Суть психології управління. Предмет психології управління. Структура психології управління

       Керівник — особа, на яку  офіційно покладено функції управління  установою (підприємством) та  організації її діяльності. 

       Керівник несе юридичну відповідальність  за функціонування організації,  робочої групи, за роботу персоналу  перед інстанцією, що його призначила, і має право використовувати  певні санкції (заохочення, покарання  тощо) з метою впливу на стосунки  в групі та на активність  підлеглих. Однак деякі дослідники  поняття “менеджер” і “керівник”  ототожнюють.

       Частовживаним у психології управління  є термін “організація”, що  має значення: 1) організація як  соціальна інституція (заклад, підприємство  та ін.), об'єднання людей, певна  структура, в межах яких і  може 6yти досягнута спільна для  всіх мета; 2) організація як процес, як функція управління; 3) організація  як внутрішня упорядкованість,  узгодженість, взаємодія диференційованих  частин цілого. З погляду психології  управління керівникові важливо  чітко знати й усвідомлювати  всі ці аспекти. Наприклад,  знаючи, до якого типу належить  конкретна організація, керівник  чіткіше зможе визначити свою  роль у ній, джерела своєї  влади, спосіб впливу на підлеглих,  способи мотивації спільної діяльності  тощо. А чітке знання як керівником, так і кожним учасником управлінського  процесу своїх повноважень і  персональної відповідальності, процедур  координації дій, діяльності є  необхідною умовою запобігання  непорозумінням.

       У психології управління одним  із стрижневих є поняття “людський  чинник” — усе те, що залежить  від людини, її можливостей, бажань, здібностей тощо. Важливість позначуваного  цим поняттям феномену зумовлена  особливою роллю людини та  її можливостей у процесі управління  різними об'єктами (від малого  підприємства, яке часто об'єднує  невелику кількість людей, до  концерну або корпорації). Чим  складніша форма управління, тим  вищі вимоги до інтелектуальних  функцій людини та інших психічних  процесів (від сприймання та уваги  — до відповідальності за людське  життя). Людський чинник є дуже  важливим там, де з особливою  увагою ставляться до використання  психологічних та психофізіологічних  властивостей людини. 
 

      Предмет психології управління. Розгляд процесу формулювання  предмета психології управління  не тільки в хронологічному, а  й у хронологічно-концептуальному  аспекті дає змогу дослідити  його і в часі, і в межах  різних наукових підходів. На  різних етапах до її предмета  належали такі аспекти:

    — соціально-психологічні питання виробничих груп і колективів, психологічні особливості  діяльності керівника, психологічні проблеми добору керівних кадрів, психолого-педагогічні  особливості їх підготовки і перепідготовки;

    — функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності, соціально-психологічний  аналіз виробничих і управлінських  колективів, психологічні проблеми взаємин  у колективі;

    — сукупність психічних явищ і відносин в організації (психологічні чинники  ефективної діяльності керівників, психологічні особливості прийняття індивідуальних і групових рішень, психологічні проблеми лідерства тощо) та ін.

       Таке розуміння предмета психології  управління зумовлене різними  підходами до його тлумачення, а також тим, що він є явищем  змінним, яке постійно перебуває  під впливом конкретних наукових, історичних, соціально-економічних,  соціально-психологічних процесів, пов'язаних із інтелектуалізацією  праці, підвищенням професійного  і освітнього рівня працівників,  зростанням матеріальних і духовних  потреб тощо.

       На початку 30-х років XX ст. психологія  управління розглядала як свій  предмет такі проблеми:

    — добір співробітників відповідно до їх психологічних особливостей;

    — вплив на психіку працівників  з метою досягнення оптимальної  продуктивності їх праці;

    — активність людини в процесі виконання  робочих завдань в організації;

    — створення комфортного робочого середовища тощо.

       З другої половини 30-х до 50-х  років XX ст. дослідження в галузі  психології управління в нашій  країні не розвивалися. Це було  спричинено насамперед загальною  ідеологічною ситуацією. Відродившись  наприкінці 50-х — на початку  60-х років XX ст., вони були зосереджені  передусім на проблемах, пов'язаних  з інженерною психологією. У  70-ті роки на Заході революція  в управлінні зумовила розширення  сфери управління як науки  за межі економіки і промислових  підприємств, стимулювала бурхливий  розвиток психології управління. Це сприяло, хоч із певним  запізненням, розвитку психології  управління і на теренах колишнього  СРСР. В Україні науково обґрунтований  погляд на сутність і предмет  цієї дисципліни викристалізувався  у другій половині 80-х років  XX ст. Управління стали розглядати  як цілеспрямований вплив на  систему з метою переходу її  з одного стану в необхідний  інший. Було сформульовано конкретні  умови, що сприяють ефективному  функціонуванню будь-якої системи  управління:

    — здатність переходити в різні  стани, змінювати свої властивості;

    — реальна можливість змінювати стан об'єкта управління;

    — цілеспрямованість, тобто необхідність заздалегідь передбачати бажаний  стан керованої системи;

    — можливість вибору одного варіанта рішення  із кількох;

    — наявність реальних (матеріальних, трудових, інтелектуальних та ін.) ресурсів;

    — забезпеченість інформацією про  поточний стан виробничих справ в  організації (зворотні зв'язки);

    — систематичне оцінювання якості управління. Управління, під час якого відбувається регулювання різних відносин між  спільнотами людей, почали розглядати в технічному (управління технічними системами — машинами, виробництвом), економічному, соціальному аспектах.

