Основні поняття авторського права

   2) комп'ютерні  програми;

   3) компіляції даних  (бази даних), якщо вони за добором  або упорядкуванням їх складових  частин є результатом інтелектуальної  діяльності;

   4) інші твори.

   Об'єкт авторського  права повинен відповідати таким  вимогам:

   а) мати творчий характер;

   б) бути вираженим в  об'єктивній формі.

   Тобто головна вимога  до об'єкта авторського права  — його творчий характер, тобто  не передрук, наприклад, роману, не  його коректура чи редагування,  а саме написання роману.

   Іншою ознакою твору як об'єкта авторського права є його об'єктивна форма, тобто будь-яке її вираження, доступне для оточуючих. Законодавець не вимагає, щоб твір був завершений.

   Так, художник А. Іванов  працював над картиною "З'явлення  Христа народу" понад 20 років, зробивши за цей час понад 600 етюдів та ескізів. Звичайно, що всі вони охороняються авторським правом нарівні із завершеною картиною.

   Авторське право не поширюється  на ідеї, процеси, методи діяльності  або математичні концепції як  такі. Тобто сам задум щось створити ще не є об'єктом авторського права.

   Так, ідею "Ревізора" М.  Гоголю підказав О. Пушкін. Роман  "Дванадцять стільців" починається  з присвяти В. Катаеву, який "подарував" цей сюжет одному  із авторів — своєму двоюрідному  брату Є. Петрову за умови, що йому подарують золотого портсигара та присвятять цей роман [3].

 

2. Твори, які не є об’єктами авторського права

 

Законодавством визначено  перелік творів, що не є об’єктам авторського права та не охороняються авторським правом. Відповідно до статті 434 Цивільного кодексу України та статті 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено об’єкти, які не охороняються авторським правом.

1. Повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації.
2. Новини і факти як такі не охороняються, не охороняється також простий виклад цих новин і фактів. Це положення є підтвердженням загального принципу: для того щоб твір охоронявся, він повинен бути результатом творчої діяльності. Зазначений виняток в авторсько-правовій охороні зроблено для спрощення розповсюдження інформації в суспільстві. Інформація як така не охороняється авторським правом, оскільки вона є точним відображенням події і не створюється творчою діяльністю автора. З іншого боку, тексти, проголошувані репортерами і журналістами, які повідомляють або коментують новини, можуть охоронятися, оскільки вони є результатом творчих зусиль і можуть вважатися літературним або художнім твором. В кожному конкретному випадку лише суд вирішує чи є зазначений текст розповіддю, викладеною достатньою мірою оригінально, або є простим переказом новин і різних фактів.
3. Твори народної творчості (фольклор). Не охороняються твори народної творчості: народні казки, пісні, музика, танці, обряди та інші творіння, які не мають конкретних авторів або автори яких невідомі і які складаються з характерних елементів традиційної художньої спадщини народу. Причиною вилучення творів народної творчості зі сфери охорони є те, що авторство на них не може бути об’єктивно індивідуалізовано, бо їх автором є народ.
4. Видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади.
5. Державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій.

Державні символи, офіційні документи носять офіційний або державний характер, мають одну загальну особливість – вони повинні широко розповсюджуватися. Обсяг і характер їх використання визначають не їх творці-розробники, не особи, які їх затвердили або яким належить право на відтворення і використання, а потреби суспільства. Тому ці об’єкти не можуть охоронятися авторським правом, оскільки воно передбачає обмеження щодо користування твором.

6. Грошові знаки.

Проекти офіційних державних  символів України, державних нагород, символів і знаків органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, символіки територіальних громад, символів та знаків підприємств, установ та організацій, а також грошових знаків до їх офіційного затвердження визнаються об’єктами авторського права і охороняються відповідно до законодавства про авторське право.

7. Розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду). Право «sui generis» стосується лише баз даних, які не охороняються авторським правом. Воно забезпечує охорону інвестицій в індустрію створення та поширення баз даних [2].

 

3. Суб`єкти авторського права. Автори. Співавтори

 

   Суб'єктами авторського  права можуть бути фізичні та юридичні особи.

   Серед фізичних осіб слід  насамперед виділити авторів, тобто творців об'єктів авторського права. Автор твору є первинним суб'єктом авторського права. Суб'єктами авторського права є також спадкоємці автора; особи, яким автор чи його спадкоємці передали свої авторські майнові права. Вони не є творцями певного твору, а набувають авторських прав за договором чи законом.

   Суб'єктами авторського  права можуть бути також юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

   Здебільшого автором твору  науки, літератури, мистецтва є одна особа. Відповідно до ст. 11 Закону "Про авторське право і суміжні права" автор є первинним суб'єктом, якому належить авторське право. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

   В окремих випадках у творчому процесі беруть участь кілька осіб. їх називають співавторами. Важливою умовою співавторства є те, що вклад співавторів в твір повинен мати творчий характер. Тобто не можна говорити про співавторство, якщо одна особа диктує роман, а інша записує його, домовляється з видавництвом, дістає папір для видання тощо. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: роздільне і нероздільне. При нероздільному співавторстві неможливо виокремити творчу працю кожного співавтора. При роздільному співавторстві складові частини твору чітко визначені і відомо, хто конкретно із співавторів написав ту чи іншу його частину.

   Результатом нероздільного  співавторства стали такі відомі  твори як "Дванадцять стільців" (І. Ільфа та Є. Петрова), "Республіка  Шкід" (Г. Бєлих та Л. Пантелеева). Під подвійним прізвищем Буало-Нарсежак  випускали свої детективні психологічні романи неодноразові лауреати "Гран-прі за кращий пригодницький роман" П. Буало та Т. Нарсежак. Обговоривши загальну канву майбутнього детективу, вони працювали в різних містах. Буало як математик розробляв складну інженерію сюжетних ходів, а Нарсежак, талановитий стиліст, займався психологічними характеристиками дійових осіб, літературно обробляючи текст. Прикладом нероздільного співавторства в образотворчому мистецтві можуть бути твори радянських художників М. Купріянова, П. Крилова та М. Соколова (Кукринікси).

   Кількість співавторів  може бути необмеженою. В 1927 р. був написаний колективний  роман "Великі пожежі", співавторами  якого виступили 27 письменників.

   Прикладом роздільного  співавторства в юридичній літературі може бути підручник "Цивільне право України" за редакцією О. Дзери та Н. Кузнєцової, написаний творчим колективом. В образотворчому мистецтві прикладом є скульптурний ансамбль "Великий фонтан" на території Виставки досягнень народного господарства у Москві, окремі фігури якого виконані різними скульпторами.

   Результатом роздільного  співавторства став і сценарій  роману Дж. Лондона "Серця трьох", який він писав разом із  Ч. Говардом. Погодивши в загальних  рисах карколомний сюжет, вони  поділили і працю: кожен з них повинен бути написати по 15 картин, не уявляючи, що станеться в найближчому епізоді або через дванадцять епізодів, які пише співавтор. Оскільки Ч. Говард писав значно швидше, то Дж. Лондон, обробляючи свою десяту картину, отримав від Ч. Говарда вже фінал п'ятнадцятої і дізнався, що головний герой одружений не з тією жінкою...

   Практичне значення  такого поділу полягає в тому, що якщо співавторство є роздільним, то кожен з авторів зберігає  за собою право розпоряджатися  створеною ним частиною твору, в тому числі заборонити її використання, якщо інше не передбачено договором між співавторами.

   В окремих випадках, якщо твір створено у співавторстві,  авторське право на нього належить  співавторам спільно. Кожен із  співавторів зберігає своє авторське  право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення [3].

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій  часто створюють твори у порядку  виконання службових обов'язків  чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю, але за таких умов:

1) твір створено за  договором між автором і роботодавцем, тобто не на підставі трудового  договору (контракту), а саме на  підставі договору між автором  і роботодавцем про створення твору;

2) автор працює у  роботодавця за наймом, тобто  за трудовим договором (контрактом).

Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюються у договорі між автором і роботодавцем.

Суб'єктом похідного  авторського права може стати  будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до Закону про авторське право. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізичних та юридичних осіб або до держави в порядку спадкування. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Відповідно згадуваного  Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після  його смерті. Проте із загального правила  передбачено винятки:

1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє  протягом усього життя і 70 років  після смерті останнього співавтора;

2) строк охорони творів  посмертно реабілітованих авторів  діє протягом 70 років після їх  реабілітації;

3) твір, який уперше  було опубліковано після смерті автора, але в межах 30 років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікування твору;

4) для творів, які були  обнародувані анонімно або під  псевдонімом, авторське право  діє протягом 70 років від дати  обнародування.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце зазначені юридичні факти.

Твори, на які авторське  право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням. Вони можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте мають зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора. Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства [4].

 

4. Права автора

 

 Авторські права поділяють на особисті немайнові та майнові.

До особистих немайнових прав належать:

а) право на визнання людини творцем об'єкта авторського права;

б) право перешкоджати будь-якому посяганню на своє авторське  право, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора;

в) право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням  твору, якщо це практично можливо;

г) право забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням  твору;

д) право обирати псевдонім  у зв'язку з використанням твору;

є) право на недоторканність  твору.

   Опублікування  творів під псевдонімом — явище  досить поширене в літературі. Так, Ж. Сіменон із 415 романів  понад 200 опублікував під псевдонімами. Багато письменників стали відомі  широкому колу читачів саме  під псевдонімами: П. Рудченко — Панас Мирний, Л. Косач — Леся Українка, П. Губенко — Остап Вишня, М. Вілінська — Марко Вовчок та ін.

   В ст. 439 ЦК недоторканність  твору тлумачиться як недопустимість  перекручення, спотворення або іншої  зміни твору чи будь-якого іншого посягання на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводження твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо.

   До майнових прав автора належать:

а) право на використання твору;

б) виключне право дозволяти використання твору;

в) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в  тому числі забороняти таке використання та ін.

Використанням твору  є його: опублікування, переклад, переробка, аранжування, публічне виконання, продаж тощо.

  Виключне право означає, що жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право, не може використовувати твір, не маючи відповідного дозволу.

  Особисті немайнові права авторів творів не можуть бути передані іншим особам. Вони належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним навіть у випадку відступлення майнових прав на використання твору.

  Майнові права автора можуть переходити до інших суб'єктів авторського права на підставі закону, договору чи в порядку спадкування.

 Майнові права автора на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, у якої він працює, якщо інше не встановлено договором [2]