Управління організаційними системами і розподіл інвестиційних ресурсів

Тема 9.Управління організаційними системами і розподіл інвестиційних ресурсів

План

 

 

1. Постановка задачі розподілу ресурсів

Організаційна система (оргсистема, організація) –  це система, яка включає техніку  і колективи людей, інтереси яких суттєво пов’язані з її функціонуванням. Прикладами тут можуть слугувати родина, фірма, університет, місто, країна. Кожна оргсистема складається з елементів (котрі в свою чергу теж можуть представляти собою системи).

Для нас суттєвими  є наступні дві обставини. З одного боку, система існує для досягнення певних цілей, тобто можна казати про інтереси системи в цілому. З іншого боку, елементи системи часто переслідують власні інтереси, взагалі не співпадаючі з інтересами системи в цілому. Все це дає привід формалізувати деякі аспекти функціонування оргсистем у термінах теорії ігор.

У даному розділі  ми будемо розглядати просту дворівневу модельну оргсистему, яка складається  з Центра і деякого числа однотипних Елементів. Управління такою системою ми розглянемо на прикладі задачі розподілу  інвестиційних ресурсів. Сутність цієї задачі полягає в наступному. Елементи (в подальшому ми будемо називати їх Споживачами) надають Центру заявки на одержання інвестиційного ресурсу (для простоти розглядається один вид ресурсу). Центр на основі цих заявок розподіляє наявний у його розпорядженні ресурс (який передбачається подільним). Якщо всі заявки можуть бути повністю задоволені, то Центру, вочевидь, так і слід поступити – виділити кожному Споживачеві стільки, скільки він просить.

Суттєво складніша  ситуація дефіциту, коли сумарний обсяг заявок переважає наявний й розпорядженні Центру ресурс. У цьому випадку задача розподілу ресурсу стає нетривіальною. Універсальних рекомендацій тут не існує. Нижче ми розглянемо деякі способи, або механізми, розподілу інвестиційних ресурсів, кожен з яких володіє певними перевагами і недоліками.

Проведемо формалізацію вищеописаної задачі. Мається п Споживачів, кожен з яких повідомляє Центру число s_i (і = 1, 2, …, п) – заявку (рис.1), а також, можливо, ще деяку інформацію (на рис.1 позначено пунктирною стрілкою). Далі Центр на основі заявок Споживачів, наявного в його розпорядженні ресурсу R і додаткової інформації про Споживачів вираховує за певним правилом числа х_і (і = 1, 2, …, п) – обсяг ресурсу, що виділяється і-му Споживачеві.

Рис.1 Задача розподілу інвестиційних ресурсів у загальному вигляді

У випадку (відсутність дефіциту) природним рішенням Центру є наступне: (кожний Споживач одержує стільки, скільки просив). У подальшому ми будемо розглядати нерівність (сумарна заявка Споживачів переважає ресурс Центру).

Відмітимо наступну важливу  обставину. Споживачі формують свої заявки на основі власних реальних потреб r_i, які їм відомі, але невідомі Центру. Можна сказати, що числа s_i є стратегіями Споживачів як учасників ієрархічної гри. У свою чергу, стратегією Центру є числа х_і.

2. Механізми розподілу інвестиційних ресурсів.

Механізм прямих пріоритетів відноситься до числа  так званих пріоритетних механізмів, відмінною рисою яких є приписування кожному Споживачеві деякого пріоритету. Отже поруч із розмірами заявок s_i (і = 1, 2, …, п) Центр враховує пріоритет кожного Споживача, який визначається числом А_i (і = 1, 2, …, п). У відповідності до механізму прямих пріоритетів розподіл ресурсу здійснюється за правилом:

де  – загальний для всіх споживачів параметр:

.

Описаний механізм розподілу інвестиційних ресурсів є, мабуть, найбільш простим. Зміст його полягає в тому, що всі заявки пропорційно «урізаються» шляхом множення на число γ.

Нехай п’ять підприємств  подали заявки на інвестиції в розмірі 5, 8, 12, 7 і 8 млн. грн.. Наявний у розпорядженні  банку інвестиційний ресурс складає 32 млн. грн.. Як має бути розподілений цей ресурс у відповідності до механізму прямих пріоритетів?

Оскільки , наявний дефіцит. Визначаємо коефіцієнт γ:

.

На це число  помножуються й заявки. У підсумку маємо:

х₁ = 0,8 × 5 = 4 млн. грн.

