4. За характером впливу:

• Економічні методи менеджменту. Зумовлені різноманітними економічними чинниками, за допомогою яких досягається колективне чи індивідуальне задоволення потреб на всіх рівнях. Ефективне використання економічних методів потребує певних передумов: здатності підприємства адекватно реагувати на зміну економічних умов функціонування, розвинутого ринкового економічного середовища, ефективних фінансово-кредитних інститутів тощо. Економічні методи менеджменту передбачають розроблення планово-економічних показників і механізмів їх досягнення. Вони шляхом матеріальної зацікавленості стимулюють ініціативу та відповідальність працівників за результати прийнятих рішень. До економічних методів належать економічні плани, економічні стимули та бюджет.

     Економічні  плани. Загалом у плані прогнозується певний стан об’єкта у перспективі, а також визначаються необхідні для його досягнення ресурси і механізми.

     Економічний план – комплексна модель (характеристика) основних економічних показників, параметрів майбутнього стану окремих сфер підприємства, а також шляхів, способів і ресурсів, необхідних для досягнення наміченого.

     Вплив економічних планів на працівників  відбувається у різних аспектах: за тривалістю дії, рівнем впливу та змістом.

     Економічна  стимули. Вони належать до найефективніших чинників, що зумовлюють поведінку індивідів, сприяють гармонізації колективних, групових, та індивідуальних інтересів.

     Економічні  стимули – способи впливу, що спонукають економічну поведінку індивідів, груп у сфері економічної діяльності до вирішення конкретних виробничо-господарських завдань згідно з метою організації.

     Ґрунтуючись на використанні матеріальних стимулів (тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, премій), дивідендів, цінних подарунків, дотацій, компенсацій, пільг тощо, вони  є найдієвішими способами впливу на працівників організації. Будь-які економічні стимули повинні обґрунтованими, тобто задовольняти потреби працівників, враховуючи їхні здібності та внесок у загальний трудовий процес. При їх встановленні необхідно дотримуватись принципу справедливості.

     Бюджет. Будучи базовим економічним методом менеджменту, бюджет формує засади функціонування організації щодо збалансованості надходжень та витрат. Його формування вказує напрями економії витрат і збільшення надходжень [3].

     Бюджет  – документ, що відображає розпис надходжень і видатків економічного суб’єкта за певний період (найчастіше за рік).

     В американських та французьких джерелах бюджет розглядають як кількісно  виражений план, виділяючи при  цьому бюджет доходів, бюджет витрат, що ототожнює бюджет зі звичайними планами і не відповідає його економічній  сутності [4].

     Бюджет  як складну багато аспектну економічну категорію можна розглядати з  різних позицій:

• з’ясування майбутнього стану організації – бюджет у цьому сенсі є планом;
• відображення діяльності організації загалом та її підрозділів – у такому разі бюджет є розписом надходжень і видатків, які в ідеалі повинні бути збалансованими;
• реалізація контрольної функції – згідно з таким поглядом бюджет є найважливішою складовою внутрішнього контролю, що характеризує формування та рівень цільового використання ресурсів організації;
• фінансової – бюджет є оперативним фінансовим планом, який відображає надходження та використання коштів для забезпечення функціонування організації [5].

     Незалежно від сфери діяльності й масштабів  організації, бюджет виконує такі завдання:

• забезпечує чіткість та цілеспрямованість діяльності організації, ритмічність та безперервність виробничо-господарських процесів;
• створює об’єктивну основу для оцінки результатів діяльності організації загалом та її підрозділів;
• визначає обсяги, структуру витрат і джерела їх покриття;
• вказує напрями економії витрат і збільшення надходжень;
• є засобом координації діяльності різних підрозділів організації, спрямованої на досягнення загальних результатів тощо.
• Технологічні методи менеджменту. Вплив на працівників через документи, які визначають технологію виробничо-господарських процесів.

До  них належать:

• технологічні документи. Це різноманітні інструкції, схеми, які визначають методи, прийоми, режим роботи, послідовність операцій та процедур щодо використання матеріалів, інструментів, обладнання, інших засобів виробництва. Виконуючи конкретну роботу, працівники керуються певним перелік технологічних операцій, технологічними картами, вказівками щодо використання конкретного обладнання та оснащення, послідовністю виробничих процесів тощо [7, с. 115-125].
• конструкторські документи. До них належать різноманітні ескізи виробів (деталей, вузлів та ін), креслення, конструкторські карти тощо. Вони різною мірою потрібні для забезпечення конкретних виробничих процесів, а відповідно – й діяльності конкретних працівників.
• Соціально-психологічні методи менеджменту. Вони постають як сукупність специфічних способів впливу на між особистісні стосунки і зв’язки, соціальні процеси, що виникають у трудових колективах. Ґрунтуючись на моральних стимулах до праці, діють на особу за допомогою психологічних прийомів (власний приклад, авторитет) з метою перетворення адміністративного завдання на внутрішньо усвідомлену потребу людини. Використовують їх з метою підвищення виробничої активності працівників, створення відповідних соціально-психологічних умов їх діяльності. Передусім такі методи зорієнтовані на дотримання принципу психофізіологічної сумісності у колективі, виховання почуття взаємодопомоги та колективізму.

     До  соціально-психологічних методів належать:

• соціальні плани – передбачають створення умов праці, забезпечення відпочинку, організацію побуту, медичного обслуговування, охорони праці тощо;
• моральні стимули – впливають через нагородження медалями, орденами, грамотами, присвоєння звань тощо;
• методи формування колективів та соціально-психологічного клімату в них – забезпечують вплив на засадах добору членів колективів за особливостями характерів, стажем роботи тощо.
• Адміністративні методи менеджменту. Вони здебільшого є однозначними, тобто виключають варіативність завдань і способів їх розв’язання. Ці методи охоплюють такі способи впливу:
• організаційні – реалізуються через документи тривалої дії та здійснюються шляхом:
• організаційного регламентування (закони, положення, статути, укази тощо);
• організаційного нормування (норми витрат сировини, енергії, інструментів, розміри амортизації тощо);
• організаційного інструктування (інструкції, правила, вимоги);
• організаційного інформування (акти, протоколи, доповідні записки, телеграми, заяви).

     Організаційні способи впливу забезпечують необхідні  умови функціонування організації, а також створюють межі, в яких вона функціонує та розвивається;

• розпорядчі – забезпечують нормалізування завдань, прийомів тощо, усунення недоліків, відхилень, що виникають у процесі виробничо-господарської діяльності.

Розпорядчі  дії реалізуються через:

• накази (віддають директор, його заступники);
• розпорядження (прерогатива начальників підрозділів, служб), призначені забезпечити виконання наказів;
• вказівки (застосовують всі менеджери), спрямовані на виконання наказів і розпоряджень;
• дисциплінарні – використовують у конкретних ситуаціях, реалізуючи їх через зауваження, догани, переміщення  посадових осіб, звільнення тощо.

     Поділ методів менеджменту на групи  є умовним, оскільки всі вони тісно  взаємопов’язані. Суттєвим є також  і те, що економічні, технологічні та соціально-психологічні методи впливають на керовану систему лише формалізуючись з допомогою адміністративних. Наприклад, план економічного розвитку цеху здатний впливати на працівників лише за умови, якщо директор підприємства передбачить його реалізацію відповідним наказом [8].

     РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ  МЕТОДІВ, ПРИНЦИПІВ  ТА ФУНКЦІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ

     Механізм  ‒ сукупність форм і методів створення та використання різних ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб організаційних структур, суб'єктів господарювання або населення. Застосовується з метою створення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку елементу [9].

     Узгоджена і цілеспрямована робота колективу забезпечується правильним вибором і використанням усіх методів управління. Залежно від специфіки підприємства, соціально-економічної ситуації співвідношення методів менеджменту може бути різним, однак вони не мають протиставлятися і покликані взаємно доповнювати один одного.

     Методи  менеджменту є результатом реалізації функцій менеджменту, тобто апарат управління будь-якої організації у  процесі своєї діяльності повинен  створити всі необхідні способи  впливу на керовану систему. Власне, завдання управлінців і полягає в тому, щоб сформувати необхідні методи менеджменту, здатні забезпечити виробничо-господарську діяльність, досягнення місії та цілей  організації. В табл. 3.1 (див. додаток 2) зафіксовано методи менеджменту, які можна отримати в процесі реалізації конкретних функцій менеджменту, а в табл. 3.2 (див. додаток 2) – на основі яких елементів функцій формуються відповідні методи менеджменту [2].

     Результатами  управлінської діяльності є конкретні  способи та прийоми впливу на керовану систему, які у просторовому, часовому та ресурсному аспектах визначають сфери  та напрями діяльності працівників, створюють механізми зацікавленості у виконання завдань та досягненні цілей. Але забезпечення узаконеного впливу методів менеджменту можливе лише при їх затвердженні відповідними управлінськими рішеннями.

     Знання  сутності та закономірностей і принципів  менеджменту дає змогу менеджерам свідомо організувати свою керівну  діяльність і відповідно впливати на діяльність підпорядкованих працівників. А, отже, і правильно формувати метод менеджменту.

     Також методи менеджменту є результатом  реалізації принципів менеджменту. Основу побудови й управління сучасною підприємницькою організацією складають принципи бізнесу, які, по-перше, визначають організаційну поведінку, рішення, що приймаються, оцінку результатів діяльності. По-друге, формують уявлення про ринки споживачів, про конкурентів, про технологію та зміни їх, про переваги і слабкі місця компанії, про джерела її прибутків. Наявність адекватних і ефективних принципів бізнесу приводить до відмінних результатів. Розглянемо їх. Принцип єдиноначальності, принцип безумовної відповідальності, паритету повноважень і відповідальності, делегування повноважень, діапазону управління, прямого керівництва, відповідності завдань. Методи менеджменту побудовані на вказаних принципах. Підтвердженням цьому буде розкриття їх сутності з боку застосування у методах. По-перше, методи вказують на тісний взаємозв’язок між керівною системою та керуючою. По-друге, раціональність поділу, делегування і використання повноважень та відповідальності. По-третє, співвідносність керуючої системи керованій, їх відповідність. По-четверте, не опосередкованість керівної системи, що йде до цілі (мети), котра відповідає всім необхідним критеріям [4].

     Таким чином, складність поведінки працівника в колективі, передбачає використання різних методів, основою яких є конкретно-історичний, плановий, оптимізаційний, структурно-функціональний, системного аналізу та експериментальний, а також спеціальні методи соціальної психології, індукції, дедукції, аналізу  і синтезу, порівняння, міркування, інтуїції. Особливо важливими в менеджменті  є метод системного аналізу який дає можливість застосовувати на практиці математичні моделі, та метод  експерименту, який застерігає керівні  кадри від широкомасштабних помилок  і прорахунків, що неодноразово можна  спостерігати навіть на державному рівні (поспішне реформування і приватизація підприємств, необдумане тестування випускників шкіл та інше).

     Перелічені  методи використовуються не тільки в  менеджменті, вони є характерними для  економічної теорії, яка формуючи світогляд керівників і спеціалістів у виробничому процесі, виступає методологічною основою менеджменту і випливає з його функцій та принципів [5]. 

     ВИСНОВКИ

     Зміна умов виробничої діяльності, необхідність адекватного пристосування до неї  системи управління, позначаються не тільки на удосконалюванні його організації, але і на перерозподілі функцій  управління по рівнях відповідальності, формам їхньої взаємодії і т.д. Мова йде насамперед про таку систему  управління (принципах, функціях, методах, організаційній структурі), що породжена  об’єктивною необхідністю і закономірностями ринкової системи господарювання, зв’язаними з задоволенням у першу чергу  індивідуальних потреб, забезпеченням  зацікавленості працівників у найвищих кінцевих результатах, що ростуть доходами населення, регулюванням товарно-грошових відносин, широким використанням  новітніх досягнень науково-технічної  революції. Усе це жадає від промислових  фірм, адаптації до ринкових умов, подолання виникаючих протиріч в економічному і науково-технічному процесах.

     Отже, методологічні засади національного  менеджменту хоч і потребують більш  практичного редагування, але вже мають чіткість і глибинну розробленість. Наука менеджменту  всебічно  сприяє своїй інтеграції у виробничо-управлінські  процеси, так як це сталось  з функціями  і  принципами  менеджменту, що інтегрували  у  методологічну основу менеджменту.

     Підсумовуючи, методи управління – це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення встановлених цілей. Головними класифікаціями є критерій характеру впливу. Він поділяє методи на економічні, технологічні, соціально-психологічні та адміністративні, які безумовно взаємодіють і доповнюють один одного. Також варто наголосити, що вони є досить різноплановими, тому при виборі методу управлінець може ефективно їх комбінувати.