Теория бизнес планування на придприестви

Багато з проблем  можуть бути вирішені шляхом постійного уточнення бізнес-плану з метою  приведення його у відповідність  до умов, що змінюються. Це дасть можливість використовувати бізнес-план як реальний критерій оцінки фактичних результатів діяльності підприємства.

Бізнес-план минулого року може показати, яка із стратегій  компанії виявилась ефективною, а  яка ні, і наскільки результативним був той чи інший спосіб його реалізації.

При вивченні фактичних  результатів роботи порівняно з  бізнес-планом виявляються позитивні  та негативні сторони організації, які можна використати для  усунення відхилень між плановими  і фактичними показниками.

Фінансовий розділ попереднього бізнес-плану може використовуватись як засіб об'єктивного спостереження за розвитком бізнесу. Фінансові прогнози, закладені у плані, становлять основу бюджету підприємства. Відхилення від розрахунків виявляються у статтях, де або думки про необхідні ресурси були хибними, або контроль в період виконання плану був недостатнім. Крім управлінської функції бізнес-плану, його можна використовувати як засіб моніторингу [14, 54].

Отже, бізнес-план може сприяти  залученню інвесторів та кредиторів. Перед тим, як ризикувати своїм капіталом, інвестори мають впевнитись у надійності розробки проекту та мати уявлення про його ефективність. Вони мають вивчити бізнес-план перед розглядом можливості капіталовкладень.

 

1.2 Нормативно-правове  забезпечення та огляд літературних  джерел

 

Можливість успіху нового продукту нині визначається не тільки промислово-економічними або технічними чинниками, а й культурою підприємництва, комунікаційними та інформаційними процесами маркетингового опосередковування та забезпечення інноваційної діяльності. Інакше кажучи, необхідно мати відповідні інституційні передумови та сприятливу й випереджальну нормативно-правову інфраструктуру інноваційного розвитку. Завдяки цьому за умов перехідної економіки можливе створення дійових механізмів збереження, ефективного використання та розвитку національного науково-технологічного потенціалу.

Розв’язання цих проблем  і має на меті «Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України», схвалена Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. № 916-ХІV. У  цьому документі зазначені пріоритетні напрямки науково-технологічного та інноваційного розвитку національної економіки у сфері науки, технології та виробництва. Наукове забезпечення побудови інноваційно спрямованої економіки нового тисячоліття має базуватися на досягненнях фундаментальної науки, що мають світове визнання. Досягненню мети прискореної розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки сприятимуть прикладні дослідження і технології, що в них Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал. Значної державної підтримки здобудуть дослідження у сфері технологічного розвитку, створення умов для високопродуктивної праці та сучасного побуту людини, розроблення медичних, технічних та медикаментозних засобів збереження і захисту її здоров’я, охорони довкілля.

Випереджальними темпами  мають розвиватися ресурсо-, енергоощадні технології та відповідні системи технологічного супроводження переробних галузей  виробництва. Додержанню державних  пріоритетів розвитку науки і  техніки передовсім сприятиме впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація котрих може забезпечити якнайшвидшу віддачу і започаткувати прогресивні зміни в структурі виробництва і тенденціях його розвитку. Основним механізмом реалізації пріоритетних напрямків мають бути загальнодержавні та галузеві наукові й науково-технологічні програми, а також інші інноваційні та інформаційні структури, які сприяють впровадженню нових технологій у виробництво.

Велику роль у створенні  максимальної зацікавленості суб’єктів господарювання щодо використання організаційно-економічного механізму міжнародного трансферу та експорту вітчизняних технологій повинні відіграти посередницькі організації, які проводять маркетинг результатів наукових досліджень, тобто їхню комерціалізацію [10, 128].

