Структура державного управління

23^*.  ^**.ДЕРЖАВНЕ ТА РЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ

 

23.   3^***. Тема:   СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — (2 год.)

 

УДК: 351/354                                Боліла С.Ю., к.с-г.н., доцент кафедри  менеджменту організацій ХДАУ     

 

ПЛАН

 

План

1. Цілі державного управління.
2. Функції та функіональна структура державного управління.
3. Організаційна структура державного управління та основи її побудови.

Ключові слова: ЦІЛІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ, ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ, ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ, ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

1. ЦІЛІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ. Цілі державного управління, їх юридичне та ресурсне забезпечення

Перехід до справжньої демократії передбачає перш за все зміну механізмів цілепокладання в державному управлінні, надання даній підсистемі елементів об’єктивно зумовленого, обґрунтованого і раціонального характеру. Цілі становлять собою продукт діяльності політичної системи, певним чином суб’єктивний відбиток об’єктивного.

Об’єктивно цілі державного управління народжуються і мають народжуватись «знизу» — іти від потреб та інтересів людей, об’єднаних у державу. Зміст і цілі держави полягають у тому, щоб сприяти матеріальному і духовному розвиткові свого народу. Внутрішній стан суспільства і проб- 
леми, що його турбують, є справжнім і актуальним джерелом формування цілей державного управління.

Велике соціологічне значення має ієрархія цілей державного управління. Ієрархія цілей державного управління, побудована за принципом пріоритету потреб та інтересів розвитку суспільства.

Цілі — це продукт свідомості, суб’єктивне відображення об’єктивного.

За джерелом виникнення й змістом, складною й логічною послідовністю основні види цілей державного управління утворюють таку структуру:

• суспільно-політичні, що охоплюють комплексний, цілісний, збалансований і якісний розвиток суспільства;
• соціальні, які відображають вплив суспільно-політичних цілей на соціальну структуру суспільства, взаємовідносини її елементів, стан і рівень соціального життя людей;
• економічні, які характеризують і утверджують економічні відносини, що забезпечують матеріальну основу реалізації суспільно-політичних та інших цілей;
• духовні, пов’язані в одному аспекті зі сприйняттям духовних (культурних) цінностей, якими керується суспільство, а в другому — з підключенням духовного потенціалу суспільства в реалізацію суспільно-політичних і соціальних цілей.

Вони певним чином уточнюються конкретизованими цілями, які є нижчим рівнем цілей порівняно з основними, 
а саме:

• діяльнісно-праксеологічними, що передбачають розподіл 
  і регулювання діяльності за конкретними структурами механізму держави та державного апарату;
• організаційними, які спрямовані на вирішення організаційних проблем у суб’єктах і об’єктах державного управління — побудову відповідних функціональних і організаційних структур;
• виробничими, що полягають у створенні й підтриманні 
  активності тих керованих об’єктів, які відповідають за досягнення названих вище цілей і сприяють їх реалізації;
• інформаційними, що забезпечують процеси цілевизначення, цілепокладання, цілереалізації та оцінювання ціледосягнення необхідною, достовірною, достатньою та адекватною інформацією;
• роз’яснюючими, що вимагають відпрацювання знань, мотивів і стимулів, які сприяють практичному досягненню комплексу цілей державного управління.

Цілі державного управління також поділяють на: стратегічні, пов’язані з якістю суспільства, його збереженням і перетворенням; тактичні; оперативні.

Стратегічні цілі розгортаються  в тактичні, що фіксують великі блоки дій щодо досягнення перших, а тактичні — в оперативні, які визначають щоденні й конкретні дії з досягнення стратегічних і тактичних цілей.

 Тактичні цілі, як  правило, мають визначатися програмами  діяльності 
уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади, цільовими програмами.

Так, наприклад, в якості стратегічної цілі може бути перехід України на модель стійкого соціально-економічного розвитку, що передбачає:

• створення для народу України середовища проживання, що відповідає історичним, духовним та матеріальним потребам;
• досягнення соціальної стабільності суспільства.

