Суть психології управління. Предмет психології управління. Структура психології управління

    Суть психології управління. Предмет психології управління. Структура психології управління. 
 
 

    Психологія  управління відносно молода галузь психології, її становлення відбувалося за умов значного розвитку суспільних і економічних  наук. Основи психології управління формувалися  під впливом економіки, наукового  управління, кібернетики, соціології, психології праці, соціальної психології. При цьому кожна із дисциплін  зробила свій внесок у розвиток психології управління, формулювання її завдань  і предмета. 

    На  різних етапах розвитку психології управління в її предмет включали наступні аспекти: 

    • соціально-психологічні питання виробничих груп і колективів, психологічні особливості  діяльності керівника, психологічні проблеми добору керівних кадрів, психолого-педагогічні  особливості їх підготовки і перепідготовки; 

    • функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності, соціально-психологічний  аналіз виробничих і управлінських  колективів, психологічні проблеми взаємовідносин в колективі; 

    • сукупність психічних явищ і відносин в організації (психологічні чинники  ефективної діяльності керівників, психологічні особливості прийняття індивідуальних і групових рішень, психологічні проблеми лідерства тощо). 

    Варіативність розуміння предмета психології управління пояснюється, з одного боку, тим, що він є явищем змінним, яке постійно перебуває під впливом конкретних наукових, історичних, соціально-економічних, психологічних процесів, пов'язаних із інтелектуалізацією праці, підвищенням  професійного і освітнього рівня  працівників, ростом матеріальних і  духовних потреб тощо, а з другого, - наявністю різних підходів у визначенні предмета психології управління. На думку  зарубіжних вчених, у 70-х роках двадцятого століття відбулася революція в  управлінні, яка спричинила розширення сфери управління як науки за межі економіки і промислових підприємств. 

    Управління  стало розглядатися як цілеспрямований  вплив на систему. Воно здійснюється таким чином, щоб система переходила із одного стану в необхідний інший  стан. Виокремилися умови, що сприяють ефективному функціюванню будь-якої системи управління: система, що піддається управлінню, повинна бути наділена здатністю переходити в різні  стани, змінювати свої властивості; система управління повинна мати реальну можливість змінювати стан об'єкта управління (це той, чи ті, ким управляють); управління повинно бути цілеспрямованим, тобто потрібно визначити бажаний майбутній стан керованої системи; система управління повинна мати можливість вибору варіанта рішення, що приймається, із певної кількості варіантів; будь-яка система управління повинна мати реальні ресурси: матеріальні, трудові, інтелектуальні тощо; система, що піддається управлінню, повинна мати інформацію про поточний стан справ (зворотні зв'язки); для того, щоб ефективно і результативно керувати, потрібно систематично оцінювати якість управління. Управління набуло статусу технічного (управління технічними системами - машинами, виробництвом), економічного, соціального, у ході якого регулюються різні відносини між спільнотами людей. 

    При всіх відмінностях між системами, загальним  для них є факт присутності  людини в процесі управління. Особистісний чинник є тою психологічною компонентою, що вносить індивідуальне забарвлення  у діяльність. Зміни в управлінні обумовили зміни нормативних  вимог до керівників, до їх технічної  компетентності, здатності орієнтуватися  у зростаючих інформаційних потоках, вміння використовувати засоби ділового спілкування, створювати працездатні  колективи з людей, що дотримуються різних принципів і цінностей. Керівник став розглядатися як особистість, яка  повинна впливати на ефективність використання всіх природних і суспільних ресурсів, здійснювати перспективне і поточне  планування, підвищувати культуру праці, регулювати взаємовідносини в колективі  та багато іншого. 

    Названі особливості зумовили розвиток психології управління, яка характеризувалася  вченими з різних позицій. Згідно з першим підходом психологія управління - це розширення розуміння інженерної психології за рахунок соціотехнічних систем. Це інженерно-психологічний  підхід у визначенні предмета психології управління, основним постулатом якого  була відсутність принципових відмінностей між діяльністю оператора і діяльністю керівника. Тим самим відкидалася  якісна своєрідність особистості та групи людей як об'єктів управління. Представники даного напрямку в предмет  психології управління включали наступні аспекти: психологічні особливості  процесів переробки й генерування  інформації, структури та елементів  управлінської діяльності, організації  управлінської праці. 

