Сутність категорії іноземні інвестиції, їх види, форми та можливості захисту в Україні

Дуже часто під іноземними інвестиціями розуміють іноземні капітали, вкладені у підприємство за кордоном. Наприклад, Ф. Хеніус у зовнішньоторговельному словнику визначив, що «іноземні інвестиції — це інвестиції, експортовані з однієї країни і вкладені на території іншої».

Проблема іноземних  інвестицій досліджувалася багатьма українськими юриста-ми-вченими, і кожен запропонував своє визначення цієї складної категорії.

Так, В. М. Коссак визначає іноземні інвестиції як речі, грошові  кошти, майнові права, цінні папери, а також результати інтелектуальної  діяльності, вкладені іноземним інвестором (у передбачених законом формах) в об'єкти інвестиційної діяльності на території України з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.

А. В. Омельченко пропонує доволі повне визначення. Іноземні інвестиції як правова категорія, зазначає він, — це юридично регламентована власність у вигляді будь-якого майна або майнових прав, які мають походження за межами країни, що приймає, та дозволені для інвестування законодавством країни, що приймає, або міжнародними договорами, та вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та іншої діяльності країни, що приймає, відповідно до законодавства цієї країни, або її міжнародних договорів з метою отримання прибутку (доходу) та досягнення соціального ефекту.

С. М. Лісніченко визначає іноземні інвестиції через родове поняття капітальних вкладень та певні видові ознаки, як «всі види капітальних вкладень у сферу матеріального виробництва, які здійснюються іноземними суб'єктами підприємницької діяльності у вигляді високотехнологічного обладнання, засобів виробництва, валютних коштів, прав промислової та інтелектуальної власності, за рахунок яких досягається суспільно-корисний ефект для народного господарства України та створюється прибуток».

О. Р. Кібенко надає  своє визначення іноземних інвестицій та пропонує викласти п. 2 ч. 1 ст. 1 ЗРП у такій редакції: «Іноземні інвестиції — цінності, що мають ринкову вартість, вкладені іноземним інвестором на території України у передбачених законом формах на тривалий термін з метою отримання прибутку (доходу) від їх використання у господарській діяльності, здійснюваній самим іноземним інвестором або іншими суб'єктами інвестиційної діяльності, а також права іноземного інвестора, що випливають з такого вкладення. Будь-які наступні зміни вкладених іноземним інвестором цінностей, пов'язані з господарським використанням, не впливають на їх кваліфікацію як іноземних інвестицій».

Іноземні інвестиції — це різновид інвестицій, тому їм властиві всі ознаки інвестицій, а основною кваліфікуючою характеристикою, яка дозволяє відносити інвестиції до «іноземних», є спеціальний суб'єкт — іноземний інвестор, тобто особа, яка і здійснює інвестування на території країни-реципієнта у передбачених законодавством цієї країни формах. Іноземні інвестори відповідно до ст. 1 ЗРП — це суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме: юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Отже, виходячи із норм чинного  законодавства України та міжнародних договорів, дослідивши дефініції науковців, виділивши основні елементи правової категорії «іноземні інвестиції» можна визначити їх наступним чином. Іноземні інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які довгостроково вкладаються в об'єкти господарської діяльності іноземними інвесторами на території країни-реципієнта у передбачених законодавством цієї країни формах із метою досягнення позитивного економічного та/або соціального ефекту в результаті їх використання у підприємницькій або некомерційній діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Складність  і неоднорідність явища іноземних  інвестицій

 

Разом із тим, потребує особливої  уваги та подальшого вивчення питання  щодо кваліфікації іноземних інвестицій не за країною походження інвестора, а за країною походження капіталу.

Це пов'язане з тим, що поширені випадки, коли капітал спочатку вивозиться за кордон, а потім повертається до країни під виглядом іноземної  інвестиції завдяки тому, що власники капіталу формалізувалися в іншій державі (наприклад зареєстрували юридичну особу або створили філію чи представництво вітчизняного підприємства). Або, наприклад, іноземні громадяни, які займаються підприємництвом, але не мають постійного місця проживання на території України, нагромаджуючи свої капітали в країні проживання потім вкладають їх в об'єкти інвестиційної діяльності й претендують на користування встановленими для іноземних інвесторів пільгами та гарантіями, у тому числі на переказ прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Такі інвестиції, за чинним законодавством, формально підпадають під поняття  іноземних, але за своїм змістом  не виконують позитивних функцій  іноземного капіталу, що вкладається  в економіку країни. Тому такий вільний відтік коштів із країни слід обмежити до рівня вивозу національного капіталу.

З огляду на зазначене підкреслюємо необхідність перегляду чинного  законодавства з позицій усунення зазначених недоліків шляхом виключення із кола іноземних інвестицій вкладень цінностей, які мають національне походження.

Визначення іноземних інвестицій з прив'язкою до країни походження капіталу, що інвестується, вважаємо доцільним  та обґрунтованим, але до внесення відповідних  змін до спеціального законодавства  — передчасним.

 

При визначенні місця  іноземних інвестицій у соціально-економічній  сфері України необхідно виходити з того, що всі інвестиції у країні поділяються на дві великі групи. Це внутрішні інвестиції, тобто ті вкладення, що здійснюються національними інвесторами, та зовнішні — здійснювані іноземними особами. Іноземні інвестиції посідають дуже важливе місце у соціально-економічній сфері країни та відіграють значну роль у розвитку економіки та покращанні соціальної сфери.

А. В. Омельченко підкреслює складність і неоднорідність явища  іноземних інвестицій. Для визначення місця і ролі іноземних інвестицій у міжнародних економічних відносинах, зауважує він, потрібно розглядати їх виходячи із конкретної правової, економічної та політичної ситуації застосування. Іноземні інвестиції — це ті «ліки» для економіки, вживання яких без «лікаря» може призвести до небажаних наслідків.

Аналіз соціально-економічних  досягнень деяких країн, зазначає С. В. Захарін, дає змогу виділити позитивні й негативні сторони залучення та використання іноземних інвестицій.

Серед позитивних сторін такі:

— збільшення обсягів  капітальних вкладень і зменшення  строків їх накопичення;

— поліпшення платіжного балансу;

— впровадження сучасних технологій, ноу-хау, в тому числі у сфері менеджменту, маркетингу, на підприємствах фінансового сектора;

— прискорення темпів структурної перебудови економіки;

— стимулювання розвитку експорту та зниження рівня імпортозалежності;

— підвищення рівня зайнятості.

 Негативні  сторони:

— трансферт за кордон частини прибутку;

— витіснення з ринку  внутрішніх товаровиробників і постачальників;

— жорстка експлуатація місцевих сировинних ресурсів;

 

— збільшення залежності економіки країни від негативних світогосподарських тенденцій.

Однак залучення іноземних інвестицій позитивно впливає не тільки на економіку України, а й на світову економіку в цілому.

Тому з метою дотримання ідеального для економіки країни балансу між наведеними позитивними  та негативними функціями іноземного капіталу держава повинна здійснювати регулювання цих процесів, у тому числі шляхом створення належного, внутрішньо узгодженого правового поля.

В Україні на цей час  у великому масиві законодавства, що регламентує іноземне інвестування, ще досі існує багато прогалин та колізій. Зазначені недоліки потребують уважного вивчення та подальшого усунення, що сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату України, активізації іноземних інвесторів і, як наслідок, розвитку економіки країни в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Державно-правові гарантії захисту іноземних інвестицій

 

Державне управління інвестиційною діяльністю в Україні  здійснюється з метою заохочення та ефективного залучення іноземного капіталу в економіку країни і  являє собою розпорядчу та виконавчу  ланки відповідних державних органів у справах впровадження системи допуску капіталу, встановлення сприятливого правового режиму та умов інвестиційної діяльності.

Для окремих суб'єктів  підприємницької діяльності, які  здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог гарантії національної безпеки держави.

Органами державного управління загальної компетенції, до повноважень яких входить управління інвестиційною діяльністю, є Кабінет Міністрів, місцеві органи самоврядування та державні адміністрації. Загальні функції державного управління цією сферою здійснює Президент України. Лише останнім часом прийнята ціла низка Указів Глави держави з питань інвестиційної діяльності в економічних зонах у ряді регіонів України, в тому числі в Закарпатті. В свою чергу Кабінет Міністрів України згідно з компетенцією забезпечує проведення інвестиційної політики та здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Правовий статус місцевих державних адміністрацій визначений Законом України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації». У межах своїх повноважень останні здійснюють в установленому порядку регулювання інвестиційної діяльності (наприклад, реєструють іноземні інвестиції, контракти про спільну інвестиційну діяльність, укладають договори (контракти) з суб'єктами підприємницької діяльності щодо умов реалізації інвестиційного проекту, здійснюють контроль за інвестиційною діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, вносять в установленому порядку до відповідних органів пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу території тощо).

Отже, державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності шляхом встановлення системи податків, податкових ставок і пільг. За останні роки механізм державного управління цією сферою постійно змінювався, але так і не був урегульований.

У свій час, з метою  залучення інвестицій у пріоритетні  галузі економіки України та забезпечення реалізації державної політики у  цій сфері Указом Президента України  від 8 серпня 1995 р. було створено Українську державну кредитно-інвестиційну компанію — «Держінвест України». Указом Президента України від 25 березня 2000 р. згадана компанія була ліквідована. Указом Президента України від 10 серпня 1998 р. було створене Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції, яке мало статус центрального органу виконавчої влади. Основним завданням Агентства було забезпечення проведення єдиної державної політики у сфері заохочення та залучення іноземних інвестицій. Однак у зв'язку з проведенням адміністративної реформи воно ліквідовано.

Таким чином, можна констатувати: особливістю державного управління інвестиційною діяльністю в Україні  є відсутність єдиного центрального органу виконавчої влади, що негативно  впливає на стратегію заохочення та залучення іноземних інвестицій.

Формування інвестиційної  політики в будь-якій приймаючій країні здійснюється шляхом прийняття інвестиційного законодавства. Саме в спеціальному внутрішньому законодавстві закріплюються основні принципи та підходи держави стосовно надання гарантій захисту іноземних інвестицій та прав її власників. Практика заохочення і залучення іноземних інвестицій свідчить, що їх обсяг залежить від рівня гарантій захисту та правового механізму їх забезпечення, які передбачаються законодавством приймаючої країни. Правові гарантії іноземних інвестицій, які безпосередньо впливають на міжнародний інвестиційний процес, на приплив капіталу в приймаючі країни, складають основу інвестиційного законодавства всіх без винятку країн. Мета таких гарантій — забезпечення взаємних інтересів приймаючих країн та іноземних учасників інвестиційних відносин. Ось чому цьому питанню в Законі України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування» присвячено окремий розділ, в якому передбачені види та зміст державних гарантій захисту іноземних інвестицій. Серед них — гарантії у разі зміни законодавства, адже проблема стабільності правового режиму іноземних інвестицій є центральною проблемою забезпечення тих юридичних гарантій, які надає приймаюча країна. Світова практика також йде шляхом надання інвесторам гарантій, насамперед, на випадок прийняття в країні законодавства, яке погіршує умови інвестування.

Гарантії у разі зміни  законодавства, передбачені ст. 8 Закону «Про режим іноземного інвестування», зміст якої такий: якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватись гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II цього Закону, то протягом десяти років з дня набуття чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі. Отже, буквальне тлумачення змісту вказаної статті дає підстави до висновку про те, що сталість попереднього правового режиму для іноземного інвестора гарантується законом лише у разі зміни спеціального законодавства України про іноземні інвестиції. Тобто, законодавець прямо визначив коло правових актів, щодо яких діє передбачена гарантія. Звідси випливає, що протягом десяти років не буде застосовуватися лише спеціальне законодавство, яке змінює і погіршує гарантії захисту іноземних інвестицій. Ще одним зобов'язанням держави є надання гарантій щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб.