Управлінські рішення

Тема: УПРАВЛІНСЬКІ РІШЕННЯ

Кожна організація для здійснення ефективної діяльності визначає цілі, досягнення яких можливе лише внаслідок дій, які виконуються в певній послідовності  і є способом вирішення окремих, часткових завдань. Так, плануючи майбутню діяльність організації, менеджери  визначають її цілі, способи їх реалізації та ресурси, необхідні для їх досягнення. У процесі організації діяльності приймаються рішення щодо організаційної структури, організації виробничого  процесу, розподілу робіт та забезпечення їх необхідними засобами тощо. Контроль передбачає прийняття рішень щодо вибору системи контролю (масштабів, періодичності, форм контролю), аналізу отриманої  інформації та здійснення коригуючих дій. Від того, наскільки обґрунтованими будуть ці рішення, залежатимуть успіх  чи невдача організації, її процвітання  чи занепад.

Управлінські  рішення є основою процесу  управління.

Управлінське  рішення — результат вибору суб'єктом  управління способу дій, спрямованих  на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій ситуації.

Управлінські  рішення спрямовані на розв'язання конкретних управлінських завдань, які характеризуються:

невизначеністю, а в деяких випадках і суперечливістю умов;

недостатністю інформації про можливі способи  їх вирішення та чітких алгоритмів вирішення;

необхідністю  вирішення в обмежений час.

Виділяють три основні типи управлінських  завдань:

концептуальні (стратегічні завдання, пов'язані  з довгостроковим плануванням, прогнозуванням);

пов'язані  з техніко-технологічним аспектом функціонування виробництва (створення  і впровадження нової техніки, технології тощо);

які виникають  унаслідок дії людського фактора (кадрові питання, соціально-психологічний  клімат у колективах тощо).

Наведена  керуюча підсистема сформована для  виробничої системи; її керівні дії  відбуваються через систему зворотного зв'язку, який забезпечує самоорганізацію  виробничої системи завдяки власним  ресурсам. При цьому узгоджуються вхід і вихід системи шляхом прийняття відповідних управлінських рішень. Особи, які приймають рішення, працюють за стратегічним планом, програмами й алгоритмами, визначеними вищим органом управління, і з урахуванням інформації, яка надходить від нього, із зовнішнього середовища та виробничого процесу.

Найважливішими  складовими процесу управління є  проблема, прийняття рішення та люди, які беруть участь у процесі на всіх його етапах.

Проблема  — невідповідність бажаного стану (насамперед цілей) об'єкта управління його фактичному стану.

Отже, проблеми виникають, коли в організації складається  ситуація, яка відрізняється від  запланованої. Кожна проблемна ситуація зумовлена внутрішніми і зовнішніми чинниками.

Внутрішні чинники. До них належать цілі та стратегія  організації, технологія та ресурси, структура  виробництва, управління тощо. Вони формують організацію як систему, тому зміна  одного з них зумовлює необхідність прийняття заходів, які б зберегли організацію як цілісну систему. Внутрішніми чинниками, що можуть породжувати  проблеми, є і відхилення у запланованих темпах та обсягах робіт; вони виникають  внаслідок неправильних дій персоналу, відсутності у працівників виконавської дисципліни або нечіткого розмежування між ними повноважень. Ці проблеми зумовлені  недоліками самої системи управління. їх необхідно своєчасно виявляти, усувати й унеможливлювати їх появу в майбутньому.

Зовнішні  чинники. Це складові середовища, в  якому працює організація. Вони можуть бути прямими і опосередкованими, загрозливими для неї і такими, що відкривають нові можливості. Наприклад, зміна смаків та пріоритетів споживачів створює суттєві проблеми зі збутом. Організація може вирішувати їх не шляхом відмови від випуску звичної  для себе продукції, а через її модифікацію або перехід на інші ринки тощо. Часто нові проблеми криються у зміні чинного законодавства, податкової системи та ін. Виявлення  існуючих проблем забезпечує можливість прогнозувати їх у майбутньому, а  отже, запобігати їх появі і збільшувати  час для підготовки відповідних  управлінських рішень.

Прийняття рішення — творчий процес вибору однієї або декількох альтернатив  із множинності можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Управлінські  рішення спрямовані на організацію  колективної праці і приймаються  людиною, яка має відповідні владні повноваження.

За допомогою  управлінських рішень:

встановлюють  цілі діяльності;

закріплюють людей за посадами і робочими місцями;

визначають  функції, права і відповідальність працівників;

встановлюють  правила поведінки на роботі;

розробляють систему заходів щодо заохочення і адміністративного покарання  працівників;

розподіляють  ресурси — матеріальні, трудові, фінансові та ін.;

оцінюють  якість продукції тощо.

Особи, які приймають рішення, є суб'єктами управлінського рішення. Це менеджери  і групи працівників, що мають  відповідні повноваження для прийняття  рішень.

Розрізняють індивідуальні та групові рішення. Індивідуальним рішенням притаманний  вищий рівень творчості; їх приймають  швидше, оскільки вони не потребують узгоджень. Але вони частіше виявляються  помилковими, більш ризикованими, що пов'язано зі складністю та непередбачуваністю зовнішнього середовища. Саме тому нині віддають перевагу груповим рішенням. У групи залучають фахівців у  тих сферах, які стосуються проблеми, що виникла в організації. Групова  робота забезпечує різностороннє дослідження  проблеми, підвищує мотивацію та відповідальність кожного, знижує процент помилок, забезпечує багатоваріантність розробок. Результати групової роботи зазвичай краще сприймаються працівниками, ніж індивідуальні рішення, оскільки відображають думку колективу. Водночас групові рішення мають і недоліки — більші витрати часу через необхідність узгодження різних точок зору на проблему та відсутність чіткої відповідальності за прийняття остаточного рішення.

