Управління ринком цінних паперів

      органи, що регулюють ринок;

      законодавчі та підзаконні акти;

      етику фондового ринку;             

      традиції та звичаї.

Залежно від співвідношення елементів системи існують національні моделі правового регулювання ринку цінних паперів. Полярними з них є моделі, що засновані:

— на детальних правилах і процедурах, які визначені державою (США);

— наявності, крім правил і процедур, значного впливу традицій, рекомендацій тощо (Великобританія).

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:

— визначення ключових напрямів фондового ринку та ролі учасників цього ринку;

— створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення;

— створення перешкод та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції та омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, в тому числі по довірчих операціях» [5.с,109].

    Світові стандарти фондового ринку

Світові стандарти фондового ринку були розроблені «Групою Тридцяти» — недержавними експертами з організації міжнародної фінансової системи. Вони полягають у встановленні єдиних вимог щодо клірингу та розрахунків по цінних паперах. Метою стандартів є скорочення строків між укладенням угоди та її реалізацією, а також забезпечення гарантій виконання угоди. Для цього рекомендаціями «Групи Тридцяти» передбачено:

 всі угоди по цінних паперах виконуються за принципом «поставка проти оплати»;

 звірка всіх умов сторонами робиться не пізніше ніж наступного дня після її укладення (Т + 1);

 угоди виконуються не пізніше ніж через два робочі дні після укладення (Т+ 3);

 грошові платежі здійснюються єдиним для всіх угод порядком;

 зберігання цінних паперів забезпечує єдиний центральний депозитарій;

 для обліку документів стосовно операцій із цінними паперами та їх нумерації використовуються стандарти Міжнародної організації стандартизації.

              Регулювання обігу цінних паперів

Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропонування цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту та пропонування.

Це регулювання має на меті:

— включити у процес котирування всі заінтересовані сторони;

— встановити єдину ціну на ті чи інші цінні папери;

— запобігти можливості монопольного встановлення цін;

— обмежити ризики інвесторів;

— уникнути подрібнювання національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.

Мета регулювання досягається створенням єдиної національної системи котирування та обліку цінних паперів.

Функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери. Наприклад, у Сполучених Штатах функціонують 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає у тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах. Те саме стосується обліку і зберігання. У Франції цінні папери котируються у єдиній системі бірж, що складається з 7 фондових бірж, а зберігаються й обліковуються
в єдиному національному депозитарії. Більшість країн має по одній фондовій біржі і одному національному депозитарію [11.c,412]

Загальна тенденція регулювання фондових ринків полягає у
тому, що:

      торгівля «з прилавка» поступово витискається, і на цей сегмент ринку переносяться правила «третього ярусу»;

       створюється єдина (у такому чи іншому вигляді) система котирування цінних паперів;

       функціонує єдиний національний депозитарій.

В Україні на цей час не існує єдиної системи котирування цінних паперів — торги проводяться окремо на трьох біржах: Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового функціонує позабіржовий ринок. Національний депозитарій знаходиться у початковій стадії створення. Передбачається, що розрахунковим банком у системі національного депозитарію має бути Національний банк, а іншими учасниками — локальні депозитарії банків, що вповноважені НБУ, незалежні реєстратори та регіональні центри сертифікатних аукціонів.[ 5.c,237 ]

2.2. Державне регулювання ринку цінних паперів

    Головним завданням державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб’єктів фондового ринку встановленням необхідних обмежень і заборон

у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.

    Державне регулювання ринку цінних паперів включає:

      законодавчі та підзаконні акти;

      органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність суб’єктів ринку цінних паперів;

      непряме втручання держави у фондовий ринок.

Законодавчі та підзаконні акти.

Державними нормативними актами регулюються такі відносини на ринку цінних паперів:

      механізм реєстрації емісії цінних паперів;

      відкритість інформації про емітентів;

      порядок реєстрації фондових бірж та їхніх членів;

      мінімум норм поведінки суб’єктів ринку;

      процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;

      облік та звітність.

Основні законодавчі акти, що регулюють український ринок цінних паперів, названо в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

ОСНОВНІ ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ,

ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ФОНДОВИЙ РИНОК В УКРАЇНІ[5.c,166]

Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект державного регулювання, тобто впровадження правил обов’язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку. Поряд з цим існує конкретний аспект регулювання — конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяльності на ринку (реєстрація емісій, ліцензування діяльності тощо).

           Органи державного управління, що регулюють діяльність ринку

У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади:

— законодавчою;

— виконавчою;

— судовою.

Водночас у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.

В Україні — це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Основними завданнями Комісії є:

      «формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів в Україні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

      координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів;

      забезпечення державного контролю за додержанням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;

       організаційне забезпечення запровадження системи заходів щодо захисту інтересів суб’єктів фондового ринку, упорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників;

       підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;

       узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

       узагальнення та поширення досвіду іноземних держав щодо формування та розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів» [8].

Непряме втручання держави у ринок цінних паперів.

Важелями непрямого втручання держави у фондовий ринок є:

      податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак на потребу у фінансових ресурсах;

       регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позикового відсотка;

       зовнішньоекономічна політика — регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій тощо;

       гарантії держави по позиках приватного сектора;

       вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.[4.c,345]

2.3. Саморегулювання фондового ринку

Саморегулювання здійснюється організаціями — об’єднаннями суб’єк­тів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.

Основні ознаки організацій, що саморегулюють ринок:

      добровільність об’єднання;

      наявність різноманітних видів діяльності;

      захист інтересів членів організації;

      встановлення для своїх членів «правил гри» на ринку;

       виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.

Біржове регулювання фондового ринку

Головним принципом роботи фондової біржі є забезпечення ліквідності ринку, що реалізується укладанням масових угод, встановленням невеликої різниці між цінами покупця і продавця, а також між цінами послідовно укладених угод.

Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця  жорсткими правилами. Серед них:

                                                                                                                                                  порядок допуску цінних паперів до торгів;

                                                                                                                                                  порядок торгівлі;

                                                                                                                                                  умови і порядок оплати цінних паперів;

                                                                                                                                                  зобов’язання членів біржі щодо організації належної інформації;

                                                                                                                                                  внутрішній розпорядок роботи тощо.