Суть і структура основних фондів

На підприємствах різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів.

Призначення поточного ремонту — збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані, проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню.

Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років).

Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так  званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).

Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а  тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує порівняно  великих одноразових витрат, що унеможливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.

За сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки  важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35—40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний  ремонт порівнюють два альтернативні  варіанти: перший — капітальний  ремонт фізично зношеної машини і  продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; інший — заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову. Для кожного варіанта визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт (Rі) і перевищення експлуатаційних витрат щодо капітально відремонтованої машини над поточними витратами щодо нової машини (Sе), а для другого, — вартість придбання (ціна) та встановлення нової (Кн) машини над втрати від недоамортизації діючої машини (Sа). Крім того, треба врахувати коефіцієнти, що характеризують співвідношення:

а) продуктивності діючої та нової машини (α);

б) тривалості ремонтного циклу тих самих машин (β).

Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ремонт будь-якого  виробничого устаткування (ер) визначається за формулою:

 

ер = 1 – (Rі + Sе) / (Кн. х α х β + Sа)     (2.3.1.)

 

Коефіцієнти, обчислені  за формулою (2.3.1.), можуть набувати додатного, від'ємного або нульового значення. За всіх додатних значень коефіцієнта капітальний ремонт устаткування є економічно виправданим, за від'ємних — недоцільним, а за нульового значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними.

Коефіцієнти ер, розраховані щодо всієї сукупності устаткування, котра підлягає капітальному ремонту в конкретному році, можуть використовуватися для визначення послідовності заміни тих одиниць, що їх капітально ремонтувати невигідно. Передовсім треба замінювати фізично зношене устаткування з найбільшим від'ємним значенням коефіцієнта ер за абсолютною величиною.

Загальний розмір витрат на ремонтно-технічне обслуговування діючих засобів праці залежить від  кількості ремонтів протягом фактичного строку їхньої експлуатації та від  собівартості кожного ремонту. Це означає, що для помітного зменшення витрат на ремонт устаткування та інших видів основних фондів (ремонтно-експлуатаційні витрати на підприємствах України надмірно великі) необхідно: по-перше, довести до раціонального мінімуму кількість ремонтів машин протягом усього періоду їхнього функціонування; по-друге, максимально зменшити витрати на проведення одного ремонту.

Скорочення кількості  ремонтів можна досягти, збільшуючи фізичну довговічність устаткування та визначаючи раціональні строки його експлуатації. Головним напрямком зниження собівартості ремонтних робіт є істотне підвищення організаційно-технічного рівня самого ремонтного виробництва, його індустріалізація, тобто максимальне наближення процесу ремонту за характером організації і технології до процесу виготовлення нових машин і устаткування.

Широкомасштабна індустріалізація ремонтного виробництва в цілому передбачає:

1. збільшення централізованого виготовлення машинобудівними підприємствами запасних частин до розмірів, що забезпечують повне задоволення попиту на них; розширення відновлення спрацьованих деталей і вузлів, котре дає змогу зменшити на 15-20% обсяг виробництва нових запасних частин;
2. усебічну централізацію і спеціалізацію ремонтних робіт у різних ланках управління виробництвом (створення розгалуженої територіальної системи фірмового машиносервісу підприємствами продуцентами; централізований капітальний ремонт устаткування вузькогалузевого призначення спеціалізованими ремонтними підприємствами і підрядними організаціями; максимально можлива централізація ремонтного господарства на самих підприємствах, яка уможливлює виконання всього або переважного обсягу ремонтних робіт спеціалізованими підрозділами єдиної ремонтної служби).

 

4. Модернізація основних фондів

 

За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його вдосконалення з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.

За порівняно невеликих  витрат і за відносно короткий строк  модернізація може забезпечити оновлення  устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на ЗО—50%, а зв'язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.

Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий самий, як і витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися формулою (2.3.1.), поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість витрат на капітальний ремонт відповідного устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, коли їх здійснюють одночасно, можна розрахувати за формулою (2.4.1.):

 

ерм = 1 – (Rі + М + Sе) / (Кн. х α х β + Sа) ,         (2.4.1.)

 

де М — витрати  на модернізацію. При цьому величини α, β і Sе, що входять у формулу (2.4.1.), треба визначати за даними модернізованої та нової машини.

 

Важливим елементом процесу  відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці.

Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає:

1) встановлення оптимальних строків  експлуатації відповідних їхніх  видів (груп);

2) розрахунки такого  щорічного обсягу заміни, який  може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтворення — залежатиме не лише від нормативного строку експлуатації (норми амортизації), а й від темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів. [5, с.109-113]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розрахунки та аналіз показників ефективності відтворення  виробничих основних фондів підприємства «Росток».

