Трудовий потенціал України

     Питання зайнятості населення в умовах переходу до ринкової економіки вимагають  теоретичного й методичного переосмислення. З розвитком індивідуальної та кооперативної  трудової діяльності, впровадженням  нових форм організації праці, особливо оренди, виникають принципово нові проблеми у сфері зайнятості.

     Імовірно, зросте конкуренція між державними і кооперативними та приватними підприємствами у сфері зайнятості. В умовах переходу до ринкової економіки одним з  найважливіших її структурних елементів  є ринок праці.

     Метою державної політики розвитку трудового  потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо його збереження, відтворення  та розвитку, спрямованих на створення  умов для:

• отримання професійно-технічної та вищої освіти.
• професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб;
• здійснення повної продуктивної зайнятості; запобігання масовому безробіттю;
• поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоров'я і життя працюючих на виробництві;
• забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення;
• посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати;
• забезпечення зростання реальних доходів населення;

     Основні напрями розвитку трудового потенціалу спрямовано на процеси модернізації у сфері зайнятості відповідно до потреб структурної перебудови господарського комплексу країни і розбудови  соціальне орієнтованої економіки. Вони розроблені з урахуванням Основних напрямів соціальної політики. Реалізація політики розвитку трудового потенціалу має здійснюватися через довгострокову  програму розвитку трудового потенціалу в Україні.

Основні напрями державної  політики розвитку трудового  потенціалу мають  передбачати:

1) у сфері поліпшення  природної бази забезпеченню розширеного відтворення населення і збільшення тривалості його активного трудового періоду шляхом:

• забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій, заохочення сімей, особливо молодих, мати дітей;
• поліпшення стану здоров'я населення і зниження його смертності, особливо в працездатному віці;
• створення умов для забезпечення загальнодоступної, своєчасної та якісної медичної допомоги для всіх верств населення, Запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального Медичного страхування;
• розширення можливостей загальнодоступного повноцінного відпочинку і оздоровлення населення;
• поліпшення умов праці жінок шляхом вивільнення їх з виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці;
• розвитку ринку житла, забезпечення функціонування сім'ї на всіх етапах її життєдіяльності за рахунок створення розвинутої соціальної інфраструктури, державних та недержавних служб соціальної допомоги;
• створення системи соціального захисту найбільш уразливих верств населення шляхом їх соціальної реабілітації, психологічної, медичної підтримки, розширення мережі притулків;

2) у сфері розвитку  освітньої бази — всебічний розвиток інтелектуальних, духовних та фізичних здібностей особистості, забезпечення ринку праці висококваліфікованою робочою силою шляхом:

• забезпечення доступної та безоплатної повної загальної середньої освіти у державних та комунальних навчальних закладах і надання можливостей отримання якісних знань в системі недержавних навчальних закладів;
• сприяння професійному самовизначенню та ефективній адаптації молоді до умов ринкової економіки;
• формування ринку освітніх послуг;
• посилення орієнтації системи професійно-технічної, вищої та після дипломної освіти на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів відповідно до потреб перш за все регіональних ринків праці;
• створення умов для забезпечення доступності професійно-технічної та вищої освіти для всіх верств населення шляхом підготовки робітників і спеціалістів за державним замовленням;
• формування системи безперервного навчання шляхом впровадження ступеневої підготовки, забезпечення реалізації програм підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, створення умов для самоосвіти;
• удосконалення нормативно-правової бази для професійного навчання персоналу на підприємствах відповідно до їх планів соціального розвитку, надання цим підприємствам державної підтримки;
• інтеграції професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти України у міжнародну освітню систему;

     3) у сфері зайнятості — створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення. Головним у створенні таких передумов є здійснення державного регулювання ринку праці з метою постійного розширення сфери прикладання праці і забезпечення надійного соціального захисту працюючого і непрацюючого населення шляхом:

• створення робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, самозайнятості за умов формування дійового інвестиційного і фінансового механізму;
• максимальної легалізації нерегламентованої зайнятості за рахунок створення малих підприємств анаїогічного профілю діяльності за умови вжиття необхідних економічних, організаційних і законодавчих заходів;
• впровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, військовослужбовців, звільнених з військової служби, тошо);
• здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення міждержавним та недержавним секторами економіки у зв'язку із зміною форм власності підприємств та впровадженням механізму їх банкрутства;
• зниження рівня та тривалості безробіття шляхом реалізації заходів активної політики зайнятості, зокрема через громадські роботи;
• реформування системи соціального захисту безробітних через запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
• підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили між трудонедостатніми та трудонадлишковими регіонами;
• створення правових і соціально-економічних засад щодо регулювання зовнішніх трудових міграцій громадян України, а також контролювання впливу імміграційних процесів на національний і регіональні ринки праці;

     4) у сфері регулювання  соціально-трудових  відносин забезпечення захисту прав і гарантій громадян шляхом:

• посилення нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю;
• розроблення правових норм регулювання соціально-трудових відносин в альтернативних секторах економіки;
• приведення законодавства з питань соціально-трудових відносин у відповідність з нормами міжнародного права;

     5) у сфері політики  доходів — посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати, на підвищення трудових доходів шляхом:

• посилення контролю за додержанням законодавства про оплату праці;
• створення умов для стимулювання продуктивної праці, підприємницької та ділової активності;
• забезпечення залежності розмірів заробітної плати від складності виконуваних робіт, кваліфікації та професійного досвіду працівника, його особистого внеску в кінцевий результат роботи; посилення державних гарантій в оплаті праці шляхом поетапного наближення розміру мінімальної заробітної плати до величини вартості межі малозабезпеченості;
• подальшого розвитку ринкових механізмів регулювання оплати праці і підвищення ролі колективних договорів та угод на всіх рівнях соціального партнерства в забезпеченні мінімальних гарантій оплати праці;

     6) у сфері охорони праці — зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць з шкідливими та важкими умовами праці шляхом:

• виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають в аварійному стані, зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприятливими умовами праці;
• стимулювання інвестування екологічно чистих технологій та ство-рен;ня безпечних умов праці;
• підвищення ефективності діючої системи управління охороною праці на всіх рівнях;
• створення та впровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності;
• створення системи навчання з питань охорони праці для працівників під приемств, установ та організацій усіх форм власності.

     Основним  напрямом державної політики розвитку трудового потенціалу на регіональному  рівні є створення умов для  його розвитку через збалансоване функціонування господарського комплексу регіону  з урахуванням його природно-ресурсного, науково-технічного, виробничого потенціалу та екологічного стану довкілля. 
 
 

     Висновки

     Згідно  дослідженої темі маємо зробити  наступні висновки:

     1. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Трудові ресурси — це частина населення, яка характеризується фізичними та розумовими здібностями до прані. До їх складу включають передусім населення працездатного віку.

     2. Поняття «зайнятість» включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової. Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці, і право власності на засоби виробництва для її здійснення.

     3. Структура трудових ресурсів на території України характеризується нерівномірністю. Області різняться густотою населення, його природним приростом, рівнем розвитку продуктивних сил, спеціалізацією господарства, рівнем урбанізації. Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Нераціональне використання трудових ресурсів веде до формування потенційних резервів, які за певних умов можуть бути залучені у народне господарство країни.

     4. Нерівномірне розміщення трудових ресурсів у країні, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях матеріального виробництва зумовлюють потребу в наукових дослідженнях і практичних заходах щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, але і в окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального використання досягнень науково-технічного прогресу. 

Використана література

1. Доценко А. І. Регіональне розселення: проблеми та перспективи. — К.: Наукова думка, 2004. — С. 31.
2. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 300 с.
3. Заставний Ф. Д. Населення України. — Львів: МП «Край», 2002. — 224 с.
4. Заяць Т. А. Відтворення робочої сили України: регіональні аспекти. — К.: Ленвіт, 1996. — 100 с.
5. Ковалевский В.В., Михайлюк Е.Л., Семенов В.Ф. Размещение производительных сил: Курс лекций. — К.: Знання-Прес, 2002. — 405 с.
6. Крисанов Д. Ф. Сельское расселение: социально-зкономический аспект. — К.: Наукова думка, 1998. — 142 с.
7. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки - К: 1994. - 248с.
8. Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2003. - 224 с.
9. Промислові комплекси України. Наукові основи територіальної організації: Навч. посіб. для студ. екон. та геогр. спец. вищ. навч. закл. - К.: Вид. Паливода А.Д, ...