Особливостi стратегiчного планування розвитку пiдприэмств Украiни

      6) Успішне використання стратегії  неможливе без зворотного зв’язку; 

      7) Під час формування стратегії  користуються узагальненою, неповною  та неточною інформацією стосовно альтернатив розвитку [2].

          Стратегії мають також ряд особливостей:

1. процес розробки стратегії не завершується якоюсь негайною дією. Він закінчується встановленням загальних напрямків, рухаючись по яких фірма досягне успіху.
2. сформульована стратегія використовується для розробки стратегічних проектів методом пошуку. Роль стратегії в такому пошуку заключається в тому, щоб допомогти зосередитись на визначених ділянках і можливостях та відкинути все інше яке несумісне зі стратегією.
3. під час формування стратегії не можна передбачити всі можливості, які виникнуть в майбутньому.Тому доводиться користуватись неповною і неточною інформацією.
4. поява більш точної інфрмації спроможна піддати сумнівну обгрунтованість первісного стратегічного вибору. Тому успішне використання стратегії неможливе без зворотного звязку.

        Однією з умов формулювання  фірмою своєї стратегії являється  виникнення раптових змін в  навколишньому середовищі. Їх причиною  може бути насичення ринку,  технологічні зрушення, непередбачений  успіх нового товару, поява числених  нових конкурентів і т.д.

    Ми  погоджуємося з думкою вчених, які  виділяють такі етапи розробляння  стратегії підприємств:

    1. Постановка стратегічних цілей  – керівництво визначає довготермінові цілі і формулює місію.

    2. Аналіз оточення підприємства  полягає в описі шансів і  загроз, які несе з собою оточення у широкому розумінні (аналіз конкурентів, аналіз п'яти сил Портера, оцінювання попиту).

    3. Аналіз організації – аналізують  і оцінюють різні аспекти підприємства (діагноз переваг і вад, аналіз засобів підприємства, наявних стратегій).

    4. Вибір стратегічних опцій –  пристосування організації до  оточення. Вибір стратегії на цьому етапі пов'язується з пристосуванням переваг і вад організації до шансів і загроз, які містяться в оточенні [1].

    Отже, етапи розроблення стратегії  розвитку охоплюють всі напрямки діяльності організації. Вони складаються з дій, спрямованих на утвердження позицій організації у різних галузях економіки та забезпечення найкращого результату її діяльності.

    Основним  мотивом реалізації стратегій зміни  курсу і реструктуризації, зазвичай, є бажання управлінського ядра корпорації поліпшити ефективність функціонування портфеля загалом чи навіть зберегти його існування.

    Підхід  до реалізації стратегії зміни курсу  залежить від причин незадовільного функціонування портфеля чи глибини  кризи, спричиненого, наприклад, високими витратами в окремих елементах  портфеля сфер бізнесу; перебуванням занадто  великого числа сфер бізнесу в  непривабливих галузях; слабкістю корпоративного менеджменту.

    Стратегія реструктуризації припускає здійснення радикальних змін у портфелі сфер бізнесу, тобто усунення одних сфер з портфеля і залучення інших за допомогою їхньої покупки, продажу і входження в нові галузі.

    Виконаний аналіз поняття "стратегія" показує, що різні точки зору на стратегію дають у загальному випадку різні змістовні трактування цього поняття. Це свідчить про складність, багатоаспектність і багатоплановість поняття "стратегія" і, як наслідок, – про наявність великої кількості класифікаційних складників у його цілісному вираженні [4].

    Можна виділити чотири основні види управлінської  діяльності в рамках процесу стратегічного планування: розподіл ресурсів; адаптація до зовнішнього середовища; внутрішня координація; організаційне стратегічне передбачення.

    Розподіл  ресурсів. Цей процес полягає у розподілі обмежених організаційних ресурсів, таких як фонди, дефіцитні управлінські таланти і технологічний досвід.

    Адаптація до зовнішнього середовища. Адаптація охоплює всі дії стратегічного характеру, що поліпшують відносини підприємства з його оточенням. Підприємствам потрібно адаптуватися як до зовнішніх сприятливих можливостей, так і небезпек виявити відповідні варіанти і забезпечити ефективне пристосування стратегії до навколишніх умов.

    Внутрішня координація. Охоплює координацію стратегічної діяльності для відображення переваг і вад підприємства з метою досягнення ефективної інтеграції внутрішніх операцій. Забезпечення ефективних внутрішніх операцій на підприємстві є невід'ємною частиною управлінської діяльності.

    Організаційне стратегічне передбачення. Ця діяльність передбачає здійснення систематичного розвитку мислення менеджерів. Здатність вчитися на попередньому досвіді дає змогу підприємству правильно скоригувати свій стратегічний напрямок і підвищити професіоналізм у сфері стратегічного управління. Роль керівництва вищої ланки полягає у більшому, ніж просте ініціювання процесу стратегічного планування, вона також пов'язана зі здійсненням, об'єднанням і оцінкою цього процесу [4].

    Реалізацію  стратегій підприємства здійснюють з використанням адміністративних та економічних важелів.[5].

 

3. Застосування  адміністративних та економічних важелів  стратегічного планування

  Стратегічне планування має зміст тоді, коли воно реалізується.

