Вкажіть сучасні напрямки науково-технічного прогресу та сучасні високі технології

У 1996 році в цьому інвестиційному бізнесі працювали більше 3.000 професійних менеджерів та інвесторів. У 20 країнах Європи налічувалося 500 венчурних фондів і компаній (EVCA White Paper. Boosting Europes growing companies.p.1). Рекордним для Європи став саме 1996 рік. Обсяг інвестицій досяг 6,8 млрд. ECU. Сумарний обсяг капіталів нових фондів, які влилися у венчурний бізнес цього року, склав 7,9 млрд. ECU, що в майже двічі перевищило рівень 1995 р. При цьому, 15% всіх інвестицій було зроблено за межами Європи (проти 9% в 1995 р.), переважно в так звані "нові ринки" (emerging markets), в тому чмслі і у Росії (Financial Times, 05.06.1997).

Процес становлення і розвитку венчурного бізнесу почав вимагати створення професійних організацій. Вони стали виникати як некомерційні об'єднання. Спочатку створювалися національні асоціації, з яких найстарішою є Британська асоціація венчурного капіталу (BVCA), заснована у 1973 році. Європейська асоціація венчурного капіталу, заснована 1983 року всього 43 членами, уже налічує 320 (EVCA White Paper. Boosting Europes growing companies.p.1). Відмінності у цілях і завданнях, які ставлять перед собою національні асоціації, обумовлені різним рівнем економічного розвитку країн і регіонів світу, а також пріоритетами національних економічних політик. Проте, сама потреба формальної структуризації венчурного руху - свідоцтво його зрілості і зростаючого.

Венчурні фонди у Росії почали створюватись 1994 року за ініціативою Європейського Банку Реконструкції і Розвитку (ЄБРР). Регіональні Венчурні Фонди (РВФ), кількість яких складає 10, були створені у 10 різних регіонах Росії. Одночасно з ЄБРР інша крупна фінансова структура - Міжнародна Фінансова Корпорація (International Finance Corporation) також зважилася на участь у створюваних венчурних структурах спільно з деякими відомими у світі корпоративними і приватними інвесторами. У 1997 році 12 діючих на території Росії венчурних фондів утворили Російську Асоціацію Венчурного Інвестування (РАВІ) зі штаб-квартирою у Москві і відділенням у Санкт-Петербурзі. За даними "Financial Times", на вересень 1997 року в Росії діяли 26 спеціалізованих фонди, що інвестують в російські корпоративні активи з сумарною капіталізацією 1,6 млрд. дол. Крім цього, ще 16 східноєвропейських фондів інвестували до Росії частину своїх портфелів (FT, 02.09.1997).

Практична частина

Закон України “Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки”

Цей Закон визначає правові та організаційні засади цілісної системи формування та реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні.

Правовою основою формування та реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки є Конституція України, закони України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України".

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

пріоритетні напрями розвитку науки і техніки - науково, економічно та соціально обґрунтовані напрями науково-технічного розвитку на довгостроковий період (понад 10 років), яким надається пріоритетна державна підтримка з метою формування ефективного сектору наукових досліджень і науково-технічних розробок для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, сталого розвитку, національної безпеки України та підвищення якості життя населення;

пріоритетні тематичні напрями наукових досліджень і науково-технічних розробок - напрями фундаментальних і прикладних наукових досліджень та науково-технічних розробок, що визначаються на середньостроковий період (до 5 років) у рамках пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки з метою забезпечення їх реалізації.

Визначити пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки на період до 2020 року:

1) фундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально-економічного, суспільно-політичного, людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України у світі та сталого розвитку суспільства і держави;

2) інформаційні та комунікаційні технології;

3) енергетика та енергоефективність;

4) раціональне природокористування;

5) науки про життя, нові технології профілактики та лікування найпоширеніших захворювань;

6) нові речовини і матеріали.

