Організація управління ризиками

За можливістю страхування  фінансові ризики поділяються також  на дві групи:

Фінансовий ризик, що підлягає страхуванню. Ризик, що страхується, - це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок настання яких здійснюється страхування. Таке страхування має дві форми: самострахування або зовнішнє. Самострахування передбачає створення відповідного запасного фонду на підприємстві. Зовнішнє страхування фінансових ризиків передбачає наявність зобов’язань страховика за страховими виплатами в розмірі повної або часткової компенсації втрат доходів та можливо й додаткових витрат, викликаних наступними подіями:

- зупинка виробництва  або зменшення обсягів випуску  в результаті визначених подій;

- банкрутство;

- непередбачені витрати;

- невиконання (неналежне  виконання) договірних зобов’язань  контрагентом застрахованої особи, який є кредитором згідно з угодою;

- інші події.

Підприємство може частково чи повністю передати ризики іншим суб’єктам економіки та забезпечити собі безпеку, здійснивши витрати у вигляді страхових внесків.

Фінансовий ризик, що не підлягає страхуванню. До них відносяться  ті їх види, за якими відсутня пропозиція відповідних страхових продуктів  на страховому ринку. Втрати в результаті реалізації ризику, що не підлягає страхуванню, відшкодовуються тільки за рахунок власних коштів підприємства [4, c.135].

По іншій класифікації ризики можна розділити на наступні види:

1). Ділові ризики: ризики, пов'язані з можливістю погіршення загального фінансового стану компанії, зниженням вартості її капіталу (акцій, облігацій);

2). Організаційні ризики, викликані помилками менеджменту  компанії (у тому числі й при  прийнятті рішень), її співробітників; проблемами системи внутрішнього контролю, погано розробленими правилами робіт та ін., тобто ризики, пов'язані із внутрішньою організацією роботи компанії;

3). Ринкові ризики - це  ризики, пов'язані з нестабільністю  економічної кон'юнктури: ризик фінансових втрат через зміну ціни товару, трансляційний валютний ризик, ризик втрати ліквідності та ін.;

4). Кредитні ризики - ризик  того, що контрагент не виконає  свої зобов'язання в строк;

5). Юридичні ризики - це  ризики втрат, пов'язаних з  тим, що законодавство або не було враховано взагалі, або змінилося в період угоди; ризик невідповідності законодавств різних країн; ризик некоректно складеної документації, у результаті чого контрагент має можливість не виконувати умови договору та ін.;

6). Техніко-виробничі  ризики - ризик завдання збитків навколишньому середовищу (екологічний ризик); ризик виникнення аварій, пожеж, поломок; ризик порушення функціонування об'єкта внаслідок помилок при проектуванні й монтажі, недотримання виробничих технологій і процесів, ряд будівельних ризиків та ін.;

Оскільки ризики сприймаються здебільшого за кількісними параметрами, то дуже важливим є їх поділ на класи за критерієм розміру. За цим критерієм розрізняють катастрофічні, великі, середні, малі та незначні ризики. Ризик відносять до однієї із цих категорій залежно від імовірності настання більших чи менших матеріальних втрат, які можуть виникнути в кожному конкретному випадку.

Очевидно, що втрати в  разі катастрофічних ризиків найбільші, а в разі незначних — найменші. Проте частота появи катастрофічних ризиків набагато менша, ніж малих чи незначних. З огляду на це сукупність ризиків можна подати у вигляді піраміди, основу якої становлять незначні ризики, а вершину — катастрофічні (рис. 1.1).

                                                                                             Частота появи

Рис. 1.1 Поділ ризиків  на класи за критерієм розміру

 

 

3. Порядок організації роботи з ризиками на підприємстві

 

Ризик - категорія імовірнісна, тому в процесі оцінки невизначеності й кількісного визначення ступеню ризику використовують імовірнісні розрахунки. Тому, одним з найпоширеніших методів кількісної оцінки ризику є статистичний метод. Головними інструментами статистичного методу розрахунків ризику є:

- середнє значення (х)  досліджуваної випадкової величини (наслідків якої-небудь дії, наприклад, доходу, прибутку й т.п.);

- дисперсія ( );

- стандартне (середньоквадратичне)  відхилення ( );

- коефіцієнт варіації (V);

- розподіл імовірності  досліджуваної випадкової величини.

Однією з характеристик  випадкової величини X є закон розподілу  її ймовірностей.

Характер, тип розподілу  відбиває загальні умови, що випливають із сутності й природи явища, і  особливості, що виявляють вплив  на варіацію досліджуваного показника (очікуваного результату). Як показує практика, для характеристики розподілу соціально-економічних явищ найбільше часто використовується так званий, нормальний розподіл. Допущення про те, що більшість результатів господарської діяльності (доходи, прибуток і т.п.), як випадкові величини підкоряються закону, близькому до нормального, широко використовується в літературі по проблемі кількісної оцінки економічного ризику. Відомо, що закон нормального розподілу характерний для розподілу подій у випадку, коли їх результат являє собою результат спільного впливу великої кількості незалежних факторів, і жоден із цих факторів не виявляє переважного впливу. У дійсності нормальний розподіл економічних явищ у чистому виді зустрічається рідко, однак, якщо однорідність сукупності дотримана, часто фактичні розподіли близькі до нормального.

На практиці для перевірки  обґрунтованості прийнятого розподілу  використовуються різні критерії згоди (між емпіричним і теоретичним  розподілом), які дозволяють прийняти або відкинути прийняту гіпотезу про закон розподілу.

Важливою властивістю  графіка диференціальної функції  нормального розподілу є те, що площа, обмежена нормальною кривою і віссю X, завжди дорівнює одиниці.

Використання функції  щільності нормального розподілу  дозволяє обчислити частоту (імовірність) появи випадкової величини.

Для оцінки ймовірності  влучення випадкової величини в певний інтервал використовують інтегральну функцію щільності ймовірності Ф (X) [14, c.103].

Кількісні оцінки ризику й методи їх визначення.

У загальному виді коефіцієнт ризику може бути визначений у такий спосіб:

          г = Н_п : Н_в

де Н_п - можливий сумарний виграш у результаті ухвалення рішення;

Н_в - можливий сумарний програш у результаті ухвалення рішення.

Очевидно, що ризик зменшується, якщо в позитивній області росте ймовірність настання події (звичайно, за рахунок негативної області, тому що площа, обмежена всією нормальною кривою, залишається незмінною). Так само зменшується ризик, якщо в позитивній області росте віддача або в негативній області зменшуються втрати, що визначається характером функції віддачі в зазначених областях.

Величина розглянутого коефіцієнта ризику г може змінюватися  від 0 до . У випадку Н_п = 0, г = 0, що означає відсутність ризику. Таке положення наступає, наприклад, у всіх випадках, коли рішення ухвалюється з таким ступенем надійності, що величину показника Х_ож ухвалюють лежачою на нижній границі дійсної області досліджуваної величини.

Отриманий у такий  спосіб коефіцієнт ризику (будемо називати його теоретичним) відбиває економічну сутність ризику. Однак його використання ускладнене рядом обставин.

Одним з недоліків  розглянутого коефіцієнта ризику є  межі його зміни (від 0 до ), що ускладнює прийняття рішень у конкретній ситуації. Його наочність може проявлятися тільки при порівнянні декількох варіантів, або для характеристики конкретного варіанта при оцінці тенденцій зміни ризику.

Усунення цього недоліку здійснюється шляхом нормування коефіцієнта  ризику, у результаті чого його величина змінюється в кінцевих межах (наприклад, від 0 до 1).

Іншим істотним недоліком  коефіцієнта ризику є те, що з  його допомогою неможливо врахувати суб'єктивні фактори. Відомо, що та сама об'єктивна ситуація може означати неоднаковий ступінь ризику для підприємців, діяльність яких протікає на різному "тлі".

Зазначені вище недоліки приводять до того, що на практиці використовуються різні критерії оцінки й показники рівня ризику залежно від складності розв'язуваних завдань і сфери підприємницької діяльності.

При цьому, поряд з  кількісним визначенням рівня ризику, його оцінка доповнюється за допомогою  різних шкал, що є до деякої міри рекомендаціями з "прийнятності" ризику й враховуючі деякі суб'єктивні фактори.

Розглянемо деякі з  таких підходів до оцінки ризику.

Як відзначалося, у  деяких випадках, зокрема , у страховому бізнесі в якості кількісної оцінки ризику використовується ймовірність  настання ризикової події.

Одним з найпоширеніших підходів до кількісної оцінки ризику є використання вираження:

R = H_п p

де: R - показник ризику,

Н_п - величина втрат,

р - імовірність настання ризикової події.

Тобто ступінь ризику визначається як добуток очікуваного  збитку на ймовірність того, що такий збиток відбудеться.