Концепцією науково-технічного розвитку передбачається також стимулювання діяльності в галузі процесних та продуктових інновацій за рахунок  диференційованих та заохочувальних податкових пільг, запровадження для малих  і середніх науково-виробничих організацій безповоротних субсидій у розмірі до 25 % загальної суми витрат на нововведення. Зрозуміло, що за умов трансформації економіки підвищити сприйнятливість виробників до сучасних світових досягнень науки і техніки можна не тільки за рахунок ринкових механізмів, а й з допомогою відповідної трансформації науково-технологічного потенціалу держави, побудови організаційної структури науки на основі поєднання галузевого підходу як орієнтованого на забезпечення загального прогресу наукових знань, так і проблемно орієнтованого, що найбільше відповідає ринковим відносинам. Прискоренню трансформації сприятиме створення національних та державних галузевих науково-технічних центрів (технопарків, технополісів, інноваційних бізнес-інкубаторів), а також структурних підрозділів підприємств, установ та організацій, промислових, аграрних та інших виробничих асоціацій для здійснення науково-дослідних робіт. Згідно з чинним законодавством України [Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» від 13.07.99 р. № 916-XIV, Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків «Напівпровідникові технології i матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона», «Інститут монокристалів» від 16.07.99 р. № 991-XIV (далі - Закон № 991-ХІV), Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів» від 22 травня 1996 р. № 549], інноваційна структура (технопарки, технополіси, інноваційні бізнес-інкубатори) - це юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, створена відповідно до законодавства, або група юридичних і фізичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність (вид Б), з певною галуззю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення та впровадження наукомісткої конкурентоспроможної продукції.

Організаційне та методичне  забезпечення створення і функціонування інноваційних структур здійснюється Комісією з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів [7, 58].

Для інноваційних структур, їхніх учасників, дочірніх i спільних підприємств, що виконують інвестиційні та інноваційні проекти, Законом № 991-XIV запроваджено спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності, який передбачає встановлення податкових та митних пільг, надання державної підтримки, а також інші заходи зі стимулювання діяльності.

Такий спеціальний режим запроваджується терміном на 15 років i діє лише щодо інвестиційних та інноваційних проектів за пріоритетними напрямками діяльності протягом перших п’яти років з дати реєстрації проектів, але в межах зазначеного вище терміну дії цього режиму.

Для організації відбору, проведення експертизи та фінансування інноваційних проектів за рахунок коштів державного бюджету постановою Кабінету Міністрів України створено Українську державну інноваційну компанію. Одним із завдань цієї державної небанківської фінансово-кредитної установи є надання маркетингових, посередницьких, юридичних та інших консультативних послуг.

Державна підтримка  створює засадничі передумови ефективної інноваційної діяльності підприємств  ринкової орієнтації, сприяє повнішому  інформаційному забезпеченню маркетингу інновацій. Така інформація повинна бути результатом спеціального дослідження ринку інновацій, мати достатню достовірність, сталість та інтенсивність. Найперша мета інформаційного дослідження інноваційного продуктового пропонування полягає в тому, щоб переконатися в наявності потреб у новому товарі, визначити стратегію його утвердження на цільовому ринку або в окремому сегменті [23, 74].

У навчальному посібнику  «Бізнес планування» за редакцією С.Ф. Покропивного, С.М. Соболя, Г.О. Швиданенко, О.Г. Дерев’янко викладено теоретичні, методологічні й практичні питання бізнес-планування як сучасного важливого напрямку становлення та розвитку підприємництва в Україні. Подано детальну характеристику бізнес-плану, його структури, логіки розробки та оформлення змісту окремих розділів. Наведено практичні приклади бізнес-планів.

Практичний посібник «Бізнес-план» за редакцією Барроу К., Барроу П., Браун Р. створено на основі Програми з підприємництва Кренфілдської школи менеджменту. У ньому в доступній формі даються практичні професійні поради, як приступити до пошуків та підготовки матеріалів для складання бізнес-плану, розкривається, яким чином у бізнес-плані мають бути відображені маркетинг, фінанси та законодавство, наводиться 20 завдань з діаграмами, схемами та живими прикладами з реальних бізнес-планів. Особлива увага приділена новітнім інформаційним технологіям із використанням можливостей Інтернету.

В посібнику «Малий бізнес: методологія, теорія і практика» за редакцією Реверчук С. Подається теоретичний і практичний матеріал з бізнес планування. Автором акцентується увага на необхідності бізнес планування як при створення малого бізнесу, так і в повсякденній роботі малого підприємства. Порівнюється бізнес планування із стратегічним плануванням, вказуються їх відмінні та спільні риси.

Загалом автор намагається  в повній мірі донести не так теоретичну частину бізнес планування, як практичну. Про що, свідчить досить велика кількість  різного роду практичних вправ та тренінгів із бізнес планування на малих підприємствах. Що в свою чергу дає можливість закріпити теоретичний матеріал практичними навиками.

Навчальний посібник «Бізнес план: розробка, обґрунтування  та аналіз» за редакцією Тарасюка Г.М. визначається, що на першому етапі  розробки бізнес-плану визначають види і джерела потрібної інформації. Основними видами інформації є: маркетингова, виробнича і фінансова.