Для формування пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки Кабінет Міністрів України із залученням Національної академії наук України, галузевих академій наук, центральних органів виконавчої влади розробляє і здійснює державну цільову програму прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України відповідно до Закону України "Про державні цільові програми".

Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки, підготовлені згідно з державною цільовою програмою прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України, обговорюються науковою громадськістю і за рішенням Кабінету Міністрів України подаються до Верховної Ради України для корегування пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, визначених статтею 3 цього Закону, або їх заміни.

До кожного з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки Кабінетом Міністрів України подаються такі матеріали:

обґрунтування необхідності прийняття пріоритетного напряму, очікувані результати та їх вплив на економіку України;

оцінка науково-технічного потенціалу та наукових шкіл, які будуть задіяні в реалізації пріоритетного напряму, оцінка існуючих об'єктів права інтелектуальної власності та наукових результатів, що будуть покладені в основу реалізації пріоритетного напряму;

пропозиції до пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень і науково-технічних розробок, визначення фахівців та базових наукових установ, що мають здійснювати науково-технічний супровід пріоритетного напряму;

концепція реалізації пріоритетного напряму та оцінка фінансових, матеріально-технічних ресурсів, які мають бути залучені для його реалізації.

Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки затверджуються Верховною Радою України шляхом внесення змін до статті 3 цього Закону.

Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки забезпечується шляхом розроблення та виконання за визначеними пріоритетними тематичними напрямами наукових досліджень і науково-технічних розробок державних цільових програм, державного замовлення на науково-технічну продукцію, підготовку наукових кадрів, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення наукових досліджень і науково-технічних розробок.

Перелік пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень і науково-технічних розробок формується центральним органом виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук України та галузевих академій наук на основі результатів державної цільової програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України і затверджується Кабінетом Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності статтею 3 цього Закону.

Перелік пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень і науково-технічних розробок за результатами їх реалізації може корегуватися протягом терміну дії пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Корегування пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень і науково-технічних розробок здійснює Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

Обсяги коштів, що спрямовуються на реалізацію кожного з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, щорічно визначаються законом про Державний бюджет України.

З метою забезпечення ефективного управління та своєчасного внесення змін до здійснюваної науково-технічної політики, корегування пріоритетних тематичних напрямів наукових досліджень і науково-технічних розробок, завдань державних цільових програм, державного замовлення Кабінет Міністрів України організує системний моніторинг реалізації пріоритетних напрямів науки і техніки.

Узагальнена інформація про хід реалізації пріоритетних напрямів та отримані результати щорічно до 1 липня поточного року подається Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України.

Інноваційна пропозиція

Назва пропозиції - використання сталефібробетону для збільшення довговічності служби дорожнього та аеродромного покриття та підлог будівель

Обєкт промислової власності - корисна модель.

Формула винаходу - сучасні наукові досягнення теорії міцності показують, що висока конструктивна ефективність будівельного матеріалу може бути реалізована за рахунок композиту з декількох матеріалів, кожен з яких, маючи свої переваги, надає утвореному на їх основі композитному матеріалові комплекс необхідних властивостей. Як відомо, основним недоліком найпоширенішого будівельного матеріалу – бетону різних видів та модифікацій є його низька міцність на розтяг. При дії ударних та знакозмінних навантажень під час експлуатації ряду конструкцій утворення тріщин або ширина їх розкриття обмежуються. До таких конструкцій і належать дорожні та аеродромні покриття, підлоги деяких промислових будівель тощо. Для покращення експлуатаційних властивостей будівельних конструкцій з бетону їх армують звичайною або попередньо напружуваною арматурою. Поєднання сталевої арматури з бетоном загальновідоме і носить назву залізобетон. Покращити експлуатаційні властивості бетону можна також за рахунок армування бетону хаотично розташованими короткими відрізками сталевого дроту малих діаметрів (0,3…0,8мм).Отриманий таким чином матеріал носить назву сталефібробетон. Цей матеріал, як показують численні дослідження, має ряд переваг перед бетоном, а частково, і залізобетоном – підвищену міцність на розтяг, вищу тріщиностійкість, більшу витривалість проти ударних та вібраційних навантажень, підвищену морозостійкість, стійкість на стирання та дію підвищених температур тощо. Загальна вартість будівельної споруди складається з витрат на будівництво та експлуатацію. Отже будівельні конструкції повинні задовольняти не тільки умовам граничних станів першої та другої груп, а й мінімальним експлуатаційним витратам. Використання сталефібробетону в конструкціях дозволяє значно зменшити витрати на їх експлуатацію. Враховуючи надійне зчеплення сталевої арматури з бетоном, їх на добру хімічну сумісність поряд з цим низьку міцність бетону на розтяг, можна очікувати, що проблема підвищення конструктивної ефективності бетону може бути вирішена за рахунок впровадження в практику будівництва нового композитного матеріалу – сталефібробетону.

Короткий опис (суть, новизна, обґрунтування ефективності, соціально-економічний ефект): сталефібробетон – це композитний матеріал, що складається з матриці дрібнозернистого бетону та хаотично розташованих в ній коротких відрізків сталевого дроту – фібр. Композитний матеріал можна розглядати як неоднорідне середовище, багатокомпонентні стохастичні суміші, де всі компоненти суміші рівноміцні, і матричні суміші, коли в матеріалі виділяється основна - матриця, а всі інші компоненти вважають включеннями. Сталефібробетон можна віднести до матричних сумішей з нерегульованим хаотичним розподілом сталевих фібр. Суттєва перевага композитного матеріалу – його висока питома міцність на одиницю маси. При цьому складові матеріалу, як правило, мають менш низькі міцнісні і деформативні властивості, ніж кінцевий продукт – композит. Так, бетон значно гірше від сталі працює на розтяг, а їх композиція – сталефібробетон має межу міцності на розтяг в 3…3,5 рази вищу, ніж неармований бетон. Сталефібробетон має ряд переваг перед залізобетоном. Він краще опирається виникненню та розвиткові мікро- і макротріщин, витриваліший до вібраційних та ударних впливів, має підвищену міцність на стирання, вищу в’язькість і пружність тощо. Використання сталефібробетону спрощує технологію виготовлення конструкцій: суміщується в єдиний процес приготування, армування, укладання та ущільнення сталефібробетонної суміші. Узагальнений досвід застосування сталефібробетону показав, що найефективніше використовувати цей матеріал в залізобетонних конструкціях для підвищення їх тріщиностійкості, в тонкостінних конструкціях, з невизначним напруженим станом, в спорудах, що працюють на ударні навантаження (хвильорізах, молах, в покриттях аеродромів, автомобільних доріг, фортифікаційних спорудах, в сейсмостійких конструкціях, палях тощо). Ефективність застосування сталефібробетону в будівельних конструкціях може бути досягнута за рахунок зниження трудовитрат на арматурні роботи, суміщення технологічних операцій на приготування суміші та армування, продовження терміну експлуатації конструкцій і зниження втрат на різні види поточного ремонту. Застосування сталефібробетону замість залізобетону знижує в 1,5…2 рази трудовитрати і матеріаломісткість конструкцій і на 25…40% їх вартість при одночасному підвищенні експлуатаційних властивостей, довговічності, ударо-, температуростійкості, водонепроникності тощо. За останні десятиріччя в дослідному порядку із сталефібробетону виготовлялися плити покриття, елементи незнімної опалубки, оболонки, палі, аеродромні та дорожні плити та інші конструкції. Достатньо вивчені і властивості сталефібробетону, що зарекомендував себе як надійний і ефективний будівельний матеріал, який дозволяє на якісно новому рівні вирішувати проблему підвищення інтенсифікації виробничих процесів в будівельній галузі. Застосування стплефібробетону в будівництві дозволяє використовувати сучасні та перспективні способи виготовлення будівельних конструкцій, такі як формування на вібростолі, роликове формування, центрифугування, пневмонабризк, торкретування тощо.