В інвестиційно-фінансовій сфері в якості критерію при кількісній оцінці ризику проектів вкладення капіталу широко використовуються два показники:

- середнє очікуване  значення можливого результату (віддачі), яке є середньозваженим для  всіх можливих результатів, де  ймовірність кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення;

- середньоквадратичне  відхилення, як міра мінливості  можливого результату.

У якості віддачі можуть виступати, наприклад, доходи, прибуток, дивіденди й т.п.

Як відзначалося, одним  з недоліків розглянутого вище коефіцієнта ризику є неможливість із його допомогою врахувати суб'єктивні фактори. Так, наприклад, відношення суб'єкта до співвідношення можливих втрат і виграшу в значній мірі залежить від його майнового стану.

Тому на практиці часто використовують коефіцієнт ризику (r), обумовлений як відношення можливих максимальних втрат (Н_{п мах}) до обсягу власних фінансових ресурсів (k) підприємця (фірми)

r = Н_{п мах} k

Величина цього коефіцієнта  визначає ризик банкрутства.

У більшості випадків зазначені кількісні оцінки ризику й методи їх визначення використовуються для оцінки окремих видів ризику.

Разом з тим, вони можуть бути використані й для оцінки ризику проекту в цілому. Це відноситься до випадків, коли є (визначені) кількісні дані по кожному ризикові, або коли для оцінки ризику проекту використовуються експертні методи, у процесі яких оцінюється ймовірність успішної реалізації проекту й (або) величина можливих втрат внаслідок настання різного роду небажаних подій [9, c.135].

При наявності даних  про втрати й імовірності їх виникнення по кожному виду ризику, узагальнений коефіцієнт ризику проекту визначається як сума середньозважених показників ризику кожного виду.

При відсутності необхідних статистичних даних кількісна оцінка, як окремих ризиків, так і ризику проекту в цілому здійснюється методом експертних оцінок.

Це були наведені найпоширеніші  підходи до визначення кількісних оцінок економічного ризику.

Шкали ризику й характеристика їх градацій.

На даний час відсутні науково-обґрунтовані рекомендації з визначення прийнятності того або іншого рівня ризику в конкретній ситуації.

Крім того, у ряді розглянутих  нами й широко використовуваних на практиці оцінках рівня ризику відсутні втрати.

Разом з тим при  виробленні стратегії поведінки й у процесі ухвалення конкретного рішення підприємцеві доцільно розрізняти й виділяти певні області (зони ризику) залежно від рівня можливих (очікуваних) втрат.

Різноманіття показників, за допомогою яких здійснюється кількісна  оцінка ризику, породжує й різноманіття шкал ризику, що є свого роду рекомендаціями прийнятності того або іншого рівня ризику.

Так, на підставі узагальнення результатів досліджень багатьох авторів  по проблемі кількісної оцінки економічного ризику, наведемо емпіричну шкалу ризику, яку рекомендують застосовувати підприємцям при використанні ними в якості кількісної оцінки ризику ймовірності настання ризикової події (табл. 1.1.):

 

Таблиця 1.1 Емпірична шкала рівня ризику

№	Імовірність небажаного результату (величина ризику)	Найменування градації ризику
1	0,0 - 0,1	мінімальний
2	0,1 - 0,3	малий
3	0,3 - 0,4	середній
4	0,4 - 0,6	високий
5	0,6 - 0,8	максимальний
6	0,8 - 1,0	критичний

 

Перші три градації ймовірності  небажаного результату відповідають «нормальному», «розумному» ризику, при якому рекомендується приймати звичайні підприємницькі рішення.

Прийняття рішень з більшим  рівнем ризику залежить від схильності до ризику осіб, що приймають рішення. Однак прийняття таких рішень можливо тільки у випадку, якщо настання небажаного результату не приведе підприємця (фірму) до банкрутства.

У навчальному посібнику  «Ризик-Менеджмент» Балабанова І. Т. [8] наведена шкала, яка дає оцінку ступеня ризику при використанні в якості кількісного критерію ризику середнього очікуваного значення ( ) і середньоквадратичного відхилення ( ), як міри мінливості можливого результату.

Для оцінки прийнятності відхилення використовується коефіцієнт варіації (V= / ). При цьому приводяться наступні шкали мінливості (ризику) коефіцієнта варіації:

- до 0,1 - слабка;

- від 0,1 до 0,25- помірна;

- понад 0,25 - висока.