    З позицій іншого підходу - соціально-психологічного -предметом психології управління вважаються соціально-психологічні особливості  діяльності керівника, що вступає у  взаємодію із соціальним оточенням, пошук стійких рис керівників, що проявляються у способах взаємодії  з підлеглими і визначають ефективність керівництва. Тут, власне, йдеться про  актуалізацію психологічної своєрідності особистості та групи в системі  управління і недостатньо звертається уваги на загальні закономірності управлінської діяльності. 

    Подальший розвиток психології управління як самостійної  наукової дисципліни пов'язаний з визначенням  її предмета як індивідуальної та спільної управлінської діяльності керівників /А. Китов, А.Філіпов/. На думку Ф. Генова, предметом психології управління є  вивчення психіки людини, психологічних  характеристик управлінської діяльності керівника, аналіз якостей, котрі необхідні  для успішного здійснення названої діяльності. 

    Сучасний  етап розвитку суспільства і самої  психології управління вимагає певної конкретизації й уточнення такого розуміння її предмета. Особливість  психології управління полягає в  тому, що її об'єктом є організована (індивідуальна і спільна) діяльність людей, об'єднаних загальними інтересами і цілями, 

    симпатіями  і цінностями, підпорядкованих правилам І нормам організації, людей, що виконують  спільну роботу у відповідності  із економічними, соціальними, технологічними, корпоративними, правовими та організаційними  вимогами. Норми, правила і вимоги, що склалися в організації, породжують особливі психологічні відносини між  людьми - управлінські відносини, що утворюють  спільну діяльність. Саме тому в  сферу психології управління входить  вивчення психологічних особливостей діяльності керівника, або групи  керівників, формування програми діяльності підлеглих, спрямованої на зміну  станів керованого об'єкта в заданому напрямку. Таким чином, об'єкт вивчення психології управління складають люди, що у фінансовому і юридичному відношенні входять в самостійні організації, їх стосунки в організації, де учасники об'єднані загальним порядком, пов'язані один з одним сукупністю аспектів відповідальності - моральної, матеріальної, соціальної, психологічної, правової. 

    Отже, психологія управління - це галузь психології, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності. Як наука  психологія управління продукує психологічні знання, що застосовуються при вирішенні  проблеми управління діяльністю організації. Вона охоплює наступне коло завдань  та проблем психологічні особливості  управлінської діяльності (функціональний зміст управлінської діяльності, чинники, що впливають на її ефективність, мотивація управлінської праці); психологічні аспекти управління у  сфері виробництва, бізнесу, освіти, науки, культури, спорту тощо; психологічні особливості діяльності керівника (стилі управління, психологічні якості керівника, мотиваційна сфера особистості  керівника, психологічні показники  ефективності управлінського розвитку керівника, попередження професійної  управлінської деформації й регресивного особистісного розвитку керівника); співвідношення «індивідуального»  і «групового» в психології управління; психологія кадрової політики в управлінні (психологічні основи добору та навчання управлінських кадрів); психологія вирішення управлінських завдань (психологія прийняття управлінських рішень); соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності; психологічні особливості створення іміджу організації та керівника. Нагальною потребою сьогодення стає всебічне осмислення психологією управління даних про умови і чинники, рушійні сили і детермінанти розвитку особистості як суб'єкта управління. У зв'язку з цим набувають актуальності проблеми вивчення специфіки мотиваційної сфери керівників, розвиток якої є стрижнем становлення особистості. 