х₂ = 0,8 × 8 = 6,4 млн. грн.

х₃ = 0,8 × 12 = 9,6 млн. грн.

х₄ = 0,8 × 7 = 5,6 млн. грн.

х₅ = 0,8 × 8 = 6,4 млн. грн.

Переваги механізму  прямих пріоритетів очевидні. Відмітимо  два недоліки. По-перше, кожен Споживач одержує менше, ніж просить. Між  тим нескладно уявити собі ситуацію, коли Споживачеві необхідно на здійснення певного проекту саме s_i одиниць ресурсу, а меншої суми вже не вистачає.

По-друге, даний  механізм «штовхає» Споживачів до завищення  заявок в умовах дефіциту. Дійсно, оскільки чим більше Споживач просить, тим  більше одержує, він може, завищуючи  свої потреби, намагатися наблизити  підсумкове рішення Центру до своїх реальних потреб. Тим самим дефіцит ще більше зростає.

Механізм зворотних  пріоритетів базується на припущенні, що, чим менше необхідно Споживачеві  ресурсу, тим більша ефективність його використання. У відповідності до цього розподіл ресурсу здійснюється за правилом:

,

де  - загальний для всіх споживачів параметр:

.

Наприклад:

Нехай мається п’ять підприємств, пріоритети яких визначаються числами 8, 6, 12, 15 та 11 млн. грн.. Інвестиційний  ресурс складає 60 млн. грн.. Як має бути розподілений цей ресурс у відповідності до механізму зворотних пріоритетів? Визначаємо константу

На це число помножуються й корені заявок. У підсумку маємо:

 млн. грн.

 млн. грн.

 млн. грн.

 млн. грн.

 млн. грн.

Зауваження: через  помилки округлення сума дещо відрізняється  від 60 млн. грн.. Конкурсний механізм застосовується у тих випадках, коли недоцільно «урізати» заявки, оскільки Споживачам ресурс потрібний на реалізацію певних конкретних проектів, на які меншого ресурсу не вистачить. У цих умовах Центр проводить конкурс заявок. Ті, хто перемагають у конкурсі, повістю одержують необхідний ресурс, а ті, хто програли, не отримують нічого.

Реалізація  цього відбувається наступним чином. Спершу розглядається Споживач з найбільшою ефективністю. Йому виділяється стільки, скільки він просить (якщо у Центру вистачає ресурсів). Потім береться другий за ефективністю і т. д. У певний момент виявляється, що на задоволення чергової заявки ресурсу, що залишився у Центру не вистачає. Тоді цей споживач, рівно як і решта тих, хто залишився, нічого не отримує.

Є шість підприємств, які подали заявки у розмірі 14, 18, 10, 15, 8, 14 млн. грн. і повідомили про  очікуваний ефект у 36, 38, 25, 42, 28, 29 млн. грн. відповідно. Яким має бути розподіл інвестиційного ресурсу у 60 млн. грн. у відповідності до конкурсного механізму?

Визначимо показники  ефективності для кожного підприємства:

Розмістимо  ці числа у порядку спадання:

Розподіл інвестиційного ресурсу починаємо з 5-го підприємства. У підсумку маємо:

х₁ = 14 млн. грн.

х₂ = 0.

х₃ = 10 млн. грн.

х₄ = 15 млн. грн.

х₅ = 8 млн. грн.

х₆ =0.

В ефективності описаного механізму можуть виникати сумніви. Адже Споживачі можуть пообіцяти  великий ефект, одержати ресурс, а  потім не виконати обіцяного. Тому при  реальному застосуванні конкурсного  механізму необхідна дієва система контролю (можливо, поетапний контроль для проектів з тривалим терміном реалізації).

В усіх розглянутих вище механізмах розподілу ресурсів Споживачі  можуть добитися кращого для себе рішення Центру шляхом спотворення  інформації. Таким чином, Центр не одержує достовірних даних про запити Споживачів.

Можливість ефективно  управляти на основі недостовірної  інформації уявляється, власне кажучи, сумнівною. Тому цікаві механізми відкритого управління, ідея яких заклечається у  створенні для Споживачів стимулів до повідомлення в заявці своїх реальних потреб.