  Обгрунтовані  цілі є важливим компонентом ефективного  планування.

  Реалізація  перетворює стратегічний план в дію. Успішна реалізація стратегічного  плану потребує довгострокових та короткострокових програм, політики, процедур, правил, бюджету  та управління за цілями.

  Реалізація  стратегії здійснюється в двох напрямках:

• За використанням економічних важелів на основі бюджету та управлінням за цілями.
• 3 використанням адміністративних важелів на основі тактики, політики, процедур та правил [6].

    Основними компонентами планування і реалізації стратегії  підприємства є тактика, політика, процедури і правила.

    Тактика – це процес розробки короткострокових планів, що узгоджуються із стратегією підприємства.

    Тактика визначає шляхи і засоби, форми  і способи діяльності підприємства, які забезпечують його успішну стратегію.

    Наступним етапом процесу реалізації стратегії  і тактики є розробка політики, яка перетворює стратегію на відкритий й детальний план основних напрямків діяльності підприємства.

    Потім формуються правила та процедури  дій, необхідні для реалізації стратегії.

    Процедура – це кілька взаємопов’язаних дій, які доцільно використовувати у конкретній ситуації. Досить часто для працівників підприємства розробляються правила, які гарантують виконання конкретних дій певним способом.

    Кінцевий  стратегічний план підприємства повинен містити:

• місію  і цілі;

• стратегії (корпоративну, конкурентну, функціональні);

• тактику;

• політику [10].

  Отже  розглянемо складові адміністративного напрямку.

  Тактика - це плани на короткі терміни, які  розробляються на рівні керівників середньої ланки.

  Політика - загальні орієнтири для дії і  прийняття рішень, які полегшують досягнення

  Політика, як правило, формується вищим керівництвом на більш тривалий період часу.

  Для керівництва управлінськими діями  однієї політики часто буває недостатньо, В такому випадку керівництво  розробляє процедури.

  Процедура - вказівка відносно того, які дії  слід приймати в конкретній ситуації.

  Процедури, як правило, описують послідовність  дій, які необхідно приймати в  конкретній ситуації.

  Правила - точне визначення того, що потрібно робити в конкретній ситуації.

  Правила відрізняються від процедур тим, що вони розраховані на конкретне  і обмежене питання.

  Розробка  правил та процедур сприяє досягненню намічених цілей через те, що вони:

• Вказують працівникам напрям дії, які відповідно до досліду діяльності повинні бути успішними і призведуть до бажаних наслідків;
• Підвищують ефективність діяльності шляхом виключення зайвих повторів процесу;
• Дають можливість керівникові точно передбачити, що будуть робити його підлеглі в конкретній ситуації;
• Дозволяють проводити точні порівняння з минулими результатами (оскільки аналогічні завдання виконуються, як правило, аналогічним способом, то завдання повинні виконуватись кожний раз з однаковою чи зростаючою ефективністю) [9].

  Таким чином, застосування тактики, політики, процедур та правил дозволяє створити певний організаційно-розпорядчий  механізм, спрямований на забезпечення реалізації цілей.

  Економічний напрямок базується на формуванні бюджету  та управлінню за цілями.

  Одним із основних завдань планування є  можливість більш ефективно використовувати  ресурси.

  Для того, щоб вирішити питання, які ресурси  є в наявності у підприємства, керівники використовують бюджет.

  Бюджет - це метод розподілу ресурсів у  кількісній формі.

  Бюджет  можна розглядати з різних позицій:

  а) з позиції виявлення майбутнього  стану організації;

  б) з позиції відображення діяльності підприємства (розпис надходжень та видатків, які повинні бути збалансованими);

  в) з позиції реалізації контрольних  функцій, що характеризує формування та рівень зростання;

  г) з фінансової точки зору (відображає надходження та використання коштів для забезпечення функцій організації).

  Бюджети класифікуються за такими ознаками:

  1. За періодом дії Місячний, квартальний,  річний

  2. За об'єктом бюджетування Бюджет  виготовлення окремих виробів,  бюджет робочих груп, відділів, підрозділів,  зведений бюджет

  3. За формою вираження Грошовий, негрошовий

  4. За відповідністю видатків та  надходжень Дефіцитний, збалансований

  5. За сферами діяльності Операційний,  фінансовий, інвестиційний

  6. За видами витрат Бюджет поточних  витрат, бюджет капітальних витрат

  7. За моментом відображення надходжень  та видатків Бюджет на певний  період, бюджет на певну дату

  8. За способом врахування витрат  поелементний, постатевий [11].

  В сучасних умовах одним із найрозповсюдженіших  механізмів реалізації економічних  та адміністративних важелів є управління за цілями.

  Управління  за цілями - це підхід згідно з яким кожен керівник організації повинен  мати чіткі цілі, що забезпечить  досягнення цілей керівників вищого рівня.

  Процес  управління за цілями здійснюється за такими етапами:

  1. Встановлення цілей;

  2. Планування дій;

  3. Перевірка і оцінка роботи;

  4. Контролювання і регулювання  результатів.

  Управління  за цілями є достатньоефективний  спосіб, але можливі невдалі програми управління за цілями.

  а) відсутність вищого керівництва;

  б) труднощі при формуванні цілей;

  в) дефіцит часу;