    Не  менш значущими є завдання, пов'язані  з аналізом стартових умов розвитку особистості керівника, адаптивних процесів в мікросоціумі, типів керівників, стилів керівництва. В даному контексті  варто окремо виділити завдання, спрямовані на вивчення особистості як об'єкта управління. Йдеться про психологічну культуру управління підлеглими, про  новий підхід до управління, який базується  на визнанні пріоритету особистості. Не втрачають гостроти проблеми дослідження  соціально-психологічних особливостей управлінської діяльності. Мовиться, в першу чергу, про психологію ділового спілкування, психологічні механізми  переконуючого впливу під час  ділової взаємодії, міжособистісні конфлікти та шляхи їх розв'язання, психологічні бар'єри спілкування, етнопсихологічні особливості суб'єктів  взаємодії. Останнє (етно­психологічні  особливості спілкування) у зв'язку з інтенсифікацією міжнародних  контактів, зростанням кількості ділових  відносин як в середині однієї етнічної групи, так і на міжнаціональному рівні, стає все більш актуальним і перспективним серед інших  завдань психології управління. 
 

       З розвитком психології управління  як науки поступово сформувалися  її структура, основні категорії,  виокремилися головні функції,  ключові поняття.

       Структура психології управління. Особливості структури психології  управління зумовлені завданнями  і функціями, які вона здійснює  в системі суспільних відносин. Елементами цієї структури є  загальна теорія управління та  загальні теоретичні засади психології, спеціальні психологічні, управлінські  теорії, методи психологічних досліджень. Загальна теорія управління пояснює  систему управління, розкриває роль  і місце управлінської діяльності  в соціально-економічному розвитку  держави, в підвищенні ефективності  та результативності праці, формулює  основні методологічні підходи  до психологічного аналізу управлінської  діяльності керівника або колективних  суб'єктів управління. Загальні теоретичні  засади психології дають уявлення  про природу особистості в  системі управління, психологічні  особливості її внутрішнього  світу, рушійні сили розвитку  і становлення, закони поведінки  в певній управлінській ситуації, причини і мотиви дій, сенс  існування й призначення особистості  в суспільстві, особливості вияву людини на перетині біологічного і соціального, фізичного і психічного, індивідуального і групового, суб'єктивного та об'єктивного, внутрішнього й зовнішнього, матеріального і морального.

       Конкретизацію й уточнення загальних  положень теорії управління і  теоретичних засад психології  стосовно окремих особливостей  і механізмів організованої діяльності  здійснюють спеціальні психологічні, управлінські теорії, що вивчають  закони розвитку і становлення  керівника в системі управління, досліджують закони розвитку  трудових спільнот і груп, розкривають  закономірності й механізми життєдіяльності  організованих груп в окремих  соціокультурних, етнопсихологічних  та соціально-психологічних сферах.

       Для з'ясування методів психологічних  досліджень слід мати на увазі,  що психологія управління як  наука існує тільки в єдності  її теоретичних і практичних  аспектів. Вона синтезує в собі  загальнопсихологічний, соціологічний,  соціально-політичний, соціально-економічний,  соціокультурний, соціально-психологічний,  історичний, етнопсихологічний та  юридичний підходи. Теоретичні  знання з психології управління  розкривають психологічну сутність  життєдіяльності організованих  спільнот, психологічні тенденції  розвитку особистості керівника  та його управлінської діяльності. Практичні (емпіричні) психологічні  та соціально-психологічні дослідження  дають конкретну інформацію щодо  явищ та процесів у системі  управління. При цьому теоретичні  дослідження проводять за допомогою  загальнонаукових методів, а емпіричні  — спираючись на конкретні  методи психології, соціальної психології  та теорії управління. Знання  з психології управління поділяють  на фундаментальні й прикладні.  Фундаментальні ставлять за мету  розвиток науки, удосконалення  наукових уявлень про предмет  психології управління, а прикладні  забезпечують розв'язання конкретної  управлінської проблеми.

       Головне завдання психології  управління полягає у висвітленні  основних психологічних характеристик  управління, поясненні їх причин, рушійних сил і механізмів, побудові  прогнозів розвитку управління  та обґрунтуванні сутності прийомів  надання психологічної допомоги  у розв'язанні управлінських проблем.  Тому структуру психології управління  становлять компоненти, пов'язані  з методологічними аспектами  управління, феноменологією управлінської  діяльності, закономірностями та  механізмами управління людськими  ресурсами, теоретичним обґрунтуванням  методик з погляду їх ефективності  та практичного застосування.