МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ
ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра менеджменту та бізнесу
Індивідуальне наукове-дослідне завдання
на тему: «Внутрішнє
та зовнішнє середовище організації. Мотивація
трудової діяльності»
Варіант № 3
Виконала:
Студентка 2 курсу 11 групи
факультету «Фінанси»
Гордієнко Яна Сергіївна
спеціальності
оподаткування
Перевірив:
к.е.н., ст. викладач
Малюкіна Анастасія Олександрівна
Харків 2012
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………..3
Розділ
I. ВНУТРІШНЄ ТА ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ОРГАНІЗАЦІЇ…………………………………………………………………..5
1. Внутрішнє
середовище організації……………………………………5
2. Зовнішнє
середовище організації…………………………………….7
ВИСНОВОК………………………………………………………………9
Розділ
II. МОТИВАЦІЯ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………………..10
Сутність
мотивації праці……………………………………………..10
2. Основні теорії мотивації трудової
діяльності………………………11
3. Матеріальні
заохочення в системі трудової
мотивації…………….16
4. Моральне
стимулювання праці………………………………………18
ВИСНОВОК……………………………………………………………..20
ПРАКТИСНА
ЧАСТИНА…………………………………………………...21
ВИСНОВОК…………………………………………………………………...22
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………..........23
ВСТУП
У першому
розділі описано основи внутрішнього
та зовнішнього середовища організації.
Актуальність теми є ретельне
дослідження внутрішнього та зовнішнього
середовища організації зумовлене тим,
що організація, як відкрита система, функціонує
і розвивається завдяки наявності в ній
певних елементів, які дають можливість
своєчасно і адекватно реагувати на сигнали
зовнішнього оточення. Ці елементи і складають
її внутрішнє середовище. Чим краще розвивається
внутрішнє середовище підприємства, тим
більших результатів можна очікувати
в кінцевому результаті.
Метою роботи є дослідити середовище
внутрішнього та зовнішнього середовища
організації та визначити їх складові.
Широко
вивчається значення зовнішнього та внутрішнього
середовище організації в працях вчених
Дж. Ван Гіг, М, Портер, Дж. Томпсон, У. Ділл,
М. Мескон, М. Олдрич, Г.Мінцберг, М.-Е.Портер,
І.Ансофф, Ш.-М.Остер, П.Дойль, А.-Д.Чандлер,
Б.Карлоф, С.Оборська, З.Шершньова, М.Г.Саєнко,
Л. С.Селіверстова, Р.А. Славюк та ін.
Об’єктом
дослідження є внутрішнє та зовнішнє
середовище підприємства.
Предметом
дослідження: складові елементи внутрішнього
та зовнішнього середовища підприємства,
їх характеристика.
Завданням
для даної роботи є:
- розкриття поняття внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства;
- визначення основних складових внутрішнього та зовнішнього середовища організації;
У другому
розділі дана загальна оцінка мотивації
праці, описано основні теорії мотивації.
Актуальність
теми дослідження. В умовах, що склалися
в Україні на нинішньому етапі
її розвитку, проблема мотивації особистості
набула важливого значення, оскільки
вирішення задач, які стоять перед
суспільством, можливе лише за умови
створення належної мотиваційної основи,
здатної спонукати персонал підприємств
до ефективної діяльності.
Метою роботи
є визначення особливостей процесу
формування мотивації підприємствах
та розробка основних напрямків підвищення
ефективності мотивації.
Широко
вивчаються закономірності дії мотивацій
і побудови методів та механізмів
реалізації мотивації, щодо підвищення
продуктивності трудової діяльності в
працях економістів-класиків А.Сміта,
Ф.Гілбрета, А.Маслоу, Ф.Герцберга, А.Афоніна,
Р.Оуена, Д.МакГрегора, А.Врума, А. Колта,
Д. Богині, О. Крушельницької, С. Корецької,
М. Семеникіної.
Об’єктом
дослідження є природа мотивації
на підприєстві.
