Особливостi стратегiчного планування розвитку пiдприэмств Украiни

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ 

            ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима ГЕТЬМАНА 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ 

з дисципліни «Менеджмент» 
 

на  тему  «ОСОБЛИВОСТІ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ» 
 
 
 
 

студента 

факультету  «Управління персоналом та маркетингу »

3-го  курсу, спеціальності  6507, 3 групи 

Сіргінави Андрія Володимировича

(Прізвище, ім'я, по  батькові) 
 

Викладач 

(Науковий  ступінь, звання) (Прізвище, ініціали) 
 

Оцінка  ……… балів 

"……"……………2010р. 

……………………………

    (підпис  викладача) 
 

КИЇВ  – 2010 

План

Вступ

1. Сутність стратегічного планування
2. Стратегія як головна складова стратегічного управління
3. Застосування адміністративних та економічних важелів стратегічного планування

Висновок

Література 

    Вступ

    Сучасний  стан економіки України потребує формування такої стратегії розвитку підприємства, яка дозволяє підтримувати сталі конкурентні переваги в  довгостроковому періоді. Стратегія  необхідна кожному підприємству.

    За  останні роки зміни в навколишньому  середовищі бізнесу стали більш  швидкими. Як результат, у розвинутих країнах велике число компаній зіштовхнулося  з одними і тими ж проблемами: уповільнення росту, зниження рентабельності, втрата частки на ринку тощо.

    У відповідь на це були розроблені численні пропозиції з відновлення втрачених  позицій. Першим кроком була розробка стратегічного планування провідних  американських компаній. Проведені  в цьому напрямку роботи показали, що стратегічне планування є корисним, але не універсальним засобом. Згодом стратегічне планування було доповнено, по-перше, плануванням засобів управління і, по-друге, управлінням в умовах постійно змінного зовнішнього й  внутрішнього середовища.

    Актуальність  теми полягає в тому, що сьогодні підприємствам України необхідно  сформувати таку стратегію розвитку підприємства, яка дозволила підтримувати стійкі конкурентні переваги в достроковому періоді. В господарській практиці України механізм стратегічного  менеджменту знаходиться на етапі  становлення. При цьому європейські  й українські аналітики стверджують, що український ринок вступив  в ту стадію, коли відсутність розробленої  стратегії заважає підприємствам  на кожному кроці.

    Під час вивчення даної теми необхідно  втілити наступні завдання:

• Визначити суті стратегічного планування
• Вивчити місце стратегічного планування в системі управління.
• Характеризувати зміст адміністративних важелів стратегічного планування
• Характеризувати зміст економічних важелів стратегічного планування
• Продемонструвати необхідність використання адміністративних та економічних важелів у стратегічному плануванні.

    Стратегічне управління не слід розглядати як просто результат еволюції планування. Воно викликане глибокими об’єктивними змінами в навколишньому середовищі підприємств і орієнтоване на ринок завтрашнього дня.

 

1. Сутність  стратегічного планування

Стратегічне планування є дуже важливим для всіх фірм, що присутні на ринку. Переважна більшість українських підприємств визнають необхідність розроблення стратегії розвитку та прагнуть до розширення масштабів своєї діяльності. Але, на жаль, дуже мало українських фірм на сьогодні має реальний план розвитку, хоча щороку дедалі більше підприємств розуміє потребу аналізу перспектив розвитку і планування своєї діяльності.

    Нагальність стратегічного планування вже довели іноземні компанії.

    Для них планування на рівні корпорації загалом, а також на рівні відділень, їх груп, заводів та інших організаційних підрозділів є загальновизнаною.

        Стратегічне планування являється  однією з основних функцій  стратегічного управління. Воно  представляє собою процес прийняття  управлінських рішень відносно  стратегічного передбачення (формування  стратегій), розподілу ресурсів, адаптації  компанії до зовнішнього середовища, внутрішньої організації.

        Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функції організації, мотивації і контролю, орієнтовані на розробку стратегічних планів. Процес стратегічного планування  забезпечує основу для управління членами організації.

        Стратегічне планування - це процес  визначення головних цілей організації,  ресурсів, необхідних для їх досягнення, та політики, направленої на придбання та використання цих ресурсів [5].

        Стратегічне планування має на  меті довгострокове забезпечення  результативності підприємства  і освоєння його нових можливостей.  Для цього необхідно, перш за  все, найбільш повно враховувати  зміни в навколишньому середовищі, які являють собою потенційні  загрози і майбутні можливості  для підприємства. Потрібно передбачити  непідконтрольні сили, критичні  тенденції з боку оточення  та обмежити їх можливий вплив  на підприємство.

        Тому стратегічне планування  має такі характерні ознаки:

    По-перше, на відміну від довгострокового  екстраполятивного планування, коли прогноз розроблявся кожною функціональною службою, яка мала на меті свої власні інтереси, стратегічне планування базується  на принципово новому підході до прогнозування  стану навколишнього середовища: були виділені стратегічні зони господарювання (СЗГ) та стратегічні господарські центри (СГЦ).

        СЗГ - це окремі сегменти зовнішнього  середовища або ринково-продуктові  сегменти, на які фірма має  чи хоче отримати вихід. У  відповідності з СЗГ в середині  фірми віділялись виробничі підрозділи, відповідальні за стратегію розвитку  СЗГ - стратегічні господарські  центри. Згодом СЗГ здобули назву  ‘’стратегічні поля бізнесу’’.  Поле бізнесу - це продукт, котрий  знаходиться у тісному звязку  з ринком збуту.

        По-друге, важливою ознакою стратегічного  планування являється аналіз  як зовнішнього середовища, так  і внутрішніх можливостей підприємства.

        По-третє, методика стратегічного  планування предбачає розробку  багатоваріантної стратегії. Кожен  варіант орієнтований на розвиток  підприємства в залежності від  стану зовнішнього середовища. Тобто  розробляється декілька стратегічних  альтернaтив з урахуванням можливих  ситуацій в майбутньому, тобто розробляються стратегії [1].

    На  підприємствах України тільки частково використовують стратегічний підхід в  управлінні, оскільки головною проблемою щодо цього залишається відсутність спеціалістів. Досить часто розроблення стратегії зводиться до складання бізнес-плану та розширення сфери його використання. Однак стратегія підприємства не повинна обмежуватись лише бізнес-планами. Основне завдання стратегічного планування полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв'язок місії з основними цілями організації в умовах змінного економічного середовища.

    Стратегічне планування стосується мети і засобів. Щодо цілей, то воно показує загальні риси майбутнього стану організації, а як засоби показує, як цієї мети можна досягти. Отже, стратегічне планування – це прогнозне управління, пов'язане з розробкою і постановкою уявлень про те, куди прямує організація. Стратегічне планування повинне суміщатися з практикою поточного управління [7].

    Процес  стратегічного планування є інструментом, що допомагає у прийнятті управлінських рішень, забезпечує основу для управління усіма працівниками організації. Його завдання – забезпечити нововведення і зміни в організації в достатньому ступені.

    Деякі вчені трактують стратегічне  планування як одну із функцій управління, як вибір однієї із декількох альтернатив  в умовах невизначеності, зумовленої впливом різних зовнішніх і внутрішніх чинників. Вона визначає, як організація має діяти в сучасних умовах, щоб досягти бажаної мети в майбутньому, виходячи з того, що оточення змінюватиметься. Процес стратегічного планування в такому разі зумовлений невизначеністю майбутнього та потребою внесення змін у цілі підприємства, зумовлені впливом зовнішнього та внутрішнього середовища. Стратегічне планування має на меті не лише скласти образ майбутнього стану підприємства, але й передбачити будь-які несподівані ситуації, які можуть виникнути в перспективі і знайти шляхи їхнього подолання [2].

    Інші  автори визначають стратегічне планування як інтегральний процес підготовки та прийняття рішень певного типу, як формулювання цілей та визначення шляхів їхнього досягнення, як забезпечення підготовленості підприємства до конкурентної боротьби [3].

    Тому, в більш загальному сенсі, стратегічне  планування – це адаптивний процес, за допомогою якого здійснюють регулярне  розроблення та коректування системи  досить формалізованих планів, перегляд змісту заходів щодо їхнього виконання на основі неперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються зовні та всередині підприємства. 

2. Стратегія як головна складова стратегічного управління

    Визначень терміну „стратегія” досить багато.

    У менеджменті „стратегія” – це програма дій, що визначає розвиток фірми, відповідне управління, а також досягнення поставлених цілей.

      За  І. Ансоффом, стратегія – це набір правил для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності.

      За  Б. Карлосом, стратегія – узагальнена модель дій, які необхідні для координації та розподілу ресурсів компанії.

      За  А. Чандлером, стратегія – встановлення основних довгострокових цілей та намірів підприємства, а також напряму дій і ресурсів, які необхідні для досягнення цих цілей.

      За  А. Томпсоном, стратегія – план управління фірмою, спрямований на її позицій, задоволення потреб та досягнення визначених цілей

      За  М. Мексоном, стратегія – комплексний план, сформований для здійснення місії організації та досягнення її цілей.

        За визначенням Х.Кунца - це  генеральна програма дій, яка  окреслює головні цілі організації  і розподіл ресурсів для їх досягнення [8].

        За своїм змістом стратегія являється специфічним довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

      Характерними  рисами стратегії  є:

      1) Стратегія як засіб досягнення  цілей, яких прагне досягнути  підприємство, можуть змінюватись  в окремі моменти і на різних  рівнях ієрархії;

      2) Процес розробки стратегії підприємства  здійснюється з орієнтацією на  певний напрям розвитку і не  завершується вживанням негайних  заходів; 

      3) Сформульована стратегія використовується  для розробки подальших стратегічних  проектів із застосуванням пошукових  методів; 

      4) Стратегія має узгоджуватися  з місією, орієнтирами, які визначило  для себе підприємство;

      5) Як тільки реальний процес  розвитку починає виводити підприємство  на рівень очікуваних подій,  необхідність у даній стратегії  зникає;