Вкажіть сучасні напрямки науково-технічного прогресу та сучасні високі технології

Більшість економістів-аналітиків приходять до висновку, що вихід із кризи буде пов'язаний з виникненням нової хвилі нововведень, яка дасть тривалий стимул наступному періоду зростання, що нині виявляється в:

• бурхливому розвитку науки, що започатковує нові технології;

• зникненні або радикальній перебудові традиційних галузей господарства;

• перетворенні сільського господарства на науко- і капіталомістку галузь;

• розвитку сфери послуг;

• індустріалізації країн, що розвиваються;

• тенденції до децентралізації моделі життя населення, моделювання виробничого процесу і прийняття рішень;

• змінах навколишнього середовища і необхідності його захисту;

• виникненні нових концепцій організаційного розвитку.

11. Вкажіть перелік завдань інноваційного менеджера (підрозділу), які є складовими управління інноваційною діяльністю фірми.

Інноваційні менеджери належать до креативних працівників, тобто менеджерів дослідницького типу, характерною рисою яких є науково-пошуковий підхід до вирішення проблем за допомогою різних методів неординарного мислення. Інноваційний менеджмент спрямований на забезпечення ефективного функціонування інноваційного процесу в рамках підприємства з метою створення можливості підвищення його конкурентоспроможності .

Відповідно до цілей формуються такі найважливіші функції інноваційних менеджерів:

— вивчення й оцінка світових тенденцій науково-технічного розвитку;

— вироблення стратегічної інноваційної політики і механізмів її реалізації;

— формування стратегічних, довго- і короткострокових цілей інноваційної діяльності;

— розроблення планів, програм, проектів та їх виконання;

— створення організаційно-виробничої структури і структури управління інноваційною діяльністю;

— планування організації процесів розроблення інновацій (інноваційного процесу);

— моніторинг і контроль за виконанням етапів, стадій інноваційного процесу в часі та синхронізації всіх видів діяльності;

— управління персоналом підрозділів, які займаються інноваційними розробками і проектами;

— оперативне управління, календарне планування роботи і контроль її виконання.

У практиці управління інноваційними процесами широко застосовують методи системного аналізу проблем, що виникають, теорію ймовірності, моделювання процесів ухвалення рішень, ситуаційний підхід, який дає можливість творчого використання адекватної ситуації, наукових прийомів управління.

До основних завдань менеджерів, які відповідають за інновації, належать:

— забезпечення життєздатності свого підприємства в умовах внутрішньої і зовнішньої конкуренцій;

— уміння ризикувати у розумних межах і здатність зменшувати вплив ризикових ситуацій на фінансовий стан підприємства;

— розробка і послідовна реалізація програм розвитку персоналу з урахуванням соціальних проблем свого підприємства і суспільства загалом.

Спеціалістів і керівників, на яких покладено функцію управління інноваційною діяльністю па підприємстві, можна назвати інноваційними менеджерами. Управління інноваційною діяльністю конкретного підприємства передбачає:

— аналіз зовнішнього середовища з урахуванням невизначеності та ризику;

— аналіз інноваційного потенціалу фірми;

— розроблення інноваційних цілей розвитку;

— створення системи інноваційних стратегій;

— пошук інноваційних ідей, ліцензій, ноу-хау;

— прогноз ситуації па ринку;

— формування інноваційного та інвестиційного портфелів, розроблення проектів;

— планування та організацію наукових розробок, їх упровадження у виробництво;

— удосконалення організаційних структур управління;

— управління персоналом;

— оцінку ефективності інноваційної діяльності;

— вивчення ринкової кон'юнктури, інноваційної діяльності конкурентів;

— дослідження ринку для нових продуктів і технологій (ємність рийку, умови й еластичність попиту тощо);

— прогнозування діяльності, характеру та стадій життєвого циклу нової продукції (на цій підставі ухвалюють рішення про розміри виробничих потужностей, обсяги капіталовкладень);

— дослідження ресурсів, необхідних для проведення інноваційних процесів;

— аналіз ризиків інновацій, визначення методів їх мінімізації;

— розробку варіантів кооперації в науково-дослідній сфері з конкурентом;

— вибір організаційної форми створення, освоєння й розміщення на рийку нових товарів (моніторинг інноваційного проекту, внутрішній або зовнішній венчури);

— оцінку ефективності інвестиційного проекту;

— дослідження доцільності та планування най адекватнішої форми передавання технології в процесі створення, освоєння, розміщення на ринку (ліцензії, трансфери, науково-технічна співпраця).

Загалом посадові обов'язки менеджера залежать від сфери діяльності підприємства, ієрархічного рівня, діапазону управління. Інноваційні менеджери вищого рівня відповідають за:

— створення та стимулювання інноваційних умов на підприємстві;

— розвиток творчого мислення, творчої активності розробників інновацій;

— створення гнучких організаційних структур;

— підготовку вибраних сегментів ринку до інноваційного продукту;

— забезпечення ефективності й економічності інноваційних процесів;

— підготовку виробництва та просування на ринки інноваційного продукту;

— організацію обміну інформацією між відповідними підрозділами НДДКР для тісніших контактів і взаєморозуміння під час розроблення інновацій.

20. Які Ви знаєте види барєрів запровадженню інновацій на ринок? Розкрийте можливі способи усунення цих барєрів.

Ділове середовище України, як визначається державною регуляторною політикою, перешкоджає розвитку економіки, залученню інвестицій та створенню робочих місць.

Як результат за умовами для ведення бізнесу, Україна посідає 139 місце серед 178 країн. Однією з причин цього є величезні витрати підприємств на різноманітні регуляторні процедури. Щорічно, на одні лише перевірки, дозволи та реєстрацію технічних умов малі та середні підприємства витрачають понад 536 млн. грн.

Низький рейтинг України також означає, що наші сусіди впроваджують реформи значно швидше і ефективніше, а загальна інвестиційна привабливість та конкурентоспроможність України залишаються вкрай низькими. Тому невідкладне реформування регуляторної системи потребує першочергової уваги всіх гілок влади в Україні.

Основні проблеми регуляторної політики:

-                     величезна кількість документів, необхідних для ведення бізнесу,

-                     тривалі терміни та складні процедури отримання документів;

-         висока вартість регуляторних процедур

1. Величезна кількість документів, необхідних для ведення бізнесу

Кількість дозволів, які видаються в Україні, продовжує зростати. Так, якщо в 2003 році 43% підприємств щорічно отримували хоча б один дозвіл, то в 2006 році їх стало 54%. Середня кількість дозволів на одне підприємство зросла з 3,2 до 4,5.

Досвід європейських країн свідчить, що для вирішення цієї проблеми необхідно затвердити перелік дозвільних документів на рівні закону. Такий перелік існує у більшості європейських країн, зокрема в тих, які впроваджували проведення регуляторної гільйотини. Це унеможливлює запровадження нових дозволів за ініціативою окремих органів влади, як це, на жаль, практикується в Україні. Більше того, із ухваленням відповідного проекту («Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», реєстр. №1361) кількість дозволів зменшилась би з 200 до 140.

2. Оформлення документів, необхідних для ведення бізнесу в Україні триває занадто довго (від 31 до 52 днів для малого та середнього бізнесу). А процедури їх отримання складні та непрозорі.

Цю ситуацію може поліпшити загальноприйнятий у світі «принцип мовчазної згоди», який означає, що в разі відсутності відповіді дозвільного органу у визначений термін - дозвіл вважається виданим. Даний принцип передбачено проектом «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (реєстр. №1362).

3. Вартість регуляторних процедур є занадто високою.

Так, вартість процедур технічного регулювання лише для малих та середніх підприємств сягає понад 130 млн. доларів США на рік. Але набагато важливішім є те, що чинна система технічного регулювання фактично забороняє інновації, адже без реєстрації нового стандарту або технічних умов підприємство не може випускати новий продукт - як наслідок, багато нових технологій не використовуються в Україні, а рівень виведення нових товарів на ринок є вкрай низьким. Так, за даними Держкомстату, кількість підприємств, які впроваджують інновації, знизилась з 15% у 2000 році до 10% у 2006.

З огляду на це необхідно вже найближчим часом зробити декілька кроків по наближенню вітчизняної системи до тієї, що діє у Європейському союзі, а саме: скасувати норми щодо обов’язковості стандартів - при цьому обов‘язковими будуть технічні регламенти, які визначають вимоги щодо безпеки товару; скасувати обов’язкову сертифікацію деяких товарів та послуг - при цьому залишається контроль з боку санітарної та ветеринарної служб, органів захисту прав споживачів; скасувати норми щодо обов’язковості зазначення на вітчизняному товарі назви нормативного документа, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція - оскільки щодо імпортної продукції такої вимоги не існує; впровадити нову систему ринкового нагляду, яка передбачає контроль не за процесом виробництва та відповідністю всієї продукції вимогам застарілих державних стандартів щодо технічних параметрів продукції, як це є в Україні, а контроль за відповідністю готової продукції основним вимогам щодо її безпеки для життя та здоров‘я громадян та навколишнього середовища.

Всі зазначені норми містяться у проектах законів «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо стандартизації та обов’язкової сертифікації)» (реєстр. №1363) та «Про ринковий нагляд» (реєстр. №1365).

Варто відзначити, що більшість країн-сусідів, в тому числі колишніх республік СРСР, вже давно вирішили проблеми із реформуванням національної регуляторної системи і привели власне законодавство у відповідність до стандартів Європейського Союзу. Це означає, що Україна програє у міжнародній конкурентній боротьбі, знижує власну конкурентоспроможність, оскільки розвиток вітчизняної економіки стримується штучно створеними перешкодами.

Особливої актуальності таке реформування набуває в процесі підготовки до проведення Чемпіонату Європи з футболу у 2012 році, оскільки Україна потребує прориву у розвитку туристичної інфраструктури, транспорту, сфері громадського харчування та готельному бізнесі, розвиток яких стримується чинною в країні регуляторною системою.

При цьому запропоновані реформи будуть рівною мірою корисні як малому, так і великому бізнесу, споживачам та державі, оскільки мають призвести до:

Зменшення споживчих витрат завдяки скасуванню безглуздих видатків для бізнесу;

Звільнення додаткових коштів для розвитку бізнесу;

Прискорення впровадження нових технологій та інновацій;

Створення нових підприємств та робочих місць, зростання рівня заробітної плати, зростання бюджетних надходжень;

Успішної інтеграції України до Світової економіки (СОТ, Зона вільної торгівлі з ЄС).

29. Які Ви знаєте показники ефективності інновацій? Поясніть методологію їх розрахунків.

Виходячи з того, що інноваційна діяльність є вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми економічного обгрунтування інноваційних рішень набувають особливої актуальності. Ці проблеми важливі як на рівні підприємств (організацій), так і на вищих рівнях управління національною економікою, зокрема при розподілі бюджетних коштів на фінансування науково-технічних, соціальних та інших загальнодержавних програм.

Особливістю підходів до оцінки ефективності інновацій господарюючих суб'єктів різних рівнів, діючих у ринкових умовах, слід уважати різницю в цілях, які вони визначають у своїй діяльності. Так, державні органи влади й управління, що мають регулювати соціально-економічні процеси в державі, виходять із глобальних завдань розвитку суспільства в цілому. Держава формує зовнішні умови (інноваційну політику) для господарювання підприємств, стимулюючи зростання національної економіки.

За часів державної власності та централізованих методів управління переважав єдиний методологічний підхід для всіх організацій до оцінки ефективності господарських рішень. Сутність його визначалась принципом: усе, що вигідно державі, має бути вигідним для всіх суб'єктів господарювання, тобто цей підхід передбачав для всіх глобальний критерій ефективності капітальних вкладень — економічний ефект, що одержується на всіх стадіях і етапах реалізації нововведень — від проведення досліджень і розробок до використання інновації споживачем. Методичні суперечки торкалися лише показників, якими оцінювався цей ефект — це «приведені витрати» на реалізацію новини чи інтегральний показник — «річний економічний ефект».