРСР майже кожна четверта заявка надходила з України.

Охорона та належний захист інтелектуальної власності сприяє розвитку заснованого на науково-технічних  досягненнях інноваційного підприємництва, стимулює інноваційний процес шляхом надання її власнику монополії на використання об’єкта охорони протягом певного терміну, внаслідок чого власник об’єкта інтелектуальної  власності отримує вигоду у вигляді  доходу, а суспільство – можливість повніше задовольнити свої потреби  за рахунок впровадження цього об’єкта  у виробництво. Світовий досвід свідчить, що питома вага інтелектуальної власності  може становити до 35% капіталу виробничих фірм та підприємств, а у деяких галузях  суспільного виробництва вона за своєю вартістю значно випереджає класичні майнові об’єкти. Внаслідок цього  кожний інноваційний проект має починатися з формування портфеля об’єктів інтелектуальної  власності. Отже, для збереження та збагачення науково-технічного потенціалу держави, розвитку зовнішньої торгівлі, міжнародного обміну сучасними технологіями, залучення в економіку країни іноземних інвестицій держава має  надійно гарантувати охорону  та захист інтелектуальної власності.

Незважаючи на існуючі  труднощі, національна система охорони  інтелектуальної власності в  Україні вже давно створена і  розвивається у таких напрямках:

• проводиться постійна робота щодо розвитку міжнародного співробітництва у сфері охорони промислової власності. Україна є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності та учасницею дев’яти важливих міжнародних угод і договорів у цій сфері. Підписано міждержавні угоди про співробітництво у сфері промислової власності з Російською Федерацією, республіками Бєларусь, Узбекистан, Киргизстан. Здійснюється обмін патентною інформацією з 42 країнами світу;
• для підготовки та перепідготовки кадрів у сфері охорони інтелектуальної власності створені Міжгалузевий Інститут підвищення кваліфікації кадрів при Харківському політехнічному університеті (в 1993 році) та Інститут інтелектуальної власності і права (у 1997 році) в місті Києві;
• запроваджено нову для України інституцію – представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), яких на даний час зареєстровано біля 200;
• створено законодавчу базу охорони інтелектуальної власності, яка в цілому забезпечує нагальні потреби суспільства у цих питаннях. Для їх правового регулювання прийнято Закони України “Про авторське право і суміжні права”, “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі“, “Про охорону прав на помислові зразки“, “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг“, “Про охорону прав на сорти рослин“, “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем“, “Про охорону фірмового найменування“ та близько 45 підзаконних нормативних актів. В цю групу можна віднести законодавчі акти, які стосуються видачі ліцензій та патентування. З 1 січня 1997 року набрав чинності закон  “Про захист від недобросовісної конкуренції“. Прийнято закон  “Про охорону прав на зазначення географічного походження товарів та послуг“, що сприятиме ефективному захисту та популяризації унікальних українських товарів, репутація яких породжена національною майстерністю, традиціями виготовлення та природними ресурсами України. Діє також Положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій і нормативно-правовий акт, що регулює питання, пов’язані з охороною прав на об’єкти промислової власності, які містять державну таємницю.

Створена нормативно-правова  база у сфері охорони інтелектуальної  власності в цілому задовольняє  суспільство на сьогоднішній день, вирішуючи питання, пов’язані з  наданням прав на об’єкти інтелектуальної  власності та їх використанням. Розроблено проект Концепції розвитку державної  системи охорони промислової  власності, яка передбачає програму удосконалення нормативно-правової бази в цій сфері, а також формування і розвитку виконавчої інфраструктури, необхідної для реалізації законодавства. Необхідно також розробити законодавчий акт, який би регулював питання, пов’язані з діяльністю представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених). Керуючись Конституцією України, яка гарантує захист інтелектуальної власності, Держпатент працює в напрямі подальшого розширення і удосконалення законодавчої бази щодо охорони інтелектуальної власності. За час діяльності Держпатенту заявниками було подано понад 100 тис. заявок на видачу охоронних документів та надано правову охорону біля 60 тис. об’єктам промислової власності, в тому числі видано понад 25 тис. патентів на винаходи. Частка України у такому показнику, як видача патентів на винаходи, складає 15% від загальної кількості патентів на винаходи, виданих у країнах СНД, тобто удвоє більше, ніж загальна кількість патентів, виданих іншими державами СНД (за винятком Російської Федерації).

ВИСНОВКИ

З переходом від планової до ринкової економіки в умовах входження  України до світової спільноти суттєво  зросла роль результатів розумової (творчої) праці людини в економічному і соціальному розвитку суспільства, до яких відносять: винаходи, корисні  моделі, промислові зразки, знаки для  товарів і послуг, зазначення походження товарів, твори літератури, науки  і мистецтва, інформаційні бази даних, комп’ютерні програми, технічна документація, секрети виробництва тощо. Ці та інші результати розумової праці  мають назву "об’єкти інтелектуальної  власності", або "інтелектуальна власність".

Поняття «інтелектуальна  власність» виникло в процесі  тривалої практики юридичного закріплення  за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва  і літератури. Вперше термін «інтелектуальна  власність» вжив у 1845 році Чарльз Вудбарі (Charles Woodbury), суддя Окружного суду штату Массачусетс . В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон (Alfred Nion) у своєму трактаті «Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs». Справжня історія терміну  почалася у 1967 році, після створення  Всесвітньої  організації  інтелектуальної  власності. Вона доклала багато зусиль для світового визнання для закріплення  терміну, який є ключовою складовою  частиною її назви.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Бондаренко С.В. Авторське право та суміжні права. – К.: Ін-т інтел. власн. і права, 2008. – 288 с.
2. Галюк В. В. Курс цивільного та сімейного права України (у питаннях і відповідях): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ В. В. Га-люк, О. X. Юлдашев. - К.: МАУП, 2005. - 240 с - Бібліогр.: с 232-233.
3. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч.посіб. - Вид.2-ге, перероб. і доповн. - К., 2006. - 278 с.
4. Драпак Г., Скиба М.Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник.-Хмельницький: ТУП, 2007. - 155 с.
5. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. // ВВР України. - 1994. - №13. - Ст.8.
6. Закон України “Про внесення змін до Цивільного кодексу Української РСР” від 4 лютого 1994 р. // ВВР України. - 1994. - №24. - С.687.
7. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. -- 2004. -- №3. - 670 с.
8. http://vuzlib.org/beta3/html/1/11011/11105/
9. http://radnuk.info/pidrychnuku/tsvil/262-galul/3784-75----.html

http://www.intellect.ua/copyright/law/laws/copyright/II/15