Рівень життя населення України та шляхи його покращення

     Для   розрахунку   межі  бідності  використовується  медіанне значення  сукупних доходів (витрат) на умовного  дорослого.

Медіанний  рівень  доходів  (витрат) -  це  доходи (витрати) конкретної  особи,  яка займає  середню позицію при ранжуванні (впорядкуванні   показника доходів (витрат)  від найменшого  до найбільшого). Тобто, у половини осіб доходи (витрати) будуть нижче медіани, а у половини - більше

     Опікуваний державою дохід - рівень  доходу,  що не більш як на 0-20  відсотків  перевищує   межу  бідності  і  обумовлює   значну ймовірність  сім'ї   потрапити в будь-який час через  не залежні від неї причини  до категорії бідних.

     Рівень бідності - питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень  споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності.

     Рівень бідності (Po) розраховується  за формулою :

                 Q

           P = ___ x 100%,

                  n

де   Q - чисельність населення, що визнається бідним відповідно до прийнятої межі бідності;      n - загальна чисельність населення України.

          Глибина бідності - це відхилення  величини  доходів (витрат) бідного населення від визначеної межі бідності. Коефіцієнт глибини бідності (Р1) визначається  як  відношення величини середнього дефіциту доходу до межі бідності за формулою:

                            Z - W

                      P  = ------- x 100% ,

                       1      Z

де   Z - установлена величина межі бідності;

     W -  середні  доходи (витрати)  бідного населення в розрахунку  на одного умовного дорослого. 

     Коефіцієнт глибини бідності  приймає такі значення в критичних  точках:

     Р  = 0,  якщо   середній   рівень  доходів  (витрат)  бідного населення збігається

      1 з межею  бідності,  тобто  бідність  відносно даної межі відсутня;

     Р  = 1,  якщо у бідного населення   повністю  відсутні  доходи (витрати). 

      1

     Тобто,  чим  вищий  коефіцієнт  глибини  бідності,  тим більшу частку серед бідного складає вкрай бідне населення.  

     5. Стан життєвого  рівня населення  України та шляхи  його покращення

     Перебудова  економічних відносин в Україні, яка триває протягом усього часу існування  незалежної української держави, призвела до зниження рівня життя переважної частини населення, зменшення його платоспроможності, спричинила розшарування суспільства за рівнем доходів. Нині Україна прагне більш активно включитися у світові суспільно-економічні процеси, інтегруватися в європейське співтовариство. Проте нерівномірність регіонального розвитку і рівня життя населення створює передумови для соціальної напруги в суспільстві, уповільнює ринкові перетворення та знижує їх ефективність. На теперішній час, регіони України мають різні рівні життя населення.

     У зв’язку з цим актуальною є  сьогодні політика спрямована на створення  умов для поетапного подолання диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів.

       Єдиним узагальнюючим показником, який характеризує рівень розвитку  регіонів і розраховується органами  державної статистики починаючи  з 1996 року, є показник валової доданої вартості на душу населення. Аналіз регіонів за цим показником підтверджує факт поглиблення диференціації територіального розвитку.

     Групування  регіонів за величиною відхилення валової  доданої вартості на душу населення  від середнього рівня по країні в 2008році виявило групу лідерів (5 областей та м. Київ), що об’єднує області, середньодушові обсяги валової доданої вартості в яких становлять 110% загальнодержавного рівня. Це м. Київ (157,5%), Запорізька (140,7%), Дніпропетровська (125,0%), Полтавська (125,1%), Донецька (125,1%) та Київська (116,8) області, тобто індустріально розвинені регіони.

     Друга група представлена 7 областями, що за зазначеним показником відповідають середньому по країні рівню або мають  незначне відхилення (від 110 до 90%): Харківська (105,6%), Одеська (102,0%), Сумська (99,8%), Черкаська (97,5%), Чернігівська (95,2%), Миколаївська (94,5%), Луганська (94,4%). До складу третьої групи увійшли 12 регіонів, показник валової доданої вартості на душу населення яких становить менше 90% від середнього рівня по країні: АР Крим (69,9%), Хмельницька (85,9%), Житомирська (85,5%), Вінницька (82,4%), Кіровоградська (81,6%), Рівненська (79,0%), Херсонська (76,8%), Івано-Франківська (72,5%), Волинська (68,5%), Тернопільська (64,5%), Закарпатська (52,3%) області та м. Севастополь (66,3%). На долю цієї групи припадає 27,7% загальної валової доданої вартості.

     Однією  з найбільш негативних тенденцій розвитку економіки є значна територіальна диференціація та зниження інвестиційної активності. Фізичний обсяг інвестицій в основний капітал в цілому по країні за 1991-2008рр зменшився майже в 4 рази:13955 млн. грн. В 2000 році проти 55386 млн. грн. в 1990 році.

     Означений вище стан розвитку регіонів, диференціація  їх по значенню показника – додана вартість на душу населення – тісно  корелює з показником – рівень життя.

     Соціально-економічна категорія “рівень життя населення” використовується в науковій літературі, у правових і нормативно-господарських  документах для характеристики ступеня  задоволення фізичних, духовних і  соціальних потреб людей у суспільстві, тобто якості життя населення, величини його добробуту і благополуччя і служить важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної і соціальної політики держави.

     Найістотнішими  чинниками, які кардинально впливають  на зміну рівня життя населення, є політичні чинники. Вони включають характер суспільного (державного) устрою, стійкість інституту права і дотримання прав людини, співвідношення різних гілок влади, наявність опозиції, різних партій і так далі.

     Нині  факторами бідності в Україні є такі:місце розташування домогосподарств (у сільських районах рівень бідності вищий, проте необхідно враховувати, що сільська і міська бідність суттєво різняться);висока частка дітей;досягнення пенсійного віку;безробіття, в тому числі у прихованій формі (невиплати заробітної плати, її затримки, вимушені відпустки з ініціативи наймачів без збереження утримання тощо);висока частка утриманців у отримувача доходів.

     Кризові явища в політиці та економіці  України негативно вплинули на стан здоров’я людей, призвели до все більшого скорочення тривалості життя українців та зростання смертності.

     Виходячи  з нагальної потреби поліпшення демографічної ситуації в країні Радою національної безпеки і  оборони України були розглянуті питання демографічної ситуації та стану розвитку трудоресурсного потенціалу України.  Рада національної безпеки і оборони України доручила Кабінету Міністрів України у взаємодії з фракціями та комітетами Верховної Ради України врегулювати у нормативних актах питання удосконалення системи стимулів до ефективної та продуктивної праці, в тому числі забезпечення належних умов праці та її охорони, зниження ризиків для здоров’я і життя працівників, посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати, максимальної легалізації зайнятості. З метою підвищення рівня життя населення та дотримання законодавчо встановлених державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій було б раціональним:

— поліпшення планування сім’ї, вдосконалення системи  надання відповідної кваліфікованої медичної допомоги сім’ям, які бажають мати дітей;

— поліпшення здоров’я населення, насамперед підлітків, молоді, а також зниження рівня  професійних захворювань, побутового та виробничого травматизму населення;

— відновлення  мережі дошкільних навчальних заходів, особливо у сільській місцевості, з метою забезпечення доступності дошкільної освіти.

     Ці  кроки щодо покращення здоров’я населення  неодмінно стануть важливими  чинниками підвищення рівня життя  населення, будуть сприяти зростанню  ефективності і продуктивності праці українців та валового внутрішнього продукту держави (Додаток А, Б).

     ВИСНОВКИ

     Рівень  життя — це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб.

     Соціально-економічна категорія “рівень життя населення” використовується в науковій літературі, у правових і нормативно-господарських  документах для характеристики ступеня  задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей у суспільстві, тобто якості життя населення, величини його добробуту і благополуччя і служить важливим соціально-економічним критерієм при виборі напрямків і пріоритетів економічної і соціальної політики держави.

     Рівень життя населення визначається, з одного боку, складом і величиною потреб у різних життєвих благах (продукти харчування, одяг, житло, транспорт, різні комунальні і побутові послуги, освіта, медичне обслуговування, культурно-просвітні заходи і т.д.), з іншого боку – можливістю їхнього задоволення, виходячи з пропозицій на ринку товарів та послуг і реальних доходів людей, їхньої заробітної плати. У свою чергу і розмір реальної заробітної плати, і рівень життя населення визначаються ступенем ефективності виробництва на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, масштабом розвитку і якістю сфери послуг, освітнім і культурним рівнем населення.

     Для аналізу й оцінки рівня життя  використовують різні показники, такі як величина валового і внутрішнього продукту, національного доходу і реального доходу на душу населення, забезпеченість житлом, величина товарообігу й обсяг послуг на душу населення й інші. Про рівень життя побічно свідчать також показники народжуваності і смертності населення, середньої тривалості життя й інші.

     Згідно  з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв’язком; охорона здоров’я, соціальне забезпечення. Виходячи з міжнародних норм необхідно також враховувати: зайнятість і умови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови, домашнє майно тощо. Окрім цього, необхідно брати до уваги поширення негативних соціально-економічних явищ, таких як інфляція, безробіття, бідність, злочинність, дискримінація в різних її проявах.

     Доходи  населення —  як їх загальний обсяг, так і рівень — являють собою вихідний пункт для оцінювання й прогнозування процесу відтворення національного продукту.

     Номінальна  заробітна плата — сума грошей, що нарахована протягом відповідного періоду за виконану працівником роботу.

     Реальні доходи являють собою купівельну спроможність номінальних доходів і визначаються обсягом товарів та послуг, що можуть бути придбані за отримані номінальні доходи.

До показників визначення масштабів бідності належать:

     - межа бідності;

     - рівень бідності;

     - сукупний дефіцит доходів бідного населення;

     - середній дефіцит доходів бідного  населення;

     - глибина бідності.

     Найістотнішими  чинниками, які кардинально впливають  на зміну рівня життя населення, є політичні чинники. Вони включають  характер суспільного (державного) устрою, стійкість інституту права і дотримання прав людини, співвідношення різних гілок влади, наявність опозиції, різних партій і так далі.

     Нині  факторами бідності в Україні  є такі:

• місце розташування домогосподарств (у сільських районах рівень бідності вищий, проте необхідно враховувати, що сільська і міська бідність суттєво різняться);
• висока частка дітей;
• досягнення пенсійного віку;
• висока частка утриманців у отримувача доходів.

     Кризові явища в політиці та економіці  України негативно вплинули на стан здоров’я людей, призвели до все більшого скорочення тривалості життя українців та зростання смертності.