Управління організаційними системами і розподіл інвестиційних ресурсів

а) аналіз ліквідності (платоспроможності, кредитоспроможності) користувача, тобто його здатності сплатити перший внесок (паушальний платіж) та роялті. У фінансовому аналізі розрізняють термінову, поточну, коротко- та довгострокову ліквідність; ліквідність із урахуванням різних типів оборотних активів;

б) аналіз фінансової стійкості (стабільності) підприємства – розрахунок комплексу абсолютних та відносних  показників, які характеризують здатність  підприємства долати операційні труднощі, а також відображають ступінь фінансової незалежності (автономії), надійності, мобільності підприємства. Коефіцієнти фінансової стабільності розраховуються на основі того самого джерела інформації, що й коефіцієнти платоспроможності (баланс підприємства, тобто форма №1 фінансової звітності), і мають з ними досить тісний взаємозв’язок. Так, одні й ті самі показники під різними назвами зараховуються різними авторами як до групи коефіцієнтів ліквідності, так і до групи коефіцієнтів фінансової стійкості. Деякі вчені визначають фінансову стійкість як довгострокову ліквідність фірми.

в) діагностика потенціалу підприємства (від лат. Potentio – „прихована сила”).

Якщо фінансова  стійкість – це тривала здатність  забезпечувати платоспроможність  фірми, то потенціал буде характеризувати тенденції до збереження/втрати/набуття фінансової стійкості у ще більш довгостроковій перспективі), яка включає в себе:

• оцінку використання наявного потенціалу (вимірником може виступати рентабельність або корисність використання ресурсів у різних функціональних підсистемах: технічній, технологічній, виробничій, кадровій, фінансовій, інформаційній тощо). Вітчизняними аналітиками свого часу було напрацьовано арсенал методів і прийомів оцінки використання потенціалу саме в такому аспекті;
• аналіз змін потенціалу (результативний підхід); оцінка гнучкості виробничої системи підприємства, узагальнюючий показник якої виглядає як:

,

де Г –  рівень гнучкості виробничої системи  за певний період;

І_р, І_е – індекс зміни, відповідно, різноманітності й витрат.

Діагностування  різноманітності виробництва потребує певних знань щодо конструктивно-технологічних  особливостей конкретних різновидів продукції. Найпростішим методом вважається визначення ступеню різноманітності через  коефіцієнт асоціації, що показує частку збіжних елементів виробництва в їх загальній кількості. Чим більшим є коефіцієнт асоціації, тим меншим є ступінь різноманітності і навпаки.

Цікавим підходом до комплексної оцінки потенціалу підприємства як бази його економічного розвитку є так званий кінематичний підхід. Згідно з ним підприємство, яке протягом тривалого часу розвивається високими і стійкими темпами, набуває своєрідної інерції зростання. Вона сама по собі може бути джерелом подальшого руху, якщо при цьому не витрачається потенціал. Зіставленням темпів зростання кінцевих показників підприємства, і, відповідно, показників ефективності (рентабельності) можна визначити різновид економічної динаміки. Якщо вказане співвідношення не перевищує одиниці, значить, підприємство витрачає („проїдає”) свій потенціал, і дана тенденція має бути оцінена відповідно.

Ключові фінансові  показники зазвичай відносять до 3 груп: ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності та ділової активності. На основі певного набору коефіцієнтів різних груп формують інтегральні фінансові показники, які дозволяють оцінити стан підприємства у комплексі. В більшості своїй вони орієнтовані на ранню діагностику та попередження ознак неплатоспроможності або банкрутства. Цій же меті слугує й коефіцієнт Бівера:

де ЧП – чистий прибуток;

А – амортизація;

ПЗ – поточні  забов’язання;

ДП – довгострокові  позики;

ЧВГП – чистий вихідний грошовий потік.

Оцінка кризових симптомів підприємства і діагностування можливості фінансової кризи здійснюється задовго до проявлення його явних ознак. Ключовим моментом антикризового індикативного планування діяльності будь-якої організації є визначення схильності підприємства в цілому та його структурних підрозділів до банкрутства. До основних методик такого аналізу відносяться:

• 2-факторна модель
• Модель Альтмана
• Модель Р. Ліса
• Модель Сайфуліна
• Модель Фулмера
• Модель Спрінгейта
• R-модель Іркутської державної економічної академії
• Модель Таффлера
• Модель Ж. Депаляна
• Модель Чессера тощо.

Разом з тим, на сьогодні не існує єдиної методики, що враховувала б різносторонність поставленої проблеми і використовувала б одночасно декілька можливих підходів до оцінки потенційного партнера. Задля досягнення найкращого ефекту не достатньо обмежуватись лише аналізом фінансової чи суто психологічної придатності. Необхідно врахувати майновий стан підприємця, його попередню історію, професійні здібності і конкурентоспроможність, а також зовнішні фактори – такі як наявність чи відсутність державної підтримки, надійність банківської установи (грант-елемент) тощо.

 

4. Опосередковані фактори, що визначають інвестиційну привабливість проектів.

Слід зазначити  також, що цифрові коефіцієнти, які  фігурують у більшості перерахованих  методик, розраховані на основі статистичних даних і висновків експертів відносно підприємств США та Західної Європи. Ці числові параметри не відповідають економічним реаліям сучасної України, а тому застосування зазначених методів фінансового аналізу в нашій країні без попередньої їх адаптації не може дати належних результатів.

Проблема, полягає  ще й у тому, що застосування даних  методик передбачає врахування багатьох даних, значна частина яких є важкодоступною або відноситься до комерційної  таємниці. За даної ситуації, перевага буде віддана тому з потенційних  партнерів, який надасть найповнішу інформацію про своє підприємство, і, як наслідок, набере максимальну кількість балів у порівнянні з конкурентами. Однак, далеко не кожний потенційний партнер готовий представити всі дані, передбачені пропонованою методикою, до моменту підписання контракту.

Виділимо комплекс опосередкованих факторів, що позитивно  характеризують загальний стан потенційного підприємства-партнера (рис. 2).

Рис. 2. Матриця аналізу опосередкованих індикаторів фінансової стабільності фірми

Ключ до матриці представлений нижче. На вертикальній осі були розміщені такі показники:

S – солідна  ділова репутація (strong business reputation);

T1 – налагоджена  система маркетингу (tooled marketing system);

A – висока  ділова активність (high business activity);

B – швидка  маневреність бізнесу (business mobility);

I1 – стабільні  вхідні та вихідні грошові  потоки (stable in- and outflows);

L – низька  плинність кадрів (low labor fluctuation);

I2 – якість  управління (high standard of incorporate management);

T2 – висока  якість продукції (top quality of goods);

∑Y – сумарна  оцінка впливу фактору хі на групу  показників, розміщених на осі Y (по вертикалі).

По горизонталі  наведені наступні опосередковані індикатори:

Х1 – головний офіс підприємства знаходиться у „бізнес-зоні” міста;

Х2 – високий  рівень комп’ютеризації компанії;

Х3 – висока якість ведення бухгалтерського  обліку на підприємстві;

Х4 – електронна адреса підприємства знаходиться у  престижній e-mail зоні;

Х5 – підприємство має власну веб-сторінку;

Х6 – веб-сторінка підприємства:

• має доменне ім’я не нижче 2-3 рівня;
• має високий рівень цитування;
• має високий рівень „хітів” та „хостів” (відвідувань);
• має власну розсилку новин;
• додатній баланс позитивних і негативних відгуків у „гостьовій книзі”;

Х7 – реклама  у друкованих ЗМІ розташовується постійно і займає місце на бізнес-шпальтах;

Х8 – реклама  на ТБ і радіо має високу якість і розміщується у prime-time;

Х9 – підприємство входить до регіональних та загальнодержавних  рейтингів якості, а його керівники – до видань типу „Хто є хто” регіонального та всеукраїнського рівня;

Х10 – підприємство та його працівники мають зареєстровані  патенти, ліцензії, ноу-хау;

Х11 – підприємство оплачує медичне страхування  своїх працівників;

Х12 – підприємство стабільно виплачує премії та бонуси персоналу;

Х13 – підприємство сприяє додатковій освіті своїх працівників;

Х14 – ділова активність фірми – підприємство має довгострокові корпоративні контракти з:

• постачальниками програмного забезпечення;
• постачальниками Інтернет-послуг;
• операторами мобільного зв’язку;
• фірмами-перевізниками;
• закладами оптової та роздрібної торгівлі та ін.;

Х15 – додатній баланс позитивних та негативних згадувань  про підприємство у ЗМІ;

Х16 – підприємство витрачає кошти на благодійність;

Х17 – підприємство сприяє розвиткові інфраструктури міста;

∑X – сумарна  оцінка впливів факторів (Х1 ... Х17) на відповідний показник осі Y.

Аналіз проводиться за наведеною формою (рис. 3). До вільних клітинок у відокремленій області по колонках вносяться оцінки факторів (Х1 ...Х17) від 0 до 4 за шкалою:

0 – фактор  відсутній; 

1 – фактор  виражений слабо; 

2 – фактор  виражений посередньо;

3 – фактор  виражений сильно;

4 – фактор  виражений дуже сильно.

Потім у графі  „∑X” сумуються зазначені оцінки для кожного з показників групи STABILITY і для всієї групи в цілому та порівнюються з даними графи „max ∑X” (максимально можливими значеннями). На основі одержаних результатів можна зробити висновки про ймовірну фінансову стабільність чи нестабільність даного підприємства.

Рис. 3. Форма для аналізу опосередкованих індикаторів фінансової стабільності фірми

Система показників STABILITY в жодному випадку не є  альтернативою аналізу даних  фінансової звітності суб’єкта господарювання, а може бути розглянута як доповнення до нього у таких випадках:

• за умов інформаційної асиметрії, тобто коли частина даних, необхідних для аналізу офіційної звітності підприємства, є за певних причин недоступною, або вважається недостатньо достовірною;
• при порівняльному аналізі двох або більше підприємств, коли їх ключові фінансові показники мають близькі значення, і є необхідність врахувати додаткові індикатори.

 

Список літератури

1. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. – К.: Эльга-Н, Ника-Центр. – Т.2. – 2001. – 512 с. (Раздел 6, Глава 16, с. 172-266)
2. Бланк И.А. Управление капиталом: Учебный курс. – К.: Эльга, Ника-Центр, 2004. – 576 с. (Раздел 2, Глава 5, с. 197-242)
3. Євдокимова Н.М., Кірієнко А.В. Економічна діагностика. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003. – 110 с. (Тема 5, с. 44-49)
4. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання. Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – 387 с.
5. Рогальська Н.Г. Організація управління підприємством на основі комерційної концесії: Дис… канд. ек. Наук: 08.06.01. – Херсон, 2006. – 220 с. (Розділ 2, §2.3, с. 99-123; Розділ 3, §3.1, с. 123-141)
6. Шикин Е.В., Чхартишвили А.Г. Математические методы и модели в управлении: Учеб. пособие. – 3-е изд. – М.: Дело, 2004. – 40 с. (Часть 3, Глава 21, §21.1, с. 400-411)

 

Контрольні питання

1. Дайте визначення поняттю «організаційна система».
2. Які механізми розподілу інвестиційних ресурсів Ви знаєте.
3. Опишіть один з можливих механізмів відкритого управління.
4. Що розуміють під терміном «діагностика»?
5. На чому базується система діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства?
6. Що є однією з першочергових задач при плануванні фінансових потоків компанії?
7. До яких груп зазвичай відносять ключові фінансові показники?
8. Що є ключовим моментом антикризового індикативного планування діяльності будь-якої організації?
9. Для досягнення якої мети слугує коефіцієнт Бівера?
10. У яких випадках система STABILITY може бути розглянута як доповнення до альтернативного аналізу даних фінансової звітності суб’єкта господарювання?