Управлінське  рішення має комплексний характер. У правовому аспекті — це владний  акт суб'єкта керування, в якому  він виражає свою волю, реалізує надані йому владні повноваження і  несе відповідальність за його наслідки. З іншого боку, управлінське рішення  є актом соціальним, оскільки приймається  людьми і стосується людей. Воно є  й психологічним актом, тому що являє  собою результат розумової діяльності людини і її вольового зусилля. З  інформаційної точки зору рішення  є результатом опрацювання інформації, у процесі якого здійснюється вибір варіанта, найближчого до оптимального, тобто найкращого.

Типи  управлінських рішень та вимоги до їх прийняття

Необхідність  прийняття управлінського рішення  зумовлена або зовнішніми обставинами (припис вищої організації, регулювання  відносин з підприємствами та організаціями), або внутрішніми (стратегічні цілі організації, відхилення від заданих  параметрів виробництва, виникнення вузьких  місць, виявлення резервів, порушення  трудової дисципліни, заохочення працівників  тощо). У кожній організації приймається  велика кількість найрізноманітніших рішень, які в менеджменті класифікують за різними ознаками (табл. 2.2).

1. За  функціональним призначенням:

планові — стосуються планування діяльності організації та її підрозділів;

організаційні — структурують відносини в організації; визначають повноваження та відповідальність працівників, коло їх обов'язків; використовують для розподілу виробничих завдань;

регулюючі — регулюють перебіг процесів в організації, усувають відхилення від запланованого;

активізуючі — спрямовані на активацію певних дій персоналу, заохочують до кращого  виконання роботи;

контрольні  — стосуються вибору засобів і  методів контролю за перебігом процесів.

2. За  змістом:

економічні  — спрямовані на вибір ефективних методів управління економічними процесами  в організації (встановлення ціни, визначення форм і систем оплати праці, використання прибутку тощо);

соціальні — зорієнтовані на вибір ефективних методів управління соціальними  процесами (управління конфліктами, розвиток персоналу, поліпшення умов праці тощо);

технічні  — пов'язані з функціонуванням  технічної складової (вибір технологій, налагодження, регулювання, вдосконалення  техпроцесів тощо);

наукові — стосуються вибору напряму науково-дослідних  робіт, впровадження інновацій тощо.

3. За  характером дій:

директивні  — потребують обов'язкового виконання;

нормативні  — служать орієнтиром, стандартом при прийнятті інших рішень у  даній сфері;

методичні — у них дається детальний  опис дій, які необхідно виконати у певній ситуації;

рекомендаційні  — рекомендують, як краще вчинити  в певній ситуації, але залишають  право вибору іншого рішення;

дозвільні — дозволяють певні дії.

4. Запасом  дії:

стратегічні — спрямовані на визначення стратегічних цілей та завдань, розрахованих на тривалу  перспективу (5—15 років чи більше);

тактичні  — стосуються вибору способів і  методів реалізації стратегії, розраховані  на 1—2 роки;

оперативні  — визначають конкретні заходи (розраховані  на реалізацію протягом 1 року), за якими  здійснюється організація і регулювання  виробничих процесів.

5. За  напрямом впливу:

внутрішнього  спрямування — спрямовані всередину  організації для впливу на стан чи функціонування її внутрішніх складових;

зовнішнього спрямування — визначають способи  й методи взаємодії організації  із зовнішнім середовищем.

6. За  способом прийняття:

індивідуальні — приймаються одноосібно людиною, що має на це повноваження;

колегіальні — приймаються після досягнення консенсусу групою фахівців;

колективні  — приймаються всім колективом, якого стосується проблема.

7. За  рівнем прийняття рішень:

організація в цілому — приймаються вищим  рівнем менеджменту;

структурні  підрозділи — приймаються лінійними  керівниками середніх та низових  рівнів;

функціональні служби — приймаються функціональними  менеджерами;

окремі  працівники — приймаються індивідами (наприклад, вибір способу виконання  дорученого завдання).

8. За  ступенем ефективності:

оптимальні  — ставлять за мету вибір найкращого рішення;

раціональні — передбачають вибір рішення, яке  дасть змогу ліквідувати проблему, але не є найкращим;

приймаються за умов обмеженості ресурсів.

9. За  методами підготовки:

креативні — використовують творчий підхід для генерування ідей щодо знаходження  способів розв'язання проблеми;

евристичні  — прийняття рішення через  «осяяння»;

репродуктивні — використовують відомі й раніше вживані способи розв'язання проблеми (відтворюються раніше прийняті рішення).

10. За  ступенем структурованості:

структуровані;

слабоструктуровані;

неструктуровані.

Для рішень різного ступеня структурованості розробляється своя система інформації, свій алгоритм прийняття, що орієнтує керівників у підготовці рішень, виборі найкращого варіанта і його реалізації. Так, виділення структурованих (запрограмованих) рішень дає змогу розробляти стандартні процедури і програмувати рішення  під ситуації, які регулярно повторюються. Зазвичай такі рішення приймають  менеджери середніх та нижчих рівнів. Слабоструктуровані і неструктуровані  рішення приймають за умов неповноти  інформації, новизни і складності ситуації. Головну роль тут відіграють не математичні моделі, а людина, її здатність розробити нові процедури, що дадуть змогу вирішити завдання. Такі рішення зазвичай стосуються стратегії  розвитку організації, тому приймаються  на найвищому рівні управління. Нині кількість таких рішень збільшується, оскільки середовище господарювання надзвичайно  складне, мінливе та непередбачуване. Водночас сучасні інформаційні технології сприяють структуруванню нових завдань, пропонують ефективні моделі їх розв'язання, що дає змогу переводити їх із розряду  неструктурованих до частково структурованих.