Сучасні концепції та перспективи розвитку операційного менеджменту

Міністерство  освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Інститут менеджменту освіти»

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

 

з дисципліни: «Операційний менеджмент»

на тему: «Сучасні концепції та перспективи  розвитку операційного менеджменту»

 

 

 

 

 

 

 

Роботу виконав:

студент групи УПБ-09-Г-3

Нінічук Андрій

 Васильович

Перевірив :

ст. викладач Горбенко Н. Є.

 

 

 

Київ - 2011

 

Зміст

	Вступ	3
1.	Сутність операційного менеджменту	5
1.1.	Концепції Розвитку	8
2.	Перспективі розвитку управлінської  науки в Україні	11
	Висновки	13
	Список використаної літератури	14

 

 

Вступ

Операційний менеджмент (ОМ) - це діяльність, пов'язана із перетворенням  організацією різних видів ресурсів (входів) у товари та послуги (виходи). Діяльність із створення товарів  і послуг існує в усіх організаціях і її називають операціями. Операції—це  процес, вид діяльності чи ряд дій, як правило, практичного характеру. Виходячи з цього, операції є невід'ємним  атрибутом людської діяльності, якій властиві організованість та продуктивність. Тому всі організаційні функції  є операціями і будь-яка управлінська діяльність включає в себе операційний  менеджмент.

У виробничих організаціях операційна діяльність, пов'язана із створенням товарів, таких як телевізори, підручники, автомобілі, є очевидною. В організаціях сервісної сфери її важче визначити. Продукт, що виробляється, може мати досить незвичні форми, наприклад, заповнення різноманітних бланків у банку, отримання усної інформації в  довідковому бюро чи прослуховування  музичного твору в концертному  залі. Тому діяльність із створення  продукту праці як промисловими, так  і сервісними організаці

 

1. Сутність операційного  менеджменту

Операцією називають процес, метод чи сукупність певних дій, головним чином практичного характеру. Виходячи з цього визначення, операції є  невід'ємний атрибут будь-якого  виду людської діяльності, якому властива організованість і продуктивність. Звідси можна зробити висновок, що всі організаційні функціїє операціями, і що всіляка управлінська діяльність містить у собі операційний менеджмент. Часто терміни «виробництво»  і «операції» використовують як взаємозамінні. У промисловості, комерційній і  некомерційній діяльності поширена думка, що управління виробництвом являє  собою окрему, відособлену сферу, котра має цікавити тільки тих, хто  безпосередньо виробництвом і займається.

Управління виробництвом - історично перша сформована наукова  дисципліна менеджменту. Вона ж першою ввійшла й у програми викладання. Керівники виробництв були, а найчастіше і понині залишаються грамотними фахівцями, яким можна доручити всі  задачі управління процесами створення  продукції. Докладніше цю тему обговоримо далі, зараз відзначимо лише, що поки виробнича діяльність вважалася  головним джерелом добробуту нації, а економічна ситуація в цілому характеризувалася  недовиробництвом (до 50-х pp. минулого століття так воно і було), подібне відношення було виправданим. Однак сьогодні сучасні  економіки багатьох країн переживають  період гострої конкуренції, конкуренції  в глобальному масштабі, і в  багатьох країнах основним джерелом добробуту є вже не сфера виробництва, а сфера послуг. Операційний менеджмент уже не є функцією одного керівника  виробництва. Сектор обслуговування має  настільки велике значення, що настав час розібратися у всіх його хитросплетеннях.

Будемо дотримуватися  погляду, що всіляка виробнича діяльність являє собою певну сукупність операцій і тоді - операційний менеджмент має відношення до їх усіх. З цієї принципової точки зору на операції варто дивитися і на показники роботи всієї організації. Без чітко вираженої операційної стратегії й ефективного операційного менеджменту організація може вижити лише за чистої випадковості. Таким чином, операційний менеджмент є важливою дисципліною, обов'язковою для керівників усіх рівнів і підрозділів. Однак, незважаючи на прийнятий погляд, варто визнати, що найбільш очевидне і розвинуте його застосування як і раніше можна знайти в сфері виробництва і це неминуче позначилось на змісті даного посібника.

Традиційно прийнято вважати  операційний менеджмент пов'язаним головним чином з виробничою діяльністю або фізичною зміною стану продуктів. Тому його можна визначити таким  чином: «Операційний менеджмент - це діяльність з управління процесом придбання  матеріалів (комплектуючих виробів), їхнього перетворення в готовий  продукт і постачанням цього  продукту покупцю». Це визначення є  занадто узагальненим. Воно містить  у собі функцію закупівлі, функцію  виробництва і функцію фізичного  розподілу готовою продукції, які, хоча і тісно пов'язані з операціями, зазвичай вивчаються окремими навчальними  дисциплінами. Ще важливіше те, що дане визначення є обмеженим, оскільки не допускає яких-небудь інших дій, не пов'язаних з фізичним виробництвом. Усяка корисна діяльність зв'язана  з переробкою чого-небудь, наприклад, інформації у фінансовій сфері, видавничому  бізнесі чи в сфері комунікацій. При наданні послуг - перукарських чи медичних - у процес переробки  втягуються навіть покупці. Операції з  переробки чого-небудь, здійснюються й у функціональних підрозділах  виробничої організації, наприклад, у  фінансовому відділі чи відділі  кадрів. Виходячи з цього, більш точне  визначення може звучати так: «Операційний менеджмент - це сукупність усіх видів  діяльності, пов'язаної з цілеспрямованими закупівлею і перетворенням (трансформацією) матеріалів або інформації у готові продукти і доведенням їх до покупців»[3, c. 35-37].

