Суть та методологични основи управлиння операційної системи

• менеджмент як наука управління вивчає і пояснює природу управлінської праці, виявляє чинники й умови, при яких спільна праця людей виявляється і більш корисною, і більш ефективною. Суть менеджменту як мистецтва полягає в застосуванні наукових знань про управління на практиці.

Відзначимо, що в літературі і на практиці поняття "менеджмент" і "управління" використовуються як ідентичні, взаємозамінні.

Отже, менеджмент - це вид фахової діяльності людей, що займаються організацією і координацією процесу досягнення системою, що приймає і реалізує цілі із використанням наукових підходів, концепцій маркетингу і людського чинника.

 Під поняттям "менеджмент" розуміється сукупність принципів,  методів і засобів управління  підприємством в умовах ринкових  відносин шляхом раціонального  використання усіх видів ресурсів із метою підвищення якості й ефективності виробництва продукції (надання послуг) і збільшення прибули.

Підприємство як велика і складна система характеризується розноманітністю елементів, що входять  в нього. Менеджмент підприємства передбачає управління цими елементами, їхньою різнобічною діяльністю,  де об'єднуючою є операційна функція. (Інші напрямки діяльності підприємства покликані забезпечити оптимальну роботу з виробництва продукції або наданню послуг.)

Наведемо основні елементи системи менеджменту підприємства:

• основи менеджменту (теорія управління; теорія організації; дослідження систем управління; розробка управлінських рішень);

• стратегічний менеджмент (планування, вибір і управління реалізації стратегії);

• фінансовий менеджмент (управління фінансами);

• інноваційний менеджмент (управління нововведеннями);

• операційний менеджмент (планування, організація і управління операційною системою),

• екологічний менеджмент (управління екологією);

•менеджмент зовнішньоекономічної діяльності (управління зовнішньоекономічними зв'язками);

• кадровий менеджмент (концепції, принципи і методи роботи з персоналом підприємства).

Менеджмент із позицій системного підходу. Підприємство як відкрита система в умовах ринкових відносин широко взаємодіє з зовнішнім середовищем.  Ринок припускає:

• вільний вибір суб'єктом, що господарює, напрямку діяльності відповідно до компетенції і місця в системі  суспільного розподілу праці  і відтворення;

• вільний доступ до будь-яких видів ресурсів, обмежений лише власними і позиковими коштами;

• економічну відповідальність суб'єкта, що господарює, за використання ресурсів, необхідність розраховуватися  по всіх зобов'язаннях за можливі  втрати і неефективні рішення  коштами суб'єкта, що господарює;

• виробництво продукції  на невідомий ринок, тобто відносну невпевненість місцезнаходження споживача.

У таких умовах функціонування підприємств пов'язано як із розширенням  їхніх прав і відповідальності, так  і з необхідністю більш гнучкої  адаптації до змін у навколишньому господарському середовищі. Виникають нові цілі і задачі, котрі вітчизняні підприємства самостійно не тільки не вирішували, але навіть і не ставили перед собою. В даний час у процесі приватизації і структурної перебудови економіки створюється багато нових підприємств, змінюються форми власності, налагоджуються нові господарські зв'язки, формуються ринкові механізми управління.

З врахуванням специфіки  розглядаємого питання уточнимо зв'язок і взаємодію підприємства як системи з зовнішнім середовищем.

Підприємство як система  формує і виявляє свої властивості  тільки в процесі взаємодії з  зовнішнім середовищем. Система  реагує на діяння зовнішнього середовища, розвивається під цими діяннями, але  при цьому зберігає якісну визначеність і властивості, що забезпечують відносну стійкість і адаптивність функціонування системи (спрощена їхня взаємодія показана на рис.1.5).  Без взаємодії з зовнішнім середовищем підприємство як відкрита система не може функціонувати. (З зовнішнього середовища воно отримує інформацію, ресурси, капітал і в неї ж передає свою продукцію або послуги). Водночас,   чим менше збурень у зовнішньому середовищі, тим стійкіше буде функціонувати підприємство. Задача менеджера полягає в прогнозуванні ситуацій і вживанні заходів по адаптації параметрів систем до чинників зовнішнього середовища.

 

          Рис. 1.5. Взаємодія підприємства з зовнішнім середовищем

У випадку застосування системного підходу на основі маркетингових  досліджень спочатку формуються параметри "виходу", тобто товару або послуг. Виникають питання: Що робити? З яким рівнем якості? З якими витратами? Для кого? У які терміни? Кому продавати і по якій ціні?  На ці питання відповіді даються одночасно. "Вихід" повинний бути конкурентноспроможним за нормативами.

Далі визначаються параметри "входу". Вирішуються питання: Які потрібні ресурси і інформація для процесу?  Потреба в ресурсах і інформації прогнозується після  вивчення організаційно-технічного рівня  виробництва системи (рівня техніки, технології, організації виробництва, праці і управління) і параметрів зовнішнього середовища (економічних, технологічних, соціально-демографічної середовищ країни та інфраструктури даного регіону).

Зворотній зв'язок є комунікаційним каналом від споживачів системи ("виходу") до виготовлювача товару і постачальників системи ("входу"). При зміні вимог споживачів до товару, а також параметрів ринку, появі організаційно-технічних новинок "вхід" системи і сама система повинні відреагувати на ці зміни і внести відповідні зміни в параметри функціонування.

Таким чином, умови забезпечення конкурентноздатності товару такі:

• результати маркетингових  досліджень повинні гарантувати  вищі світові досягнення до моменту  постачання товару споживачу, тобто  повинний бути забезпечений високоякісний прогноз параметрів "виходу" системи;

• "вхід" системи  повинен бути відмінної якості;

• зовнішнє середовище повинне  сприяти нормальному протіканню процесу в системі;

• організаційно-технічний  рівень системи повинен дозволяти  переробляти  якісний  "вхід"  системи  в  якісний  "вихід".

Таким чином, відповідно до розглянутої концепції підприємства з позиції системного підходу  з метою забезпечення високої  якості "виходу" системи спочатку необхідно забезпечити високу якість "входу", а далі високу якість процесу і сприятливі умови зовнішнього середовища.

Наприклад, якщо якість "входу" деревообробного підприємства задовільна, то якими б не були на підприємстві технологія, устаткування, кадри та інше, якість "виходу" також буде задовільною. Якщо якість "входу" відмінна, а якість процесу перетворення задовільна, то і якість "виходу" буде задовільною, тобто оцінка якості "виходу" дорівнює нижчій оцінці попередніх елементів При цьому спочатку формулюються вимоги до "виходу"  системи,  далі  до "входу" і зовнішнього середовища і тільки потім до процесу перетворення.

Таким чином, можна зробити  загальний висновок перед тим , як висувати вимоги до колективу, необхідно  вивчити його цілі, якість  документів , що надходять, інформації, зовнішнє стосовно  колективу середовище, тобто  відпрацювати "вхід" системи, відрегулювати (по можливості) відношення з зовнішнім середовищем і тільки потім приступати до підвищення якості процесу, регулюванню внутрішнього середовища й у цілому удосконалюванню операційного менеджменту.

                3.Функції, методи і принципи операційного менеджменту.

Функції операційного менеджменту. На будь-якому підприємстві існують спеціальні та управлінські проблеми.

Спеціальні  проблеми безпосередньо зв'язані з технологічною стороною діяльності і не мають прямого відношення до управлінських функцій (виробничі проблеми). Наприклад, товарознавець може приймати рішення про послідовність кільцевого завезення товарів у магазини, економіст - про збір відповідної статистичної інформації, бухгалтер - про упорядкування бухгалтерського звіту і ін.

До управлінських відносяться проблеми використання матеріальних, фінансових і людських ресурсів підприємства, організації праці людей, розпорядження, рішення, постановки цілей перед окремими робітниками і групами робітників

Природно, менеджер не повинний займатися  тільки управлінськими питаннями і  відповідними процедурами (вказівки, бесіди з людьми і ін.). На відміну від  робітника, що не має відношення до управління і зайнятий рішенням тільки виробничо-технологічних проблем, менеджер повинний займатися також виробничими справами. Тому у функції менеджера входить рішення проблем як сугубо управлінських, так і виробничих

Сукупність проблем, вирішенням яких займаються менеджери в загальному організмі операційної системи, можна графічно уявити у вигляді "кола менеджменту" (рис.1.6.). Виходячи з приведених раніше структури і задач операційної системи роздивимося концептуально кожну з функцій операційного менеджменту.

• Планування - функція менеджменту номер один. Її реалізація визначає перспективу розвитку системи і її майбутній стан, обумовлює темпи, джерела, методи і форми розвитку операційної системи для досягнення накресленої цілі у вигляді конкретних планових моделей (розрахунків), завдань і показників із встановленням термінів виконання. Складовою цієї функції є прогнозування - імовірнісна оцінка характеру змін цілей або шляхів розвитку об'єкта управління, а також ресурсів і організаційних заходів, необхідних для досягнення очікуваних результатів.

 • Організація - реалізація розроблених планів і програм шляхом кооперації людей і знарядь праці (машин, устаткування тощо). При цьому спільна трудова діяльність людей повинна здійснюватися якісно з найвищим результатом при мінімальних витратах ресурсів. Особливість даної функції менеджменту полягає в тому, що тільки вона забезпечує взаємозв'язок людей і підвищення ефективності їхньої праці

• Мотивація. У сучасній філософії менеджменту в основі впливу на людей лежить не примус, а мотиваційні регулятори, що враховують психологічні особливості людини. У центрі уваги функції мотивації знаходяться три поняття: цінність, інструментарій і очікування. Такий підхід базується на тому, що ніколи не можна замінити власну мотивацію робітника іншою. Іншими словами, внутрішню мотивацію не можна викликати зовнішньою. Тому менеджер може достатньо мотивувати своїх робітників, створивши ситуаційне поле, що спонукує їх зробити те, що від них очікують Дане поле формується з таких складових- стиль управління; поведінка менеджера в комунікаціях, оплата праці тощо.

 

            

                   Рис. 1.6. "Коло менеджменту" операційної системи

 

• Контроль. Суть функції - у завчасному виявленні небезпеки , що насувається, виявленні помилок, відхилень від встановлених норм, нормативів, стандартів і тим самим у створенні основи для коригування діяльності операційної системи. Таким чином, головна задача контролю полягає не в пошуку "козлов отпущения" за допущені помилки, а у встановленні причин останніх і знаходженні можливих шляхів виходу з існуючого стану.

Перераховані функції  не просто складають одне ціле - вони взаємозалежні, проникають одне в одне так, що часом їх важко розділити  Реалізація усіх функцій планується, організується, мотивується і контролюється  за допомогою певних методів, тобто  засобів приведення їх у виконання.

Методи і  принципи операційного менеджменту. Сучасною практикою вироблені чотири групи методів управління операційними системами: організаційні, адміністративні, економічні і соціально-психологічні. Роздивимося їхню концептуальну суть.

Організаційні методи. Суть їх полягає в тому, що перше ніж якась діяльність буде здійснюватися, вона повинна бути оптимально організована спроектована, націлена, регламентована, нормована, забезпечена інструкціями, що фіксують правила виконання робіт і поведінки персоналу.

Система організаційних методів подана на рис. 1.7.  Необхідно спочатку створити підприємство, цех, ділянку, відділ, тощо, тобто розробити нормативні акти, що регламентують, нормують і інструктують їх діяльність, підібрати і розставити по місцях людей, забезпечити їх планами, дати завдання, показати напрямки дій, а далі вже керувати їхніми діями. Таким чином, організаційні методи передують самій діяльності, створюють для неї необхідні умови, а отже , є пасивними, створюючи базу трьох інших груп - активних методів.

 Адміністративні методи. Їх називають також методами владної мотивації, і зводяться вони насамперед до відкритого примусу людей до тієї чи іншої діяльності або до створення можливостей для такого примусу. Ці методи широко застосовувалися на промислових підприємствах і в сфері послуг при адміністративно-командній системі управління економікою в нашій країні. На практиці ці методи реалізуються у вигляді конкретних безальтернативних завдань, що припускають мінімальну самостійність виконавця, внаслідок чого уся відповідальність покладається на керівника, що віддає розпорядження. У умовах ринкових відносин адміністративні методи повинні витискуватися іншими групами методів.

Економічні  методи. У результаті переходу до ринкових відносин адміністративні методи перестали відповідати реальним потребам управління. Економічні методи припускають непрямий вплив на об'єкт. Виконавцю встановлюються тільки цілі і загальна лінія поведінки, у рамках яких він самостійно шукає найбільше кращі для нього шляхи їх досягнення. Ініціатива, що проявляється, вигідна не тільки робітнику, але і підприємству, своєчасне і якісне виконання (в окремих випадках і перевиконання) завдань усіляко винагороджується, насамперед  у виді грошових виплат. Таким чином, в основі цих методів лежить економічна зацікавленість робітника в результатах своєї праці.