Предметом
дослідження: складові елементи мотивації,
теорії та її стихія.
Завданням
для даної роботи є:
- розкриття поняттямотивації;
- визначення основних складових мотивації;
Розділ 1. ВНУТРІШНЄ ТА ЗОВНІШНЄ
СЕРЕДОВИЩЕ ОРГАНІЗАЦІЇ
1. Внутрішнє
середовище організації
Згідно
із системним підходом до управління
кожна організація — це відкрита
система, цілісність і життєздатність
якої забезпечується завдяки елементам,
з яких вона формується. Сукупність
цих елементів становить внутрішнє
середовище організації. Його проектування
і створення відбувається з огляду
на специфіку діяльності організації,
кола споживачів, ринкової кон'юнктури,
умов господарювання тощо. Система
менеджменту при формуванні внутрішнього
середовища організації має забезпечити
відповідність характеристик його
найважливіших складових умовам
зовнішнього середовища, в яких організація
функціонує[2].
Внутрішнє
середовище організації формується
керівниками відповідно до їх уявлень
про те, які саме елементи забезпечать
її ефективне функціонування і розвиток.
Цим зумовлене існування різних
підходів до структурування внутрішнього
середовища організацій. Найчастіше в
ньому виділяють п'ять складових:
цілі, структура, технологія, завдання
і персонал, який виконує ці завдання
з допомогою відповідної технології.
Деякі представники сучасної російської
школи управління вважають, що внутрішнє
середовище — це структура організації,
її ресурси та культура; інші до внутрішнього
середовища відносять структуру, рівень
розподілу праці та організаційні
комунікації, а також кадровий склад
організації, трудові й технологічні
процеси, що використовують для перетворення
ресурсів на необхідний суспільству продукт[6].
Рис. 8.1. Організація як відкрита система[Економіка
підприємства: Підручник / За заг. ред.
С.Ф. Покропивного. – Вид. 3-тє, перероб.
та доп. – К.: КНЕУ, 2006.].
На рис.
8.1 наведено схематичне зображення організації
як відкритої системи. Вона забезпечує
свою життєздатність перетворенням
ресурсів, які отримує із зовнішнього
середовища, на готовий продукт (вироби,
послуги, ідеї) для суб'єктів зовнішнього
середовища.
Проектує
процес перетворення ресурсів на готовий
продукт і забезпечує його функціонування
система менеджменту, яка зорієнтована
на виконання таких ключових завдань:
- визначення цілей організації;
- формування під обрані цілі організаційної структури, що уможливить ефективну взаємодію всіх членів організації згідно з тими функціями, які вони виконуватимуть;
- залучення у процес перетворення тієї технології, яка гарантуватиме оптимальне співвідношення витрат ресурсів і результату;
- підбір персоналу і створення для нього дієвих мотиваційних преференцій (переваг), які б поєднували прагнення людей досягати власних цілей з необхідністю працювати з належною віддачею задля досягнення мети організації[2].
Незалежно
від сфери діяльності, складу і
структури зовнішнього середовища,
ці завдання є обов'язковими для
керуючої системи будь-якої організації,
оскільки їх вирішення формує її внутрішнє
середовище.
Звідси,
основними елементами внутрішнього середовища
є:
цілі організації
— формуються з урахуваннями ринкової
кон'юнктури на основі наявних та
потенційних можливостей організації;
структура
організації — формується під
обрані цілі в такий спосіб, щоб
забезпечити необхідний рівень гнучкості
й мобільності організаційних дій;
система технологій
— спрямована на забезпечення конкурентоспроможності
продукції за технічними й економічними
параметрами;
персонал
(людські ресурси) — добирають
з урахуванням кваліфікаційних
характеристик і узгодженості мотивацій
індивідів з цілями організації,
здатності їх до саморозвитку;
організаційна
культура — має своїм завданням
ідентифікацію індивідуальних та організаційних
цілей та їх узгодження[12].
Отже, внутрішнє
середовище організації — це складна
система елементів і зв'язків
між ними, що є об'єктом контролювання
та регулювання керівництвом.