Операційний менеджмент полягає  в ефективному і раціональному  управлінні будь-якими операціями. Ступінь участі в них фізичної продукції не є важливою з точки зору управління. Теорія операційного менеджменту однаково підходить як для страхової контори, так і для заводського цеху чи фабрики.

Нижче наводяться деякі приклади, які ілюструють основний вид діяльності (сукупність певних операцій) різних організацій. Виробник телевізорів - перетворює матеріали  і готові комплектуючі частини в  телеприймачі. Комплектуючі вироби зазвичай закуповуються в інших виробників. Виробник телевізорів, як правило, не працює з кінцевими споживачами, а поставляє  свою продукцію посередникам для  наступного продажу. Тут відбувається трансформація: комплектуючі вироби в  готовий продукт.

В ексклюзивному ресторані  клієнт отримує дорогий, складний набір  блюд і розваг, підтверджує свій імідж. Голод, швидше за все, відіграє малу роль у задоволенні, але в цілому трансформація виглядає таким чином: пошук задоволення - задоволений  клієнт.

У закусочній швидкого обслуговування зазвичай відвідувач одержує лише їжу, тому трансформація така: голодний покупець - задоволений покупець. Однак  велика частина виробничих зусиль йде  на приготування їжі: сировина - готові блюда. Таким чином, діяльність має  змішаний характер.

У супермаркеті самообслуговування передбачається, що покупець знає, чого він хоче, так що трансформація  буде: покупець з визначеними потребами - задоволений покупець.

У страховій компанії зазвичай утверджують, що надають захист. Насправді  страховка не захищає від настання страхового випадку, але надає в  такому разі фінансову компенсацію. Модель трансформації у страховій  компанії в разі, якщо страховий  випадок не відбувається, буде виглядати  так: клієнт з певною сумою грошей - клієнт з меншою сумою грошей. Однак  у страховому випадку альтернативною трансформацією буде: клієнт, який постраждав від утрати - клієнт з фінансовою компенсацією втрати.

Ефективність операційного менеджменту може бути визначена  як досягнення поставлених перед  виробничою системою цілей з використанням  мінімуму ресурсів. У загальному значенні ефективність - це задоволення потреб покупців. На самому примітивному рівні  будь-які комерційні організації, до яких відносяться і суто виробничі, існують лише за рахунок одержання  прибутку, який можна виразити як: прибуток = дохід - витрати. Завдяки своєму подвійному впливу на прибуток операційний менеджмент відіграє життєво важливу роль в  успіху організації. Головне при  підвищенні ефективності - забезпечити  таке проведення операцій, яке задовольнятиме запити покупців. Організація забезпечує покупця послугами, яких він хоче, і так, щоб це відповідало його потребам, або ж виробляє товари, котрі потрібні покупцю відповідно до визначеної ним специфікації товарів. Підвищення ефективності збільшує дохід  за рахунок більшої конкурентоспроможності організації. Підвищення раціональності, безсумнівно, скорочує витрати, але  це ніколи не повинно робитися у  збиток ефективності[8, c. 54-57].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.  Концепції Розвитку 
   У зарубіжній науці управління склалися чотири найважтивіші концепції, які внесли суттєвий вклад у розвиток сучасної теорії та практики управління. Це: теорія наукового управління, теорія адміністративного управління, теорія управління з позицій психології людських відносин, теорія управління з позицій науки про поведінку. 
   Концепція наукового управління одержала розвиток у США з початку XX століття. її засновником був Ф. Тейлор, книгу якого "Принципи наукового управління" вважають початком визнання менеджменту наукою і самостійною галуззю дослідження. Було доведено, шо методи, які використовуються в науці і техніці, можуть ефективно використовуватися в практичній діяльності організації для досягнення визначених цілей. 
   Концепція адміністративного управління була направлена на розробку загальних проблем і принципів управління організацією в цілому. В рамках цієї концепції в 20-ті роки було сформульовано поняття організаці 
   йної структури фірми як системи взаємозв'язків, які мають певну ієрархію. З'явилося розуміння того, шо організацією можна управляти систематизовано, щоб більш ефективно досягати її цілей. Ця концепція одержала також назву класичної школи управління. 
   Концепція управління з позиції психології і людських відносин вперше визначила менеджмент як "забезпечення виконання роботи за допомоги інших людей". Дослідження, проведені психологом А. Маслоу, показали, що мотивами вчинків людей є не економічні сили, а різні потреби, які не можуть задовольнитися тільки грошима. 
   Концепція управління з позицій науки про поведінку — це сучасна теорія, яка одержала розвиток в 60 — ті роки. її основне кредо — підвищення ефективності організації в результаті підвищення ефективності її людських ресурсів. Звідси — дослідження різних аспектів соціальної взаємодії: мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікації в організаціях, лідерства. Основна мета цієї концепції — це намагання допомогти робітнику створити власні можливості на основі застосування положень поведінкових наук до побудови та управління організаціями. 
   В основі менеджменту як концепції ринкового управління лежить об'єктивний процес доусуспільнення виробництва, в результаті якого у великих фірм з'явилася можливість впливати на ринок, здійснюючи його переділ, впливати на характер і механізм економічних відносин, які регулюють зв'язки між ринком та виробником. 
   Менеджмент як концепція ринкового управління направлений на удосконалення організації управління діяльністю окремих підприємств. 
   Реалізація менеджменту в практичній діяльності фірм виступає як система управління. 
   Отже, менеджмент регулюється законами розвитку ринків системи господарювання і направлений ня гнучке пристосування виробничо-збутової діяльності фірми до ринкових умов, які змінюються. 
   Крім того, існують три наукових підходи до управління, які одержані в сучасних умовах: підхід якдо процесу, системний підхід, ситуаційний підхід. 
   Підхід до управління як до процесу визначає його як процес, в якому діяльність направлена на досягнення цілей організації і розглядається не як одночасна дія, а як серія безперервних взаємопов'язаних дій — функцій управління (планування, організація, розпорядчий вплив, мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, підбір персоналу). 
   При системному підході керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структура, завдання й технологія, які орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах середовища, яке змінюється. 
   При ситуаційному підході придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує багато факторів як у самій організації, так і в навколишньому середовищі, то не існує єдиного найкращого способу управління організацією. Найефективнішим у конкретній ситуації є метод, який найбільш відповідає даній ситуації. Під ситуацією розуміється конкретний набір обставин, які впливають на функціонування організації в даний час. Використовуючи ситуаційний підхід, керівники можуть зрозуміти, які методи і засоби будуть найкращими шляхами діяти, щоб досягти цілей організації в конкретній ситуації. Для практичних цілей менеджери розглядають тільки ті фактори, які впливають в кожній конкретній ситуації. В зв'язку з цим менеджмент розглядається з різних точок зору. 
   Менеджмент як організація управління фірмою, яка здійснює будь-які види підприємницької діяльності, що направлені на одержання прибутку (підприємницького доходу). Зміст менеджменту, таким чином, полягає в досягненні фірмою певних результатів у ході підприємницької діяльності. 
   Менеджмент як орган управління. Звичайно під організацією розуміється структура (склад) виробничих підрозділів, у рамках яких проводяться заходи, що свідомо координуються та направляються на досягнення загальних цілей. Організація — це свого роду анатомія підприємства, управління — його фізіологія. Або: організація — це статика справи, управління — його динаміка. 
   Під органом управління часто розуміють керівництво, яке представляє фірму і діє від її імені. 
   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Перспективі розвитку управлінської науки в Україні

 

Управлінська наука розвивалася  в межах підходів які планувалися  в колишньому радянському союзі, хоча науково пошукові дослідження  спрямовувались в решті решт на удосконалення  адміністративно-командної системи, певний досвід в галузі управління все ж таки був накопичений.

Можна виділити 7 періодів розвитку управлінської науки в радянський і пострадянський періоди:

Перший період (жовтень 1917р. - березень 1921р) Розроблялись форми  І методи державною централізованого у правління виробництвом, обґрунтовувались принципи централізму, організаційні  методи управління, адміністрування  та Державне регулювання.

Другий період (1921-1928 рр.) Здійснювалось подальше вдосконалення  адміністративного управління виробництвом, були зроблені спроби застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління, з’явились трести І синдикати, а  також формально вивчались можливості участі працівників в управлінні.

Третій період (1929-1945 рр.). Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва: увагу  приділяли удосконаленню структур управління, методів підбору і  підготовки кадрів, планування і організації  виробництва.

Четвертий період (1946-1965 рр.) Характеризується пошуком нових  форм функціонування І взаємодії  державних органів управління, спробою  переходу до територіальної і територіально-галузевої  системи управління, що врешті-решт призвела до, поглиблення адміністрування.

П'ятий період (1965-1975 рр.). Була здійснена спроба проведення господарської  реформи шляхом посилення ропі економічних  методів управління. Цей етап довів  неефективність реформ, які проводяться  в межах адміністративно-командної  системи.

Шостий період (1975-1988 рр.) Характеризується зростаючим усвідомленням  неможливості реформування адміністративно-командної  системи, яка складалась в економіці СРСР. Він довів необхідність радикальної зміни економічних відносин, до корінних економічних реформ.

Сьомий період (1985р і  до наших часів). Проведення економічних  реформ. Цей період можна поділиш  на п'ять під етапів:

 

а) робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілу  прибутку.

б) застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої  на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин,

в) впровадження прогресивних форм організації праці, посилення  кооперативного руху, збільшення економічної  свободи,

г) впровадження територіального  госпрозрахунку на всіх рівнях управління;