Автор: Пользователь скрыл имя, 02 Марта 2013 в 11:51, реферат
Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.
Вступ……………………………………………………………………………….3
Поняття іноземних інвестицій та їх місце у соціально-економічній сфері України……………………………………………………………….4
Складність і неоднорідність явища іноземних інвестицій…………......13
Державно-правові гарантії захисту іноземних інвестицій……………..16
Висновок………………………………………………………………………….23
Список використаної літератури………………………………………………..24
Закон «Про режим іноземного інвестування» серед примусових вилучень згадує націоналізацію та реквізицію. Згідно зі ст. 9 цього Закону, іноземні інвестиції не підлягають націоналізації. Остання за інвестиційним законодавством усіх країн СНД розглядається як винятковий, примусовий захід держави, застосування якого можливе лише за наявності двох умов: на підставі закону та з повним відшкодуванням власникові майна, його вартості та завданих збитків. Аналогічний правовий механізм стосовно цього виду примусового вилучення інвестицій передбачено законодавством Угорщини, Польщі, Словаччини. Що стосується реквізиції як сплатного вилучення майна, то її застосування також заборонено законом. Вона можлива лише у разі здійснення рятівних заходів, перелік яких передбачено законом, з повним відшкодуванням при цьому вартості майна та заподіяних збитків. Вказані примусові вилучення є підставою для припинення права власності на майно, а згідно з ч. 1 ст. 55 Закону України «Про власність» власник може бути позбавлений права власності на своє майно лише у випадках, передбачених законодавчими актами України. Тому передбачене інвестиційним Законом делегування права приймати рішення стосовно реквізиції іноземних інвестицій органами, уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України, на мій погляд, не узгоджується як з вимогами Конституції України, так і Законом «Про власність» і нормами міжнародного права та взятими Україною міжнародними зобов'язаннями, згідно з якими примусові заходи щодо власності іноземних інвесторів допускаються лише на підставі законів. Отже, рішення про позбавлення права власності іноземного інвестора має приймати лише законодавчий орган.
Стосовно гарантій щодо незаконних дій державних органів та посадових осіб, то законодавець не розкриває їх змісту, пов'язуючи їх з правом іноземного інвестора в цих випадках на компенсацію і відшкодування збитків. Тому при виникненні цих питань необхідно керуватися нормами Закону «Про власність» стосовно відповідальності державних органів за втручання у здійснення власником його правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном, оскільки правовий режим майна, що є об'єктом власності іноземних юридичних і фізичних осіб, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами. Вказана гарантія реалізується згідно із ст. 57 Закону «Про власність» шляхом подачі позову до суду про визнання недійсним акта органу державного управління або місцевого органу державної влади, який не відповідає законові, порушує права власника щодо володіння, користування чи розпорядження майном.
Механізм забезпечення майнових прав іноземних інвесторів врегульований спеціальною ст. 10 Закону «Про режим іноземного інвестування». Із змісту її випливає, що законодавець передбачив дві форми захисту цих прав. По-перше, це виплата компенсації у разі застосування державою примусових вилучень власності і, по-друге, це відшкодування збитків, заподіяних державними органами чи їх посадовими особами. Не випадково законодавець дещо по-іншому диференціює і правові наслідки. Так, компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок примусових дій, визначається на момент припинення права власності, а компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій державних органів чи їх посадових осіб, визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. При цьому сума компенсації має виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно із середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку евровалют (ЛІБОР). Загальним тут є лише те, що компенсація, яка виплачується іноземному інвестору у цих випадках, повинна бути швидкою, адекватною і ефективною на основі поточних ринкових цін або обґрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.
Водночас слід звернути увагу на характерну особливість інвестиційного Закону України стосовно відшкодування іноземному інвестору не тільки прямих збитків, а й упущеної вигоди (неотриманих прибутків) і моральної шкоди. Причому, законодавець поділяє збитки, які завдаються внаслідок дій або бездіяльності державних органів чи їх посадових осіб, а також ті, що заподіяні неналежним виконанням ними передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями. Однак більш складні саме правові питання виникають у разі реалізації іноземними інвесторами прав на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Дійсно, на сьогодні питання визначення розмірів як компенсації, а також заподіяних збитків взагалі, так і моральної (немайнової) шкоди зокрема, майже не врегульовані.
Проблемним і надалі залишається питання щодо розміру відшкодування немайнової шкоди. Однією із причин цього є не тільки чисельність норм, розпорошених в різних законодавчих актах, а й неузгодженість правових норм, які регулюють однорідні правовідносини. Йдеться про те, що ст. 440і ЦК встановлено лише мінімальний розмір відшкодування цієї шкоди — п'ять мінімальних розмірів заробітної плати. Максимальний же розмір нею не обмежується. В той же час, п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1993 р. (із змінами, внесеними постановою Уряду від 3 жовтня 1997 p.), встановлено, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже, вказаний підзаконний акт, всупереч принципу повного відшкодування заподіяної шкоди, встановленого ст. 440і ЦК, по-перше, довільно обмежив максимальний розмір моральної шкоди, а, по-друге, взяв за основу її розрахунку не розмір мінімальної заробітної плати, передбачений названою статтею, а неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Все це негативно впливає на правозастосовчу практику і не сприяє однаковому застосуванню даного позадоговірного цивільно-правового інституту.
Висновок
Підсумовуючи викладені міркування шляхом аналізу та критичного осмислення правових норм та наукових поглядів на проблеми захисту інвестицій, захисту прав інвесторів, у тому числі іноземних, та державні гарантії захисту інвестицій, доходимо наступних висновків.
Захист іноземних інвестицій — це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню іноземних інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів іноземних інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій та вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.
Захист прав та законних інтересів іноземних інвесторів — це система правових заходів, спрямованих на забезпечення реалізації закріплених у національному законодавстві та у міжнародно-правових актах прав та законних інтересів іноземних інвесторів, поновлення порушених прав і притягнення до відповідальності винних осіб.
Таким чином, захист прав та законних інтересів — це система правових заходів, спрямованих на забезпечення реалізації закріплених у законодавстві прав та законних інтересів, поновлення порушених прав та притягнення до відповідальності винних осіб.
Список використаної літератури: