Особливості менеджменту в організації пляжного туризму

Як розваги туристам на Малайзії пропонують всі можливі  водні види, рибалку і прогулянки на яхтах. спорту. У малайському Лас-Вегасі, передмісті Куала-лумпура, 24 години в  добу працює тематичний парк на воді, казино і величезний розважальний центр. Серед  любителів дайвинга особливо популярний острів Сипадан.

РОЗДІЛ ІІІ. СТАН ТА ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ  ПЛЯЖНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

Пляжні ресурси України  зосереджені у приморських територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та у Криму. Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєднанням сприятливих кпіматично-бальнеологічнихта  ландшафтних ресурсів.

Для пляжного туризму можна  використовувати близько 1500 км. морського  берегу різного типу. Найвищу рекреаційну  цінність має невелика територія  Південного берегу Криму, захищена з  півночі Кримськими горами.

Азовське узбережжя є  також важливим у туристичному відношенні. Тут розташовано бази відпочинку, санаторії. Багато рекреаційних закладів на Арбатській Стрілці, Білосарайській косі, в районах Бердянська, Гені чеська та ін. Розвиток рекреації на Азовському узбережжі, його курортна забудова потребує посиленої уваги щодо питань запобігання забрудненості моря, утримання приморських ландшафтів в оптимальному екологічному стані.

Пляжний туризм є одним  з найперспективніших та найпопулярніших  видів туризму. Сприятливі кліматичні умови, численні пляжі, тепле море, лікувальні грязі та мінеральні води різних типів  роблять Україну ласим шматочком  для прихильників саме такого відпочинку.

В Автономній Республіці Крим зосереджено 36 % санаторіїв курортного фонду України, понад ЗО % будинків і пансіонатів відпочинку, майже 20 % туристських закладів. Діють 127 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням, 94 будинки відпочинку і пансіонати, у яких щороку відпочиває понад 1 млн  чол. На базі джерел мінеральних вод  функціонують санаторії в Євпаторії, Саках, Феодосії. Практичне значення мають термальні води Тарханкутеького  півострова, лікувальні грязі численних  солоних озер. Сформувалися рекреаційні  райони: Ялтинський, Євпаторійський, Феодосійський (мал.2).

В Одеській області — 43 санаторії  і пансіонати з лікуванням, 16 будинків і пансіонатів відпочинку, турбази  і дитячі табори. Функціонують курорти: Аркадія, Великий Фонтан, Кароліно-Бугаз — Затока, Куяльницький та ін. Всі вони в Одеському рекреаційному районі(мал.З)

Заклади відпочинку Миколаївської  області розташовані головним чином  у курортних зонах Очакова  та Миколаєва(мал.4). Є 4 санаторії і  пансіонати з лікуванням, 17 будинків та пансіонатів відпочинку, численні бази відпочинку, дитячі табори.

До важливих проблем пляжного туризму в Україні слід віднести також відсутність належного  інвестування та зацікавленості з боку держави, а ще екологічні проблеми. Останній фактор є характерним, перш за все, у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС в 1986 р. Інститутом вивчення вільного часу відзначено, що в 1985 році екологічні проблеми хвилювали  лише 30% потенційних туристів, на кінець 90-х - вже 57%. Сіогодні майже 70% туристів шукають екологічно чистих місць  для відпочинку. Тут дається взнаки негативний вплив аварії на ЧАЕС. Негативний ефект екологічного чинника посилюється  ще й тим, що він носить довгостроковий характер, адже зміна свідомості суспільства  відбувається набагато повільніше, аніж ліквідація наслідків екологічної  катастрофи.

Наступною болючою проблемою  пляжного туризму України є те, що більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних  баз будувались за проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась у  період масового туризму, з інтенсивною  експлуатацією та несвоєчасним капітальним  і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та оснащення.

На початок 2010 року в Україні  функціонують 2,7 тис. туристичних підприємств, що становить 64% від загальної кількості  тих, які отримали ліцензію на туристичну діяльність. Але тільки наявності  інфраструктури, призначеної для  туризму, недостатньо. Її необхідно  розглядати в широкому значенні, основні  елементи інфраструктури туризму повинні  виконувати не тільки винятково рекреаційну  функцію, а й сл^кити провідним  фактором піднесення рівня всього соціально-економічного життя країни. Це має бути інфраструктура загального користування, що повинна відповідати світовим стандартам і зорієнтована на всіх мешканців України та її гостей. За прогнозами до Євро-2012, в Одесі збудують вісім п'ятизіркових готелів, кілька чотиризіркових та реконструюють близько 12-ти існуючих готельних комплексів. Міська влада запевняє, вже сьогодні Одеса та область здатні розселити понад 100 тисяч людей. Для цього готові задіяти 74 готелі, десятки санаторіїв, а також осучаснені бази відпочинку та пансіонати.

В інфраструктурі туризму  України одне з ключових місць  належить транспортній системі. Питання  охоплює проблему транзитних перевезень, організацію залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського, річкового транспорту. Транспортні  шляхи України повинні відповідати  міжнародним вимогам та дозволяти  здійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно. Саме вони є першою ланкою туристичного потоку іноземних громадян в Україну.

Проблеми, які можна спостерігати сьогодні в галузі пляжного туризму  України, на наш погляд, є наслідком  того економічного минулого, яке залишилося нашій державі після розпаду  СРСР. Тому ці явища е досить глибинними, а їх розв'язання потребуе комплексного та продуманого підходу. Зрозуміло, що цим на державному рівні займаються спеціально створені урядові та неурядові  організації. На нашу ж думку, слід наголосити на тих чинниках, які призводять до ситуації, що спостерігається на ринку туризму. Саме намагаючись  їх змінити, і можна досягти якщо не абсолютного, то хоча б поступового  часткового покращення стану туристичної  галузі України.

Ситуація у сфері туризму  та діяльності курортів в Україні  характеризується такими основними  чинниками:

• низьким рівнем усвідомлення населенням країни та органами, що здійснюють регулювання у сфері туризму і діяльності курортів, ролі та значення туризму для соціально-економічного розвитку держави;
• відсутністю сформованих туристичних ресурсів та цілісної системи їх раціонального використання, невизначеністю напрямів їх освоєння та розвитку, неефективним та позазаконним використання унікальних природних та і сто рико-культур них ресурсів;
• відсутністю ефективної системи захисту прав та інтересів туристів, забезпечення безпечних умов на об'єктах туристичних відвідувань та за напрямами туристичних маршрутів, своєчасного надання усіх видів невідкладної допомоги особам, які постраждали під час відпочинку;
• відсутністю сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, державної інвестиційної політики у сфері туризму і діяльності курортів, не належною підтримкою розвитку пріоритетних видів туризму, зокрема, в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного туризму;
• руйнацією системи соціального туризму, практичною недоступністю туризму для малозабезпечених верств населення, дітей, молоді, осіб похилого віку та з обмеженими фізичними можливостями;
• відсутністю належного прогнозування та планування розвитку туризму, параметрів туристичного потоку у відповідності до наявних ресурсних можливостей, потреб населення та економіки держави, узагальненим і фрагментарним підходом до розроблення та реалізації державної і місцевих програм розвитку туризму;
• недосконалістю організаційно-правових та економічних механізмів реалізації державної політики у сфері туризму і діяльності курортів, слабкою міжвідомчою координацією та взаємодією між органами державної влади та місцевого самоврядування;
• відсутністю цілісної та комплексної системи управління туристичними ресурсами країни, різним відомчим підпорядкуванням туристичних ресурсів, відсутністю спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань діяльності курортів;
• недостатнім нормативним, методичним та інформаційним забезпеченням діяльності органів місцевого самоврядування, громадських організацій та суб'єктів підприємницької діяльності у сфері туризму і діяльності курортів;
• недостатнім за кількісними, якісними параметрами та за структурою рівнем науково-методичного та кадрового забезпечення, зокрема у сфері управління на державному та місцевих рівнях.

Альтернативи. На даний час  наявні такі варіанти вирішення проблем  у сфері пляного туризму та діяльності курортів України.

Варіант 1. Розвиток туризму  здійснюється стихійно, на принципах  саморегуляції. Переваги: економія коштів державного бюджету на первинних  етапах розвитку.

Недоліки:

-значні витрати бюджетів  усіх рівнів пов'язані із необхідністю  ліквідації наслідків нераціонального  використання туристичних ресурсів, порушення екологічної рівноваги;

• поглиблення негативного впливу туристичної діяльності на оточуюче середовище, занепад більшості об'єктів культурної спадщини та втрата найцінніших природних ресурсів;
• уповільнення темпів розвитку туризму і діяльності курортів, поглиблення процесів "тінізації" та регіональних соціально-економічних диспаритетів, зменшення частки очікуваних доходів у державному та місцевих бюджетах;
• створення негативного туристичного іміджу країни на міжнародному туристичному ринку, зменшення в'їзного туристичного потоку;
• подальше зниження рівня якості послуг для туристів та безпеки в туризмі, погіршення якості життя населення, поява у громадян невіри в можливості держави щодо забезпечення дотримання у сфері туризму інтересів соціально не захищених верств населення, зниження рівня довіри до держави та зростання демократичного дефіциту.

Варіант 2. Забезпечення сталого  розвитку туризму через активізацію  та впровадження ефективних механізмів державного регулювання.

Переваги:

• подолання негативних тенденцій у сфері туризму та діяльності курортів;
• покращення якості життя населення, забезпечення доступності туристичних ресурсів для всіх верств населення;
• збереження унікальних природних та і сто рико-культур них ресурсів;
• посилення позитивного туристичного іміджу країни на міжнародному туристичному ринку, збільшення в'їзного туристичного потоку;
• прискорення темпів розвитку, збільшення частки очікуваних доходів від сфери туризму та діяльності курортів у бюджетах усіх рівнів;
• зменшення наявних регіональних соціально-економічних диспаритетів, посилення "прозорості" туристичної діяльності.

Недоліки: необхідність забезпечення державної підтримки на постійній  основі через прийняття відповідної  бюджетних програм.

Оптимальний варіант: У зв'язку з тим, що можливості саморегуляції  системи туризму практично вичерпані, неможливо забезпечити його сталий розвиток без нанесення шкоди  природним, культурним національним ресурсам та виконанням соціальних функцій, держава  повинна передбачити заходи, спрямованні  на стримування стихійного розвитку туризму.

Оптимальний варіант забезпечуе сталий розвиток туризму і курортів через встановлення і підтримання  рівноваги між збереженням природних  і і сто рико-культур них  ресурсів, економічними інтересами і  соціальними потребами та розвитком  туризму, а також створення, сприятливих  умов для формування якісного національного  туристичного продукту.

Ефективне використання наявного ресурсного потенціалу забезпечується через запровадження комплексного управління туристичними ресурсами, туристичне районування, встановлення системи  пріоритетів, як за видами туризму, так  і територіальних, максимального  рівня розвитку туризму в межах  визначених територій через аналіз їх несучої ємності, гранично припустимих  навантажень на об'єкти туристичних  відвідувань та оцінки впливу туристичної  діяльності на навколишнє середовище.

Нормативно-правове забезпечення. Нормативно-правове забезпечення розвитку туризму і курортів здійснюється через:

• внесення змін і доповнень до законів України „Про туризм" та "Про курорти";
• розроблення Законів України „Про соціальний туризм", „Про в'їзний туризм", „Про внутрішній туризм";

- розроблення законів  України, інших нормативно-правових  актів передбачених Законом України  „Про туризм";

• розроблення Загальнодержавної програми розвитку туризму і курортів до 2016 р.;
• адаптацію законодавства України у сфері туризму та діяльності курортів до відповідних директив і стандартів

ЄС;

• розроблення нормативно-правових актів щодо створення систем: раціонального використання туристичних ресурсів;
• забезпечення безпеки в туризмі, надання туристам і подорожуючих усіх видів необхідної допомоги; управління якістю послуг для туристів та забезпечення контролю за їх наданням;
• інформаційно-довідкового супроводу, інших нормативно-правових актів.