Правовий консалтинг: сутність та особливості здійснення правової підтримки малого та середнього бізнесу в Україні

Робота з систематизації законодавства у сфері підприємництва має розглядатися як один із важливих шляхів формування самостійної правової системи незалежної держави, її органічних частин — системи права та системи  законодавства і напрямів реалізації державної політики розвитку підприємництва в Україні.

Створення стабільного  та ефективного законодавства у  сфері підприємництва передбачає певну  систематизацію наявного в цій сфері  економічних відносин масиву чинних нормативних актів, здійснення кодифікаційної роботи у визначеній послідовності, тому що будь-яка цілісна система, в тому числі система законодавства, структура її елементів формуються, зокрема, за законами ієрархії. Тому і в разі паралельної підготовки окремих законів або навіть кодексів слід враховувати визначальну, початкову, принципову за змістом роль одного для іншого. Як свідчить світовий досвід розвитку сучасних правових систем, основоположними галузями законодавства, які зовні, концентровано представляють публічну та приватну сфери правового регулювання, є конституційне та цивільне законодавство.

Певну збалансованість  приватних і публічних засад  у сфері правового регулювання  вже закладено в Конституції  України, яка є своєрідним суспільно-політичним договором, основним законом і держави, і суспільства, норми якої є нормами  прямої дії (ст. 8). Це означає, що, по-перше, всі без винятку органи у своїй  правозастосовчій діяльності мають не просто орієнтуватися на конституційні норми, а й приймати відповідні до їхньої компетенції рішення безпосередньо на основі, за змістом і суттю, цих норм; по-друге, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до зазначених ознак та конституційного принципу верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу в ієрархії нормативно-правових актів, що визначає її провідну роль і в національній системі права, і правовій системі в цілому. В системі права Конституція призначена виконувати системотворчу функцію. Насамперед, ідеться про конституційне визначення ієрархії системотворчих елементів, у першу чергу, щодо законів, можливостей субсидіарного використання законоположень, меж правоздатного простору, що обмежений обґрунтованою відмовою від невтручання держави у приватні справи людини і визнанням необхідності та меж державного регулювання у громадянському суспільстві. Саме тому чинна Конституція України відкрила шлях до кардинального перетворення усієї нормативно-правової системи українського суспільства, зокрема, законодавства у сфері підприємництва.

До того ж, незважаючи на положення про пряму дію  норм Конституції, цілий ряд демократичних  цінностей (свободи власності, підприємництва тощо) проголошуються в Конституції  у загальному плані. Для того, щоб  вони набули реальної основи відносин у приватній сфері життєдіяльності  громадянського суспільства, тобто  у сфері соціальної поведінки  приватної особи, ще необхідно створити спеціальний додатковий правовий механізм, систему приватного законодавства, в якій юридичним регламентом  має стати новий Цивільний  кодекс України як кодекс приватного права. При цьому основоположні  конституційні норми щодо прав і  свобод людини, відносин приватної  власності, права підприємництва, свободи  договорів тощо мають визначати  зміст тих спеціальних норм і  правил, які увійдуть до Цивільного кодексу або застосовуватимуться  у практиці приватноправового регулювання  субсидіарно до нього. У протилежному разі ми приречені кружляти по колу законотворчого процесу, розробляючи та ухвалюючи нові правові акти, які суперечитимуть один одному і, зрештою, заперечуватимуть попередні. А тому ні про яку стабільність і результативність законодавства, а отже, й ефективність демократичної трансформації українського суспільства, не може йти мови.

Новий Цивільний  кодекс України покликаний встановити принципові засади правового регулювання  майнових і немайнових особистих  відносин між суб'єктами громадянського суспільства, приватними особами (фізичними  і юридичними), які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їхніх учасників. Істотне прискорення ринкової трансформації  економіки, пошук балансу економічної  свободи і соціальної справедливості, взаємодії елементів ринкової самоорганізації  та вмілого державного впливу на стихію ринку з метою її гуманізації  й упорядкування нагально потребують побудови системи цілеспрямованих та взаємопов'язаних приватноправових актів, що мають виступити як основні регулятори ринкових відносин, і насамперед — підприємницьких. Ці законодавчі акти мають містити загальні правила й положення, що їх розвивають, які визначатимуть статус усіх суб'єктів ринкових відносин, у тому числі, як уже зазначалося вище, і держави. Це означає, що норми Цивільного кодексу мають зумовлювати певною мірою і зміст публічноправових норм. Тобто лише після прийняття Верховною Радою України Цивільного кодексу можна буде говорити про завершення підготовки проектів Кримінального, Адміністративного, процесуальних та інших кодексів, розрахованих на регулювання суспільних відносин, суспільного життя, яке має ґрунтуватися на засадах політичної, економічної та ідеологічної різноманітності, й відповідно до правового порядку, за яким жодна приватна особа не може бути примушена робити те, що не передбачено законодавством. Більше того, кодекси, які було прийнято вже в період незалежності України, зокрема Земельний, Водний, Повітряний, Лісовий, Торговельного мореплавства, Про надра, Арбітражний процесуальний, має бути переглянуто.

Цивільний кодекс України як кодекс приватного права  має становити основу всього цивільного законодавства як узгодженої системи  цивільно-правових норм, багато з яких має бути переглянуто, а нові ухвалено під впливом потреб формування економічної  і політичної демократії в суспільстві. У першу чергу, необхідно буде розробити й прийняти новий Цивільний  процесуальний кодекс України, спрямований  на захист цивільних прав фізичних і юридичних осіб. Цивільний процес має стати єдиним для всіх цивільних  справ, у тому числі й у сфері  підприємництва.

Новий Цивільний  кодекс України, норми якого має  бути зближено та згармонізовано з відповідними правилами окремих країн, груп країн або нормами міжнародних договорів та конвенцій, сприятиме інтеграції української економічної і правової системи у світовий економічний та правовий простір. Тим самим Цивільний кодекс України сприятиме приєднанню України до важливих міжнародних угод у галузі приватного права, до вступу України до відповідних міжнародних організацій.

Реалії переходу до ринкових відносин і практичне  здійснення економічних реформ диктують нагальну потребу створення ефективної спеціальної або окремої правової основи для підприємницької діяльності. Йдеться про те, що новий Цивільний  кодекс, який би місткий він не був  за змістом, не може регулювати всю  сукупність специфіки відносин, які  складаються у сфері підприємництва.

Усе цивільне законодавство  у принципі не може міститися в  Цивільному кодексі. Тому ефективність функціонування законодавства неабиякою  мірою залежить від науково обґрунтованого розподілу нормативного матеріалу  між Цивільним кодексом та іншими нормативними актами, в тому числі  й Кодексом про підприємництво як кодексом приватного права, розробку якого  доцільно здійснювати паралельно з  роботою над проектом нового Цивільного кодексу України. Розробка Кодексу  про підприємництво має базуватися на приватноправових засадах⁸¹.

Розробка такого кодексу, по-перше, посилює соціальну  значущість як підприємництва в цілому (нового для України різновиду  системи суспільних відносин), так  і самого законодавства про підприємництво. По-друге, включення широкого кола законів, що регулюють питання підприємницької  діяльності, до Кодексу про підприємництво, а також, поряд з цим, поглинання цим Кодексом підзаконних актів  підвищує ефективність законодавства. При цьому зміцнюється сам  режим законності та правопорядку, посилюється і піднімається на вищий  рівень охорона й захист прав та інтересів як суб'єктів підприємницької  діяльності, так і громадян, котрі  працюють у сфері підприємництва. По-третє, включення розрізненого нормативного масиву до кодексу підвищує якість правових норм, тому що поряд із нормами загального характеру збільшується кількість норм безпосередньої дії. Це сприяє створенню ефективнішого нормативно-правового механізму регулювання відносин підприємницького характеру, оскільки ефективність будь-якого кодифікованого акта визначається не наявністю відсильних норм, а наявністю насамперед норм прямої дії. При такому підході зникає суперечність і неузгодженість правових норм.

Кодекс про  підприємництво має виконувати як регулятивну, так і організуючу функції  щодо підзаконних нормативно-правових актів. Причому його основне завдання має полягати в безпосередньому  регулюванні підприємницьких відносин. Друге завдання Кодексу про підприємництво полягає в тому, щоб бути організуючою основою, центром усього нормативного масиву у сфері підприємницьких  відносин, розв'язувати колізійні  питання, визначати види та склад  нормативних актів.

Кодекс про  підприємництво має бути розрахований на регулювання не тільки існуючих відносин, а й тих, які ще не регламентовано чинним законодавством. При розробці Кодексу необхідно виходити з  того, що до його змісту має бути включено норми, розраховані на дію не тільки в умовах перехідного до ринкової економіки періоду, айв умовах існування  того суспільства, яке ще тільки формується. При цьому Кодекс про підприємництво має звести до мінімуму можливості зловживань з боку суб'єктів підприємницької  діяльності. Ця та інші обставини зумовлюють виникнення певних суперечностей між  Кодексом про підприємництво та чинним законодавством, що саме по собі закономірно  в умовах пристосування всієї  системи нашого права до нових  потреб у соціально-економічному житті, становлення системи правового  регулювання нових економічних  відносин³².

Сьогодні підприємництво в Україні, в тому числі й мале підприємництво, має досить визначені  конституційні засади. Принципове значення для правового регулювання підприємництва, його нормативно-правового забезпечення мають положення Конституції  України про право на підприємницьку діяльність, захист конкуренції у  підприємницькій діяльності, обмеження  монополізму (ст. 42), про право приватної  власності, яке є непорушним (ст. 41). Конституція закріплює забезпечення з боку держави захисту прав усіх суб'єктів права власності й  господарювання, визначає, що всі суб'єкти права власності рівні перед  законом (ст. 13), встановлює право власності  громадян та юридичних осіб на землю  тощо. Вихідні конституційні положення  про підприємництво знайшли свій розвиток у проекті Цивільного кодексу  України.

Формування відповідної  нормативно-правової бази розвитку малого підприємництва — складний і довготривалий  процес, але головне тут полягає  в тому, щоб ця правова база гарантувала, з одного боку, сталість проголошених принципів підприємницької діяльності, а з другого — дала можливість проведення державою певної політики розвитку малого підприємництва. 
 
 
 
 
 

Список  літератури 

  1. Азбука управленческого консультирования: (Тезисы семинара: консультирование управления производством). — Таллин, ЭстНИИНТИ, 1981.

  2. Алдохин И., Бубенко И. Теория принятия решений. —К.,1990. —160 с.

  3. Булак М. Япония — стимулирование инициативных предложений на фирме «Мацусита». — БиКи, 1988.

  4. Верба В. А. Управленческое консультирование: Запросы украинского и иностранного и топ-менеджмента // Компаньон. —1999. — № 12.

  5. Гончаров В. В поисках совершенства управления: руководство для высшего управленческого персонала: (Опыт зарубежных фирм). — М., 1993. — 488 с.

  6. Герасимчук В. Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. — К., 1995. — 167 с.

  7. Гвишиани Д., Мильнер ?. Организация управления: проблемы перестройки. — М., 1987.

  8. Елмашев О. Управленческое консультирование: вопросы теории и практики. — Ижевск, 1989.

  9. Интеллектуальная собственность: Сборник типовых договоров. — Инфра. — М., 1995. — 256 с.

  10. Кубр М. Управленческое консультирование: В 2 т. — М., 1992. — 316 с.

  11. Кунц Г., О’Доннел С. Управление: системный и ситуационный анализ управленческих функций: В 2 т. — М., 1981.

  12. Ладенко И. С., Поляков В. Г. Интеллект управления и консультирования. — Новосибирск: Наука, 1992.

  13. Лейманн Я. Руководитель и специалист — взаимодействие (об управленческом консультировании). — М., 1984.

  14. Лейманн Я. Управление по результатам. — М., 1988.

  15. Лузин А., Озира В. Консультационные фирмы капиталистических стран по управлению. — М., 1976.

  16. Литвак Б. Принятие управленческих решений. — М., 1998.

  17. Как развиваться управленческому консультированию? (Подбор статей) // ЭКО. — 1986. — № 10.

  18. Методические рекомендации по оценке сложности и качества работы специалистов (для установления квалификационных категорий и дифференцированных должностных окладов) / НИИ труда. — М., 1989. — 54 с.

  19. Нагорская М. Деловые игры и эффективность управления производством. —К., 1992. — 176 с.