Структура державного управління

в) допоміжні або обслуговуючі, які обслуговують виконання загальних  і спеціальних функцій.

Слід зазначити, що хоча ці види функцій державного управління різняться між собою, але вони тісно взаємопов'язані, завдяки чому система державного управління власне і досягає поставленої мети, координуючи всі свої дії.

У свою чергу, зазначені  види складаються з таких категорій:

1) загальні функції  - адміністративно-політичні, економічні, соціальні,     

культурно-освітні;                                                                                           

2)     спеціальні    функції    -    стратегічне    планування,    прийняття      управлінських рішень, організація діяльності, мотивація, контроль;                    

3)  допоміжні функції  - управління людськими ресурсами,  фінансова     діяльність  і бюджетний процес,  юридично-судові  функції,  діловодство і     і документування, зв'язки з громадськістю (див. рис. ).          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. Схема функцій державного управління

Загальні або основні  функції - це ті, заради яких органи державного управління і створені політичною владою. За своєю природою ці функції є дуже різними. Але спільною ознакою для них є служіння колективним (загальним) інтересам суспільства. Причому, йдеться як про колективні потреби всієї спільноти, так і окремих її частин.

До адміністративно-політичних функцій можна віднести такі:

-оборона країни: утримання армії, мобілізаційна робота, участь військ у міжнародних миротворчих операціях;

-національна  безпека;

-охорона кордонів  та митниця;

-зовнішня політика: зовнішні зносини, представництво країни за кордоном, захист прав співвітчизників за межами країни, зовнішня економічна політика;

-судочинство;

-прокурорський  нагляд;

-громадянський  стан;

-забезпечення  правопорядку: охорона прав і  свобод громадян, боротьба зі  злочинністю, охорона власності, попередження правопорушень;

-функціонування  органів державної влади;

-політика в  сфері інформаційного простору;

-регулювання  відносин із церквою та релігійними  організаціями.

 

Перелік економічних функцій державного управління:

-забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, що сприяє ефективному функціонуванню ринкової економіки;

-захист та  заохочення конкуренції;

-загальна координація  економічної політики: оподаткування,  капіталовкладення, кредитна політика, ціни, зовнішня торгівля;

-грошовий обіг: грошова емісія, контроль за грошовою  масою, запровадження обмінних  курсів;

-контроль за  оплатою праці;

-контроль за  рівнем інфляції та зайнятості.

Можна виділити такі соціальні функції державного управління:

-діяльність у галузі охорони здоров'я та гігієни: запобігання хворобам і нещасним випадкам, забезпечення медичного догляду, контроль за якістю харчової та фармацевтичної продукції;

-регулювання  демографічних процесів, планування  сім'ї;

-захист прав  та інтересів працівників: дотримання трудового законодавства, організація ринку праці, боротьба з безробіттям, перекваліфікація працівників;

-перерозподіл  прибутків на користь.^ малозабезпечених  верств населення;

-соціальний  захист і соціальне забезпечення  населення, насамперед тих, хто вже чи ще не може брати участі" в суспільному виробництві або тимчасово незайняті;

-житлово-комунальна  діяльність та урбанізація: житлове  будівництво, обслуговування житлового  фонду, планування і розвиток  міст;

-охорона навколишнього  середовища, забезпечення екологічної безпеки;

-захист прав  людини.

Можна виділити такі освітні та культурні функції державного управління:

-створення умов для отримання загальної, технічної, мистецької освіти;

-розвиток вищої  школи та науки;

-сприяння розвитку  мистецтва і культури, народної творчості населення;

-організація спортивного  виховання та валеології;

-розвиток професійного  та аматорського спорту;

-розвиток туризму;

-організація дозвілля  населення.

Спецільні або спеціалізовані функції державного управління знаходять вираз в діяльності окремих органів державного управління, їхніх ланок і підсистем, відображаючи специфіку конкретного суб'єкта управління чи керованого об'єкта. Під спеціальними функціями управління слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які забезпечують управлінську дію, відображаючи її суть і зміст на всіх- рівнях державного управління. Ці функції — основні, бо для їх реалізації утворюються системи управління. Саме ці функції беруть участь у здійсненні управлінського процесу.

 Отже, ці функції  вважаються спеціальними або  спеціалізованими, оскільки будь-яка  інша управлінська діяльність  буде здійснюватися шляхом їх  послідовного застосування.Наприклад, вирішення будь-якої функціональної чи галузевої проблеми починається з аналізу стану справ у цій сфері та розробці заходів для його нормалізації та поліпшення. Тому можна вважати, що спеціальні функції є важливим елементом управлінської діяльності. вже зазначалося, до спеціальних функцій державного управління відносяться: стратегічне планування, прийняття управлінських рішень, організація діяльності, мотивація, контрольна функція.

Функції планування, прийняття  рішення, організації, мотивації та контролю можна вважати головними, оскільки будь-яка інша управлінська діяльність буде здійснюватися шляхом послідовного їх застосування.

Так, з погляду управління функція планування полягає в  розробленні змісту та послідовності  дій для досягнення сформульованих цілей.

Стратегічне планування

Функція планування включає:

• вибір цілей організації;
• визначення політики, програм, способу дій і методів дослідження цілей.

Планування забезпечує основу для прийняття інтегрованих рішень і є життєво необхідним у кожній із підсистем та в глобальній системі в цілому.

Всю різноманітність  планів можна класифікувати за такими ознаками: за предметом планування: планування цілей; планування засобів; планування процесів.

Залежно від термінів: довгострокове (більше 5 років); середньострокове (від 1 до 5 років); короткострокове (до 1 року); оперативне (квартал, місяць...).

За масштабами планування: загальне планування; планування по галузях  діяльності; планування проектів (завдань).

За сферами планування: фінансове планування; планування робочої  сили та ін.

Для того щоб функція  планування досягла мети, вона повинна  грунтуватися на таких принципах: повнота, точність, економічність, масовість. Будь-яке планування - це прогнозування майбутнього. Прогноз буде не надійним, якщо не грунтується на вичерпному знанні того, що відбувається тепер.

Прийняття управлінських рішень

Можна виділити такі основні блоки процесу вироблення управлінських рішень: 1) виникнення ситуації, яка вимагає прийняття рішення; 2) підготовка необхідної інформації; 3) підготовка та оптимізація майбутнього рішення; 4) ухвалення (вибір) рішення; 5)організація виконання прийнятого рішення

Організація діяльності

Основною метою організаційної функції є забезпечення переходу від стратегії до структури організації.

Організація як спеціальна функція державного управління - це процес побудови структури органу управління, що дає можливість службовцям ефективно взаємодіяти для досягнення мети організації.

Головними характеристиками організації  служб є:

- ефективність, досягнута за рахунок  суворого розподілу обов'язків  між державними службовцями, що  дає можливість використовувати                                                                                               

висококваліфікованих спеціалістів на керівних посадах;

- сувора ієрархієзація влади,  що дає змогу вищій за рангом  посадовій особі  здійснювати   контроль  за  виконанням  завдань  співробітниками, нижчими за рангом;

-   формально встановлена  і чітко зафіксована система  правил, що забезпечує однотипність  управлінської діяльності і застосування  загальних інструкцій до окремих  випадків у найкоротший термін;

-  безособовість адміністративної  діяльності й емоційна нейтральність  відносин, що складаються між  функціонерами організації, де  кожен з них виступає не  як індивід, а як носій соціальної  влади, представник певної посади.

Організаційний процес поділяють на два аспекти:

-  поділ організації на підрозділи  відповідно до цілей і стратегії,  тобто побудова структури;

- організація взаємовідносин і  повноважень.

Мотивація

У процесі управління важливо визначити  основні засади і взаємозв'язок мотивів, виділити головні для того, щоб створити необхідні умови для їх реалізації чи формування нових зусиль до дій.

При реалізації і формуванні мотивів  слід враховувати три ключові  поняття змісту мотивації: зусилля, організаційні цілі та індивідуальні  потреби. Керівники повинні домагатися від своїх працівників енергійних

зусиль з метою досягнення організаційних цілей. Для цього  вони мають забезпечити потреби  індивідів, які становлять основні  цілі мотиваційних зусиль.

Отже, мотивація - це така рушійна сила, що грунтується на задоволенні певних потреб, примушуючи людину діяти з максимальними зусиллями для досягнення особистих чи організаційних цілей.

Контрольна функція

У загальному вигляді контрольна функція  полягає в тому, щоб встановити, чи відповідає діяльність органів управління, підприємств, установ, організацій тим завданням, що стоять перед ними; чи виконуються і як саме виконуються покладені на них обов'язки; яким є практичний результат зробленої роботи; чи є відхилення від поставлених цілей і якщо так, то які причини і хто в цьому винен тощо. Отже, контроль - це процес забезпечення досягнення організацією своєї мети, який складається зі встановлення критеріїв, визначення фактично досягнутих результатів і проведення коректувань у тому випадку, якщо досягнуті результати суттєво відрізняються від встановлених критеріїв

Державний контроль (нагляд) - одна з форм здійснення державної  влади, забезпечення додержання законів  та інших нормативних актів, що видаються  органами держави, система державних  органів перевірки. Контроль здійснюють тією чи іншою мірою усі суб'єкти державного управління, оскільки в межах своєї компетенції контролюють виконання прийнятих рішень, дотримання законодавства в діяльності всієї системи, окремої галузі чи структурної управлінської ланки. Такий контроль може стосуватись як внутрішніх, так і зовнішнішніх аспектів управлінської діяльності.

Крім загальних та спеціальних  функцій, органи державного управління здійснюють ще й конкретну роботу, змістом якої є сприяння нормальному здійсненню вищезгаданих фунцій. Така діяльність отримала назву допоміжних або обслуговуючих функцій державного управління.

Якщо загальні функції  мають властивість відрізнятись одна від одної, а отже, потребують запровадження специфічних методів, то допоміжні мають іншу прикметну  рису - вони є спільними для всіх управлінських структур і без яких їх діяльність є неможливою. Серед них можна виділити такі: управління людськими ресурсами, фінансова діяльність і бюджетний процес, юридично-судова діяльність, діловодство і документування, зв'язки з громадськістю

Управління  людськими ресурсами (надалі УЛР) - це адміністрування кадрової служби (аналіз змісту роботи; складання методик відбору кадрів; тестування персоналу; впорядкування класифікації й описів посад; оцінювання результатів праці персоналу; організація оплати праці; оформлення процедур найму і звільнення; ведення документації); функції, пов'язані з: плануванням; залученням; відбором; соціалізацією; професійним розвитком; оцінюванням показників діяльності; оплатою праці; мотивацією; підтримкою робочих відносин з метою максимального використання потенціалу людських ресурсів.

Фінансова діяльність

Визначають такі функції фінансів: розподільчу, регулюючу та контрольну. Фінансова система будь-якої країни складається з трьох основних, взаємопов'язаних підсистем: державні фінанси, фінанси первинних ланок економіки (підприємств) і фінанси населення. Центральне місце у здійсненні наведених функцій фінансів посідають фінанси держави.

Державні  фінанси - це система економічних  відносин, за допомогою яких органи державної управління розподіляють та перерозподіляють вартість валового національного продукту (ВНП), який є об'єктом фінансових відносин, у відповідності з покладеними на них функціями. Оскільки держава сама нічого не створює (фінансові ресурси підприємств і населення надходять до державних фінансів за допомогою податкової системи, страхових, митних, гарантних платежів), то вона перерозподіляє частину ВНП на свої потреби, централізуючи її у загальнодержавних фондах, насамперед у державному бюджеті. Так само, як вона нічого не створює, так вона і не "проїдає" те, що створює суспільство (за винятком тієї частини, що йде на утримання державних структур влади й управління). Державні фінансові ресурси значною мірою повертаються населенню та підприємствам у вигляді фінансування соціальних програм, субсидій, дотацій та капіталовкладень.

Бюджетний процес

Бюджетний процес - це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання та контроль за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів. У ньому визначається обсяг фінансових ресурсів, що необхідні для виконання завдань з розвитку виробничої та невиробничої сфер народного господарства, встановлюється розподіл цих ресурсів у галузевому та територіальному розрізах. До завдань бюджетного процесу відносять: