Управління інвестиціями

     Класифікацію  реальних інвестицій залежно від  цілей відтворювального процесу  наведено на рис. 8.2.

     Перелічені  класифікаційні ознаки на цьому не обмежуються. Залежно від цілей  аналізу інвестицій як об'єкта управління фінансовий менеджер повинен враховувати  їх специфіку за такими критеріями:

• сфера інвестиційної діяльності підприємства (капітальне будівництво, екологічна сфера, інноваційна сфера, сфера обігу фінансового капіталу, сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності);
• функціональна спрямованість інвестицій (у розвідку корисних копалин, їх видобуток, виробництво, переробку, транспортування, збут і маркетинг);
• галузева спрямованість вкладень (енергетика, транспорт, машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, медицина, сільське господарство тощо);
• необхідність здійснення інвестицій (обов'язкові, бажані, необов'язкові);
• джерела фінансування інвестицій (за рахунок власних, позикових і залучених коштів);
• новизна одержуваних в результаті інвестування продуктів (цілком нові, удосконалені, знайомі ринку);
• відношення до ринків збуту (інвестиції на утримання існуючого ринку чи його розширення в цій країні і за кордон);
• показник ефективності інвестиції (високоефективні, середньоефективні, малоефективні);
• часова структура грошових потоків (з постійним рухом, зі змінним рухом) та ін.

3. Види  та принципи управління фінансовими інвестиціями підприємства

     Упоравління інвестиціями - це система розробки і реа-лізації управлінських рішень на основі оцінки стану і прогнозування розвитку інвестиційного ринку з метою забезпечення найбільш ефек-тивних напрямків реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку.

     Окремим напрямом інвестиційної діяльності підприємства є розміщення капіталу у прибуткові майнові права, якими  є фінансові активи. Фінансові  інвестиції - це активи у різних формах майнових прав, які придбані підприємством  з метою отримання прибутку (процентів, дивідендів тощо), або зростання  вартості капіталу підприємства (рис. 32).

     Довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові  інвестиції на період понад один рік, а також усі інші інвестиції, що не мають абсолютної ліквідності. 

     Фінансові інвестиції в активи (капітал) інших  підприємства

     (довгострокові  прямі фінансові інвестиції) здійснюється  вкладенням капіталу в статутний  капітал інших підприємств різних  форм власності та різних організаційних  форм. До складу таких інвестицій  належать:

     - інвестиції в асоційовані підприємства, в яких інвестору належить  блокувальний (понад 25 %) пакет акцій  (голосів), але попри це інвестор  не бере участі в управлінні  їхнього діяльністю, тобто такі  підприємства за ознакою участі  в управлінні підприємством не  є дочірнім або спільним підприємством  інвестора;

     - інвестиції у дочірні підприємства, що перебувають під реальним  контролем материнського (холдингового) підприємства, яке безпосередньо  бере участь в управлінні підприємством  через свого представника або  через свого делегованого працівника;

     - вкладення в спільну діяльність  з іншим підприємством створенням  юридичної особи, яка є підконтрольна  одному чи декільком інвесторам  і цей контроль оформлюється  договором про спільну діяльність.

     Фінансові інвестиції в цінні папери (довгострокові  та короткострокові за терміном інвестування) розрізняються метою та формою інвестування.

     Довгострокові портфельні інвестшиї для виробничих підприємств є окремою додатковою сферою діяльності, яка запроваджується з метою отримання додаткового прибутку і за умови існування капіталу, не задіяного в основній діяльності. Вони мають форму окремих розрізнених пакетів цінних паперів або інвестиційного портфеля цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку.

     Поточними (короткостроковими) фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції в майнові  права на термін, що не перевищує  один рік, які можуть бути вільно реалізовані  в будь-який момент за винятком тих  цінних паперів, що є еквівалентами  грошових коштів (високо-ліквідні боргові цінні папери з терміном погашення до трьох місяців

     Цілі  здійснення підприємством поточних фінансових інвестицій:

     - збереження грошових резервів  підприємства у формі високоліквід-них цінних паперів грошового ринку, що є більш прибутковим вкладенням коштів ніж банківські депозитні рахунки;

     - використання тимчасового надлишку  коштів від господарської діяльності  для отримання додаткового прибутку  від короткострокових фінансових  вкладень.

     Об'єктами поточних фінансових інвестицій є:

     - інструменти фінансового ринку:  банківські депозити; короткострокові  цінні папери та інші дохідні  фінансові інструменти; товарні  векселі, якщо вони використовуються  як цінний папір грошового  ринку;

     - інвестиції терміном до одного  року в капітал асоційованих, дочірніх підприємств та у  спільну діяльність зі створенням  юридичної особи, як планується  утримувати не більше року, тобто  планується через рік їх продати,  або передати іншій юридичній  особі шляхом реорганізації.

     Фінансові інвестиції у цінні папери за механізмом здійснення поділяють на придбання  сукупності розрізнених пакетів  цінних паперів із метою одержання  доходу від цінних паперів і захисту  від інфляційної втрати коштів та придбання сукупності цінних паперів, які об'єднуються у портфель цінних паперів як особливий об'єкт управління коштами, що інвестовані у фінансові  інструменти.