Завдання:

Використовуючи вихідну  інформацію (табл. 1.3.) про ступінь  економічного спрацювання та рух (оновлення, вибуття) виробничих основних фондів цього  підприємства за останні кілька років, визначити:

1. Середньорічну вартість основних фондів та їх динаміку за кілька років;
2. коефіцієнти економічного спрацювання, вибуття, екстенсивного та інтенсивного оновлення основних фондів за оцінюваний період.

При розрахунках узяти  до уваги, що середньорічний обсяг виробничих основних фондів, які вводяться і вибувають, дорівнює 35% загального обсягу введених та вибулих таких фондів.

Таблиця 1.3

Показники економічного спрацювання та руху

основних фондів підприємства «Росток», тис. грн., за роками

 

Показник	2005	2006	2007	2008 (оцінка)
Вартість основних фондів на початок року	75300	х	х	х
Сума накопиченої амортизації  на кінець року	22590	27265	31760	36480
Рух основних фондів: уведення  вибуття	7500 3765	8200 4500	8900 4620	9500 4750

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розв’язання:

Розрахуємо середньорічну  вартість і вартість на кінець року:

 

Всер.р. = Вп.р. + Ввв х 0,35 – Ввив х 0,35;

 

Всер.р.2005 = 75300 + 7500 х 0,35 – 3765 х 0,35 =  76607,25 тис. грн.,

Вп.р.2006 = 75300 + 7500 – 3765 = 79035 тис. грн.;

Всер.р.2006 = 79035 + 8200 х 0,35 – 4500 х 0,35 =  80330 тис. грн.,

Вп.р.2007 = 79035 + 8200 – 4500 = 82735тис. грн.;

Всер.р.2007 = 82735 + 8900 х 0,35 – 4620 х 0,35 = 84233 тис. грн.,

Вп.р.2008 = 82735 + 8900 – 4620 = 87015 тис. грн.;

Всер.р.2008 = 87015 + 9500 х 0,35 –4750х 0,35 =  88677,5 тис. грн.

 

 

Розрахуємо динаміку середньорічної вартості основних фондів протягом даних років, за базовий  рік беремо 2005:

 

80330 / 76607,25 х 100 = 104,9% −  на 4,9% середньорічна вартість основних фондів у 2006 збільшилась порівняно з 2005;

84233 / 76607,25 х 100 = 109,9% − на 9,9% середньорічна вартість основних фондів у 2007 збільшилась порівняно з 2005;

88677,5 / 76607,25 х 100 = 115,8% − на 15,8% середньорічна вартість основних фондів у 2008 збільшилась порівняно з 2005.

 

Розрахуємо коефіцієнт економічного спрацювання:

 

Ке.с. = Ак.р. / Всер.р

 

Ке.с.2005 = 22590 / 76607,25 = 0,3;

Ке.с.2006 = 27265 / 80330 = 0,34;

Ке.с.2007 = 31760 / 84233 = 0,37;

Ке.с.2008 = 36480 / 88677,5 = 0,41.

 

Розрахуємо коефіцієнт вибуття:

 

Квиб = Ввив / (Всер.р. - Ак.р.)

 

Квиб 2005 = 3765 / (76607,25 - 22590) = 0,069

Квиб 2006 = 4500 / (80330 - 27265) = 0,084;

Квиб 2007 = 4620 / (84233 -31760) = 0,088;

Квиб 2008 = 4750 / (88677,5 - 36480) = 0,091.

 

Розрахуємо коефіцієнт екстенсивного оновлення:

 

Кекст.онов. = Ввв / Всер.р.

 

Кекст.онов.2005 = 7500 / 76607,25 = 0,098;

Кекст.онов.2006 = 8200 / 80330= 0,102;

Кекст.онов.2007 = 8900 / 84233= 0,105;

Кекст.онов.2008 = 9500 / 88677,5 = 0,107.

 

Розрахуємо коефіцієнт інтенсивного оновлення:

 

Кінт.онов. = Ввив / Ввв

 

Кінт.онов.2005 = 3765 / 7500 = 0,5;

Кінт.онов.2006 = 4500 / 8200 = 0,55;

Кінт.онов.2007 = 4620 / 8900 = 0,52;

Кінт.онов.2008 = 4750 / 9500 = 0,5.

 

Відповідь:

 

Показники ефективності відтворення виробничих фондів

Показник	2005	2006	2007	2008
Середньорічна вартість: - абсолютна, тис. грн. - %	76607,25 100	80330 104,9	84233 109,9	88677,5 115,8
Коефіцієнт: - економічного спрацювання - вибуття - екстенсивного оновлення  - інтенсивного оновлення	0,3 0,069 0,098 0,5	0,34 0,084 0,102 0,55	0,37 0,088 0,105 0,052	0,41 0,091 0,107 0,5

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Амортизація та відтворення основних фондів

 

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови  інтенсифікації відтворення та кращого  використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, — дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.