Рівень життя населення України та шляхи його покращення

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту Уераїни

Прикарпатський  національний університети імені Василя Сиефаника

Економічний факультет 

Кафедра менеджменту і  маркетингу 
 

РЕФЕРАТ

з міжнародної  статистики

на тему:

«Рівень життя населення України та шляхи його покращення» 
 
 

Виконала  студентка

Групи МЗЕД-41

Яців  Христина

Перевірив:

Доц. Кривий М.В 
 
 
 
 
 
 
 

Івано-Франківськ

2011 

ЗМІСТ

      ВСТУП…………………………………………………………………3

1. Поняття і показники рівня життя………………………………………...4
2. Показники обсягів доходів населення, номінальні та реальні доходи...7
3. Показники обсягу структури та рівня споживання матеріальних благ та постуг……………………………………………………………….…10
4. Показники визначення масштабів бідності: межа, рівень та глибина..13
5. Стан життєвого рівня населення України та шляхи його покращення..15

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..21

ДОДАТКИ

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Економічний розвиток будь-якої країни світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. У концепції “Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй” (ПРООН) зазначається, що будь-яка держава світу в процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.

       Однак в республіках колишнього  СРСР, включаючи Україну, у 1990 – 1995 рр. спостерігалася тенденція  до зниження індексу людського  розвитку, основного показника, прийнятого  у міжнародній практиці для  зіставлення рівня і якості  життя населення, з незначним його збільшенням у 1996 – 2002 рр.

       У свою чергу доводиться констатувати, що сьогодні в практиці управління соціально-економічним розвитком регіонів України рівень і якість життя населення ще не стали головною метою. Також і теорія управління рівнем та якістю життя населення далека від досконалості. Різні аспекти рівня та якості життя населення досліджувалися вітчизняними і закордонними вченими: О. І. Амошею, Д. П. Богинею, П. Т. Бубенко, М. І. Долішнім, В. В. Онікієнком, С. І. Дорогунцовим, В. С. Пономаренком, М. О. Кизимом, Е. М. Лібановою, С. Валентеєм, А. Дауренбековим, В. Ф. Майєром, В. М. Жеребіним, Т. С. Клебановою, О. В. Кузнєцовою, В. О. Мандибурой, Н. М. Рімашевською, О. Ф. Новиковою, В. Я. Райциним, О. Є. Суриковим та ін.

ВАИВА 
 

ВІГМПРШІРВШГРШГРГГПШРОВИРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРР

         1. Поняття і показники рівня життя

     Рівень  життя — це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб.

  Потреба — це необхідність в життєвих засобах, яка набуває специфічної форми відповідно до культурного рівня та особистих якостей індивіда. Для визначення ступеня задоволення потреб фактичне споживання товарів і послуг співвідносять з мінімальними і раціональними стандартами їх споживання.

 

 

Рис.1.. Фактори, що впливають на потреби і рівень життя 

  Відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці (МОП) кожна людина має право на такий життєвий рівень (включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування), який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, а також право на забезпечення у разі безробіття, інвалідності тощо.

  Якість життя характеризується насамперед рівнем споживання товарів і послуг, а також включає соціальні результати економічного і політичного розвитку, а саме: середня тривалість життя, рівень захворюваності, умови й охорона праці, соціальна захищеність населення, поліпшення соціального середовища, забезпечення прав людини.

       Згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв’язком; охорона здоров’я, соціальне забезпечення. Виходячи з міжнародних норм необхідно також враховувати: зайнятість і умови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови, домашнє майно тощо. Окрім цього, необхідно брати до уваги поширення негативних соціально-економічних явищ, таких як інфляція, безробіття, бідність, злочинність, дискримінація в різних її проявах.

       У світовій практиці для характеристики  рівня життя використовується  такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори: національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП), тривалість життя, рівень освіти населення. Ці величини співвідносяться з найвищими світовими рівнями цих показників.

       Національний дохід або внутрішній  валовий продукт (ВВП) обчислюється  в так званих доларах паритету  купівельної спроможності (ПКС), тривалість  життя — у роках, рівень  освіти — роками навчання і  грамотність дорослого населення  — у відсотках.

     Для обчислення інтегрального індексу рівня життя необхідно визначити індекси таких його компонентів у розрахунку на душу населення: харчування (за його калорійністю і вмістом білків), фонду домашнього майна (в порівнянних цінах), житла (площа з урахуванням вигод), здоров’я й охорони здоров’я (за динамікою тривалості життя, рівнем смертності, витратами на охорону здоров’я), освіти і культури (за кількістю місць навчання і витратами на освіту і культуру), послуг населенню (у порівнянних цінах) тощо.

       Рівень життя населення залежить від економічного потенціалу і значною мірою визначається величиною ВВП і структурою його використання. Джерелом підвищення рівня життя населення є зростання національного доходу, який являє собою частину сукупного суспільного продукту після відрахування витрачених у процесі виробництва засобів праці і матеріальних витрат, тобто новостворену вартість.

     Національний дохід ділиться на фонд нагромадження і фонд споживання.Фонд нагромадження — це частина національного доходу, що використовується на розширене відтворення, збільшення невиробничих фондів, а також створення державних резервів і запасів. За рахунок другої частини національного доходу створюється фонд споживання, який використовується для задоволення невиробничих потреб (особистих і суспільних), а також на утримання організацій невиробничої сфери. Джерелом є необхідний продукт і частина додаткового продукту. До складу фонду споживання входять:

• особисте споживання населенням матеріальних благ і послуг;
• матеріальні витрати в організаціях невиробничої сфери, які обслуговують населення (освіта, охорона здоров’я, фізкультура і спорт, культурне і невиробниче побутове обслуговування, пасажирський транспорт тощо);
• матеріальні витрати в організаціях, які надають допомогу суспільству в цілому (управління, наука, оборона, служба безпеки).

   Залежно від формування і використання фонд споживання поділяється на:

• фонд заробітної плати і доходів;
• фонд суспільного споживання;
• фонд утримання суспільних організацій та апарату управління.

   Подальший розвиток суспільства супроводжується зростанням реальної заробітної плати і доходів, поліпшенням якості предметів споживання і послуг тощо. Оскільки збільшення фонду споживання має певні межі, необхідно забезпечити оптимальне співвідношення між фондами споживання і нагромадження, щоб забезпечити як високі і стабільні темпи економічного зростання, так і підвищення рівня життя.

     Показники життєвих умов населення значно погіршуються у зв’язку з нарощуванням інфляційних тенденцій, що знаходить відображення у прискореній динаміці цін на споживчі товари і послуги, співвідношенні номінальної і реальної заробітної плати. Підвищення цін на споживчі товари і послуги призводить до істотного уповільнення темпів зростання номінальної заробітної плати і падіння реальної заробітної плати.

     Для характеристики рівня життя у  вітчизняній і зарубіжній практиці використовуються показники бідності: абсолютної і відносної.

       За абсолютної бідності, бідними  є частина домогосподарств, які  не можуть забезпечити себе  необхідною сумою благ, абсолютно  необхідних для збереження здоров’я і ведення помірно активного трудового життя. За відносної бідності, бідними є частина домогосподарств, які мають низькі доходи.

       На поняття бідності як соціально-економічного  явища впливає соціальна політика, що проводиться в країні. Це поняття залежно від завдань, які виконуються, може мати різний зміст в одній і тій самій країні в різний період і в один і той самий період у різних країнах.

       Рівень бідності і чисельність  бідних залежить від межі бідності, офіційно установленої державою, яка, у свою чергу, залежить від її фінансових можливостей, оскільки декларовані межі бідності ґрунтуються на певних розмірах соціальних програм.

     Соціально-економічна характеристика бідності певної частини  суспільства визначається системою показників демографічних, економічних і соціальних.

      До демографічних показників відносять: середній розмір домогосподарства, його склад із характеристиками членів за статтю і віком, народжуваність, смертність, захворюваність членів домогосподарства.

      Економічні показники — це джерела доходів та їх використання, майно домогосподарства, зайнятість членів домогосподарства.

     Соціальні показники — це розшарування бідних, соціальні субсидії, дефіцит бюджету домогосподарства, обсяг і калорійність споживання продуктів харчування, житлові умови, споживання послуг галузей соціального комплексу. 

     2. Показники обсягів доходів населення, номінальні та реальні доходи

     Доходи  населення —  як їх загальний обсяг, так і рівень — являють собою вихідний пункт для оцінювання й прогнозування процесу відтворення національного продукту, а отже, національного доходу та національного багатства країни. Безперервність процесу «виробництво — споживання — виробництво» зумовлюється, з одного боку, виробництвом продукції, що за структурою та якістю відповідає потребам населення, а з іншого — наявністю у відповідних категорій населення достатніх доходів для придбання цієї продукції за цінами, що дозволяють виробникам працювати з рівнем прибутковості не нижчим за середній.

     Доходи окремих фізичних осіб (населення) необхідно розглядати з урахуванням розміру сплачуваних податків. Доходи окремих категорій населення істотно різні за труктурою, що впливає як на рівень цих доходів, так і на стабільність їх одержання. Різниця доходів зумовлюється такими чинниками:

• вік та стать, які визначають фізичні можливості особи щодо працевлаштування, а відповідно — й одержання доходу;
• робота за наймом чи у власному бізнесі;
• схильність до ризику.

     Зрозуміло, що ці три чинники взаємозв’язані, але можна відзначити і їх вплив окремо на складові доходу, які можуть бути об’єднані в такі збільшені групи:

1) зарплата;

2) дохід  від підприємницької діяльності, який лишається в розпорядженні  того, хто одночасно є власником  капіталу та працівником фірми  (включаючи фермерів);