     Інвестиційний портфель - це сукупність цінних паперів, яка виступає як цілісний об'єкт  управління, тобто має визначені  економічні показники функціонування, за якими здійснюється планування інвестицій у цінні папери та з якими порівнюються результати утримання цінних паперів. Ринкова вартість портфеля дорівнює сумі ринкових вартостей включених  у нього цінних паперів. Змістом  портфельного інвестування в цінні  папери є формування і управління оптимальним портфелем цінних паперів шляхом продажу і купівлі паперів на грошовому ринку (портфель короткострокових цінних паперів) або на фондовому ринку (портфель довгострокових цінних паперів). Управління портфельними інвестиціями здійснюється самим підприємством за допомогою фахівця з ринку цінних паперів або через інвестиційну компанію шляхом передачі їй трасту-фонду для формування і роботи з портфелем цінних паперів. Таким траст з фондом може бути або пенсійний фонд підприємства (корпоративний пенсійний фонд), або преміальний фонд підприємства.

     В управлінні фінансовими інвестиціями суб'єкт господарювання, який належить до виробничої сфери, повинен дотримуватись  наступних принципів інвестування.

     1. Формування і управління портфелем  спрямовано на зниження ризику  втрат.

     2. Інвестування буде ефективне  тільки за умови одержання  на фінансовому ринку більш  високого доходу, ніж на товарному  ринку та з банківських депозитів.

     3. Розміщення в цінні папери  тільки частини вільних від  операційної діяльності засобів  за умови збереження резерву  коштів на банківському рахунку  на випадок непередбачених витрат.

     4. Інвестування у високоліквідні  державні цінні папери повинне  враховувати динаміку економічної  ситуації в країні на макрорівні  для прогнозування кризи на  ринку цінних паперів.

     5. Інвестування в цінні папери  АТ повинне супроводжуватися  вивченням фінансового стану  емітента.

     7. Підприємство повинне чітко сформулювати  принцип формування свого портфеля  цінних паперів або висока  прибутковість при значному ризику  або середній прибутковості при  низькому рівні ризику.

     Діяльність  підприємства по інвестуванню в портфель цінних паперів починається з  формування одного чи більше інвестиційних  портфелів з заданими критеріями прибутковості, ризикованості та складом  цінних паперів , які називаються  еталонними або плановими портфелями. Портфель формується виходячи з критеріїв  максиміза-ції його прибутковості (максимізація ефективності) при мінімізації ризику, тобто головним є не рух ціни окремої акції в портфелі, а важлива вартість усього портфеля і його прибуток при припустимому для інвестора рівні ризику.

     Підприємство  оптимізує свій портфель на основі вибору з альтернативних портфелів, що розрізняються прибутковістю  і величиною ризику. З двох портфелів  з однаковою прибутковістю вибирається  менш ризиковий. Інвестуванням формується портфель одного з трьох основних типів:

     - портфель, орієнтований на ріст  вартості за рахунок підвищення  з часом вартості його паперів,  для чого в нього включаються  цінні папери з стійкою тенденцією  росту ціни;

     - портфель з високим ступенем  ризику, орієнтований на отримання  доходу шляхом включення в  нього паперів з високим поточним  доходом і невизначеними перспективами  росту ціни акцій ;

     - портфель з низьким рівнем  ризику, орієнтований на збереження  капіталу шляхом включення надійних, але малодохідних (переважно державних)  паперів.

     Зниження  ризику інвестиційного портфеля досягається  його збалансованістю за ризиком  і доходом методом диверсифікації активів -включенням у портфель паперів різних емітентів із різним рівнем прибутковості і ризику. Диверсифікація здійснюється за критерієм доходності паперів та галузевим ризиком. У першому випадку ризик втрат з одних цінних паперів компенсується високою доходністю інших. У другому випадку об'єднання у портфель цінних паперів різних галузей знижує ризик одночасного падіння ціни цінних паперів відповідно до стадії спаду виробництва циклічного розвитку галузей. Диверсифікованість має необхідну умову: прибутки на акції в портфелі не повинні рухатися в одну сторону, тобто не мати позитивної кореляції (акції не повинні відображати ринковий зв'язок підприємств

     - вони повинні належати різним  галузям). Слід зазначити, що диверсифікованість  портфеля знижує ризик тільки  до визначеної кількості видів  цінних паперів (несистематичний  або диверсифікований ризик). Із  зростанням кількості числа цінних паперів у портфелі вони починають відбивати загальну ситуацію на ринку і ризик стає систематичним (недиверсифицированньїм). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки

     Недоліком інвестиційного законодавства є  відсутність терміну для позначення сторони, яка приймає інвестиції. Відсутність такого поняття в  юридичній літературі не може не сприйматися  як суттєвий недолік. На наш погляд, сторона, яка приймає (одержує) інвестиції, повинна найменуватися як одержувач  інвестицій.

       До Закону України “Про інвестиційну діяльність” доцільно внести зміни наступного змісту: особи без громадянства можуть бути суб’єктами інвестиційної діяльності, в тому числі й інвесторами.

     Форма інвестиційного договору повинна відповідати  загальним правилам про форму  договорів і тому є письмовою, що не позбавляє сторін можливості за взаємною згодою укласти договір  в кваліфікованій письмовій формі, тобто нотаріально посвідченій. При цьому вимога нотаріального  посвідчення інвестиційного договору обмежена, оскільки застосовується тільки до конкретних його видів, що чітко  визначено законодавством.