На другому етапі  визначають мету розробки бізнес-плану, акцентуючи при цьому увагу на головних зовнішніх та внутрішніх функціях, які він виконуватиме. На цьому ж етапі слід точно визначити цільових читачів бізнес-плану - чи це будуть тільки внутрішні учасники організації (що малоймовірно), чи й особи із зовнішнього середовища, яких організація хотіла б бачити своїми інвесторами - майбутні акціонери, комерційні банки і т. д.

Автор акцентує увагу  на тому, що дуже відповідальним є наступний, третій, крок у бізнес-плануванні - стратегічне  планування на підготовчому етапі. Багато підприємців-початківців припускаються  помилки, ігноруючи стратегічне планування. Вони вважають, що розробляти стратегію доцільно тільки для великих підприємств. Звичайно, процеси стратегічного планування малого і великого бізнесу мають істотні відмінності. У малому бізнесі стратегічне планування охоплює відносно короткий часовий період (3-5 років) і має менш формалізований і структурований характер. Однак основні складові стратегічного планування (визначення місії фірми, зовнішній і внутрішній аналіз, на основі якого встановлюють сильні й слабкі сторони фірми; визначення цілей її діяльності; аналіз стратегічних альтернатив і вибір стратегії підприємства) мають бути і в  бізнес-плануванні.

Четвертий крок у бізнес-плануванні - безпосереднє написання бізнес-плану. Розпочинати його слід з визначення чіткої структури документа, що створюється (розділи, параграфи, додатки тощо), і збирати інформацію для кожного з розділів плану.

Цей крок найбільш трудомісткий і відповідальний. Як для жодного  іншого планового документа, для  бізнес-плану підходить аксіома: «План має складати той, хто його виконуватиме». І якщо це навіть вимагає багато часу, і в підприємця нема навичок такої роботи, все ж він мусить виконати її самостійно. Звичайно, без допомоги консультантів не обійтись, але вона має закінчуватись на попередньому етапі, коли внутрішні й зовнішні консультанти допомагають зібрати необхідну інформацію і здійснити її первинну обробку. Консультанти можуть асистувати підприємцеві й на кінцевому етапі.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ БІЗНЕС ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТОВ «УКРГАЗ»

 

2.1 Організаційна характеристика підприємства

 

ТОВ «УКРГАЗ», далі - Підприємство, створено згідно з рішенням Засновника.

Підприємство у своїй  діяльності керується чинним законодавством України, зокрема: Господарським кодексом; Законом України «Про власність»; Статутом та розпорядженнями Засновника.

Підприємство є юридичною  особою з моменту його державної  реєстрації.

Підприємство вправі від свого імені вчиняти правочини, придбавати майно і особові немайнові  права, нести зобов'язання, бути позивачем  та відповідачем в суді.

Підприємство має круглу печатку, кутовий штамп, фірмові бланки, торговельну марку та емблему, самостійний баланс, рахунки в установах банків у відповідності із чинним законодавством.

Предмет діяльності Підприємства:

- торговельна діяльність  у сфері оптової, роздрібної торгівлі товарами;

- створення та організація  профільних, універсальних, комерційних  та комісійних магазинів, здійснення  фірмової торгівлі, розвиток нових  прогресивних форм торгівлі та  послуг, включаючи консигнацію, торгівлю  по каталогам, посилочну та оптову торгівлю, лізинг, торгівлю в кредит, відкриття магазинів в вільній митній зоні;

- надання різноманітних  консалтингових послуг, в тому  числі інформаційних, маркетингових,  брокерських, агентських тощо;

- патентування, впровадження  винаходів, «ноу-хау», раціоналізаторських пропозицій у масове виробництво;

- здійснення сервісних  послуг, гарантійного та постгарантійного  обслуговування продукції власного  виробництва та продукції інших  виробників;

- посередницька діяльність;

- будівельна діяльність;

- купівля, продаж, оренда та надання у користування рухомого і нерухомого майна;

- благодійна діяльність;

-  зовнішньоекономічна  діяльність.

У Підприємстві діє одноособовий виконавчий орган - Директор.

Директор вирішує усі  питання діяльності Підприємства, окрім віднесених до виключної компетенції Засновника.

Директор призначається  Засновником, підзвітний йому та організовує  виконання його рішень.

Підприємство здійснює оперативний і бухгалтерський облік  результатів своєї праці, веде статистичну  звітність за формою, встановленою органами державної статистики і несе відповідальність за її достовірність.