Сутність категорії іноземні інвестиції, їх види, форми та можливості захисту в Україні

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Поняття іноземних інвестицій та їх місце у соціально-економічній сфері України……………………………………………………………….4
2. Складність і неоднорідність явища іноземних інвестицій…………......13
3. Державно-правові гарантії захисту іноземних інвестицій……………..16

Висновок………………………………………………………………………….23

Список використаної літератури………………………………………………..24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Вивчення зарубіжного  досвіду, його узагальнення свідчать про  наявність різноманітних підходів, моделей, механізмів та інструментів стимулювання інвестиційних проектів в інтересах держави. Серед них, у контексті окремого проекту, слід виділити:

• вплив на визначення учасників проекту, інвесторів, видів та форм інвестицій;
• впровадження системи інвестиційних пільг;
• регулювання отримання прибутку учасниками проекту;
• регулювання змін відносин власності;
• гарантії дотримання прав учасників на протязі проекту.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

Державні гарантії захисту  інвестицій — це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

 

 

 

 

1. Поняття іноземних  інвестицій та їх місце у  соціально-економічній сфері України

 

Вивезення капіталів  зумовлюється дією наступних чинників: надлишком капіталів у країні, що може спричинити, зокрема, падіння  норми прибутку; потребою у нових  ринках збуту; формуванням певного рівня конкурентоспроможності економіки; міжнародним поділом праці; транснаціоналізацією світової економіки; пошуком стабільних умов застосування капіталів; політичними або особистими мотивами тощо.

Сучасним іноземним  інвестиціям притаманні деякі особливості. Серед них Д. Лоб'є виділяє:

1) тісний зв'язок іноземних  інвестицій з процесом прискорення  інтернаціоналізації діяльності  багатонаціональних компаній;

2) тісний зв'язок між  рівнем концентрації в тих  чи інших галузях промисловості  і проникнення фірм цих галузей в економіку інших країн;

3) велика частка капіталу (не менше 3/4) п'яти країн-експортерів  — США, ФРН, Великобританії, Японії, Швейцарії — у загальному обсязі  прямих інвестицій у світі; 

4) збільшення кількості  країн-експортерів капіталу за рахунок нових індустріальних країн і країн, що розвиваються;

5) зміна форм і методів  іноземних інвестицій;

6) значне зростання  перехресних (взаємних) інвестицій  між промислово розвинутими країнами;

7) високі темпи зростання  зарубіжних вкладень, які контрастують із уповільненням капіталовкладень у межах національних економік;

8) зміна галузевої  структури інвестицій за рахунок  зростання складень у сферу  послуг, торгівлі, туризму і фінансів;

9) зміна способів фінансування  прямих вкладень і загальне покращення клімату для міжнародного інвестування.

О. Вернер вказує на такі нові форми іноземного інвестування:

1) створення спільних  підприємств і відхід від організації  власних закордонних підприємств; 

2) перехід від простої  скупки акцій іноземних фірм до створення дочірніх підприємств за кордоном;

3) перехід від володіння  акціями іноземних фірм до  укладення з ними довгострокових  контрактів;

4) розповсюдження акцій  головної фірми серед акціонерів  її закордонних філіалів;

5) дольова участь іноземного інвестора, яка не дає права контрою над підприємством;

6) ліцензійні контракти;

7) управлінські контракти; 

8) поставка підприємств  «під ключ»; 

9) угоди «продукт в  руки» (на відміну від поставки  підприємства «під ключ» даний  вид угоди передбачає підготовку іноземною фірмою місцевих спеціалістів, які повинні забезпечити функціонування об'єкта, що будується); 10) угоди про розподілення виробництва, про «ризиковані проекти» (в основному в сфері розвідки і видобування нафти);

11) компенсаційні угоди;

12) тристороннє фінансування;

13) міжнародний підряд.

Інвестиції  — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які довгостроково вкладаються в об'єкти господарської діяльності з метою досягнення позитивного економічного та/або соціального ефекту в результаті їх використання у підприємницькій або некомерційній діяльності .

Існує безліч класифікацій інвестицій залежно від багатьох підстав. Найбільш повні з них наведені у працях С. В. Захаріна, Т. В. Віторт, А. В. Омельченка, В. М. Коссака, В. Ю. Полатая та інших вчених. Разом із тим, у науковій літературі не досліджувалося питання класифікації інвестицій залежно від галузей, до яких вони спрямовуються, не проводилося розмежування інвестицій за цільовою ознакою на підприємницькі та соціальні. Недостатньо приділено уваги проблемі іноземного інвестування щодо країн-експортерів та країн-реципієнтів капіталу. Утім така класифікація надасть можливість диференційованого підходу до іноземних інвесторів та сприятиме спеціалізації законодавства, що регулює питання іноземного інвестування, у тому числі валютного, митного, податкового тощо.

Наведемо найпоширеніші  підстави класифікації інвестицій та їх види. Зокрема, виділяють інвестиції:

1) за територіальною  ознакою:

• внутрішні,
• міжнародні (інвестиції за кордон та іноземні інвестиції, які, своєю чергою, поділяються на ендогенні та екзогенні);

2) за формою власності :

• державні;
• міжнародних організацій;
• приватні;
• змішані.

3) за цільовим призначенням:

• підприємницькі;
• соціальні.

4) за способом вкладення:

• реальні — прямі;
• фінансові — портфельні;
• інтелектуальні.

5) за формою участі:

• створення підприємств, що повністю належать іноземному інвестору; часткова участь у підприємствах;
• придбання рухомого та нерухомого майна;
• придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів — концесії;
• інші форми.

6) за видами цінностей:

• іноземна валюта;
• національна валюта;
• рухоме та нерухоме майно;
• цінні папери;
• грошові вимоги;
• права інтелектуальної власності;
• права на господарську діяльність;
• інші цінності.

7) за джерелом:

• первинні;
• реінвестиції.

8) за строком:

• короткотермінові;
• середньотермінові;
• довготермінові.

9) за величиною:

• малі;
• середні;
• великі.

10) за галуззю вкладення:

• інвестиції до пріоритетних галузей (машинобудування; металургійна промисловість; хімічна і нафтохімічна промисловість; деревообробна промисловість; легка промисловість; харчова промисловість тощо);
• інвестиції до інших галузей;

11) за країною-реципієнтом:

• інвестиції до слаборозвинених країн;
• до країн, що розвиваються;
• до країн з розвиненою економікою.

12) за країною-експортером:

• інвестиції зі слаборозвинених країн;
• із країн, що розвиваються та з країн з розвиненою економікою.

13) за режимом (інвестиції  до СЕЗ, ТПР, технопарків).

Д. Е. Федорчук виділяє  п'ять видів правового режиму прямого іноземного інвестування. Такий режим може існувати у формах національного режиму (що передбачає для іноземних інвесторів умови не менш сприятливі, ніж для внутрішніх інвесторів), режиму найбільшого сприяння (умови для іноземних інвесторів з однієї країни, не менш сприятливі, ніж умови для інвесторів з іншої країни з найбільш сприятливим режимом), спеціального режиму (режим, що діє на території СЕЗ і митних союзів), пільгового режиму (особливо сприятливий режим, що заохочує капіталовкладення в окремі сфери економіки) і режиму «абсолютного стандарту» (умови не менш сприятливі, ніж це передбачено загальновизнаними нормами міжнародного права).

Кожному виду інвестицій повинні кореспондувати особливості  правового регулювання. Саме у цьому  і полягає практичне значення класифікації цього економіко-правового явища. Завдяки виділенню різновидів інвестицій законодавець має можливість створювати відповідні правові норми, які у найбільш повній та досконалій формі регулюють інвестиційні правовідносини, їх передумови та наслідки.

Зупинимось на визначенні поняття іноземних інвестицій та їх ролі й місці у соціально-економічний  сфері України.

Асоціація міжнародного права на конгресі в Гельсінкі  у 1966 р. констатувала, що поняття іноземних  інвестицій як юридичної категорії  є поняттям новим, яке розкривається при вирішенні комплексу правових проблем, що виникають при здійсненні іноземних капіталовкладень між сторонами інвестиційних правовідносин. До цього часу, зазначає Н. М. Вознесенська, відсутнє єдине визначення іноземних інвестицій як у міжнародній практиці, так і у національному законодавстві різних країн, що частково пояснюється різноманітністю форм і видів іноземних інвестицій, а також їх цілей. Відсутня і єдина думка про головне — чи всі надходження з однієї країни до іншої є іноземними інвестиціями.

Термін «іноземні інвестиції» знайшов своє закріплення у законодавстві. У Законі України «Про режим іноземного інвестування» (далі — ЗРП) під іноземними інвестиціями розуміють цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Законодавство країн  СНД, яке регулює іноземні інвестиції, підходить з однакових позицій  до їх визначення. Так, згідно з Законом  Республіки Казахстан «Про іноземні інвестиції» від 27.12.1994 р. (зі змінами і доповненнями) іноземні інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької діяльності з метою одержання доходу. Аналогічно Закон Російської Федерації «Про іноземні інвестиції в РСФСР» іноземними інвестиціями називає усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку (доходу).

Загальноприйнято вважати, зазначає Н. М. Вознесенська, що іноземні інвестиції — це вкладення за кордоном для створення там постійного підприємства або розширення вже існуючого, що спричинює певний ступінь контролю над його управлінням. Сама авторка пропонує дещо ширше трактування поняття іноземних інвестицій, вважаючи, що під терміном «іноземні інвестиції» необхідно розуміти таке надання коштів іноземним інвестором, при якому обов'язковою є економічна діяльність (з участю або без участі місцевого капіталу), що приводить до створення виробничого об'єкта, який сприяє розвитку економіки молодої держави, підвищенню її економічного потенціалу.

У зарубіжній літературі питанню іноземних інвестицій також  приділяється велика увага. Так, Г. Шварценбергер при визначенні «іноземних інвестицій» підкреслює, що термін «інвестиції» та термін «власність» повинні розглядатися як синоніми, які охоплюють усі види прав власника та інвестора.