Трудовий потенціал України

План.

Вступ

1. Трудовий потенціал як складова частина продуктивних сил суспільства.
2. Структура зайнятості трудових ресурсів України та умови її зміни
3. Особливості територіального розміщення трудових ресурсів України
4. Сучасні соціальні, економічні та екологічні проблеми зайнятості населення та перспективи розвитку трудових ресурсів.

Висновки 
Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Людина  в системі виробництва та економічних  відносин посідає центральне місце. Вона визначає цілі та напрями розвитку виробництва, організовує його, виробляє товари й здійснює послуги для  свого життя та розвитку.

     Ефективність  економіки будь-якого суспільства  в першу чергу визначається якістю наявних трудових ресурсів та способом їх включення у виробництво, адже основною продуктивною силою є люди з їхніми здібностями та можливостями.

     Якісне  відтворення людських ресурсів, формування трудового потенціалу та раціональне  його використання - все це залежить від управління людськими ресурсами  на всіх рівнях. Відоме гасло «Кадри вирішують все» в умовах демократизації суспільства й ринкової економіки  набуває неабиякого значення.

     У зв'язку з цим необхідна нова концепція  управління трудовими ресурсами. Місце  і роль управління трудовими ресурсами  визначаються зростанням значимості людського  фактора у виробництві матеріальних і духовних цінностей, посиленням залежності результатів діяльності підприємств  від якості, мотивації та характеру  використання робочої сили. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Трудовий  потенціал як складова частина продуктивних сил суспільства.

     Населення впливає на економіку через свою економічно активну частину —  загальну чисельність зайнятого  в суспільному виробництві населення, його статево-вікову, освітню, професійно-кваліфікаційну структуру та територіальну організацію. В активну частину населення  включають людей віком від 15 до 70 років, яке і формує трудові  ресурси.

     Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Поняття «трудові ресурси» почали застосовувати в  двадцятих роках XX століття. 
Вони складаються переважно з працездатного населення у працездатному віці. Нині нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня - 60 років для жінок та 65 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій. З трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку. Зауважимо, що в розвинених країнах ринкової економіки замість терміна «трудові ресурси» вживається поняття «економічно активне населення». 
            Економічно активне населення - це населення, зайняте корисною діяльністю, виробництвом матеріальних, соціальних й духовних цінностей, що забезпечують йому доход. 
Частка економічно активного населення залежить від кількості людей у працездатному віці, а також від рівня зайнятості людей у пенсійному та після пенсійномувіці. 
            Економічно пасивне населення — це люди, які знаходяться на утриманні сім'ї та суспільства (інваліди І та II груп, а також непрацюючі особи працездатного віку, якщо вони отримують пенсію на пільгових умовах).

     Трудоактивне  населення — важлива частина економічного потенціалу країни. Кількість його постійно змінюється. Якщо в 1991 році чисельність трудових ресурсів становила 29,8 млн чол., в 2004р. — 21,5млн чол., то за даними, наведеними в проекті прогнозу економічного і соціального розвитку України до 2015 року, чисельність зайнятих в галузях економіки досягне свого мінімального значення у 2013році — 19,5 млн чол., в подальшому очікується поступове зростання зайнятих на 1-2 млн чол. за 10 років. Рух трудових ресурсів відбувається під впливом соціальних, економічних і біологічних чинників. Приріст трудових ресурсів — це різниця між чисельністю населення, яке вступає в працездатний вік, і чисельністю, яка переходить до пенсійного віку. Рівень народжуваності позначається на чисельності трудових ресурсів тільки через певний час. Суттєвий вплив на зміну якісного складу трудових ресурсів має вступ до працездатного віку нових поколінь молоді, рівень їхньої підготовки та професійної зайнятості. Існує поняття загальної працездатності, тобто наявності у людини фізичних та психофізичних даних, які визначають здібність до праці й не вимагають спеціальної підготовки.

     Професійна  працездатність — це здатність до конкретної праці, яка вимагає спеціальних знань і умінь.

     Під трудовим потенціалом розуміють систему, що має просторову та часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й робочих місць.

     Поняття «трудовий потенціал» ширше, ніж трудові ресурси, тому що воно характеризується не тільки загальною чисельністю індивідів, а й включає сукупність різних якостей людей, що визначають працездатність. По-перше, якість пов'язана із здібностями і бажанням до праці, станом здоров'я, типом нервової системи, тобто всіма якостями, що відображають фізичний й психологічний потенціал. По-друге, це обсяг загальних та спеціальних знань людини, її трудових навичок та умінь, здатність до певного виду діяльності. По-третє, враховується рівень свідомості, відповідальності, інтересів, потреб.

     Трудовий  потенціал - це складне структурне утворення, загальний термін особового фактора виробництва.

     Формування  трудового потенціалу здійснюється за схемою: «населення - трудові ресурси - трудовий потенціал».

     Трудовий  потенціал залежить від ряду факторів, що видно із схеми 1. 
 
 
 
 
 

Схема 1. Фактори, що впливають на трудовий потенціал

     Чисельність населення в Україні, як уже зазначалося, постійно зменшується через від'ємні показники природного приросту, його механічну рухомість та інтенсивний  відтік осіб молодого віку за кордон, що зумовлює деформацію вікової структури  працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному їх відтворенні та зумовить потребу в орієнтації на впровадження трудо-зберігаючих технологій.

     Якість  трудового потенціалу - поняття відносне. Воно характеризується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Ці якісні характеристики можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних та ін.

     Якісна  визначеність трудового потенціалу формується в залежності від потреб виробництва, кон'юнктури ринку праці, системи соціально-економічних відносин. Україна завжди відзначалася високою  якістю трудового потенціалу з точки  зору професійно-освітнього, кваліфікаційного та інтелектуального рівня робочої сили. В нових економічних умовах у зв'язку з вивільненням та трансформуванням надлишку висококваліфікованої робочої сили відбуваються стихійні явища, що ведуть до якісних змін у структурі трудових ресурсів. Управління ефективним використанням трудового потенціалу повинно виходити з оцінки його якості та забезпечувати її покращання. В системі ринкових відносин використання трудового потенціалу поєднується з функціонуванням різних форм власності із забезпеченням економічної зацікавленості в результатах праці та існуванням безробіття.

     Збереження  та відтворення трудового  потенціалу повинно  здійснюватись за такими напрямками:

• постійне відслідковування визначальних показників стану трудового потенціалу в галузях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити і на цій основі розробляти відповідні заходви на державному та регіональному рівнях;
• впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати;
• обгрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної, міжпосадової диференціації заробітної плати;
• застосування цілеспрямованої, суворо вибіркової підтримки висококваліфікованих трудових колективів та окремих спеціалістів;

2. Структура зайнятості трудових ресурсів України  та умови її зміни

     Розвиток  ринку безпосередньо пов'язаний з таким поняттям, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними процесами, як соціальна поляризація суспільства, безробіття.

     Поняття «зайнятість» включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

     Зайнятість  з економічної  точки зору - це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян. 
Зайнятість з соціальних позицій - це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими І людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

     Відповідно  до Закону України  «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці, і право власності на засоби виробництва для її здійснення.

     Держава сприяє зайнятості через проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на створення робочих  місць та розвиток підприємницької  діяльності.

     До  зайнятого населення  сучасне законодавство  відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
• громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, що беруть участь у виробництві;
• обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
• обраних громадян, які служать у Збройних силах. Податковій поліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;
• направлених для виконання платних громадських робіт;
• громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, що навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах;
• зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;

      Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

      Поєднання повної і ефективної зайнятості створює  раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

      За  формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

• економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності зі створення валового продукту й національного доходу;
• службову зайнятість, пов'язану зі службою в Збройних силах, роботою на вибраних, назначених посадах;
• соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (творча, інтелектуальна, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, людьми похилого віку та інвалідами).

      Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі Зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до неї.