Правовий консалтинг: сутність та особливості здійснення правової підтримки малого та середнього бізнесу в Україні

Аналіз законодавчого  забезпечення розвитку підприємництва в Україні дає змогу зробити  деякі загальні висновки:

—по-перше, законодавча база, яка забезпечує розвиток та регулювання підприємництва в Україні, перебуває на початковій стадії, на етапі формування;

—по-друге, недостатні правові гарантії всіх форм власності та захисту приватної власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності;

—по-третє, немає єдиної державної політики підтримки підприємництва, зокрема малого, відповідної нормативно-правової бази та дійового механізму реалізації такої політики.

—Розв'язання існуючих проблем розвитку підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної переорієнтації державної політики розвитку підприємництва. Завдання полягає в тому, щоб істотно піднести його роль і місце в економічному житті суспільства. Саме з огляду на це слід виходити при розробці та реалізації заходів із нормативно-правового забезпечення розвитку підприємництва. Втілення в життя цього завдання неможливе без усунення основних недоліків, які притаманні законодавчій практиці. Серед них необхідно виділити перш за все наступні:

по-перше, немає  єдиної законодавчої стратегії щодо розвитку малого підприємництва. Вона важлива, передусім, в забезпеченні повноти законодавства щодо господарських  відносин, послідовності проведення курсу на розвиток ринку з урахуванням  перехідного характеру української  економіки, обмеженості поєднання  часових та стійких правових норм;

по-друге, неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва. Зростаючий потік нормативних актів  різних рівнів, особливо відомчих актів, нерідко викривлюючи основне  законодавство, породжує атмосферу  перманентного правового хаосу, є живильним середовищем правового  нігілізму, який укорінюється у свідомості чималої частини підприємців. Крім того, слід підкреслити, що розгул підзаконних  актів дуже часто вихолощує або  змінює суть та букву основного закону. Це, на жаль, стосується й урядових рішень;

по-третє, практично  нефункціонуючий характер багатьох правових актів, дуже низька виконавська дисципліна щодо нормативно-правових документів. Багато з положень Конституції України не можуть бути реалізовані і залишаються лише декларацією поки не введено в дію закони, які визначають конкретний механізм, порядок і процедури здійснення їх. Безпомічність державної системи виконання законів усе більшою мірою компенсується активністю підпільних мафіозних структур, які починають вершити суд і розв'язують господарські суперечки та конфлікти поза будь-якими правовими нормами;

по-четверте, наявність  у законодавстві багатьох нечітких норм, які при бажанні можна  трактувати як завгодно. Саме вони дали можливість формувати фінансові "піраміди", які позбавили заощаджень багатьох наших співвітчизників;

по-п'яте, необґрунтованість  законодавчих обмежень та вимог, які  містяться в окремих нормативно-правових актах. Це — один із наслідків того, що не було широкого обговорення проектів законів, інших нормативних актів. Насамперед немає практики залучення  до обговорення проектів правових актів  представників громадських об'єднань підприємців.

З метою вдосконалення  нормативно-правової бази для підтримки  розвитку малого підприємництва, на нашу думку, необхідно розробити і  прийняти закони України "Про державну підтримку малого підприємництва" та "Про приватну власність" ("Про  правовий захист приватної власності"). Доцільно також розробити і прийняти закон України "Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності".

Сьогодні вкрай  потрібно вдосконалити систему державної  реєстрації суб'єктів підприємницької  діяльності, а отже — внести зміни  та доповнення до Закону України "Про  підприємництво", якими передбачити  впровадження механізму спрощеної  реєстрації і легалізації суб'єктів  підприємництва; вдосконалення механізму  скасування державної реєстрації суб'єктів  підприємництва з урахуванням умов припинення діяльності.

З метою впровадження єдиної вертикальної системи органів  виконавчої влади з питань регулювання  та розвитку підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних адміністрацій важливо  видати Указ Президента України "Про  систему регулювання підприємництва в Україні" або відповідну Постанову Кабінету Міністрів України.

Одна з проблем  становлення малого підприємництва — недосконалість системи обліку та звітності його суб'єктів. Тому слід було б прийняти закон України "Про  спрощений бухгалтерський облік  господарської діяльності суб'єктів  малого підприємництва".

Не менш нагальна проблема кадрового та інформаційно-консультативного забезпечення малого підприємництва, що вимагає прийняття постанов Кабінету Міністрів "Про кадрове забезпечення малого підприємництва" та "Про  єдину систему інформаційного забезпечення малого підприємництва".

Формування нормативно-правової бази розвитку малого підприємництва в Україні, створення цілісної системи  державного регулювання підприємницьких  відносин — складний і тривалий процес, однак уже сьогодні можливо  й необхідно закласти організаційно-правові  засади відповідної державної політики. Головне, щоб законодавчі акти сприяли  залученню до підприємницької діяльності широких верств населення, стимулювали  розвиток малого підприємництва шляхом створення сприятливого податкового, цінового, інвестиційного та інноваційного  режимів. Це, у свою чергу, мало б  не лише стимулювати становлення  малого підприємництва, а ще більшою  мірою сприяти поступовій легалізації "тіньового" капіталу.

Підприємництво — це насамперед економічна свобода волі економічно самостійних суб'єктів; це творча ініціатива особи, підприємця; це свобода угоди. Але ринок — це й зіткнення різних приватних волевиявів, інтересів та потреб, що становлять суть конкуренції, природного регулятора суспільного життя, формування і функціонування якого має здійснюватися на певних духовно-моральних та правових засадах. Обмеження індивідуальних свобод, приватного свавілля з урахуванням потреб загального блага, без знищення природи індивідуального, приватного інтересу, забезпечення його взаємодії з публічними інтересами з метою запобігання обопільній руйнації їх є ідеалом, до якого мають прагнути моральність та право, і одним з основних завдань правової держави.

Формування ринкових регуляторів в Україні, їхніх  правових засад необхідно розуміти не тільки як мету, а й як засіб, складову частину процесу формування соціально  орієнтованої змішаної економіки, розвинутого  громадянського суспільства. Головною метою державної стратегії ринкової трансформації національної економіки  має бути забезпечення реального  повороту політико-економічної системи  до потреб людини, формування такого громадянського суспільства і правової держави, які б справді забезпечували, гарантували і захищали права  та свободи кожної особи. Тому й пошук  моделі трансформування відносин власності, формування підприємництва має відбуватися  на шляху правового забезпечення узгодженості принципів економічної  ефективності та соціальної справедливості²⁹.

Реалізація положення  статті 42 Конституції України щодо свободи підприємництва потребує здійснення загальнонаціональних заходів з  відродження і розвитку приватного права, схвалення на парламентському  рівні відповідної загальнодержавної  програми, одним із найважливіших  завдань якої має бути систематизація законодавства у сфері підприємницької  діяльності. Це завдання, безумовно, має  стати складовою державної політики розвитку підприємництва в Україні, а його розв'язання має сприяти  посиленню соціальної значимості в  суспільстві як самого підприємництва, так і законодавства щодо його регулювання, підвищенню ефективності останнього певною мірою за рахунок, поліпшення якості як окремих його правових норм, так і системи їх.

Прийняття і  введення в дію Конституції України  робить необхідними перегляд усього чинного нормативно-правового масиву, його систематизацію і приведення у  відповідність до норм нової Конституції. Як підкреслювалося в доповіді Президента України Л.Д. Кучми на урочистих зборах з нагоди 5-ї річниці незалежності України, Конституція не може "вмонтуватись" у наявне правове поле, навпаки — останнє має бути приведено у відповідність до Конституції. Особливо це стосується так званого економічного законодавства, зокрема, законодавства у сфері підприємницької діяльності. За часи незалежності України було ухвалено велику кількість актів ринкового характеру у формі законів, декретів, указів Президента, актів, які відбивали лише перші кроки переходу від адміністративно-командної системи господювання й управління і яким були властиві безсистемність та суперечливість. Оскільки якість і ефективність цього законодавства низького рівня, воно потребує фундаментальної переробки, приведення до відповідності сучасним економічним та політичним потребам суспільства. Чинними мають залишитися закони та інші нормативні акти, прийняті до введення в дію Конституції України, які не суперечать її нормам. Державно-правове регулювання в Україні, особливо в умовах перехідного періоду, має виступати як засіб "примирення" саморегулюючих засад приватного сектору економіки із внутрішньо притаманним йому і невід'ємним від нього механізмом конкуренції з керованим розвитком усього народного господарства.

Щодо правового  регулювання економічних відносин у сфері підприємництва, то перспективним  є розширення дії цивільного права  на базі послідовної "товаризації" економічних відносин. Законодавство  в цій сфері може стати ефективним повною мірою лише за умови, що воно буде несуперечливим, систематизованим і, в свою чергу, спиратиметься на закони, які узагальнюють цілі комплекси  зазначених відносин. На цей час  таку систематизацію чинного законодавства  України ще не проведено.

Систематизація  законодавства з  питань підприємництва — це впорядкування чинних правових актів, що регулюють підприємницькі відносини, приведення їх до певної, внутрішньо узгодженої системи. її головна мета полягає в забезпеченні єдності та узгодженості чинного масиву розрізнених законодавчих актів у галузі підприємництва, визначенні загальних для всіх суб'єктів підприємництва правових, економічних та організаційних засад, порядку здійснення окремих видів підприємницької діяльності, особливостей функціонування малих, середніх та великих організаційно-правових форм підприємництва. Але мова йде не тільки про впорядкування названого нормативно-правового масиву, що безпосередньо або навіть не прямо стосується регулювання підприємницьких відносин, усунення суперечностей між окремими актами, а й про уніфікацію категорійного апарату, забезпечення єдності термінологічно-мовного оформлення законодавчих актів³⁰.

Головним завданням  систематизації законодавства з  питань підприємництва є забезпечення підвищення ефективності правового  регулювання підприємницьких відносин, що виникають між суб'єктами підприємницької  діяльності, між ними та державою, між  суб'єктом підприємницької діяльності та іншими суб'єктами майнових відносин.

Є два поширені способи систематизації законодавства  — інкорпорація й кодифікація. Інкорпорація (лат. incorporatio — включення) — вид систематизації законів та інших нормативних актів, при якому вони розміщуються у хронологічному, систематичному або іншому порядку без зміни змісту. Цей вид систематизації дає можливість внести у первинний текст нормативного акта всі наступні офіційні зміни й доповнення, вилучити всі скасовані законодавцем норми та виявити повтори, неузгодженості й суперечності між різними актами. Можна сказати, що це найпростіший вид систематизації законодавства. Але, на жаль, у сфері підприємництва ще не проведено навіть інкорпорацію. Тому, на нашу думку, для впорядкування законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, необхідно в першу чергу провести офіційну інкорпорацію шляхом видання компетентними органами збірників (збірок), зводів чинних актів у цій сфері.

Проте слід підкреслити, що сама по собі інкорпорація не розв'язує в цілому проблеми систематизації законодавства, тому що обмежується лише зовнішньою обробкою наявного нормативного масиву, його розташуванням у визначеній послідовності. За нових політичних і економічних умов необхідні  також змістовна переробка та узгодження всіх норм, що стосуються одного й того самого предмета регулювання  — підприємницьких відносин, унормованих  різними законами і нормативними актами. Мова йде про такий вид  або спосіб систематизації, як кодифікація.

При кодифікації  переглядаються заново всі наявні у  відповідних галузях права норми, скасовуються застарілі, виробляються нові норми. Кодифікація, на відміну  від інкорпорації, дає змогу заповнити  прогалини в чинному законодавстві, усунути наявні раніше розбіжності  й суперечності між окремими нормами. Наслідком процесу кодифікації  є видання нових систематизованих законодавчих актів. Кодифікація чинного  законодавства віддзеркалює реальні  потреби процесу розвитку економічної  і правової систем України, інтеграційні та диференційні тенденції, що взаємодіють  між собою. Діалектика такої взаємодії  відбиває багатомірну природу структури  системи національного права, що здатна виступати водночас і як стабільне, і як динамічне явище, яке має  могутній організуючий потенціал всебічного впливу на систему економічних відносин.

Вихідними методологічними  посиланнями при систематизації законодавства у сфері підприємництва, на нашу думку, мають бути, по-перше, підхід до системи національного  права як до взаємодії двох відносно самостійних сфер правового регулювання: публічного та приватного права, в межах  яких здійснюється регулювання процесів формування, функціонування та розвитку підприємницьких відносин, і, по-друге, розгляд цих відносин за їхньою природою як приватно-правових, що мають регулюватися нормами, котрі за своїм змістом стосуються певної правової галузі права — цивільного права.

Підприємництво  в Україні, як і в інших країнах  СНД, запроваджується в структуру  національної економічної системи  на підставі державно-правових заходів, передусім пов'язаних із приватизацією  державної власності, без чого взагалі  перехід до ринкових відносин неможливий. Усі ці заходи мають публічно-правовий характер. Та й на приватизовані  підприємства чиниться прямий державний  вплив, оскільки ринкових механізмів ще не вироблено, вони ще в стані свого  становлення.

Важливо у процесі  регулювання підприємницьких відносин, які підпадають під дію тих  чи інших нормативно-правових актів, чітко дотримуватися принципів  приватного або публічного права, які, по суті, віддзеркалюють наявні в державно-організованому суспільстві суперечності між суспільним і приватним буттям, між "загальними" та приватними інтересами. Нам добре  відомі наслідки спроби розв'язати  ці об'єктивні суперечності на користь "загальних" (по суті, державних) інтересів  шляхом одержавлення всіх сфер життєдіяльності  суспільства, ігнорування зацікавленості окремої особистості, "приватного" як в особистому житті, так і в  народногосподарській діяльності. Відомий  історичний досвід суспільного та державного будівництва свідчить, що формування гуманного, демократичного суспільства  можливе не тільки на основі взаємодії, а й розмежування приватноправових і публічноправових засад. При цьому спосіб і міра цього розмежування та взаємодії стають визначальним чинником його результату.