       Кожен із них передбачає участь  людини в процесі управління. Особистісний чинник — важливий  психологічний компонент, що наділяє  індивідуальними особливостями  будь-яку діяльність. Якісно нові  процеси в управлінні зумовили  зміни нормативних вимог до  керівників, їх технічної компетентності, здатності орієнтуватися в інформаційних  потоках, уміння використовувати  засоби ділового спілкування,  створювати працездатні колективи  з людей, які дотримуються різних  принципів і цінностей. Керівник  як особистість повинен впливати  на ефективність використання  природних і суспільних ресурсів, здійснювати перспективне і поточне  планування, підвищувати культуру  праці, регулювати взаємини в  колективі тощо.

       Підвищення уваги до психології  управління, попиту на її наукову  та прикладну продукцію зумовили  динамічний розвиток цієї галузі  знання, різноманітні спроби розглядати  її як феномен під різними  кутами зору і в різних площинах, що спричинилося до формування  наукових підходів, шкіл.

       Інженерно-психологічний підхід. Його  представники розглядали психологію  управління у межах предмета  інженерної психології, розширеного  за рахунок соціотехнічних систем, стверджували відсутність принципових  відмінностей між діяльністю  оператора і керівника, а отже  ігнорували якісну своєрідність  особистості та групи людей  як об'єктів управління. До предмета  психології управління вони зараховували  психологічні особливості процесів  перероблення й генерування інформації, структури та елементів управлінської  діяльності, організації управлінської  праці.

       Соціально-психологічний підхід. Предметом  психології управління вважають  соціально-психологічні особливості  діяльності керівника, який взаємодіє  із соціальним оточенням, пошук  стійких рис керівників, що виявляються  у способах взаємодії з підлеглими  і визначають ефективність керівництва.  Зосереджуючись на проблемах  психологічної своєрідності особистості  та групи в системі управління, вчені звертають мало уваги  на загальні закономірності управлінської  діяльності.Суб'єкт-об'єктний підхід. На думку його прихильників, розвиток  психології управління пов'язаний  з тлумаченням її предмета  як індивідуальної та спільної  управлінської діяльності керівників. У межах цього підходу стверджують,  що психологія управління має  зосереджуватися:

       а) на вивченні психіки людини, психологічних характеристик управлінської  діяльності керівника, аналізі  якостей, необхідних для його  успішної діяльності;

       б) на дослідженні психологічних  закономірностей становлення, функціонування  та розвитку системи “людина  (група) — людина (група)”, у  яких основними є управлінські  зв'язки та управлінські відносини. 

       Управлінські відносини — відносини  між суб'єктом і об'єктом управління, між керівником та підлеглими. 

       Отже, психологія управління, згідно  з суб'єкт-об'єктним підходом, покликана  досліджувати психологічні особливості  суб'єкта управління — керівника  (прийоми та методи здійснення  управлінської діяльності, характеристики  його особистості тощо) та об'єкта  управління (персоналу організацій), які мають бути враховані в  процесі реалізації управлінських  відносин.

       Організаційно-психологічний підхід. Його прибічники вважають, що  сфера наукової компетенції психології  управління розширюється завдяки  дослідженню не лише психологічних  основ управління персоналом, а  й психологічних основ управління  організацією у науковому та  практичному напрямах.

       Різноманітні спроби наукових  підходів дослідити феномен психології  управління дають змогу сформулювати  предмет цієї галузі знання. 

       Предмет психології управління  — психологічні закономірності  управлінської діяльності, сукупність  психічних явищ і відносин  в організації. 

       Розуміння предмета психології  управління ґрунтується на визнанні  становлення і розвитку в процесі  соціального управління нової  психологічної реальності — управлінської  діяльності, яка поєднує в собі  соціальне і психічне, їхню взаємодію  та взаємозв'язок.

      Об'єкт психології управління. Залежно  від розуміння предмета психології  управління виокремлюють основні  об'єкти її вивчення, тобто носії  явищ психології управління. Саме  цим зумовлена особливість психології  управління як наукового феномену. До конкретних об'єктів цієї  дисципліни належать: психологія  особистості в управлінні, феномен  організації в управлінні, управлінська  діяльність, управлінські відносини,  взаємодія в системах “керівник  — підлеглий”, “керівник — інші  керівники”, “керівник — організація”  тощо. 

       Об'єкт психології управління  — організована (індивідуальна і  спільна) діяльність об'єднаних  спільними інтересами і цілями, симпатіями і цінностями людей,  підпорядкованих правилам і нормам  організації. 

       Норми, правила і вимоги в  організації породжують особливі  психологічні відносини між людьми  — управлінські відносини, що  утворюють спільну діяльність. Саме  тому до сфери психології управління  належить вивчення психологічних  особливостей діяльності керівника,  групи керівників, формування програми діяльності підлеглих, спрямованої на необхідну зміну станів керованого об'єкта. Отже, об'єктом вивчення психології управління є відносини людей, що фінансово та юридично належать до самостійних організацій, де всі об'єднані загальним порядком, пов'язані різноманітною відповідальністю — моральною, матеріальною, соціальною, психологічною, правовою.

       Завдання психології управління. Як наука, психологія управління  продукує психологічні знання, що  застосовуються при розв'язанні  проблеми управління діяльністю  організації та її працівниками. Вона охоплює такі проблеми  та завдання:

    — психологічні особливості управлінської  діяльності (функціональний зміст управлінської  діяльності, психологічні та соціально-психологічні чинники, що впливають на її ефективність, мотивація управлінської праці);