2. Зовнішнє середовище організації
Успіх організації
залежить не лише від досконалості
її внутрішнього середовища, а й
від зовнішніх щодо організації
сил. Вони прямо чи опосередковано впливають
на її діяльність, ускладнюючи її чи
відкриваючи перед нею нові можливості.
Тому необхідний всебічний і ретельний
аналіз характеру впливу зовнішніх
сил на організацію, що дасть змогу
приймати такі управлінські рішення, які
поліпшуватимуть конкурентні позиції
організації, забезпечуватимуть її
ефективне функціонування та розвиток.
Кожна організація
є відкритою системою, яка перебуває
у постійній взаємодії із зовнішнім
середовищем.
Зовнішнє
середовище — сукупність господарських суб'єктів,
економічних, суспільних і природних умов,
національних та міждержавних інституційних
структур та інших зовнішніх щодо підприємства
умов і чинників[14].
Залежно
від характеру впливу зовнішнє середовище
поділяють на середовище прямої (мікросередовище)
та непрямої (макросередовище) дії.
Зовнішнє
середовище є складним, мінливим, взаємозалежним
і, як правило, невизначеним:
Складність
— велика кількість факторів, на які організація
мусить реагувати, а також рівень варіативності
кожного з них. Складнішою є робота тієї
організації, на яку впливає більше факторів[2].
Мінливість —
швидкість зміни оточення організації.
У деяких з них зовнішнє середовище дуже
рухливе (комп'ютерні технології, електронна,
хімічна, фармацевтична промисловість,
біотехнології)[2].
Взаємозалежність
факторів (зміна одного фактора спричиняє
зміни інших). Наприклад, зростання цін
на енергоносії зумовлює стрибок цін на
всі види продукції, а особливо ті, при
виробництві яких є велика частка енергозатрат.
Це може призвести до ослаблення конкурентних
позицій фірм, які виготовляють цю продукцію.
Водночас таке становище змушує виробників
шукати енергозберігаючі технології[2].
Невизначеність —
необмежена кількість інформації про
зовнішнє середовище і ймовірність її
недостовірності. Організації, прагнучи
знизити рівень невизначеності зовнішнього
середовища, можуть застосовувати дві
стратегії — пристосуватись до змін або
впливати на середовище з метою зробити
його сприятливішим для свого функціонування.
Перша стратегія реалізується через створення
гнучких організаційних структур із високим
рівнем децентралізації влади. Керівники
таких організацій повинні вміло використовувати
сучасний інструментарій для прогнозування
змін, володіти ринковою інтуїцією. Друга
стратегія, як правило, доступна лише великим
фірмам або таким, які об'єднуються з метою
розширення своїх можливостей. Для впливу
на зовнішнє середовище вони можуть використовувати
потужну рекламу та засоби PR, політичну
діяльність для лобіювання своїх інтересів,
входження у торговельні асоціації[12]
ВИНОВОК
Структура
організації відображає складене в
організації виділення окремих
підрозділів, зв’язки між цими підрозділами
та об’єднання їх в єдине ціле.
Вихідним в побудові структури є
проектування роботи (тобто прийняття
системи автономних робіт, конвеєрної,
модульної чи бригадирської форми
роботи). Від проектування роботи багато
залежить у внутрішньому житті організації,
тому менеджмент повинен приділяти
цьому дуже велику увагу та періодично
проводити перегляд з проектованої
системи робіт. Наступним кроком
у формуванні структури організації
є виділення структурних підрозділів,
які ієрархічно пов’язані між
собою та знаходяться у постійній
виробничій взаємодії. Менеджмент повинен
визначити організаційні розміри
структурних підрозділів, їх права
та обов’язки, систему взаємодій
та інформаційні зв’язки з іншими
підрозділами, повинен поставити
перед ними задачі та наділити необхідними
ресурсами. Від уміння вирішити усі
ці питання дуже сильно залежить успіх
функціонування організації.