В якості першочергових  цілей можна розглядати:

• ефективне подолання у короткі строки та з мінімальними затратами системної кризи,
• відновлення виробництва та поліпшення добробуту людей на основі научно-технічного прогресу, розширення відновлення та управління народним господарством,
• відтворення систем життєзабезпечення суспільства та усіх видів соціального захисту,
• створення організаційно-правових умов для розвитку закріплення відносин між різними формами власності,
• формування та зміцнення суспільних інститутів, що забезпечили стійкий та надійний демократизм суспільства і держави,
• формування та практичне здійснення державної політики направленої на модернізацію усіх сторін господарського життя держави,
• здійснення організаційних, правових, економічних, інформаційних заходів по розвитку та використанню можливостей потенціалу суспільства,
• забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки,
• досягнення гармонійного, збалансованого та взаємозв’язаного розвитку територій і регіонів у взаємодії їх з центральною державною владою.

У науковій літературі зазначається градація цілей державного управління і за іншими засадами: за обсягом —загальні (для всього державного управління) і часткові (для окремих його підсистем, ланок конкретних компонентів), за результатами — кінцеві й проміжні, за часом — віддалені, близькі й безпосередні.

У процесі цілевиявлення  важливе значення має побудова 
«дерева» цілей державного управління на основі визначення стратегічної цілі й розбивки її на цілі нижчого порядку.

Цілі державного управління, представлені в певному «дереві», мають відповідати таким вимогам:

• бути об’єктивно зумовленими й обґрунтованими, виходити з об’єктивних закономірностей і тенденцій суспільного розвитку й діяльності людей;
• бути соціальне мотивованими, тобто йти від потреб, запитів й інтересів людей, відповідати їм і викликати цим самим розуміння, підтримку цілей, прагнення втілити їх у життя;
• бути науково обґрунтованими, тобто підкріпленими відповідними науковими дослідженнями прогнозів економічного, 
  соціального та духовного розвитку суспільства;
• бути системно організованими, включати в певній по- 
  слідовності цілі стратегічні, тактичні й оперативні, загальні й часткові, головні й забезпечуючі, кінцеві й проміжні, віддалені, близькі й безпосередні тощо;
• бути забезпеченими в ресурсному відношенні як з інтелектуального, так і з матеріального боку, базуватись на реальному, а не на уявному потенціалі.

Обґрунтованість і дієвість цілей державного управління визначаються їх залежністю від певних ресурсів і забезпеченості ними. Особливе значення тут мають, як і у всьому, природні й людські ресурси, але таких ресурсів мало і збільшення їх не передбачається. Тому увагу слід звернути на ті, які не потребують великих витрат, відтворюються, розвиваються й перебувають у нашому розпорядженні. Перш за все — це ресурси права. Будь-які цілі, які ставляться в державному управлінні, мають оцінюватися під кутом зору їх відповідності правовим вимогам (справедливості, правди, гуманізму), закріплюватися законодавчо і проводитись у життя силою законів і державних механізмів їх реалізації.

На особливу увагу  заслуговує співвідношення цілей і  засобів їх досягнення. Раціональне  й ефективне державне управління вимагає поєднання цілей, засобів і методів їх реалізації, оскільки лише воно створює кругообіг у системі державного управління, породжує до нього довіру суспільства, людей і стимулює управлінські процеси.

2. ФУНКЦІЇ ТА ФУНКІОНАЛЬНА  СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ.

Поняття й види функцій державного управління

Цілі й функції державного управління взаємозумовлені. Якщо перші відповідають на питання «Що робити?», то другі — «Як робити?» Розрізняють поняття «функції державного управління» і «управлінські функції органів державної влади». Функція управління – це вид державно-управлінської діяльності, що базується на поділові та взаємодії управлінської праці, який характеризується певною однорідністю, складністю та стабільністю впливу на об’єкт і суб’єкт управління, здійснюється відповідно до законодавства спеціально створеними органами виконавчої влади за допомогою специфічних методів з метою втілення в життя завдань державного управління.

Функції державного управління — це специфічні за предметом, змістом і засобом забезпечення цілісні управляючі впливи держави. Вони тісно пов’язані з суспільними функціями держави і відображають способи здійснення останніх. Якщо суспільні функції держави розкривають її суспільну природу й роль, то функції державного управління показують, як,

якими способами, у процесі яких взаємозв’язків із суспільством вона їх здійснює.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Управлінські  функції органів державної влади  — це юридично

виражені управляючі впливи окремих органів державної влади, які вони мають право і зобов’язані  здійснювати щодо певних об’єктів управління або компонентів певних структур

Обсяг управлінської  функції зумовлений місцем державного органу в структурі управляючої системи й окреслює його межі в управлінні суспільними процесами.

Функції державного управління й управлінські функції органів державної влади у зв’язку зі специфікою їх параметрів поділяються на види.

Ретельно визначив функції  державного управління у комплексному розумінні цієї управлінської категорії  французький дослідник Бернар Гурне. Він класифікував усі функції  на такі види: головні, допоміжні та командні. За основу класифікації тут беруться завдання, які виконують органи державного управління. До головних функцій відносяться ті, що виконуються на пряме замовлення суспільства (оборона, національна безпека, поліція, правосуддя, наука, соціальна опіка тощо). Допоміжні - це ті, що виникають унаслідок внутрішніх потреб управлінської системи (управління персоналом, контроль, господарська діяльність тощо). І нарешті, існують види управлінської діяльності, безпосередньо пов'язані із застосуванням влади, їх можна визначити як командні функції.

У науковій літературі зустрічаються  різні варіанти класифікацій (переліків) функцій управління.

Функції державного управління й управлінські функції органів  державної влади у зв'язку зі специфікою їх параметрів поділяються на види.

Так, за критерієм змісту, характером і обсягом впливу функції державного управління поділяють на загальні й спеціальні.

Загальними є функції управління, які відображають сутнісні моменти  державного управління, його об'єктивно необхідні взаємозв'язки і мають місце практично в будь-якій управлінській взаємодії органів державної влади з об'єктами управління. За характером і послідовністю дій до загальних функцій управління доцільно віднести такі: аналіз, прогнозування, планування, організація, регулювання, робота з персоналом, облік, контроль.

Спеціальні функції управління відображають особливий зміст окремих  впливів, зумовлений різноманітністю  багатьох взаємодіючих в управлінні компонентів. Вони реалізуються, як правило, в окремих сферах, галузях або на ділянках державного управління і визначаються в основному запитами об'єктів управління (економічними, духовними тощо).

Залежно від спрямованості й місця впливу можна виділити внутрішні й зовнішні функції управління.

Внутрішні функції державного управління уособлюють управління всередині державної управлінської системи й зумовлені багаторівневою і різнокомпонентною побудовою держави як суб'єкта управління.

Зовнішні функції державного управління характеризують безпосередньо процес впливу органів державної влади на об'єкти управління. Система зовнішніх функцій управління визначається, з одного боку, вертикальною й горизонтальною побудовою організаційної структури механізму держави та державного апарату, а з іншого – цілями, особливостями змісту діяльності різних об'єктів управління.

Набір функцій державного управління залежить від стану, структури і  рівня самокерованості управлінських суспільних процесів.

Функції управління: а) обумовлені цілями (завданнями) управління; б) носять об'єктивний характер; в) є складовими частинами  змісту управлінської діяльності; г) є відносно самостійними та однорідними; д) безпосередньо виражають владно-організуючу сутність виконавчої влади; е) реалізуються в процесі управлінських відносин (взаємодія суб'єкта та об'єкта управління); є) спрямовані на забезпечення життєво необхідних потреб об'єкта управління.

Функції управління розрізняються  між собою за специфічними особливостями, виходячи з цілей та завдань виконавчої влади. Тому, на думку В. Малиновського, слід виділити:

 а) загальні або основні;

б) спеціальні або спеціалізовані, які відображають специфіку конкретного  суб'єкта управління або керованого об'єкта;