Опишемо один з можливих механізмів відкритого управління. Розподіл ресурсів проводиться у декілька етапів. Не першому етапі ресурс розподіляється порівну між усіма  Споживачами, тобто по кожному. Якщо заявки певних Споживачів виявились не більшими ніж , то вони повністю задовольняються. Тим самим кількість Споживачів зменшується до п₁, зменшується і ресурс Центру – до R₁. На другому етапі ресурс розподіляється порівну між рештою Споживачів і т.д.. На певному етапі виявляється, що розділивши ресурс порівну між рештою Споживачів, не вдається задовольнити жодної заявки. Тоді всі ці Споживачі одержують порівну.

Описаний механізм є механізмом відкритого управління. Дійсно, в кінцевому рахунку всі Споживачі діляться на пріоритетних (які одержали стільки, скільки просили) і непріоритетних. Пріоритетні одержують стільки, скільки просять, тому їм немає сенсу приховувати свої реальні потреби. Непріоритетні ж, як неважко побачити, не можуть збільшити виділений їм ресурс ані завищуючи, ані занижуючи свою заявку. Таким чином, при розподілі ресурсу у відповідності до описаного механізму Центр одержує достовірну інформацію про реальні запити Споживачів.

Вісім підприємств подали інвестору свої заявки. Вони такі: 12, 3, 6, 1, 5, 7, 10, 2 млн. грн. Інвестор має ресурс 40 млн. грн.. Необхідно розподілити цей ресурс у відповідності до вищеописаного механізму.

У даному випадку на першому  етапі виходить наступне: =5. Видно, що можна задовольнити заявки другого, четвертого, п’ятого і восьмого підприємств. При цьому:

R₁ = 40 - 3 - 1 - 5 - 2 = 29

п₁ = 4.

На другому  етапі маємо .

Можна задовольнити заявки 3-го і 6-го підприємств. При цьому

R₂ = 29 - 6 - 7 = 16

п₂ = 2.

На третьому етапі маємо .

Обидві заявки, що залишились, перевищують 8, тому перший і сьомий Споживачі одержують по 8 млн. грн. У підсумку маємо:

х₁ = 8 млн. грн.

х₂ = 3 млн. грн.

х₃ = 6 млн. грн.

х₄ = 1 млн. грн.

х₅ = 5 млн. грн.

х₆ =7 млн. грн.

х₇ = 8 млн. грн.

х₈ = 2 млн. грн.

 

3. Оцінка фінансової стабільності потенційних партнерів як основа ефективного розподілу інвестиційних ресурсів.

Вище ми розглянули задачу розподілу інвестиційних  ресурсів у, так би мовити, загальному вигляді. Однак необхідно враховувати, що керівництво підприємства у процесі  інвестування визначає основні цілі та орієнтири інвестиційної діяльності у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі. Тривалий бізнесовий успіх визначається ефективним розподілом обмежених економічних активів у процесі виробництва та максимального задоволення потреб споживачів. Для забезпечення такого розподілу, раціонального поєднання факторів виробництва, створення єдиної економічної системи служить сфера управління, що включає в себе планування, організацію, мотивацію, діагностику та контроль.

Під діагностикою слід розуміти процес оцінки стану об’єкта, предмета, явища чи процесу управління, що дає змогу виявити в них слабкі ланки і „вузькі місця”.

Система діагностики  фінансово-економічної діяльності підприємства базується на використанні алгоритмів, технологій, методів і  показників економічного аналізу. Умови будь-якої господарської діяльності змінюються чи не щодня, і в такій динамічній ситуації фінансові або ділові показники орієнтують керівництво стосовно тих найбільш важливих питань, що вимагають першочергової уваги. За визначенням, показники (коефіцієнти) показують зв’язки та залежності між різними сторонами бізнесу. Вони висвітлюють значущі взаємовідносини та необхідність гармонійної співпраці між окремими підрозділами економічної системи.

Однією з  першочергових задач при плануванні фінансових потоків компанії, що діє на основі контрактних форм управління, є оцінка стабільності потенційного підприємства-партнера. Дане положення зумовлене тим, що будь-який господарюючий суб’єкт має за мету досягнення максимально можливого позитивного ефекту у вигляді фінансових та нефінансових результатів. Під нефінансовими результатами слід розуміти досягнення певного соціального ефекту, підвищення ділової репутації, покращення якості товарів та послуг, досягнення високої екологічності виробництва тощо. Головним мірилом фінансових результатів діяльності підприємства є передусім його прибутковість.

Для загальної  оцінки потенційного партнера доцільним  буде використати пакет методів  та інструментів, які зазвичай знаходяться  у розпорядженні кредитора, а  саме: