Суть та методологични основи управлиння операційної системи

            Тема 1. СУТЬ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ                              

                           ОПЕРАЦІЙНОЮ СИСТЕМОЮ.

    

План теми:

1. Поняття операційної системи.
2. Методологічні основи менеджменту операційної системи
3. Функції, методи і принципи операційного менеджменту.

 

1. Поняття операційної  системи.

Аналіз діяльності багатьох успішно працюючих у теперішніх умовах підприємств промисловості  і сфери послуг призводить до висновку, що їхні досягнення значною мірою  базуються на грамотному менеджменті в операційній системі.

З переходом України  до ринкових відносин до підприємств  ставляться принципово нові вимоги щодо організації і функціонування. У  цьому зв'язку менеджери всіх рівнів промислового виробництва і сфери  послуг повинні знати закони принципи і методи ефективного управління, виробництва конкурентноспроможної продукції, вміти розробляти високорентабельну операційну систему підприємства.

Операційна функція. Дії, у результаті яких виробляються товари і надаються послуги, мають загальну назву - "операційна функція"

Широко відомі терміни "виробництво" і "операції” мають багато спільного. Проте під виробництвом в основному  розуміються випуск товарів і  переробку сировини. Термін "операції" ширше, він містить у собі не тільки виробництво товарів, але і надання послуг

Підприємства (організації) розрізняються за видами діяльності, що входять в операційну функцію. Організації, що виробляють товар, як правило, є матеріало- та енергомісткими, тобто  споживають значні обсяги сировини, напівфабрикатів, паливно-енергетичних ресурсів тощо. До таких організацій відносяться об'єкти будівництва, машинобудівні підприємства, деревообробні та ін. Продукція цих організації, за винятком будівельної, як правило, розрахована на масового споживача це автомобілі, меблі, тощо. У той же час організації, що надають послуги (підприємства сфери послуг, аеропорти, автостанції, лікарні), витрачають незначну кількість вихідних матеріалів і енергії. Проте їхньої послуги, як правило, індивідуальні і визначаються вимогами клієнтів (замовників)

Використовуючи методологію системного підходу, можна встановити, що будь-яке  підприємство або організація представляє собою відкриту систему, що перетворює вхідні величини, тобто сировина, напівфабрикати, працю та ін. , у вихідні, тобто  у продукцію, послуги.

    Повна система виробничої діяльності підприємства (організації) називається операційною і є центральною ланкою будь-якого підприємства (організації) по випуску продукції і наданню послуг У цій системі, створеній на основі раціонального (вертикального і горизонтального) розподілу праці і сполучення в часі і просторі предметів, засобів і самої праці, реалізується операційна функція, тобто сукупність дій по переробці (перетворенню) ресурсів, що отримуються із зовнішнього середовища, і видачі результатів діяльності у зовнішнє середовище (рис.1.1).

Операційна система  складається з трьох підсистем:

* переробної  (виконує продуктивну роботу, безпосередньо пов'язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати);

* забезпечення ( не пов'язана безпосередньо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми);

* планування і контролю  (одержує інформацію з зовнішнього і

внутрішнього середовищ про  стан переробної підсистеми і підсистеми забезпечення, обробляє цю інформацію і видає рішення про те, як повинна працювати переробна  підсистема).

Існуючі класифікації операційних  систем засновані на характері виходу і типі використовуваного процесу  переробки ресурсів.

Стратегічне призначення  кожного підприємства можна представити у вигляді ланцюжка "виробництво - потреби споживача" (рис.1.2).

 

 

                Рис. 1.1. Принципова схема операційної системи

           Рис. 1.2.  Ланцюжок "виробництво - потреби споживача"

 

Стратегія підприємства полягає в тому, щоб за допомогою операційної системи виробляти продукти або надавати послуги з метою задоволення основних потреб споживачів. Визначення того, які саме потреби беруться за цілі діяльності підприємства, є стратегічним рішенням, при якому повинні враховуватися дані маркетингових досліджень ринків виробів, продукції, послуг.

Відзначимо, що в області  виробничої діяльності до найбільше  важливих стратегічних рішень відносяться  такі: як, коли і де виробляти товари або надавати послуги. Обираючи методи виробництва продукції або надання послуг, необхідно враховувати сумісність (вид або тип) майбутньої продукції (або послуги) з тою, що випускається, (або наданої), а також із потребами споживачів.

  Конкурентноздатність. Як уже відзначалося, основна задача операційної системи - переробити  ресурси , що надходять , у кінцеву продукцію, тобто  в товари або послуги, із метою задоволення конкретних потреб споживачів. Виконуючи цю задачу, операційна система покликана допомогти підприємству в досягненні вираженої компетентності і конкурентноздатності на ринку.

Виражена  компетентність - це показник, що характеризує можливість підприємства виробляти продукцію кращої якості, ніж його конкуренти, тобто зберігати конкурентноздатність, що дозволяє підприємству залучати і зберігати споживачів. Наприклад, місцеве підприємство по доставці товарів може мати найбільший у місті парк нових і вантажопідйомних автомобілів. Проте виражена компетентність підприємства не буде досягнута, тому що характеристика парку не визначає його конкурентноздатності: якщо більша частина клієнтури має потребу в доставці невеличких партій вантажів у стислий термін, більш конкурентноспроможним виявиться підприємство, що використовує невеличкі автомобілі - пікапи або мотоцикли.

У спеціальній літературі, а також у практичній діяльності менеджерів відзначається, що конкурентноздатність можна забезпечити різними методами. Найефективнішим є метод зменшення витрат виробництва до рівня, більш низького, ніж рівень витрат конкурента. Але на практиці це здійснити дуже важко.

Широко застосовуються такі методи досягнення конкурентноздатності:

* лідерство по сумарних  витратах на одиницю продукції;

* першість за технічними  характеристиками продукції, що  випускається;

* висока надійність  і довговічність виробів, що  виготовляються;

* гарантований термін  доставки;

*індивідуалізація" виробів  за вимогами замовника;

*гнучке регулювання  обсягу випуску продукції.

       Стратегія вибору в області виробництва. З метою реалізації загального стратегічного плану на підприємства повинні бути розроблені і прийняті стратегічні рішення в області організації і функціонування операційної системи. Приведемо основні з них:

• вибір процесу виробництва - складальний конвеєр або постійне складання виробів; 

• вибір виробничої потужності підприємства;

• широка універсалізація  або спеціалізація праці - робоча сила, кваліфікація робітників;

• вибір технології виробництва - власні розробки або використання досвіду інших;

• місце розташування - поруч із ринками збуту або  з джерелами сировини;

• рівень закінченості  продукції, що виготовляється;

• рівень технологічних процесів із погляду  їхньої прогресивності, екологічної чистоти, безвідходності.

Основні принципи стратегії організації виробництва  в сучасних умовах. В даний час спостерігається все більший розподіл праці на ринках продукції промислового виробництва і надання послуг. У цьому зв'язку сформулюємо основні вимоги до організації виробництва.

• Виробництво повинно  бути організоване за принципом "точно  в термін". Керування за цим принципом поступово витискає традиційні методи виробництва, що передбачають постачання матеріалів і комплектуючих більш значними партіями з меншою частотою.        ^;

• У організації виробництва  повинен передбачатися комплексний  контроль якості (так звана концепція  здачі продукції з першого пред'явлення). При цьому якість забезпечується шляхом включення відповідальності за неї в кожну посадову інструкцію або опис робіт, що повинен виконувати виробничий робітник. Новий робітник вивчає принципи керування якістю одночасно з навчанням виробничому устаткуванні (за аналогією з військовим принципом "роби, як я"). Значення виділеної спеціальної функції контролю якості на кожному робочому місці підвищується.

• Виробництво повинно  бути організоване так, щоб виконувався  один з основних стратегічних принципів - комплексне профілактичне обслуговування основного виробничого устаткування. Суть цього принципу полягає в тому, що на робітників основного виробництва покладається обов'язок старанно виконувати роботи з профілактики й обслуговування устаткування, на якому працюють. Це вимагає гнучкості кваліфікаційних характеристик робітників, тобто забезпечується суміщення робіт із профілактичного обслуговування устаткування і виконання виробничих завдань по випуску продукції і наданню послуг. (У практичній діяльності цей принцип відомий як суміщення професій, у даному випадку професії основного виробничого робітника і робітника по профілактичному обслуговуванню устаткування).

Зовнішнє середовище підприємства. Сучасний менеджмент відходить від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, що виражається в переконанні, що успішна діяльність підприємства визначається насамперед раціональною організацією виробництва продукції і надання послуг, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом керування на внутрішні чинники виробництва.

Замість цього на перше  місце висувається проблема гнучкості  й адаптивності (пристосування) до постійних  змін зовнішнього середовища. Зовнішнє середовище підприємства характеризується як сукупність змінних, що знаходяться за його межами і які не є сферою безпосереднього діяння з боку його менеджменту. Це насамперед ті організації і люди, що зв'язані з даним підприємством єдністю виконуваних задач, - постачальники, споживачі, акціонери, кредитори, конкуренти, фахові спілки, торгові організації, місцеві, регіональні і республіканські органи і ін.

Крім того, існують і такі чинники  зовнішнього середовища, які, не здійснюючи прямого діяння на оперативну діяльність підприємства, передбачають стратегічно  важливі рішення, що приймаються його менеджментом. Найважливішу роль при цьому грають економічні, політичні, правові, соціально-культурні, технологічні, екологічні, фізико-географічні чинники, а також змінні (рис. 1.3). Значення чинників зовнішнього середовища різко підвищується в зв'язку зі зростанням складності системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних і ін.). Саме зовнішнє оточення диктує стратегію і тактику підприємств.

Внутрішнє середовище кожної організації  формується під діянням змінних, що безпосередньо впливають на процес виробництва продукції, надання послуг. Це структура підприємства, його культура і ресурси, у складі яких величезну роль грають люди, їхній знання, здібності і мистецтво взаємодії. Незважаючи на те що перераховані чинники діють у межах організації, вони не завжди напряму контролюються менеджментом, тому що діяльність організації залежить від енергетичних, інформаційних і інших ресурсів, що надходять ззовні

Викладене дозволяє усвідомити єдність зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства Так, відповідно до ситуаційного підходу до управління організаційна структура підприємства і її елементи є не що інше, як відповідь на різноманітні впливи ззовні.  Головним чинником при цьому є ситуація, тобто конкретні обставини, що істотно впливають на роботу організації в конкретний період часу.

Нова роль людини як ключового  ресурсу зажадала від менеджерів зусиль по створенню умов для реалізації закладених у неї потенцій до саморозвитку. Тому особлива увага стала приділятися  таким чинникам, як організаційна культура, тобто наявність у всіх працюючих загальних цілей, їхня особиста участь в розробці шляхів досягнення цих цілей, зацікавленість у забезпеченні загальних кінцевих результатів організації, різноманітні форми демократії управління, участі працюючих у прибутках, власності, управлінні Всі ці чинники визначають соціальну відповідальність менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед кожним працюючим в організації.

 

 

 

               Рис.1.3. Чинники і змінні зовнішнього і внутрішнього

                                середовищ підприємства

 

 

    2. Методологічні  основи   менеджменту операційної системи     

 

Поняття менеджменту. Поняття "менеджмент" трактується дуже широко щодо управління господарською діяльністю, спрямованої на одержання прибутку. Найбільше часто використовувані в літературі визначення сутності та змісту менеджменту приведені на рис. 1.4.

 

             Рис.1.4. Основні визначення суті та змісту менеджменту

 

Суть основних складового поняття "менеджмент" полягає в наступному:

• менеджмент як функція проявляється в тому, що професійно підготовлені спеціалісти - менеджери - формують підприємства (організації) у цілому або окремі їхній підсистеми (виробництво, маркетинг і ін.) і управляють ними шляхом постановки цілей, розробки і реалізації засобів їхній досягнення;

• менеджмент як процес керування припускає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації і контролю, за допомогою яких менеджери створюють умови для продуктивної й ефективної праці зайнятих на підприємстві працівників і одержання результатів, що відповідають цілям;

• менеджмент як специфічний орган (апарат) управління ефективно координує і раціонально використовує всі ресурси підприємства (матеріальні, фінансові, трудові і ін.) для досягнення його цілей;

• менеджмент як певна категорія людей, що професійно здійснюють роботу з управління, тобто, що формують  підприємство і керують його персоналом  для досягнення цілей діяльності підприємства;