Рівень життя населення України та шляхи його покращення

3) дохід особи як власника капіталу, що вкладений у цінні папери, нерухомість, землю чи відповідні фонди (пенсійний, страховий

 і  т. ін.);

4) доходи  окремих осіб за рахунок виплат  з державного бюджету (студенти, пенсіонери, інваліди та інші);

5) інші  доходи.

  Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган (наймач) виплачує працівникові за виконану роботу.

     У дослідженні  рівня життя використовують різні показники доходів: номінальні, реальні, кінцеві, сукупні, мобільні й т. ін.

     Номінальна  заробітна плата — сума грошей, що нарахована протягом відповідного періоду за виконану працівником роботу. Заробітна плата нараховується згідно з установленими нормами оплати праці — ставками, окладами, іншими чинними формами та системами. Залежно від складових частин виокремлюють: валову заробітну плату (брутто) і чисту заробітну плату (нетто), тобто за відкиданням обов’язкових податків.

     Згідно  з рекомендаціями ООН обчислюють:

• первинний дохід у розрахунку на годувальника в поточних та незмінних цінах;
• наявний факторний дохід на душу населення в поточних та незмінних цінах;
• сукупний дохід на душу населення та домогосподарство.

     Первинний дохід — це дохід від прямої участі у виробництві чи наданні послуг, і його розрахунок має сенс лише щодо тих членів домогосподарства, які працюють.

       Наявний факторний дохід — це дохід з урахуванням розрахунків з держбюджетом: сплати податків та надходження з бюджету у вигляді прямої допомоги та пільгових послуг.

     Показник  сукупного доходу являє собою суму всіх доходів, одержаних членами домогосподарства. Діленням цього показника на кількість членів домогосподарства визначають середньодушовий сукупний дохід.

     Рівень  доходів окремих категорій населення  для реалізації їх функцій із забезпечення процесу відтворення національного продукту залежить від його грошового (номінального) вираження та рівня цін, який впливає на можливість придбати за ці гроші певну кількість (обсяг) товарів та послуг. У свою чергу, рівень номінальних доходів перебуває під впливом кількісного та якісного факторів: загального обсягу доходів, одержаних певною структурою, та ефективності праці тих, хто працює в цій структурі.

     Інша  складова, що використовується для  характеристики зміни реальних доходів, тобто купівельної спроможності населення, визначається показником інфляції.

     Інфляція  — це знецінення паперових грошей та безготівкових грошових коштів, які не обмінюються на золото. Вона зумовлюється комплексом причин, які діють у сфері виробництва, грошового обігу та державних фінансів: монопольне підвищення цін, надрозвиток кредиту, надмірні невиробничі витрати держави і т. ін.

      Сума  наявних доходів населення складається  із суми витрат населення на товари та послуги, а також приросту заощаджень населення.

     Реальні доходи являють собою купівельну спроможність номінальних доходів і визначаються обсягом товарів та послуг, що можуть бути придбані за отримані номінальні доходи. Індекс номінальних доходів характеризує зміну таких доходів у звітному періоді порівняно з доходами в такому самому за тривалістю попередньому періоді. Індекс реальних доходів характеризує зміну купівельної спроможності населення у звітному періоді порівняно з базовим.

     Проте індекс реальних доходів — узагальнюючий. І прямо використовувати його для оцінювання рівня доходів — це те саме, що й визначати середню температуру хворих у лікарні для характеристики стану їхнього здоров’я: при середній температурі 36,6° один уже помер, а в іншого — жар 42°. Аби цього не сталося в нашому випадку, необхідно вимірювати й аналізувати доходи окремих категорій населення.

    Одним з важливих показників доходів є  прожитковий мінімум, який характеризує в грошовому вираженні мінімальний набір споживчих благ, що необхідні для задоволення основних потреб людини. З використанням рядів розподілу населення за розміром доходів обчислюється також частка тих, чий дохід нижчий від прожиткового мінімуму (існує ще менший показник — нижчий від порогу бідності). Це найбідніше населення, яке найбільше потребує соціального захисту. Згідно з методикою Європейської Економічної Комісії ООН до найбідніших належать ті групи населення, середньодушовий дохід у яких не перевищує 2/3 середнього доходу по країні в цілому. Кількісну оцінку диференціації за рівнем доходу можна дістати, обчисливши коефіцієнти диференціації, які характеризують співвідношення доходів найбільш і найменш забезпечених груп населення.  

    3. Показники обсягу структури та рівня споживання матеріальних благ та постуг

    Показники обсягу споживання матеріальних благ і послуг характеризують середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м’ясо, молоко, яйця, риба, хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти) та платних послуг. Середні рівні споживання продовольчих товарів можна розрахувати за допомогою балансових розрахунків валових ресурсів м’яса, молока, яєць, картоплі, зерна, овочів, що робляться для обчислення показників розвитку сільського господарства. Обсяг споживання платних послуг прогнозується відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на основі прогнозних споживчих бюджетів і балансу грошових доходів і витрат населення.

    Для прогнозування рівня життя населення  та його державного регулювання використовують показники соціальних гарантій населенню, такі як: прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет); величина вартості; прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» з продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія; стипендія; допомога та інше.

    Споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, який характеризує обсяг іструктуру споживання населенням (або його окремими суспільними верствами) матеріальних благ та споживчих послуг.

    Споживчий бюджет складається з індивідуального  бюджету, що формується індивідуальними доходами, та грошової оцінки послуг, які надаються населенню із суспільних фондів споживання.

    Розрахунки  споживчого бюджету проводять у  цінах відповідних років.

Прогнозування бюджету здійснюється з допомогою  побудови моделі динаміки і структури споживання, орієнтованої на досягнення раціонального споживання населенням матеріальних благ і послуг.

    Прогноз споживчого бюджету застосовується для:

    а) оцінки досягнутого рівня життя  населення;

    б) пошуку найбільш ефективних шляхів поліпшення добробуту народу;

    в) обгрунтування рівня доходів сімей, оплати праці, доходів, соціальних виплат та пільг.

    Мінімальний споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, що визначає такий обсяг доходів, який уможливлює задоволення потреб в їжі, одежі,

предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, достатніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров’я людей похилого віку.

    Розмір  споживання за мінімальним бюджетом обумовлюється:

    а) рівнем матеріального виробництва;

    б) умовами життєдіяльності людей.

    Мінімальний споживчий бюджет розраховується за такими методами:

    — статистичний метод, за яким існуюча структура споживання береться за

мінімальну  і використовується для формування мінімального споживчого бюджету. Метод доповнюється бюджетними обстеженнями, які дають змогу ліпше обгрунтувати обсяг і структуру споживчих витрат;

    — структурний метод означає використання існуючого співвідношення між

видами  витрат населення на придбання матеріальних благ і споживчих послуг, зокрема між продовольчими та іншими товарами для прогнозування

структури бюджету на майбутнє;

       — нормативний метод спирається на використання науково-обгрунтованих нормативів споживання окремими громадянами чи їхніми сім’ями матеріальних благ і послуг. Цей метод дає змогу встановити межу бідності, коли відтворення погіршується. За цією межею мінімальний споживчий бюджет уже не збігається навіть із прожитковим мінімумом.

     Енергетична цінність продуктового набору має становити  не менше 2546 ккал на добу, що відповідає міжнародним стандартам (рекомендаціям ФАО/ВООЗ), а в нашому розрахунку за рекомендацією Мінохорони здоров’я України вона дорівнює — 2008,9 ккал.

     У зв’язку з тим, що держава бере на себе відповідальність щодо забезпечення лише мінімальних гарантій, що відповідають науково-обгрунтованим мінімальним рівням споживання населенням матеріальних благ, дуже важливою для прогнозування й державного регулювання народного споживання є розробка мінімального споживчого бюджету населення згідно із законом про мінімальний споживчий бюджет, установлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати згідно з відповідним законом.

     Обчислені прогнозні рівні витрат і споживання на середньому та мінімальному рівнях можуть використовуватись для прогнозування та регулювання потреби у відповідних ресурсах, формування держзамовлення та опрацювання заходів соціального захисту і підтримки добробуту населення.

     До  системи державного регулювання  рівня життя входить, як правило, індексація грошових доходів населення. Головна мета індексації — збереження життєвого рівня населення або, як мінімум, захист його найменш забезпечених верств. Індексації підлягають грошові доходи громадян, що не мають одноразового характеру: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування в разі втрати працездатності.

     Для індексації грошових доходів населення  використовують індекс споживчих цін на товари і послуги, що входять до складу мінімального споживчого бюджету.

     Компенсація передбачає відшкодування подорожчання окремих видів товарів і послуг (дитячого шкільного одягу, хліба, комунальних послуг) і передбачає виплату різниці в цінах громадянам або окремим групам громадян. 

4. Показники визначення масштабів бідності: межа, рівень та глибина

          До показників визначення масштабів  бідності належать:

     - межа бідності;

     - рівень бідності;

     - сукупний дефіцит доходів бідного  населення;

     - середній дефіцит доходів бідного  населення;

     - глибина бідності.

          Межа бідності  визначається  на  підставі відносного критерію зарахування різних верств  населення  до  категорії  бідних,  який розраховується   за  фіксованою  часткою  середньодушового  доходу (витрат) -  75%  медіанного  рівня  сукупних  доходів  (витрат)  у розрахунку на умовного дорослого.  Розрахунок сукупних витрат в еквіваленті на одну умовну особу обумовлений існуванням в домогосподарстві умовно-постійних витрат (плата за житло та паливо тощо),  тобто спостерігається так зване заощадження на  розмірі домогосподарства.  В  основу  розрахунку витрат на умовну  особу  покладено  еквівалентну  шкалу,  за  якою першому  члену домогосподарства присвоюється коефіцієнт 1,  а всім іншим - 0,7 .

    Медіанний рівень   доходів   (витрат)  -  це  рівень  доходів (витрат), який знаходиться в середині упорядкованого за зростанням середньодушових показників доходів (витрат) ряду населення.

     Межа бідності   -  рівень  доходу,  нижче від якого є

неможливим  задоволення основних потреб.  На сучасному  етапі  застосування  показника  витрат,  а   не доходів,    є   більш   доцільним.   Це   обумовлено   поширеністю незареєстрованої   діяльності,   внаслідок    чого    доходи    не віддзеркалюють   фактичного   рівня   життя  переважної  більшості населення.

     Вартісне значення  межі  бідності  є  основою  для віднесення населення до категорії бідних.