КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 

Економічний факультет  

Кафедра менеджменту 

інноваційної  та інвестиційної  діяльності 
 
 
 

Самостійна  робота

з дисципліни

«Корпоративне управління» 

Тема: Особливості оцінки економічної ефективності корпоративного управління.

 
 
 
 
 
 
 

Студента 2 курсу магістратури спеціальності «менеджмент інноваційної діяльності»

Стойка  Костянтина Володимировича  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ  – 2011

 

 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст  

І. Класифікація методів оцінки ефективності корпоративного управління 3

ІІ. Порівняльний метод оцінки ефективності корпоративного управління 5

ІІІ. Методи, засновані на аналізі господарської  діяльності 6

ІV. Методи, засновані на оцінці ризиків корпоративного управління 12 

Висновки 18

 

І. Класифікація методів  оцінки ефективності корпоративного управління.

    Теоретичний аналіз досліджень в галузі оцінки ефективності корпоративного управління дозволяє нам зробити висновок щодо наявності різних методів (див. рис. 1). Серед них можна виділити якісні й кількісні методи оцінки. У групі якісних методик ми хотіли б зупинитися на двох максимально наближених до використання в сучасних умовах. Це порівняльний метод і метод оцінки ризику корпоративного управління.

       

        

        

      

        

      

        
 

      

        
 
 

      Рис. 1. Методики оцінки ефективності корпоративного управління. 
 
 
 

      Кількісні методики оцінки ефективності корпоративного управління засновані на аналізі  господарської діяльності корпорації. Причому дана група методик також  підрозділяється на методи оцінки фінансового  стану й методи оцінки ринкової вартості.

 

ІІ. Порівняльний метод  оцінки ефективності корпоративного управління. 

      Перейдемо до розгляду перерахованих методик.

      Порівняльний  метод оцінки ефективності корпоративного управління  полягає в порівнянні його механізмів у різних умовах господарювання корпорації (як правило, географічний поділ по країнах). Даний підхід є неформалізованим і дозволяє порівнювати умови розвитку корпоративного управління в різних країнах. У цьому випадку удаються до експертної оцінки розвиненості законодавства країн в галузі корпоративного управління, ступеню його виконання, розвиненості фондового ринку (порівнюється капіталізація), механізму банкрутства (порівнюється ступінь простоти процедури банкрутства й частоти його застосування) – це оцінка зовнішніх механізмів корпоративного управління. При оцінці внутрішніх механізмів корпоративного управління оцінюється діяльність Ради директорів (співвідношення внутрішніх і зовнішніх директорів, чисельність Ради,  методика оцінки ефективності Радою директорів роботи менеджерів й інших показників, залежно від специфіки діяльності Ради директорів у конкретній країні й цілей оцінки) і побудова системи винагороди менеджерів (оцінюється, наскільки система оплати зближає інтереси менеджерів і власників).

 

ІІІ. Методи, засновані на аналізі господарської діяльності. 

      Більш конкретний погляд на проблему оцінки ефективності корпоративного управління знайшов відображення в іншому підході. Єдністю методик даного підходу  є розуміння того, що ефективна  фінансово-господарська діяльність корпорації і є підтвердження ефективності корпоративного  управління. Даний підхід реалізується в наступних основних методах. Перший - це оцінка ринкової вартості корпорації, другий - оцінка фінансового стану корпорації, ключовим моментом якої є розрахунок імовірності банкрутства.

      Серед методик оцінки ймовірності банкрутства  прийнято виділяти методи, засновані  на аналізі фінансових даних, що включають  оперування деякими коефіцієнтами: Z-коефіцієнтом, що здобуває все більшу популярність, Альтмана (США), коефіцієнтом Таффлера (Великобританія) та іншими, а також уміння "читати баланс".  І методи порівняння даних збанкрутілих компаній з відповідними даними досліджуваної компанії.

      Методи, засновані на аналізі фінансової звітності, у наразі є найпоширенішими. Хоча, на думку низки дослідників, існують об'єктивні недоліки даних методик, що полягають в наступному. По-перше, компанії, що зазнають труднощів, усіляко затримують публікацію своїх звітів, і, таким чином, конкретні дані можуть роками лишатися недоступними. По-друге, навіть якщо дані й повідомляються, вони можуть виявитися "творчо обробленими". Для компаній у подібних обставинах характерне прагнення обілити свою діяльність, що іноді доводить до фальсифікації. Потрібне особливе вміння, яким володіють навіть не всі досвідчені дослідники, аби виділити масиви підправлених даних й оцінити ступінь завуальованості. По-третє, деякі співвідношення, виведені по даним діяльності компанії, можуть свідчити про неплатоспроможність у той час, як інші – давати підстави для висновку про стабільність або навіть деяке поліпшення. У таких умовах важко судити про реальний стан справ. Однак ми могли б погодитися лише із третім твердженням і те лише за умови статичної оцінки, а не динамічної. Говорячи про перші два заперечення, необхідно відзначити, що вивчення вимог до розкриття інформації про діяльність корпорацій, прийнятих у різних країнах, дозволяє зробити нам висновок про неспроможність цих заперечень, тому що вимоги до розкриття інформації включають ряд найважливіших елементів. Це й надання звітності раз у квартал, або раз у півроку, що виключає можливість для корпорацій затримувати подачу звітів. Це й обов'язкова аудиторська перевірка фінансової звітності, що істотно знижує ризик фальсифікації. 

Двофакторна модель.

      Однієї з найпростіших моделей прогнозування ймовірності банкрутства вважається двофакторна модель. Вона ґрунтується на двох ключових показниках (наприклад, показник поточної ліквідності й показник частки позикових коштів), від яких залежить імовірність банкрутства підприємства. Ці показники множаться на вагові значення коефіцієнтів, знайдені емпіричним шляхом, і результати потім складаються з якоюсь постійною величиною (const), також отриманої тим же (дослідно-статистичним) способом. Якщо результат (С1) виявляється негативним, імовірність банкрутства невелика. Позитивне значення С1 вказує на високу ймовірність банкрутства.

      В американській практиці виявлені й  використаються такі вагові значення коефіцієнтів:

      для показника поточної ліквідності (покриття) (Кп) - (-1,0736)

для показника питомої ваги позикових  коштів у пасивах підприємства (Кз) - (+0,0579)

      постійна  величина - (-0,3877)

      Звідси  формула розрахунку С1 приймає наступний вид:

      C1=-0.3877+Kп*(-1.0736)+Кз*0.0579

      Розглянута  двофакторна модель не забезпечує всебічну оцінку фінансового стану підприємства, а тому можливі занадто значні відхилення прогнозу від реальності. Для одержання більш точного прогнозу американська практика рекомендує брати до уваги рівень і тенденцію зміни рентабельності проданої продукції, тому що даний показник істотно впливає на фінансову стабільність підприємства. Це дозволяє одночасно порівнювати показник ризику банкрутства (С1) і рівень рентабельності продажів продукції. Якщо перший показник перебуває в безпечних границях і рівень рентабельності продукції досить високий, то ймовірність банкрутства вкрай незначна. 

Метод Альтмана.

      Інший кількісний метод був запропонований в 1968 р. відомим західним економістом  Альтманом (Edward I. Altman). Індекс кредитоспроможності, який побудований за допомогою апарата мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multiple-discriminant analysis - MDA) і дозволяє в першому наближенні розділити господарюючі суб'єкти на потенційних банкрутів і небанкрутів.

      При побудові індексу Альтман дослідив 66 підприємств, половина яких збанкрутувала в період між 1946 й 1965 р., а половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичних коефіцієнта, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. Із цих показників він відібрав п'ять найбільш значимих і побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чином, індекс Альтмана являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства й результати його роботи за минулий період. У загальному виді індекс кредитоспроможності (Z-рахунок) має вигляд:

      Z=1.2X1+1.4X2+3.3X3 +0.6X4+X5

      Де  Х1 - оборотний капітал/сума активів;

      Х2 - нерозподілений прибуток/сума активів;

      Х3 - операційний прибуток/сума активів;

      Х4 - ринкова вартість акцій/заборгованість;

      Х5 - виручка/сума активів.

      Результати численних розрахунків по моделі Альтмана показали, що узагальнюючий показник Z може приймати значення в межах [-14, +22], при цьому підприємства, для яких Z>2,99 попадають у число фінансово стійких, підприємства, для яких Z<1,81 є безумовн-неспроможними, а інтервал [1,81-2,99] становить зону невизначеності.

      Z-коефіцієнт  має серйозний недолік: його  можна використати лише відносно  великих кампаній, що котирують  свої акції на біржах. Саме  для таких компаній можна отримати об'єктивну ринкову оцінку власного капіталу.

      В 1983 р. Альтман отримав модифікований варіант своєї формули для компаній, акції яких не котирувалися на біржі:

      K=8.38X1+X2+0.054X3+0.63X4

       (тут Х4 - балансова, а не ринкова  вартість акцій.)

      Коефіцієнт  Альтмана належить до числа найпоширеніших.  

Метод Таффлера.

      Відомі  інші подібні критерії. Так, британський  учений Таффлер (Taffler) запропонував в 1977 р. чотирьохфакторну прогнозну модель, при розробці якої використав наступний підхід:

      При використанні комп'ютерної техніки  на першій стадії обчислюються 80 відношень по даним збанкрутілих і платоспроможних компаній. Потім, використовуючи статистичний метод, відомий як аналіз багатомірного дискримінанта, можна побудувати модель платоспроможності, визначаючи частки співвідношення, які щонайкраще виділяють дві групи компаній й їхні коефіцієнти. Такий вибірковий підрахунок співвідношень є типовим для визначення деяких ключових вимірів діяльності корпорації, таких, як прибутковість, відповідність оборотного капіталу, фінансовий ризик і ліквідність. Поєднуючи ці показники й зводячи їх відповідним чином воєдино, модель платоспроможності виробляє точну картину фінансового стану корпорації. Типова модель для аналізу компаній, акції яких котируються на біржах, приймає форму:

      Z=C0+C1X1+C2X2+C3X3+C4X4+.....

      де:

      х1=прибуток до сплати податку/поточні зобов'язання (53%)

      х2=поточні  активи/загальна сума зобов'язань (13%)

      х3=поточні  зобов'язання/загальна сума активів (18%)